Мінвстерство освіти і науки України

МІНВСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

Робочий зошит

з дисципліни «Основи економічної теорії»

 

 

Виконала Студентка групи ІІДС-362 Колонюк К.О. Перевірила: Бойко С. Д.

Київ 2016

 

Тема 1: Лауреати нобелівської премії з економіки 2001-2010 рр

Пре́мія Шве́дського центра́льного ба́нку з економі́чних нау́к па́м'яті Альфре́да Но́беля (швед. Sveriges Riksbanks pris i ekonomisk vetenskap till Alfred Nobels minne), відома також як Нобелівська премія з економіки (швед. Nobelpriset i ekonomi) — найпрестижніша премія в сфері економічних наук, заснована Банком Швеції в 1968 році з нагоди свого 300-річчя. Премію вперше було присуджено 1969 року.

Щороку в жовтні Шведська королівська академія наук оголошує ім'я лауреата премії, попередньо обравши його з-поміж кандидатур, представлених Комітетом присудження премії з економіки пам'яті Альфреда Нобеля. Нагородження лауреата Премії з економіки відбувається разом з лауреатами в інших галузях в річницю смерті Альфреда Нобеля 10 грудня. Кожному лауреату вручається медаль, диплом та грошова винагорода.

Першими лауреатами Нобелівської премії з економіки стали Раґнар Фріш з Норвегії та Ян Тінберген з Нідерландів.

Загалом за період з 1969 до 2015 року премія присуджувалася 47 разів, а її лауреатами ставали 76 вчених. Розбіжність між кількістю премій та її лауреатами зумовлена тим, що премія може присуджуватися одразу кільком особам. Так з 47 премій 24 рази її отримував один вчений, 17 разів — одразу двоє, 6 разів — одразу троє дослідників.

Середній вік лауреатів на момент здобуття премії становить 67 років. Наймолодшим лауреатом є американський економіст Кеннет Ерроу, який став лауреатом премії з економіки 1972 року у віці 51 року; найстаршим є інший американець — Леонід Гурвич, який отримав премію 2007 року у віці 90 років.

З 76 лауреатів 75 є чоловіками. Єдиною жінкою-нобелівським лауреатом з економіки стала Елінор Остром, яка здобула премію 2009 року.

2001–2010

Рік	Портрет	Ім'я	Країна	Обґрунтування
		Джордж Акерлоф (нар. 1940)	США	За їх аналіз ринків з асиметричною інформацією
	Майкл Спенс (нар. 1943)	США
	Джозеф Стігліц (нар. 1943)	США
		Деніел Канеман (нар. 1934)	США Ізраїль	За розуміння комплексного підходу до психологічних досліджень в економіці, особливо відносно суджень та прийняття рішень в умовах невизначенності
	Вернон Сміт (нар. 1927)	США	За створення лабораторних експериментів в якості інструменту емпіричного економічного аналізу, особливо при вивченні альтернативних ринкових механізмів
		Роберт Енґл (нар. 1942)	США	За методи аналізу часових рядів з циклічними тенденціями (Авторегресивна умовна гетероскедастичність
	Клайв Гренджер (1934–2009)	Велика Британія	За методи аналізу часових рядів з загальними тенденціями (коінтеграція)
		Фінн Кідланд (нар. 1943)	Норвегія	За внесок у вивчення впливу фактору часу на економічну політику та дослідження рушійних сил ділових циклів
	Едвард Прескотт (нар. 1940)	США
		Роберт Ауманн (нар. 1930)	США Ізраїль	За укріплення нашого розуміння конфлікту та співпраці на основі аналізу теорії ігор
	Томас Шеллінг (нар. 1921)	США
		Едмунд Фелпс (нар. 1933)	США	За аналіз міжчасового обміну в макроекономічній політиці
		Леонід Гурвич (1917–2008)	США	За створення основ теорії оптимальних механізмів
	Ерік Мескін (нар. 1950)	США
	Роджер Маєрсон (нар. 1951)	США
		Пол Кругман (нар. 1953)	США	За аналіз торгівельних моделей і місць розташування економічної активності
		Елінор Остром (1933–2012)	США	За роботу з аналізу економічного управління
	Олівер Вільямсон (нар. 1932)	США	За роботу з аналізу економічного управління
		Пітер Даймонд (нар. 1940)	США	За роботу з аналізу ринків з моделями пошуку
	Дейл Мортенсен (1939–2014)	США
	Крістофер Піссарідес (нар. 1948)	Кіпр Велика Британія

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/

 

Тема 2: Опис приватизації земельних ділянок громадянами України

Земельні приватизаційні процеси започатковано 1992 року Постановою ВР України № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі». Процедура оформлення Державного акта права власності на землю зазнавала чимало змін, особливо протягом останніх років. Однак, хоч якою складною та обтяжливою вона є, її необхідно пройти, дотримуючись усіх стадій. Тоді громадянин стає повноцінним власником землі.

