Структура міжнародного договору.

1. Назва – обов’язковий структурний елемент.

2. Преамбула – факультативний елемент. Як правило, застосовується у договорах, що мають надзвичайну важливість.

3. Головна (основна) частина договору. Саме тут фіксується предмет договору.

4. Заключна частина (Заключні положення). Також обов’язковий елемент, бо в ньому фіксується момент набрання чинності договору, сторони, умови припинення (розірвання) цього договору, можливість приєднання до договору нових суб’єктів, час припинення дії договору, за яких умов і яку відповідальність несуть сторони за невиконання чи неналежне виконання договору, підписи сторін.

5. Додатки – факультативний елемент. Додатки – окремі міжнародні договори, що укладаються в розвиток положень вказаного договору.

6. Найменування договору – тип (договір, акт, трактат, декларація, пакт тощо).

Договори, як правило, пишуться на мовах сторін. Виходячи зі змісту, можливе використання інших мов, про які сторони домовляються.

Поняття і характеристика стадій укладання міжнародного договору.

Під стадією розуміють комплекс дій по завершенню яких настають конкретні юридичні наслідки.

Основні три стадії:

1. Прийняття тексту міжнародного договору (текст приймається більшістю). У Раді Європи раніше рішення приймалися одностайно. Зміни вносити не можна після підписання.

2. Встановлення автентичності текстів міжнародного договору (всі різномовні тексти за змістом одномовному; після встановлення автентичності всі міжнародні договори є юридично рівними).

3. Згода на обов’язковість міжнародного договору (підпис, попередній підпис, обмін документами, заява, національний акт, ратифікація). Юридичні наслідки не залежать від форми згоди, він є обов’язковим для сторін.

Форма і мова міжнародного договору.

Договори укладаються в усній або письмовій формі. Перевага надається письмовій формі. Усна форма зустрічається нерідко і називається „джентельментською угодою” Така угода була укладена 17 листопада 1934р. між СРСР і МНР про надання взаємної допомоги у разі воєнного нападу на одну з держав.

У двосторонньому договорі частіше використовують дві мови — кожної зі сторін, у зв'язку з чим договір складається в двох екземплярах, кожний — мовою однієї зі сторін. У багатосторонньому договорі, у якому іноді беруть участь до сотні держав і більше, складати договір такою кількістю мов неможливо. Тому учасники договору обирають декілька найбільш поширених мов, якими складається текст договору. Історично найбільш поширеними мовами міжнародного договору були спочатку латинська, потім французька. (Французькою мовою й сьогодні видається значна кількість міжнародно-правової літератури.) У подальшому в цю кількість увійшла англійська. У наш час в ООН визнано офіційними мовами англійську, французьку, іспанську, російську, китайську, німецьку та арабську. Цими мовами, як правило, на міжнародних конференціях укладаються всі міжнародні договори.

У ряді випадків не тільки двосторонні, але й багатосторонні договори можуть укладатися однією мовою. Це, зокрема, стосується договорів, що укладаються між країнами СНД. Такою є Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ, що складена в одному примірнику російською мовою, підписана у Мінську 22 січня 1993 р. десятьма країнами: Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Росією, Таджикистаном, Туркменією, Узбекистаном і Україною [12].

У рамках СНД мають місце й інші способи вирішення мовної проблеми, коли двосторонній договір укладається не двома, а трьома мовами. Так, договір про правову допомогу між Україною і Грузією, підписаний 9 січня 1995 p., був укладений українською, грузинською і російською мовами.