Перші соціально-психологічні теорії

Однією з перших концептуальних побудов у царині соціальної психології була психологія мас. Її теоретичне підґрунтя формувалося у Франції з другої половини XIX ст. Витоки психології мас сягають концепції наслідування Ґ.Тарда, згідно якої соціальну поведінку можна пояснити за допомогою ідеї наслідування. Саме дві ідеї Тарда – роль ірраціональних моментів в соціальній поведінці і роль наслідування – були засвоєні безпосередніми творцями психології мас. Наступною соціально-психологічною концепцією була теорія інстинктів соціальної поведінки американського психолога М.Дуґала. На початку ХХ сторіччя у США поширення набули, так звані, індивідуалістські течії соціологічного психологізму. Ці концепції переконували, що сфера соціального зумовлена впливом індивідуальних психічних чинників. Відтак соціальна поведінка повинна досліджуватися за допомогою аналізу індивідуальної психіки.

Психологія мас. Ґюстав Ле Бон (народився у 1841 році в Нормандії, помер у 1931 році в Парижі) був творцем психології натовпу. Ле Бона можна віднести до тих 10-15 постатей, ідеї яких в межах соціальних наук мали вирішальний вплив у ХХ сторіччі. Він жив у час промислових революцій, громадянських війн, кризи демократії чи розмаху соціалізму, тої сили народних мас, за якою він спостерігав, і чий вплив розвінчував. Ле Бон переважну увагу приділяв проблемі зіставлення мас і еліт суспільства. Хоча він не був прихильником монархії або аристократичного режиму, він мріяв про індивідуалістичну демократію в англійському дусі. У 1895 р. з'явилася його праця „Психологія народів і мас”, в якій викладена сутність його концепції.

Загалом розвиток психології мас мав соціальне забарвлення. Перша половина ХХ ст., позначена численними масовими виступами, примушував офіційну владу шукати засоби впливу на маси. Ідеологи та керівники держав читали праці Ле Бона. Президент США Теодор Рузвельт у 1914 р. прагнув зустрічі з Ле Боном. Президент Чилі Алесандро у 1924 році засвідчив, що є його палким прихильником. З лебонівськими ідеями були знайомі інтелектуальні сили гітлерівської Німеччини. Мусоліні та Гітлер намагалися зреалізувати, розкриті Ле Боном принципи на практиці.

Відкриття Ле Бона відкинуло попередні погляди на натовп як винятково асоціальний та кримінальний. Характерною рисою натовпу. На думку Ле Бона є злиття індивідів в єдине ціле, в єдині розум та почуття, які зменшують самоусвідомлювання кожного окремо. Автор уточнює: злочинність є частковим аспектом психології натовпу, і здійснюється в результаті научіння лідера (вожака). З іншого боку натовп може бути більш героїчним, справедливим, ніж кожний окремо. Прикладом цього Ле Бонові слугували події Великої Французької революції. Натовп чи маса з психологічної точки зору мають один зміст – вони є самостійною реальністю, колективним устроєм, певною колективною формою життя.

Якою є причина змін індивіда, коли він потрапляє в масу? В час, коли Ле Бон цікавиться натовпами, відкривають явище гіпнозу (Льєбо, Бернгайм, Шарко).Ле Бон прирівнює колективні стани до гіпнотичних. Відтак гіпноз для психології натовпів є основною моделлю соціальних дій та реакцій. Вождь – це епіцентр, від якого відходить перша хвиля. Далі процес навіювання здійснюють засоби масової комунікації. Після цього, йде необхідність створення „гіпнотичного театру”. Блискучі мітинги, паради на площах, багаторазові ритуальні вигуки, оплески (Наприклад, паради в Пекіні на честь Мао дзе Дуна, або Сталіна на Червоній площі). Фігура гіпнотизера заміщується фігурою оратора, навіювання – красномовством та пропагандою.

Новизна концепції Ле Бона обумовлена трьома відкриттями: маси є соціальним феноменом; механізм навіювання пояснює розчинення індивіда у масі; гіпноз є моделлю поведінки вождя в масі. Ці відкриття дозволили Ле Бону окреслити свій варіант системи психології натовпів:

1. Натовп у психологічному сенсі є людською сукупністю, що володіє психологічною спільністю думок, почувань, а не є лише фізичним скупченням людей у певному місці.

2. Індивід може діяти як маса, але перший діє свідомо, а маса – на рівні несвідомого. Оскільки свідомість є індивідуальною, а несвідоме – колективне.

3. Натовпи є консервативними, не дивлячись на їх революційність. Вони відновлюють те, що раніше знищували.

