Типи звукових змін. Позиційні зміни.

Оскільки звуки в мовленні вимовляються не ізольова-

но, а в звуковому потоці зв'язного мовлення, то вони мо-

жуть, по-перше, зазнавати на собі впливу загальних умов

вимови (початок і кінець слова, положення під наголосом

і в ненаголошеному складі), і, по-друге, впливати один на

одного (рекурсія одного слова впливає на екскурсію іншо-

го). Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови,

називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом од-

ного звука на інший, — комбінаторними. Існують деякі

звукові зміни, які можна водночас розглядати і як пози-

ційні, і як комбінаторні.

Позиційні зміни

До позиційних змін належить редукція голосних, оглу-

шення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, від-

ведення назад") — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і

зміна їхнього звучання.

Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголо-

шеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и]

до [є], так що ці слова звучать однаково: [клеин6к].

Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених скла-

дів у різних мовах не однакова. Скажімо, в російській

мові наголошений склад у півтора раза сильніший від пер-

шого складу перед ненаголошеним і в три рази — від ін-

ших ненаголошених складів. В англійській мові найслаб-

шим є перший склад перед наголошеним (understand

[,And9'stsnd]). В українській і німецькій мовах так само є

відмінність у звучанні наголошених і ненаголошених го-

лосних, але вона не є такою значною, як у російській та

англійській мовах.

Редукція голосних буває кількісною та якісною.

КІЛЬКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголо-

шених складів утрачають силу і довготу, але зберігають

характерний для них тембр. Так, якщо порівняти звучан-

ня голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у дру-

гому слові є слабшим та коротшим, а в третьому — ще

слабшим і коротшим, але його тембр, зумовлений фор-

мою резонатора при високому піднесенні задньої частини

язика і витягненими вперед заокругленими губами, зали-

шається незмінним.

ЯКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголоше-

них складів стають не тільки слабшими і коротшими, але

й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

Порівняємо звучання голосного, який позначається бук-

вою о в російських словах воды [вбды], вода [влда], водя-

ной [вьд'з"ноі]. У першому слові це звук заднього ряду,

середнього піднесення, лабіалізований, у другому — зад-

ньо-середнього ряду, середнього піднесення, нелабіалізо-

ваний, а в третьому — середнього ряду, середнього підне-

сення, нелабіалізований, нейтральний, невизначений,

ослаблений. Отже, в другому слові втрачена лабіалізація,

зміщений ряд і, таким чином, відбулася якісна зміна зву-

ка [о] (тут він звучить, як слабке [а]), а в третьому слові

відбулася зміна в ряді, втрачена лабіалізація, сила, довго-

та (голосний звучить, як слабке [ы]). Пор. ще рос. пять

[п'ат'], пятак [п'эитак], пятачок [п'ьтлч'бк], де голосний

[а] у другому слові звучить, як звук середній між [э] і [и],

а в третьому — як знеосіблений [ь]. Англ. сап [кагп] "мог-

ти" у слабкій позиції звучить [кэп].

Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголо-

сом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні мо-

жуть зовсім зникати: рос. жав(о)ронки, провол(о)ка,

сутол(о)ка, с(ей)час, всё-т(а)ки, (И)ван (И)ван(ов)ич;

англ. І am busy [aim'bizi], it is [its], inconsiderable

[,mkan'sid(s)r3bl] "незначний". В англійській мові кінцеві

зредуковані голосні зовсім зникли: face [feis] "обличчя", game

[geim] "гра", name [neim] "ім'я". Подібне трапилося і в дав-

ньоруській мові, де зредуковані голосні [ъ] і [ь] у слабкій

позиції (не тільки в кінці слова) зникли: видъ —> вид, шьвьць —>

швець, съна —> сна. Відбулася також редукція голосного [и]

в другій особі однини дієслів: пишеши —» пишеш.

Для сучасної української мови якісна редукція не ха-

рактерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберіга-

ють свої якісні характеристики, тільки [о] перед [у] стає

більш губним [зоузул'а], [коужух], а [є] і [и] в ненаголоше-

ній позиції звучать однаково [еи].

Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положен-

ням в кінці слова. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі

приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в

російській, білоруській, польській, німецькій, туркмен-

ській та інших мовах: рос. дед [д'эт], дуб [дуп], друг [друк];

фонетичні процеси 135

білор. горад [гбрат], захад [захат], воз [вос]; польськ. kulig

[kulik] "катання на санках", krqg [kr^k] "хребець", krew

[kref] "кров"; нім. Bund [bunt] "союз", Zug [zuk] "поїзд",

Hand [hant] "рука", Rad [rat] "колесо".

Для української та англійської мов цей процес не ха-

рактерний. Виняток становлять деякі західноукраїнські

говірки, в яких дзвінкі приголосні оглушуються, але це

суперечить нормам літературної мови.

Протеза (ВІД rp. prothesis "додання, приєднання") — поява перед

голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшен-

ня вимови.

Наприклад: острый — гострий, у лиця — вулиця. Най-

частіше приєднуються приголосні [г], [в], [j]: Анна — Ган-

на, рос. усеница — гусеница; она — вона, оспа — віспа,

рос. отчина — вотчина "маєток від батька"; азъ — я[іа],

аблуко — яблуко [іаблуко] (див. нім. Apfel), агнець — яг-

ня [jara'a], білор. он — ён [зон], она — яна [з'ана]. Зрідка

протетичним є [л]: ледве (пор. рос. едва).

Ще більше, ніж у літературній мові, явище протези

поширене в українських говірках, особливо подільських,

де можна, почути таке: Гандрій повернувся з Гумані і по-

їхав горати, а Ганна готує йому гобід.

Як протезу можна кваліфікувати німецький Knacklaut

— гортанний проривний звук, який з'являється пе-

ред [а] на початку слів типу Arbeit "робота", однак цей

звук на письмі не позначається.

Оскільки протеза — поява приголосного перед голос-

ним, а не перед будь-яким звуком, то її можна розглядати

і як комбінаторну зміну.

 

 

Пит 31

Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація,

асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") — зміна одно-

го звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування су-

сідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на

наступний звук і таким чином відбувається накладання

екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це

добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких па-

рах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається

огублення звука [д], а в слові тон — крім огублення [т], звук

[о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на

приголосні і навпаки.

В українській та інших слов'янських мовах голосні

звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких

приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у],

[є] стають більш передніми, більш закритими і більш на-

пруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с'аду], тук [тук] і

тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр].

Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], бать-

ко [бат'ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мо-

ві маємо чотири [а] — [а], [а], [а], [а].

В англійській мові акомодації звуків майже немає.

Можна лише говорити про більш відкрите [є] перед [1] і

більш губне [и:] після [j]: [gel] "гель", [nju:] "НОВИЙ". Од-

нак в історії англійської мови явища акомодації були по-

ширеними. Так, скажімо, після [w] голосний [а] перейшов

в [о], бо губний приголосний [w] огублював голосний [а],

що й зумовило цей перехід: what [wot] "що", was [woz]

"був", quarrel fkwor(e)l] "сварка", quality [Icwoliti] "якість".

Якщо в українській, як і в інших слов'янських та в анг-

лійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у

французькій мові, навпаки, відкритий і закритий харак-

тер голосних впливає на артикуляцію приголосних.

На акомодації приголосних голосними ґрунтується пе-

рехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосни-

ми переднього ряду в праслов'янській мові {нога — ножь-

ка — нозі, рука — ручька — руці, муха — мушька —

мусі), а на акомодації голосних приголосними — перехід

[є] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській

мові (пшено —> пшоно, жена -> жона, четири —> чотири).

Отже, акомодація може бути консонантною і вокаліч-

ною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний)

і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

АСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне упо-

дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах сло-

ва або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на

попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвін-

чує його: [бород'ба].Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка

[лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scnbo "пишу" — scriptus

"написаний", rego "правило" — rectus "правильний"; англ.

voiceU [voist], what's [wots], doefshe [dajji]. В англійсь-

кій мові іменникове закінчення множини і дієслівне за-

кінчення третьої особи теперішнього часу (Present indefinit)

-s після дзвінких приголосних звучить, як [z], а після

глухих, як [s]: dogs [dogz] "собаки", birds [ba:dz] "птахи",

reads [ri:dz] "читає", cats [kasts] "коти", cups [слрэ] "чаш-

ки", works [wa:ks] "працює".

Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкіс-

тю/глухістю (усі вищенаведені приклади), за місцем і спо-

собом творення (безжурний [беижурниі], рос. сушить

[шыт']), за м'якістю/твердістю (цвіт [ц'в'іт], спів

[с'п'іу], слід [с'л'ід], гість [г'іс'т']. Тут зубні [з] і [с] аси-

мілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] упо-

дібнюються з м'якими [в'], [п'], [л'], [т'].

Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-

перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (при-

голосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-

друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але

й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами — повну і неповну (часткову);

2) за спрямуванням — прогресивну і регресивну;

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — кон-

тактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

ПОВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої звуки уподіб-

нюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими.

Наприклад: знан]а -> [знаії'а], сільгу -> [сіл'у],

безжалісний [беиж ал'ісшіі ], рос. отдых [бдых],

высший [ВЬІШЬІІ]; нім. Zimber —>Zimmer"кімната"; англ.

doefshe [dajji]; татар, урманлар -> урманнар "ліси".

НЕПОВНА (ЧАСТКОВА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої зву-

ки наближаються за ознаками, але повністю не збігають-

ся. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба].

Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'],

але не стають звуками [б] і [д].

ПРОГРЕСИВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої попередній

звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив

звудів, спрямована вперед): англ. voicea [voist], нім.

Zimber —» Zimmer, татар, имэнлэр —» имэннэр "дуби";

польськ. {ггеЬа.ЩёЪа], trzy [tfy] (буквосполучення rz no138

Фонетика і графіка

значає дзвінкий звук, близький до українського [ж]: rzecz

"річ" читається як жеч). Прогресивної асиміляції в сучас-

ній українській мові немає, хоч колись вона мала місце:

знан]а —> знання, бьчела —> бджола, Ганця —-> Гандзя.

РЕГРЕСИВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція^ за якої наступний

звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос.

лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju:s,peipa].

КОНТАКТНА (СУМІЖНА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої вза-

ємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

ДИСТАНЦІЙНА (НЕСУМІЖНА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція звуків

на відстані. Наприклад: сочевиця —> чечевиця, желізо —>

залізо (пор. рос. железо).

Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних

є сингармонізм (від гр. syn "разом", harmonia "спів-

звучність") — фонетичний процес, який полягає в тому,

що всі голосні в слові стають однорідними за артику-

ляцією.

Якщо в першому складі слова (в деяких мовах — у корені

слова) є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах

можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій

позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах

також повинен бути лише голосний заднього ряду.

Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським,

тунгусо-маньчжурським, фінно-угорським та корейській

мовам.

Так, скажімо, в турецькій мові місцевий відмінок імен-

ника виражається за допомогою афікса -da, а значення

множини — за допомогою афікса -lar: oda "кімната", odada

"в кімнаті", odalar "кімнати", odalarda "в кімнатах". Якщо

ж у першому складі слова будуть голосні переднього ряду,

то афікси відповідно матимуть вигляд de, ler: ev "дім",

evde "в домі", evler "доми", evlerde "в домах". Пор. ще

татарські: кул "рука" — куллар "руки", корт "черв'як" —

кортлар "черв'яки", агач "дерево" — агачлар "дерева",

баш "голова" — башлар "голови", але КУЛ "озеро" — кУллэр

"озера", теш "зуб" — тешлэр "зуби", имэн "дуб" —

имэннэр "дуби". В угорській мові сингармонізм залежить

від голосного звука в корені слова: ablah-hoz "до вікна",

cipesz-hez "до шевця", huszob-hoz "до порога".

ДИСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. dissimilatio "розподібнення") — розподібнен-

ня артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова,

втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного

з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це

протилежний асиміляції процес.

Наприклад, український займенник хто виник із ко-

лишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і

[т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внас-

лідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією

ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрика-

тивний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним

[т] є зручним для вимови.

Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресив-

ною (срібро —> срібло; рос. феврарь —> февраль); регресив-

ною (рицар -Ї лицар, рос. что —> [што], нім. ВіЬеі "біблія"

—> Fibel "буквар"; контактною (легкий [леихкйі], рос.

скучно [скушнъ];дистанційною(велблюд -^верблюд,рос.

просторічне коридор —> колидор, ісп. arbor —> albor "дер-

ево", фр. тарре —> nappe "обрус").

Значно поширеніше, ніж у літературній мові, явище

дисиміляції в діалектному і просторічному мовленні: бон-

ба, транвай, ланпа, тунба, дохтор, фрухти, секлетар

тощо.

Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива, що

закінчуються на -сти: вести <— ведти, мести <— метти.

Звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах діє-

слів: веду, мету.

Гаплологія (ВІД гр. haploos "однаковий, простий", logos "слово") —

випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових

або подібних складів.

Наприклад: мінералологія —> мінералогія, трагікоко-

медія —> трагікомедія, дикообраз —> дикобраз, пеперець (лат.

piper) —> перець, стипепендія (лат. stips "подаяния", pendere

"оплатити"^ —> стипендія, рос. знаменоносец —» знамено-

сец, близозоркий —> близорукий, кърноносый (давньоруськ.

кърнъ "короткий") —> курносый.

Результатом гаплології є староукраїнська назва берез-

ня — березоль (березіль), яка виникла з березозолъ, що

спочатку позначало час, коли спалювали березу на золу,

для того щоб нею золити білизну, тобто парити, заливши

її спеціально для цього приготовленим розчином золи.

Дієрєза (від rp. diairesis "поділ, розділяння") - викидання звука чи

складу в слові для зручності вимови.

Наприклад: користний —» корисний, обвласть -» об-

ласть, згибнути —> згинути, гляднути —> глянути, кид-

нути —> кинути, утопнути —> утонути, солнце —» сонце,

сердце -» серце, честний —> чесний; рос. обвращение —> об-

ращение, обвоз —» обоз, обвязать —> обязать, нуждный -»

нужный, поздно —> [пдзнъ].

Утрачені в наведених словах звуки збереглися в пози-

ції, коли після них йдуть голосні або коли вони знахо-

дяться в кінці слова: користуватися, користь, погибати,

глядіти, кидати, утопати, серденько, честь, рос. нг/ж-

5а, опоздать тощо.

Епентеза (ВІД rp. epenthesis "вставка") - поява у словах додатко-

вого звука.

Наприклад: страм із сралг "сором" ("Тепер всяк хам

показує натуру, а нам мовчать? Се був би чистий

страм". — Леся Українка), строк із срок, верства із вер-

ста, павук із паук; білор. павука із наука.

Особливо поширене явище епентези в говірках та прос-

торічному мовленні: радійо, окіян, константувати; рос.

Ларивон, радиво, ндрав тощо.

Явище епентези спостерігається також при засвоєнні

запозичених слів зі збігом двох голосних: Italia — Іта-

лія, лат. cancellaria — канцелярія, італ. cavalleria — ка-

валерія та ін.

Як бачимо, епентеза — протилежне діерезі явище.

Метатеза (ВІД rp. metathesis "перестановка") - взаємна переста-

новка звуків або складів у межах слова.

Наприклад, слово суворий виникло із суровий, намис-

то із монисто, бондар із боднар "той, що робить бодні",

ведмідь із медвідь "той, що їсть мед"; рос. потчевать із

почтевать, ватрушка із творушка, сыворотка із сыро-

ватка, ладонь із долонь (пор. укр. сироватка, долоня);

серб, гомила із могила; чеськ. mlha "мла" із mhla; польськ.

krowa із korwa, bloto із bolto.

Найчастіше метатеза спостерігається в запозичених сло-

вах: нім. Teller —> польськ. talerz —> укр. тарілка, нім.

Futteral —> футляр, лат. тагтог —» рос. мрамор, лат.

flor(is) "квітка" —» укр. і рос. ім'я Фрол.

Значно більше, ніж у літературній мові, прикладів ме-

татези знаходимо в діалектному, просторічному та дитячо-

Фонетичні процеси 1 4 1

му мовленні: вогорити (говорити), увернімаг (універмаг),

ніститут (інститут), крутка (куртка), гамазин (мага-

зин), рос. дитячі макейка (скамейка), салатка (із ла-

сатка "лошадка") тощо. На базі літературного нишпори-

ти внаслідок метатези виникло діалектне шнипорити:

"Не йдуть [війт, присяжний і хлопи] до хати, а стали

коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипо-

рять..." (І. Франко).

Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають змі-

ни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою.

До них належить субституція звуків.

Субституція (ВІД лат. substitutio "підстановка") — заміна в запози-

чених словах чужого звука своім.

