Початки української соціальної психології

(60-і рр. ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

 

Цей період можна окреслити як закладання підвалин вітчизняної соціальної психології. Її становлення відбувається у двох напрямках. Перший, пов’язаний з європейською науковою ситуацією – створення спеціальної науки „психології народів”, яка була проголошена у 1860 році німецькими вченими М.Лацарусом, Г.Штейнталем й розвинута В.Вундтом. Українськими вченими вивчається психологія „народного духу”, напрацьовуються самобутні концепції (О.Потебня). Другий напрям був тісно пов’язаний із розвитком соціології, у руслі якої виокремилася психологічна школа (М.Михайловський). Третій напрямок розвитку соціальної психології здійснювався у руслі природничих наук.

Націєтворчі ідеї Олександра Потебні. Видатний український мовознавець О.Потебня (1835-1891) є одним із класиків світової психолінґвістики. Основними галузями наукових інтересівбули літературознавство, мовознавство, фольклор.Народився на Полтавщині, навчався, а згодом викладав у Харківському університеті, був член-кореспондентом Петербурзької академії наук. Докторську дисертацію захистив у Німеччині, перебував під впливом поглядів В. фон Гумбольдта. Основна праця – „Думка і мова”, в якій стверджує, що мова є живим життям, діяльністю духу, а не готова річ. О.Потебня вважає, що мова є виявом енергії духу, його зусиллям озвучити думку і тим самим виявити її. Мова засвідчує і підтверджує суспільну сутність людини, опосередковує спілкування.

З проблемою мови та мислення у Потебні тісно пов’язана розробка питання „мова і народ”. За Потебнею мова творить народ, є основною передумовою повноцінного розвитку цілої нації. О.Потебня доводить, що єдність нації визначається єдністю мови, не має вільної, творчої особистості без нації, а нації – без мови. Він конкретизує це твердження на прикладі понять денаціоналізації та двомовності. Перша призводить до втрати народом духовної самостійності, ініціативності, життєвого гону, сил для відстоювання національних інтересів. На рівні окремої людини знання інших мов є необхідним для збудження думки, що йде по колії рідної мови або ж для практичних потреб. Різні мови, виражають різні способи світосприйняття, не виключають, а доповнюють одна одну. Щодо двомовності, то на рівні окремої людини, перехід з однієї мови на іншу, вважає Потебня, означає зміну напряму думки. Тому багатомовність, особливо у дитячому віці, істотно розпорошує мислення, знижуючи його ефективність, ослаблюючи енергію думки.

На початку ХХ ст. посилюється розробка психології націй, зокрема вивчаються психологічні риси слов’ян, розробляються проблеми етнопсихології (Д.Овсянико-Куликовський), аналізується процес утворення національної форми психічної діяльності, постаті видатних особистостей (М.Ф.Сумцов, П.Ковалевський, В.Данилевський, Д.Багалій, Г.Махулько-Горбацевич). З 1920-х рр. західноукраїнськими вченими Г.Костельником та В.Горбачевським вивчаються соцільно-психологічні фактори, які зумовлюють особливості релігійної свідомості, її структуру та функції). Їх дослідження резонували із дослідженнями радянських вчених, з їх класово-заідеологізованими упередженнями щодо релігії.

Соціопсихологічна концепція Миколи Михайловського. Вінналежить до найбільш яскравих представників психологічної школи, яка розвивалася у руслі соціології. Він у числі перших (Г.Тард) розробляє проблему наслідування у соціальній поведінці. Вчений розглядає питання психології мас та вказує на значення соціально-психологічного чинника в історії суспільних рухів. Дійовими силами соціального розвитку є лідери (ватажки) та натовп. Стосунки між ватажком та натовпом складаються у відповідності до конкретного історичного моменту та залежать від особистісних якостей лідера, психічного настрою натовпу. Психологічними факторами розвитку суспільства є наслідування, суспільний настрій і соціальна поведінка.

Природничонауковий напрям розвитку соціальної психології. З 1917 р. у радянській науці розпочалася боротьба проти суб’єктивної психології. Сферу психології та педагогіки охопила рефлексологія, яка зводила розмаїття соціальної поведінки людини та її внутрішнього світу до сукупності рефлексів. Найвідомішим представником рефлексології в Україні був В.П.Протопопов. Його погляди формувалися під впливом природничої концепціїросійського вченого В.М. Бехтерєва, який у перших своїх публікаціях (1898 р.) розглядає роль навіювання у суспільному житті. Згодом виходить монографія Бехтерєва „Колективна рефлексологія” (1921), яку можна вважати першим у радянській науці підручником із соціальної психології. Тутвизначено предмет соціальної психології – це поведінка колективів, поведінка особи в колективі, взаємовідносини членів, умови виникнення соціальних об'єднань, особливості їх діяльності. Для прихильників В.М.Бехтерева таке розуміння колективної рефлексології було подоланням суб'єктивістської соціальної психології. Відтак всі проблеми колективів тлумачилися як співвідношення зовнішніх впливів з руховими та міміко-соматичними реакціями їх членів. Соціально-психологічний підхід повинен був опиратися на принципи рефлексології (механізми об'єднання людей в колективи) та соціології (особливості колективів, їх умови життя, класової боротьби в суспільстві).

Рефлексологи підійшли до розгляду проблеми формування колективу як узагальненої (збірної) особистості. До соціально-психологічних феноменів вони відносили взаємодію, взаємовідносини, спілкування; до колективних – спадкові рефлекси, настрій, зосередженість, спостереження, творчість, узгодженість дій. Психологічними механізмами функціонування колективів, на думку рефлексологів, є взаємонавіювання, взаємонаслідування, взаємоіндукція. Системоутворюючими ознаками колективу виступають спільність інтересів та завдань, які спонукають колектив до єдності ідей.

Отже, з 1917 р. ХХ ст. у радянській російській науці розпочалася боротьба проти суб’єктивної психології, посилюється природничонауковий напрямок психології. Цей напрямок, започаткований В.М.Бехтерєвим, був домінуючим в Україні майже до кінця 20-х рр. В результаті цього формується рефлексологія, яка зводила поведінку людини та її внутрішнього світу до сукупності рефлексів. Видається науковий журнал „Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології”, у якому розглядаються питання людського колективу, поведінки народу, ідеології. Механіцизм пронизував всю систему рефлексології: хоча особистість проголошувалася як результуюча різних суспільних впливів та взаємодій, однак конкретний розгляд опирався на біологічні особливості людини, першочергово на її соціальні інстинкти.