Поняття фонологічнаї системи. Фонологічні школи 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття фонологічнаї системи. Фонологічні школи



Фонеми завжди є елементами певної фонологічної системи, тобто

стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно

окремої мови. Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозиції, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантами та варіаціями фонем, та їх сполучуваності (комбінаторики).Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно

протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, в

якій є 38 фонем, то кожну з них можна схематично зобразити, як кульку з

37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, які ілюструють

протиставлення фонеми всім іншим.

 

Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук

у певній мові є фонемою. Усе залежить від того, чи перебуває звук в

опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантично завдяки

тому звукові.

Санкт-Петербурзька фонологічна школа (основоположник — Л. В. Щерба;

представники — Л. Р. Зіндер, М. І. Матусевич, О. М. Гвоздев, Л. Л.

Буланін, СБ. Бернштейн, Л. В. Бондарко) розглядає фонему як звуковий

тип. У центрі уваги цієї школи — розрізнення звукових оболонок морфем і

слів, а не їх тотожність. Згідно з концепцією Санкт-Петербурзької

фонологічної школи звуки [о] і [л] в таких словоформах, як воды [воды] і

вода [влда] є різними фонемами, а звук [т] у словах сад [сат] і том

[том] — однією. У словах рог [рок] і рок [рок], коз [кос] і кос [кос]

фонемний склад однаковий, тут є нерозрізнення морфем, а не фонем. У

складі однієї й тієї самої морфеми можуть бути різні фонеми (чергування

фонем у морфемі).

Принцип підходу цієї школи — прагнення пов'язати лінгвістичну природу

фонеми з її роллю в мовленні. Саме тому вчені Санкт-Петербурзької школи

вивчають матеріальні властивості звуків, експериментально досліджують

їх. Уважають, що теорія Санкт-Петербурзької фонологічної школи має

практичне застосування в лікуванні звукових порушень при різних

захворюваннях, в автоматичному аналізі й синтезі мовлення, у створенні

іспитових тестів, у техніці зв'язку, лінгводидактиці.

Московська фонологічна школа (засновники Р. І. Аванесов, П. С. Кузнецов,

О. О. Реформатський, В. М. Сидоров, О. М. Сухотін, Н. Ф. Яковлев, Г. О.

Винокур, А. Б. Шапіро) при визначенні фонеми і фонемного складу мови

застосовує морфемний критерій (у центрі уваги не розрізнення звукових

оболонок значеннєвих одиниць, а їх тотожність). Фонему розглядають як

сукупність диференційних ознак, через що фонологічні одиниці, які

розрізняють словоформи, але забезпечують єдність слова, належать до

однієї фонеми. Звуки [о], [л], [ъ] у словах воды [воды], вода [влда],

водяной [въд'эин6|] є варіантами однієї фонеми <о>, а останній звук у

слові сад [сат] і перший звук у слові том [том] є різними фонемами.

Саме Московська фонологічна школа

створила теорію паралельних і перехресних рядів чергувань фонем, увела

поняття гіперфонеми. Теорія Московської фонологічної школи знаходить

застосування у словотворі, морфології,

синтаксисі, лексикології тощо. Ідеї Московської фонологічної школи

узагальнені в праці М. В. Панова [Панов 1967]. З інших фонологічних шкіл

найвідомішими є Празька, Лондонська, Американська і Копенгагенська.

37
Лексикологія - розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.
Лексикологія – багатоаспектна наука, яка вивчає природу й суть суть слова, його виникнення та зміну, визначення значення слів та їх уживання, структуру словникового складу мови, шляхи його поповнення та ін.

У вузькому значенні лексикологія (власне лексикологія) – це розділ мвзн, що вивчає словниковий склад мови, у широкому ж значенні – це загальне позначення всіх розділів, які вивчають слово.

До лексикології у широкому значенні слова належать такі науки:

1) власне лексикологія – наука про словниковий склад мови.

2) Семасіологія – наука про значення слів. ЇЇ ще називають лексичною семантикою. Останнім часом під семантикою розуміють а) весь зміст, інформацію, передавані мовою або якоюсь її одиницею (морфемою, словом, словосполученням, оеченням); б) розділ мвзн, який вивчає цей зміст, інформацію

3) Ономасіологія – наука яка вивчає процеси найменування. Її ще називають теорією номінації. Ономасіологія протиставляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослідження. Якщо семасіологія йде від позначення (слова) до значення, то ономасіологія веде дослідження від речі або явища до думки про них і до їх позначення мовними засобами.

4) етимологія – наука, яка досліджує походження слів

5) Фразеологія – наука про стійкі словосполучення

6) Ономастика наука, що вивчає власні назви, яка складається з антропоніміки - наука про імена людей і топоніміки – науки про географічні назви та ін..