Так, німецький фрикативний придиховий [h] заміню-

ється українським фрикативним гортанним [г] або фрика-

тивним задньоязиковим [х], російським проривним зад-

ньоязиковим [г] або фрикативним [х]: Herzog — укр. гер-

цог, рос. герцог, Hulze — укр. гільза, рос. гильза, Holbein

(прізвище художника) — укр. Гольбейн, рос. Хольбайн

(Хольбейн), Hans (ім'я) — укр. Ганс, рос. Ганс і Хане.

Подібне маємо і в передачі англійського звука [h]: Hilary —

укр. Хіларі, рос. Хилари, Howard — укр. Говард, рос. Го-

вард, Humphry — укр. Гамфрі, рос. Хамфри і Гамфри.

Колись у слов'янських мовах не було звука [ф]. Коли

почали запозичувати іншомовні слова з цим звуком, то

його заміняли своїми звуками [п], [т], [х], [кв]: Пилип,

катедра, Хома, квасоля.

Для багатьох мовців в Україні й нині вимова [ф] ста-

новить певні труднощі, тому нерідко можна почути Хве-

дір, хверма тощо.

Оскільки така вимова часто стає предметом насмішки

над мовцями, то деякі з них, які недостатньо обізнані з

мовними нормами, помилково замінюють [хв] на [ф] і в

словах, де [хв] є нормативним: фороба, фіст, рос. фатать

тощо. Такі заміни називають гіперизмами.

 

 

Пит 32

Живі та історичні фонетичні процеси.

Спонтанні зміни звуків

Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від ча-

су змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'яв-

ляються. Так, скажімо, колись у нашій мові діяв процес

переходу [ґ], [к], [х] в [ж], [ч], [ш] перед голосними перед-

нього ряду (друг — друже, рука — заручення, птах — пта-

шина). Нині він не діє, і тому в словах, що з'явилися після

призупинення дії цього процесу, задньоязикові вільно по-

єднуються з голосними переднього ряду: герб, гени, кеп-

тар, кілограм, хекати, хіхікати, Херсон тощо. Нині в

українській мові діють інші процеси: відсутність оглушен-

ня дзвінких приголосних в кінці слова, твердість кінце-

вих губних (голуб, вісім тощо; пор. рос. голубь, восемь, де

кінцеві губні є м'якими). Тому потрібно розрізняти живі

та історичні фонетичні зміни (в деяких підручниках їх

називають відповідно фонетичними і нефонетичними, що

некоректно, бо в обох випадках йдеться про зміну звуків,

тобто фонетичні процеси).

Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком ді-

ючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін

є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучас-

них мовах, акання в білоруській мові (Касіу Ясъ канюшы-

ну, паглядау на дзяучыну), редукція ненаголошених го-

лосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в

російській мові ([мъллко], [дуп], [друк] тощо).

Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючи-

ми в сучасній мові фонетичними процесами. До таких іс-

торичних фонетичних змін належить чергування задньо-

язикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистя-

чими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків

перед [і], [є] та іншими голосними переднього ряду, і вна-

слідок пристосування (акомодації) задньоязикові зміню-

валися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування

(нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха —

мушка — мусі). Історичними є чергування [о], [є] з [і] в

закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування

[о], [є] з нулем звука (сон — сну, день — дня), перехід [є]

в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. До V ст. в

німецькій мові живим було чергування [а] з [є] (останній

звук на письмі передається буквою a: tragen "нести" —

trdgt "несе" — Trdger "носій", backen "пекти" — bdckt "пе-

че" — Backer "пекар"). У XV ст. в англійській мові довгі

голосні стали короткими ([є:] —> [і], [о:] -> [и] тощо, а ко-

роткі дифтонгізувалися ([і] —> [аі]). Через те тепер на письмі

зберігається стара орфографія, а звучать інші звуки: child

[tjaild] "дитина", bind [bamd] "зв'язувати". Прикладом іс-

торичних змін звуків є так зване друге пересунення при-

голосних у німецькій мові. Глухі проривні [р], [t], [k] після

голосних перейшли в щілинні [f], [s], [x], а після приго-

лосних та на початку слова — в африкати [pf], [ts], [ch].

Дзвінкі [b], [d], [g] трансформувалися в глухі [р], [t], [k].