4. Маси потребують вождя. Маси не чутливі до розмірковувань, дискусія підриває довіру. Вождь не переконує маси за допомогою раціональних доказів. Він полонить їх як гіпнотизер, своїм авторитетом.

5. Пропаганда (чи комунікація) має ірраціональну основу – енергійну та образну, з простими наказовими формулюваннями.

6. Політика, метою якої є управління масами (партією, класом, нацією) опирається на вищу ідею (батьківщини, революції тощо). Її вкорінюють у свідомість людини-маси поки ненавіють остаточно. Надалі ідея перетворюється в колективні образи та дії.

7. Якості вождя натовпу: а) амбітність; б) перевага рішучості над інтелектом; в) синтез переконань та впертої відваги; г) авторитет лідера натовпу опертий на закон успіху. Відсутність успішних дій руйнує авторитет – герой, якому натовп влаштовує овацію, завтра буде освистаний. Реакція буде тим різкішою, чим більшим був авторитет.

За Ле Боном типовими рисами поведінки людини в масі є: знеособлення (що приводить до вивільнення імпульсних, інстинктивних реакцій), переважання ролі почувань над інтелектом, послаблення інтелекту (що приводить до відмови від логіки), втрата особистої відповідальності (що приводить до відсутності контролю над пристрастями). Психологічним механізмом функціонування натовпу є наслідування, зараження. Маса за своєю природою неврегульована, хаотична, тому їй потрібен "вождь", який повинен володіти специфічними якостями.

Теорія інстинктів соціальної поведінки. Вона належить англійському, а згодом американському психологу Вільяму Мак Дуґалу (1871-1938). У США доволі У 1908 році в США вийшла книга Мак Дуґала „Вступ до соціальної психології”.

Основна теза теорії Мак Дуґала полягає в тому, що причиною соціальної поведінки є інстинкти, вроджена схильність емоційно реагувати на дію. На противагу бихевіоризмові (що трактує поведінку як просту реакцію на зовнішній стимул) він називав створену ним концепцію „цільовою” або „гормічною” (від грецького слова „горме” – приводити в рух). Горме є вітальною енергією, яка пояснює соціальну поведінку. На ґрунті „горме” виникають інстинкти. Їх є більше десятка: цікавості, безпеки, комфорту, породження подібних собі, самоствердження тощо. Репертуар інстинктів у кожної людини виникає в результаті певного психофізичного нахилу – наявність спадково закріплених каналів для розрядки нервової енергії.

Інстинкти містять афектну (рецептивну), центральну (емоційну) і аферентну (рухову) частини. Все, що відбувається на соціальному рівні поведінки області залежить від інстинктів та їх комбінацій з емоціями. Внутрішнім виразом інстинктів є емоції. Зв'язок між інстинктами і емоціями носить систематичний і визначений характер. Мак Дуґал виокремив певну кількість пар, зв'язаних між собою інстинктів і емоцій:

· інстинкт боротьби і відповідні йому гнів, страх;

· інстинкт втечі і відчуття самозбереження;

· інстинкт відтворення роду і ревнощі, жіноча боязкість;

· інстинкт придбання і відчуття власності;

· інстинкт будівництва і відчуття творення;

· стадний інстинкт і відчуття приналежності.

З потреби реалізації інстинктів та відповідних їм емоцій, почуттів виводиться необхідність різних соціальних дій: створення сім'ї, заняття торгівлею, релігією, мистецтвом тощо. Ними обумовлені різні суспільні процеси, в першу чергу війна. Остання є проявом інстинктів аґресії та почуття гніву. Завдання науковця Мак Дуґал бачить у тому, щоб досліджувати виникнення спонукальних мотивів вчинків, обумовлених інстинктами та пояснювати соціальну поведінку людей.

Популярність ідей Мак Дуґала, їх роль в історії науки була очевидною. Разом з тим, інтерпретація соціальної поведінки з позиції спонтанного прагнення до мети узаконювала значення ірраціональних, несвідомих потягів не тільки для індивіда, а й для всього людства. Це підштовхнуло до критичного аналізу ідей теорії інстинктів та слугувало подальшому розвиткові наукової соціальної психології.

Отже, соціально-психологічне знання історично розвивалося в руслі філософії, антропології та соціології. Його розвиток залежав від досліджень у психіатрії (йдеться про відкриття гіпнозу). Саме в межах цих наук оформлюються перші теорії та концепції соціально-психологічного знання: психології народів, психології мас та інстинктів соціальної поведінки. Психологія була „заявлена” як самостійна дисципліна, що має право на існування. Тепер вона потребувала експериментального підґрунтя, оскільки психологія до цього часу вже накопичила достатній досвід використання експериментального методу. Подальше становлення дисципліни пов’язувалося з експериментальним етапом у її розвитку.