Нині є вісім моделей приватизації землі, що мають відмінності за юридичним змістом та порядком стадій.

Розгляньмо повну модель процедури приватизації земельної ділянки в порядку відведення. Адже, орієнтуючись на її стадії, можна зрозуміти зміст і порядок решти семи приватизаційних моделей, які, хоча й мають істотні особливості, та однаково лише похідні.

Отже, повна процедура приватизації земельної ділянки передбачає:

 

Подання громадянином України до сільської, селищної, міської Ради або до відповідних районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій заяви про безоплатну передачу земельної ділянки в приватну власність за місцем розташування бажаної для отримання земельної ділянки. В заяві зазначається її площа й мета використання (цільове призначення). Звернення має бути відповідно оформлене, містити прізвище, ім`я та по батькові, домашню адресу й контактні телефони заявника. У разі недотримання цих вимог воно вважається анонімним і не підлягає розгляду;

Розгляд заяви відповідним уповноваженим органом приватизації в місячний термін. У разі надання згоди на передачу заявнику земельної ділянки у власність, відповідний орган приватизації надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Згода або відмова у наданні земельної ділянки заявникові оформлюється відповідним рішенням або розпорядженням;

Прийняття рішення або розпорядження на користь заявника. Це є підставою для початку розробки документації проекту відведення земельної ділянки;

Розробку проекту відведення земельної ділянки за рахунок зявника. Замовником проекту відведення виступає сам громадянин (Постанова КМУ від 26.05.2004 р. №677 «Про затвердження порядку розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»);

Погодження проекту відведення земельної ділянки з органами: · земельних ресурсів, · природоохоронними, · санітарно- епідеміологічними, · архітектурними, · з охорони культурної спадщини;

Державну експертизу погодженого проекту відведення земельної ділянки, яку виконує орган земельних ресурсів відповідно до положень Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»;

Повернення до органу приватизації проекту відведення земельної ділянки, що пройшов експертизу в органах земельних ресурсів. Протягом місяця орган приватизації має прийняти по такому проекту відповідне рішення;

Перенесення в натуру (на місцевість) розмірів земельної ділянки, передбачених проектом відведення, із встановленням землевпорядною організацією межових знаків. На цій стадії здійснюється кадастрова зйомка та розробляється кадастровий план, земельній ділянці присвоюється кадастровий номер. Відповідно до встановлених на місцевості меж за заявником закріплюється площа земельної ділянки, здійснюється її опис з описом меж ділянок суміжних землевласників;

Підготовку державною або приватною землевпорядною організацією технічної документації для видачі Державного акта на право власності на землю. Розроблена технічна документація, за актом приймання-передавання, передається разом з маркованим цифровим носієм «реєстратору». На цій стадії землевпорядна організація заповнює бланк Державного акта;

Перевірку «реєстратором» наданої технічної документації щодо дотримання в ній встановлених вимог. Після завершення перевірки «реєстратор» робить відповідну позначку на її титульному аркуші – «До прийняття». Після цього заповнюється реєстраційна картка земельної ділянки, яку передають разом з технічною документацією до територіального органу земельних ресурсів;

Перевірку територіальним органом земельних ресурсів технічної документації (в 10-денний строк з дня її отримання) й оформленого землевпорядною організацією бланку Державного акта щодо відповідності даних. За відсутності розбіжностей достовірність даних Державного акта засвідчує керівник територіального органу земельних ресурсів і скріплює печаткою. Погоджений та завізований Державний акт на право власності на землю в двох примірниках, разом з двома примірниками реєстраційної картки, передається оператору;

 

Здійснення оператором у присутності заявника необхідних записів про державну реєстрацію прав особи на землю до «Книги записів реєстрації Державних актів на право власності на землю, права постійного користування землею, договорів оренди землі»

 

ОТЖЕ, після внесення записів один примірник Державного акта залишається в оператора для передачі до територіального органу земельних ресурсів, а другий примірник одразу підлягає врученню заявнику.

