Основні етапи розвитку фонографічного письма.

Фонографія - різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.

Фонографічне письмо передає мову не тільки в її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивнішим. Він виник на основі ідеографічного. У давньоєгипетській мові, де переважали складні слова, головним було створення знаків - ребусів. Суть цього методу полягає в тому, що письмові знаки для коротких слів можна було використати для позначення частин довгих слів. Поступова спеціалізація знаків для передачі певних звукосполучень зрештою привела до утворення не стандартизованого алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих приголосних і 21 знака для сполучень приголосних.

У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне, буквено - звукове письмо.

Складове, або силабічне письмо - це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен склад позначається окремим знаком.

Найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис. до н.е.), близьким до нього - ассиро - вавилонське. Складовою була й та синайська (давньосемітська) писемність, що розвинулася в другій половині другого тисячоліття до н.е. з єгипетських ієрогліфів і налічувала майже сто знаків. На основі цієї писемності виробилося декілька форм фінікійського письма.[,]

Суто складовим є давньоіндійське письмо деванагарі, яке існує з сьомого століття. Застосовувалося в санскриті, нині ним пишуть ті, хто користується мовами гінді, маратхі, Непалі, мунда, гонді та ін. Деванагарі складається з 50 знаків: 13 для голосних і дифтонгів, 33 складових знаків і 4 допоміжних. Складовим є також арабське і ефіопське письмо, японське письмо кана та корейське письмо кунмун.

Силабічний алфавіт повинен відповідати кількості складів із кожним голосним, що, як правило, становить від декількох десятків до 300 одиниць. Як бачимо, це значно простіший від ідеографічного алфавіт. У японському силабічному письмі, наприклад, всього 48 грамен. До речі, в Українському алфавіті також є деякі елементи силабічного письма. Це букви я, 1, ю, є.

Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами позначали приголосні, які виражали лексичне значення кореня, а голосні які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних значень, позначали діакритичними знаками.

Отже, усі види алфавітного письма формувалися на основі давньосемітського фінікійського буквеного консонантного, або квазіалфавітного, письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та Карфагені з 13 ст. до н.е. до початку н.е. У класичному фінікійському алфавіті було 22 знаків, які фіксували мовлення за звуковим способом і легко та швидко запам'ятовувалися. Букви були введені в алфавіт. Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви: алеф «бик», бет «дім», далет «двері», вав «цвях», йод «рука» та ін. оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип письма називають консонантним.

Буквено - звукове письмо започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні. Для цього використали фінікійські букви А, Е, І, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові. На відміну від фінікійців греки стали писати з ліва на право і відповідно обернули зображення букв. Це сталося у 8 ст. до н.е.

Грецьке письмо - велике культурне досягнення людства. Це перший буквено -звуковий алфавіт. Він став основою латинського, який виник у 6 ст. до н.е. і слов'янського, що виник у 9 ст.

Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв специфічних слов'янських звуків. Букви ц і ш було взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально. На Русі кирилиця введена у 9 ст. у зв'язку з прийняттям християнства.

До нашого часу не розв'язано питання про походження іншого слов'янського письма - глаголиці. Повністю збігаючись за складом, за порядком і значенням букв, кирилиця і глаголиця різко різняться за формою букв. Глаголиця була поширена головним чином у південно-західних слов'ян - католиків Болгарії, Моравії Хорватії і перестала використовуватися у пізньому середньовіччі.

Графіка кирилиці змінювалася з Юдо 18 ст. Спершу писали уставом

(кожну букву чітко виводили, не допускалися скорочення), відтак напівуставом, що являв собою спрощений устав і забезпечував більшу швидкість написання, нарешті, в'яззю, де букви поєднувалися в безперервний орнамент, допускалися скорочення і зменшення деяких букв.

Сучасні слов'янські системи письма (українська, білоруська, російська, болгарська, сербська) розвинулася на основі кирилиці, яка пережила кілька реформ (1708 - 1710 рр., 1735р., 1758р., 19118р.), внаслідок яких графіка спростилася й наблизилася до латинської.

На основі фінікійського письма виникло арамейське письмо, яке перейшло на схід до монголів і маньчжурів і на південь до арабів.

Римляни переробили грецький алфавіт, а римський алфавіт (латиницю) запозичили всі романо - германські народи, фіни, угорці, естонці, латиші, литовці та деякі слов'яни (поляки, чехи, словаки, хорвати, словенці, лучижани).