Пор. нім. schlafen "спати", laufen "бігти" і готськ. slepan,

hlaupan, англ. sleep, leap; нім. essen "їсти", Wasser "вода"

і готськ. itan, wato, англ. eat, water; нім. machen "робити"

й англ. make; нім. Apfel "яблуко" й англ. apple; нім. zwei

"два" і англ. two; нім. Tochter "доня" й англ. daughter;

нім. alt "старий" і англ. old.

Усі такі чергування зберігаються в сучасних мовах,

однак у словах, які виникли після припинення дії цих

процесів, такого переходу немає (кепка, гіркий, хімія, хма-

рочос, бутерброд, нім. trappen "тупати" — trapt "тупає",

Trapper "мисливець").

Часто історичні чергування використовуються у мові

для розрізнення граматичних форм. Так, у германських

мовах чергування голосних заднього ряду з голосними пе-

реднього ряду (умлаут) залежали від позиції цих голосних,

тобто були живими. Тепер вони є одним із важливих гра-

матичних засобів: розрізняють форми однини і множини:

нім. Vater "батько" — Vdter "батьки", Bruder "брат" — Briider

"брати"; англ. tooth [tu:9] "зуб" — teeth [ti:9] "зуби", man

[тагп]"чоловік, людина" — men [men] "чоловіки, люди".

Крім фонетичних змін, причини яких можна поясни-

ти, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або

їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові змі-

ни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони по-

зиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни назива-

ють спонтанними (від лат. spontaneus — "довільний"). На-

приклад, звук, який колись позначався буквою Ь (ять) в

українській мові перейшов в [і], а в російській — в [є]

(лЬсъ —> укр. ліс, рос. лес; дЬдъ —> укр. дід, рос. дед; бЬлый

—> укр. білий, рос. белый). Ніхто не знайшов пояснення й

такому факту, чому носові голосні [Q] й [ej зникли в усіх

слов'янських мовах, але збереглися в польській (meisiqc

"місяць", miesiecy "місяців").

До спонтанних відносять також чергування типу носи-

ти — нести, рос. бреду — брод, лат. саріо "беру" — сері

"взяв", нім. binden "в'язати" — band "зв'язав" — gebunden

"зв'язаний", geben "давати" — gibt "дає" — gab "дав".

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явища-

ми конвергенції і дивергенції.

Конвергенція (ВІД лат. convergentio "сходження, наближення") -

збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному.

Так, у давньоруській мові носові звуки [<?] й [е_], які на

письмі позначалися буквами ж (юс великий) і А (ЮС ма-

лий), трансформувалися відповідно в [у] й [а], тобто збіг-

лися з іншими звуками, що вже існували в мові. Подібне

сталося зі звуками [ъ] і [ь], які в слабкій позиції зникли,

а в сильній змінилися відповідно на [о] й [є], тобто збігли-

ся з наявними в мові звуками. Як бачимо, внаслідок кон-

вергенції кількість звуків у мові скорочується.

Протилежним конвергенції є процес дивергенції.

Дивергенція (від лат. divergentio "розходження") - розщеплення

звука на два різні звуки.

Іншими словами, в одній позиції звук може залиши-

тися, а в іншій — перейти в інший звук. Так, наприклад,

звуки [о] і [є] в українській мові у відкритому складі збе-

реглися, а в закритому — перейшли в [і]: вола — віл,

семи — сім.

 

 

Звукові зміни

Звукові закони в мовознавстві, регулярні зміни, що відбуваються в ході розвитку мови в його звуковому складі (ср. зникнення голосних «'» і «ь» в російській мові) або в звуковому складі слів (ср. заміну «е» на «о» в російській мові; наприклад, сучасного «ніс» із старого «ніс»). Розрізняють спонтанні і комбінаторні зміни. Перші мають місце у всіх випадках, в яких зустрічається відповідний звук; наприклад, в російській мові «»во всіх положеннях виявився заміненим голосним «е». Другі відбуваються лише в певних фонетичних положеннях; так, заміна «е» на «о» відбувалася лише в ударному складі, якщо за «е» слідував твердий згідний (ср. «поденний», але «день»). Учення о З. з. якнайповніше розвинено німецькою школою младограмматіков (див. Младограмматізм). Їх теорія піддалася критиці з боку І. А. Бодуена де Куртене і ін. направленою проти тези про непорушність З. з. і перебільшення їх ролі. З розвитком фонології виникла історична або діахронічеськая фонологія, в якій З. з. розглядаються в аспекті учення про фонемі.