У такий спосіб, пройшовши всі стадії процедури приватизації земельної ділянки, заявник отримує Державний акт на право власності на земельну ділянку й відповідно до чинного законодавства стає повноправним власником землі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. http://zem.ua/uk/ohliad-zemelnoho-zakonodavstva/41-golovni-pitannya-pro-zemlyu/91-yak-privatizuvati-zemelnu-dilyanku

2. http://www.viche.info/journal/467/

 

 

ВИСНОВОК

Нині молочна галузь перебуває у стані стагнації. Розвиток вітчизняного ринку молока та молочної продукції стримують такі чинники, як скорочення поголів'я корів, низька ефективність селекційної роботи, низька якість сировини, застарілі технології. Аналіз інформації про стан ринку молока і молочної продукції дозволяє зробити такі висновки: – основними виробниками молока є господарства населення, частка їх виробництва в травні 2012 р. по Україні становила 76 %, а по Тернопільській області – близько 92 % при рівні рентабельності 4,3 % у 2012 р. (за матеріалами досліджень Західного НДЦ продук- тивності). Селянські господарства, які виробляють товарне молоко та бажають збільшити поголів’я корів, повинні мати державну підтримку за обсяги реалізованого на переробні під- приємства молока відповідно до його якості. Потребують подальшого продовження програми часткової компенсації понесених витрат на придбання устаткування для доїння й охоло- дження молока, реєстрацію й ідентифікацію худоби господарств населення, штучне осіме- ніння маточного поголів’я; – чисельність поголів'я корів на травень 2012 р. порівняно з відповідним періодом 2011 р. у господарствах скоротилась на 0,1 тис. гол., розвиток молочного скотарства необ- хідно спрямувати на розширене відтворення стада на основі забезпечення нарощування маточного поголів’я корів у господарствах усіх форм власності і господарювання;

 

Висновок

Отже, ціна землі — це дисконтований потік її доходу (ренти), або капіталізована земельна рента.

Ціна землі має тенденцію до зростання. Особливо помітно підви­щуються ціни на земельні ділянки в містах. Цьому сприяють зростан­ня ренти та попиту на ділянки під будівництво.

В Україні, в умовах відсутності повноцінного ринку землі, прово­дять нормативну та експертну грошові оцінки земельних ділянок. Нормативну оцінку використовують як базу для оподаткування. Екс­пертну — як базу для визначення ринкової ціни земельної ділянки при здійсненні різних видів трансакцій із земельними ділянками (купівля- продаж, дарування, міна тощо). При цьому вважається, що експертна ціна земельної ділянки — це найбільш імовірна ціна її продажу на конкретну дату в умовах конкурентного ринку.

Втім, на ринку землі продається не тільки земля як матеріальний об’єкт, але й відбувається обмін правами на землю. Вище ми розгля­нули ринок прав власності на землю, тобто ринок землі, на якому здійснюється купівля-продаж землі як товару в повну власність. Земля при цьому відчужується від її власника.

Однак існує і ринок прав тимчасового користування і володіння землею, або ринок оренди (суборенди) послуг землі. При цьому влас­ність на цей економічний ресурс від власника не відчужується.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ІНТЕРНЕТ РЕСУРСІВ:

1. http://www.agro-business.com.ua/ekonomichnyi-gektar/393-skilky-koshtuie-ukraiinska-zemlia.html
2. http://westudents.com.ua/glavy/56340-chinniki-popitu-na-zemlyu.html

 

 

Венчурне підприємництво

Серед відносно нових форм підприємницької діяльності особливе місце займає венчурне підприємництво. Воно поширилось передусім у науково-технічній сфері, де завжди існує ризик в одержанні очікуваних результатів.

Венчурні (ризикові) фірми - це інноваційні підприємства, діяльність яких спрямована на реалізацію "ризикових проектів". У сфері наукомісткого виробництва для отримання нових продуктів, послуг та технологій з метою присвоєння максимального прибутку. За своїми розмірами венчурні компанії належать до малих або середніх, а за організаційно-правовим статусом -це партнерства (товариства).

Створення венчурних фірм передбачає наявність трьох суб´єктів:

· носіїв ідей (науковців, інженерів);

· носіїв ідей (науковців, інженерів);

· інституційних інвесторів (інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). У центрі венчурної фірми - наукова або інженерна ідея, яка за допомогою належного фінансування та високопрофесійного менеджменту (управління) має забезпечити високі прибутки.

Найбільші фінансові ризики несуть інституційні інвестори. По-перше, оскільки проекти високоризикові, а ризиковий капітал інвестор вносить у вигляді паю в статутний фонд фірми, то інвестори заздалегідь погоджуються на можливу втрату своїх капіталів (у разі невдачі проекту). По-друге, венчурний капітал може дати віддачу тільки за тривалий час: 3-5 років потрібно, щоб переконатися в перспективності проекту, та ще 5-10 років, щоб отримати прибуток.

За опублікованими даними, у США15% венчурних фірм приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30% - забезпечують скромний прибуток. Зате 30% особливо успішних венчурних фірм за декілька років перекривають вкладений капітал у 20, а інколи й у сотні разів.

Саме в США венчурне підприємництво набуло найбільшого розвитку. Тут щорічно виникає близько 2500 нових венчурних фірм. На малі венчурні фірми в США припадає 25-30% великих винаходів, які демонструють високу ефективність. Витрати на один винахід в малих фірмах становлять в середньому 87 тис. доларів проти 2 млн. доларів у великих корпораціях.

Американські венчурні фірми мають податкові та інші пільги. У Європі, за винятком Великої Британії, венчурний бізнес розвинутий слабо.

Лізинг

Останніми десятиліттями поширилась така форма підприємництва, як лізинг - модифікована форма довгострокової оренди. Лізинг - це спосіб розширення збуту через передачу майна в тимчасове користування на особливих умовах.

Учасникам лізингової угоди є:

· підприємства-виробники;

· підприємства-орендарі;

· лізингові фірми як посередники.

Лізингова фірма - спеціалізована фінансова (банківська чи позабанківська) інституція, яка, на прохання орендаря, купує потрібне обладнання чи нерухоме майно з метою передачі його в оренду на попередньо узгоджений термін за відповідну оплату. Із закінченням терміну оренди користувач (орендар) може:

· повернути об´єкт оренди;

· подовжити термін його оренди;

· викупити за залишковою вартістю.

Лізинг поєднує елементи оренди і кредиту, оскільки є своєрідним способом фінансування інвестицій, який не вимагає від орендарів великих разових вкладень. Лізингова компанія забезпечує ширший спектр послуг ніж банки. Вона надає інженерно-консультаційні послуги, післяпродажне і страхове обслуговування, проводить навчання персоналу тощо.

Лізингові угоди є довгостроковими, їх укладають на термін від З до 20 років, а на нерухоме майно - до 50 років. Залежно від терміну оренди, розрізняють різновиди лізингу: до 5 років - це оперативний лізинг; понад 5 років - це довгостроковий або фінансовий лізинг. Протягом всього часу власником об´єкта оренди є фінансовий посередник; орендар - тільки користувач, який зобов´язаний зберегти об´єкт оренди в належному стані.

Нині лізинг став важливим видом підприємницької діяльності. На Заході масштаби лізингових операцій постійно зростають. Лізингові операції набули поширення і в країнах Центрально-Східної Європи, хоч не в таких масштабах. Щодо України, то тут обсяг лізингових операцій поки що невеликий. Правда, більшість великих вантажних автомобілів українських автоперевізників взято за лізингом.

Лізинг особливо вигідний малим і середнім фірмам, які мають обмежені фінансові можливості, і яким було б не під силу придбати дороге обладнання чи транспортний засіб. Лізинг розв´язує цю проблему.

У лізинг передають транспортні засоби (літаки, вантажні автомобілі), будівельні крани, дороге виробниче обладнання, комп´ютери, нерухомість тощо.

Інжиніринг

Інжиніринг-система - це надання послуг фірмою-консуль-тантом фірмі-клієнтові в будівельній справі, спорудженні промислових та інших об´єктів. Відповідно до цього виділяють декілька видів інжинірингових фірм:

· інженерно-будівельні (надають повний комплекс послуг);

· інженерно-консультаційні (забезпечують проектування і будівництво без поставки обладнання);

· інженерно-дослідницькі (розробляють технології та матеріали; вивчають ринки; складають кошториси; здійснюють контроль за монтажем та запуском устаткування);

· консультаційні фірми з організації та управління (опти-мізація структур управління; кадрові питання; сприяння організації збуту).

Франчайзинг

Найпоширеніша форма інтеграції малого і великого бізнесу в галузі збуту: у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування, у сфері туризму, роздрібній торгівлі, дизайнерських та бізнесових послугах (прикладом франчайзерів є система швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу "Кока-коли " та ін.) У США новий франчайзинговий бізнес відкривається щоп´ятнадцять хвилин. Сьогодні сотні тисяч франчайзингів у десятках галузей оперують на ринку країни.

Система франчайзингу насичує ринок якісними та різноманітними товарами й послугами. Характеризується жорстким контролем з боку головної компанії (франчайзора), щоб забезпечити якість і стандарти фірм-операторів (франчайзі).

А суть системи франчайзингу полягає в тому, що головна фірма (франчайзор) передає малим і середнім підприсмствам-операторам (фрайчанзі) виняткове право на продаж Ті товарів чи послуг під торговельною маркою компсиїії-франчайзора. Згідно з угодою між головною фірмою і фірмою оператором визначають нормативи відрахувань від прибутку головної компанії і нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзора. У США франчайзними угодами охоплено понад 500 тис. малих підприємств.

Система франчайзингу має свої переваги й недоліки для обох партнерів - франчайзора і фірми-оператора.

Технопарки

Технопарки - форма венчурного (ризикового) підприємництва, поширені в США та Західній Європі. Технопарки виникли як нові форми організації та фінансування науково-дослідної та науково-виробничої роботи інтелектуальної еліти в нових, постіндустріальних умовах, як форма самоорганізації творчого потенціалу людей, так званого "класу інтелектуалів". Нині в індустріальне розвинених країнах технопарки належать до основних елементів інфраструктури, що забезпечують функцію-вання інноваційної моделі економіки. Тому уряди цих країн здійснюють стосовно них особливу економічну політику, яка передбачає надання податкових та кредитних пільг, цільове фінансування важливих інноваційних проектів, державне замовлення на інноваційну продукцію технопарків. Наукові й технологічні парки Європи фінансує переважно держава: у Великобританії - на 62, ФРН - 78, Франції - на 74, а у Бельгії - на всі 100% ´. Правда, у США технопарки більше фінансує приватний бізнес. Класичним прикладом технопарку вважають науково-виробничий центр, створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, де зосереджено близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, на яких зайнято майже 200 тис. осіб.

В Україні технопарки з´явилися наприкінці 2000 р. Сьогодні зареєстровано і функціонує сім технопарків, зокрема "Інститут монокристалів", "Вуглемаш", "Інститут електрозварювання імені Е. О. Патона", "Київська політехніка" та ін. За даними Департаменту інноваційного розвитку МОН України, за час свого існування технопарки України були досить ефективними і виробили інноваційної продукції на 1 млрд. 382 млн. гри. В інноваційних та інвестиційних проектах, які реалізуються в рамках технопарків, задіяно 23 тис. працівників.

У технопарках України створюють і виготовляють високо-технологічну продукцію, яка є конкурентоспроможною не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Технопарки сприяють технологічному оновленню економіки України, збільшенню обсягів виробництва.

Серед інших нових форм підприємництва можна назвати ще так звані "торговельні мережі" - об´єднання кількох крамниць під загальним контролем зі спільною службою закупівлі, збуту й однотипним дизайном та мерчендайзинг - своєрідна система активізації торгівл

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Інтернет –ресурс http://info-library.com/content/60_Novi_formi_pidpriemnickoi_diyalnosti.html

З точки зору споживання первинної енергії Україна займає 20-ту позицію у світі - споживши 118 млн./тонн енергії у нафтовому еквіваленті (н.е.) в 2010 році - в той час як її економіка займає лише 40 місце з точки зору загального розміру. Обсяг енергії, що використовується для виробництва одиниці товарів і послуг, досі у 3,8 рази перевищує середнє значення для Європейського Союзу.

На рівень енергоефективності України впливають такі основні чинники:

· недосконала структура промислового виробництва зі значною питомою вагою застарілих енерговитратних технологій;

· високий рівень фізичного та морального зношування основних виробничих фондів промислових підприємств;

· значні втрати енергоресурсів;

· низький рівень впровадження енергоефективних технологій та використання альтернативних джерел енергії, насамперед, через обмеженість коштів як на промислових підприємствах, так і в бюджетній сфері;

· недосконалість правової та законодавчої бази щодо стимулювання впровадження інноваційних енергоефективних технологій.

Інструменти підвищення рівня енергоефективності

 

Регуляторні інструменти (вимоги, стандарти, правила, включаючи стратегії та планування)ю. Типовими заходами цієї групи є вимоги, заборони і правила, що встановлюють максимально прийнятну кількість викидів, ліміти на енергоносії для виробничих процесів або мінімальні коефіцієнтах споживання тепла для будівель.
	Інформація та підвищення обізнаності. Інструменти цього типу мають на меті збільшити обізнаність суспільства по відношенню до проблем навколишнього середовища, енергозбереження та ефективного використання ресурсів.

Економічні і монетарні інструменти (податки, субсидії, пільги, і т. д.).Такі інструменти чинять вплив на кількість товарів/послуг, що продаються і споживаються, в т. ч. на енергоресурси. Вплив цієї групи заходів відносно високий через пряме втручання в ціновий режим. Податки, мита, збори та ліцензії на використання ресурсів можуть генерувати доходи для уряду. Кожен інструмент збільшує ціну споживання ресурсів, що призводить до зниження попиту.

 

ВИСНОВОК: Європейський союз перерахував Україні 173,32 мільйона гривень у рамках програми «Підтримка виконання Енергетичної стратегії України у сфері енергоефективності та відновлюваних джерел енергії». Про це йдеться у постанові уряду за 4 червня 2014 року.Уряд розпорядився передати ці кошти Міністерству економічного розвитку і торгівлі для використання їх за призначенням. Крім того, міністерство, згідно з постановою, має забезпечити використання 324,802 мільйона гривень, що надійшли від ЄС іще раніше, але досі не використані, у рамках тієї ж програми.

У 2013 році, за даними Державного агентства енергоефективності й енергозбереження, Україна отримала від Євросоюзу 15,6 мільйона євро на енергоефективні проекти.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ІНТЕРНЕТ – РЕСУРСІВ:

1. http://www.ngbi.com.ua/enef.htm

2. http://24tv.ua/ru/energomnist_vvp_ukrayini_u_25_razi_perevishhu_svitoviy_riven_n38281

Поточний стан

З проблемами присутності тіньової економіки стикаються майже всі країни світу. В одних її обсяги фіксуються на рівні, що не має значного впливу на економіку, а в інших — є свідченням

існування відтворювальної системи тіньових економічних від-носин. До другої категорії, на жаль, відноситься Україна, об сяги тіньової економіки якої за різними джерелами фіксується на рівні 20-50% ВВП.

Оцінка частки тіньового сектору економіки України, % ВВП:

Рік	Оцінка за методикою Держкомстату	Метод «витрати населення — роздрібний товарообіг»	Електричний метод	Монетарний метод	Метод збитковості підприємств	Метод сукупного попиту — сукупної пропозиції	Оцінка проф. Фрідріха Шнайдера
	18,9%	33,5%	28,0%	29,5%	25,0%	39,0%	49,0%
	18,1%	46,5%	28,0%	25,0%	24,0%	37,0%	48,0%
	17,3%	40,5%	27,5%	24,5%	23,5%	33,5%	47,0%
	15,5%	38,0%	27,0%	26,0%	24,0%	34,5%	47,0%
	15,1%	40,0%	26,0%	38,0%	30,0%	35,5%	46,0%
	16,1%	45,0%	35,0%	40,5%	31,0%	30,0%	46,0%
	16,5%	44,0%	37,0%	30,0%	31,0%	33,0%	45,0%
	16,0%	44,0%	37,5%	27,0%	31,5%	34,0%	44,1%
		Інтегральний показник рівня тіньової економіки — 32%
		Інтегральний показник рівня тіньової економіки — 35%
2014, Ікв.		Інтегральний показник рівня тіньової економіки — 40%

Джерело: дані Держкомстату, Мінекономіки, дослідження Ф.Шнайдера

Державна служба статистики України останніми роками визначає обсяги тіньової економіки у середньому від 15 % до18 % ВВП. Варто зазначити, що ці дані значно відрізняються від даних інших служб та науковців

 

Відповідно до розрахунків Міністерства економічного розвитку та торгівлі України обсяг тіньової економіки в Україні за останні 5 років становить від 28 % до 39 % ВВП. Зазначений показник розраховується різними методами, які враховують розбіжності між доходами та витратами населення, динамікою готівки в обігу та обсягами виробництва, використанням електроенергії та обсягами виробництва, а також динамікою цін факторів виробництва, готової продукції та рентабельністю виробництва.

Негативну тенденцію щодо тіньової економіки характеризують ряд світових рейтингів, в яких України посідає одні з найгірших місць:

	Economic Freedom Index, 2014	Corruption Perception Index, 2013	Doing Business, 2014	World Competitiveness Report, 2014-15	Shadow Economy Index, 1999-07
Україна	155 (out of 186)	144 (out of 177)	112 (out of 189)	76 (out of 144)	145 (out of 162)
Source:	Heritage Foundation	Transparency International	World Bank	World Economic Forum	Schneider, Buehn, Montenegro

Аналіз Індексу економічних свобод-2014 засвідчив, що одні з найгірших умов для розвитку економіки серед країн Європи та більшості пострадянських країн є в Україні. Динаміка показників говорить про незадовільний стан інвестиційного клімату та рівня корупції, де Україні традиційно належать одні з найнижчих рейтингів у світі: 168 та 152 місця відповідно. Аналогічні показники за критерієм рівня корупції у Камеруну, а за критерієм інвестиційного клімату — у Конго.

Результати Індексу сприйняття корупції 2013 від Transparency International свідчать, що умови для ведення довгострокового бізнесу в Україні значно погіршилися. Основні причини — корумпований протекціонізм і злиття політичних та бізнес-інтересів. Згідно з цьогорічним дослідженням Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), рейтинг України за рівнем корумпованості залишився практично незмінним — 25 балів зі 100 можливих. Таким чином країна посіла 144 місце серед 177 держав, охоплених дослідженням. Основними причинами такого стану визначаються монополізація бізнесу, неможливість його довгострокового планування та окупація державними корупціонерами.

У рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business-2014 Україна піднялася на 28 позицій порівняно з Doing Business-2013, опинившись на 112-ому місці. В цілому Україна поліпшила свої показники за такими напрямками: реєстрація підприємств (на 3 пункти); отримання дозволів на будівництво (+145 пунктів); реєстрація власності (+61 пункт); кредитування (+11 пунктів); оподаткування (+4 пункти). Погіршення показників, на думку експертів Світового банку, відбулося в таких сферах як підключення до системи електропостачання (-2 пункту), захист інвесторів (-1 пункт) і дозвіл неплатоспроможності (-5). За критеріями «Міжнародна торгівля» та «Забезпечення виконання контрактів» експерти змін зафіксували 145-е і 48-е місця відповідно.

Україна покращила своє місце в індексі глобальної конкурентоспроможності в рейтингу Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), піднявшись з 84 місця в минулому році на 76 місце в 2014. Найкращі позиції України зафіксовано в наступних секторальних індексах: розмір ринку (38-е місце), вища освіта (40), здоров’я та початкова освіта (43), інфраструктура (68). Найгірші позиції зафіксовано в таких сферах: якість інституційної структури (130-е місце), розвиток фінансового ринку (107), макроекономічне середовище (105), умови ведення бізнесу (99). Найбільш несприятливими факторами для ведення бізнесу виділено наступні (по мірі спадання значення): корупція, політична нестабільність, доступ до фінансування, часта зміна урядів, забюрократизованість владних структур, інфляція, податкові ставки, адміністрування податків та ін. Рейтинг складався на основі статистики за 2013 рік і опитувань підприємців на початку 2014 року до анексії в Криму, початку агресії Росії в Україні та розгортання військових дій на Сході країни. Відповідно, зазначені

чинники не були враховані та не вплинули на погіршення позиції України.

Чинники тінізації економіки

До найістотніших чинників тінізації національної економіки належать наступні:

1. Неефективне державне регулювання економіки — відсутність довіри бізнесу до держави та держави до бізнесу, висока бюрократизація, недосконале інституційне та законодавче забезпечення. Результатом проблем є формування на цій основі корпоратив- но-бюрократичних структур, які фактично підміняють собою механізм державного управління. Іншою проблемою є часта зміна законодавчого забезпечення підприємницької діяльності, що унеможливлює ефективно планувати діяльність бізнесу та

сприяє постійному пошуку шляхів до тінізації діяльності.