7) Лексикографія – наука про укладення словників.

Слово — центральна функціо­нально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови іс­нують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або зав­дяки йому (речення). Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлено тим, що, по-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої. Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866—1936): «Слово — це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню». Проте на­віть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від сло­восполучення, з іншого; не враховано існування в мові бага­тозначних слів. Певне значення (зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у слові безхмарний реальне значення мають і префікс без-, що вказує на відсутність чогось, і корінь -хмар-) та фразеологічному словосполученню (пекти раків, пе­редати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів. Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів). є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення набувають його тільки в контексті. Отже, значення не є Означальним для слова, хоч і обов'язковим. Не можна вважати визначальною рисою слова і його цільноформленість (непроникність). Наприклад, дієслово читати в складеній формі майбутнього часу (буду читати, читати (буду) виступає в розчленованому вигляді. Складена форма ви щого ступеня порівняння прикметників може виражатися дво­ма частинами: більш поміркований, менш придатний. Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, — це наявність у ньо­му певного граматичного значення. Наприклад, наведена вище форма буду читати — дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, шо належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка). А в нерозкладному фразеологічному словосполученні гнути кирпу, що передає одне значення «зазнаватися», граматичні значен­ня має кожне слово (гнути — дієслово, неозначена форма і т. д.; кирпу — іменник, жіночий рід і т. д.). Поза контек­стом займенник він не має лексичного значення, а грама­тичні значення має: займенник, чоловічий рід, називний відмінок, однина. Отже, слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є бу­дівельним матеріалом для речення. Якшо розглядати слово з погляду психології, то це — мі­німальний звуковий (чи графічний) подразник, який викли­кає у свідомості людини певне уявлення — реальний або не­реальний образ. Наприклад, словосполучення книжка на столі і книжка під столом викликають у свідомості різні уявлення, бо в них такими мінімальними подразниками виступають, крім іменників книжка і стіл, що повторюються в обох ви­словах, два різні прийменники на і під. Саме вони й визнача­ють різницю в значенні обох словосполучень, і це дає підста­ву сприймати їх як окремі слова. О. Потебня, писав «слово виражає не весь зміст поняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядові най­важливішою». Наприклад, колись учні писали на окремих ар­кушах паперу, але хтось здогадався зшити їх — і за цією озна­кою предмет дістав назву зошит. Тепер аркуші скріплюють металевими скобками або склеюють, проте назва залишається незмінною — зошит. Яку ознаку той чи інший народ покладе в основу назви, залежить і від його фантазії, і від особливостей світосприй­мання. Ту саму комаху українці назвали досить ніжно коник (мабуть, тому, шо скаче), французи — la sauterelle (букв.: «ска­кунка»; означає також «сарана»); англійці — grasshopper (букв.: «трав'яний стрибунець»); росіяни — кузнечик («малий коваль» — за звуком). Ознака предмета, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма пере­ дається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма — це мотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо все жовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад, тепер уже ніхто не відчуває зв'язку слова жир із жити; поліно, полин, попіл із палити тощо, хоча колись такий зв'язок був самоочевидний) Лексема і словоформа. Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа. Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття. Словоформа — це окреме слово в певній граматичній фор­мі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лек­сема, але чотири різні словоформи. Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Це зв'язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням тощо, «відоме відображення предмета, явища чи відношення у свідомості…, яке входить до структури слова як його внутрішня сторона, відносно якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка…» (Смирницький), або це той зміст слова, та інформація, яку воно несе. Лексичне значення слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцієї інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Оскільки слова називаються речі, то лексичне значення нерідко називають речовим. Ядром лексичного значення є концептуальне значення – мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття. Наприклад, слово обличчя має концептуальне значення «передня частина голови людини». Крім концептуального значення слово може мати конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). «Концепт» та «поняття» – терміни різних наук; «поняття» використовується головним чином у логіці та філософії, тоді як «концепт» –лише останнім часом закріпився у мовознавстві, психології та культурології [Пічугіна, 2003]. «Поняття» – це те, про що люди домовляються, їх конструюють, щоб мати спільну мову при обговоренні проблем; «концепти» ж існують самі по собі, їх люди реконструюють з тим чи іншим ступенем (не)впевненості [Дем’янков, 2001]. Слід погодитися з визначенням відомого російського теоретика когнітивної лінгвістики Ю. С. Степанова, що «на відміну від «понять», про «концепти» не тільки думають, їх відчувають; вони – предмет емоцій, симпатій чи антипатій, а інколи і зіткнень» [Степанов, 2001]. Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. Наприклад «сопілка» є моносемічним, бо вона має лише одне значення – духовий український інструмент, а слово «поле» - багатозначне, полісемічне, бо воно має в укр. Мові 10 значень: - безліса рівнина, рівний простір - Оброблювана під посів земля - Значна площа, відведена під що-небудь - Простір, у межах якого відбувається якась дія - Поприще, сфера діяльності - Основа, на яку нанесено візерунок, зображення, напис, тощо;фон, тло - Смужка вздовж аркуша паперу; берег - Відігнуті краї капелюха - Родовище корисних копалин - Сукупність мовних одиниць, об’єднаних спільністю змісту Деякі слова мають більше 20 значень. Окремі лексичні значення слова називають лексико-семантичними варіантами. Лексико-семантичні варіанти багатозначного слова мають семантичну спільність (спільні елементи - смисли). Слово завжди виникає з одним значенням,яке називають первинним. Первинне значення є прями. Багатозначність слова розвивається на основі перенесення назви з одного предмета на інший. Нове значення є завжди переносним, похідним від первинного, мотивованим через пряме. Є три типи перенесення: 1) за подібністю називається метафоричним. За свєю суттю є прихованим порівнянням. 2) перенесення за функцією – перенесення, за якого речі можуть бути абсолютно різні, головне, щоб вони виконували однакові чи подібні функції. Наприклад, колись писали гусячим пером. Згодом цю функцію перебрав металевий предмет, який також було названо пером. 3) перенесення за суміжністю називається метонімічним. Суміжність може бути просторовою, часовою, причино-наслідковою. Омонімія. Омоніми – слова, які звучать однаково, але мають різне значення. Наприклад: ключ 1) замикати двері,2) джерело. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів. У випадку багатозначності одне слово має декілька пов’язаних між собою значень, у випадку омонімії маємо декілька різних слів, значення яких між собою не пов’язані: вони не мають спільних елементів смислу і асоціативних зв’язків. Розрізняють повні й неповні омоніми. Повні омоніми мають абсолютний збіг форм при їх змінюванні (див. ключ1 і ключ2) Неповні омоніми збігаються не в усіх формах. Наприклад, омоніми образ (ікона) і образ (обличчя, художній засіб, тип), мають розбіжність у формах родового відмінка однини (образа і образу). За походженням омоніми поділяються на гомогенні і гетерогенні. Гомогенні – омоніми, які виникли внаслідок розпаду одного слова на два. Такий розпад зумовлений втратою зв’язків між окремими значеннями колись багатозначного слова. Наприклад слово порох колись було багатозначним. Тепер значення цього слова «пил» і «вибухова суміш» настільки розійшлися, що між ними навіть не виникає асоціацій. Гомогенні омоніми називають ще етимологічними. Гетерогенні – омоніми, що виникли внаслідок збігу етимологічно різних слів. Наприклад, українське слово ключ (знаряддя, яким відмикають двері) і ключ (джерело). Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища, до них відносяться омоформи, омофони і омографи. Омоформи – слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Наприклад, числівник три збігається з дієсловом терти лише в одній формі другої особи наказового способу (три олівці, три йому руки). Омофони – слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням. Наприклад: клинок і кленок, роман і Роман, saw (пила) і saw (дієсл). Дуже багато омофонів в англ. Мові, оскільки вимова слів з часом змінюється, а англійське письмо її не відображає, бо там панує традиційний принцип орфографії. Омографи – слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Наприклад: мука (борошно) і мука (страждання), замок і замок. Крім внутрішньої існує міжмовна омонімія. Міжмовні омоніми – слова двох мов, які мають однакову чи майже однакову форму, але різняться значенням. Наприклад: укр. уродливий (гарний) – рос. уродливый (потворний), укр.. луна (відлуння) – рос. Луна (місяць), укр.. булка (хліб) – болг. Булка (молода, наречена).

40Синонімія
Синоніми - слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.
Наприклад: веселка, радуга; motherland, fatherland.
За ступенем синонімічності синоніми поділяються на абсолютні й часткові.
Абсолютні (повні)синоніми – синоніми,які повністю збігаються за значенням, тобто не різняться ні відтінками значень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю. Вони можуть взаємозамінюватися абсолютно в усіх контекстах. Наприклад: мовознавство і лінгвістика; століття і сторіччя і т.д.
Часткові синоніми – синоніми, які не повністю збігаються. Вони можуть різниись відтінками значень, емоційно-експресивним забарвленням, стилістичними функціям. Відповідно серед них є семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні синоніми.
Семантичні, або ідеографічні – синоніми, які різняться відтінками значень.
Наприклад: шлях і дорога (шлях – велика проїзна дорога, дорога – будь-яке місце для проїзду й місце для проходу, навіть дуже вузьке), страх і жах (жах – дуже великий страх)to tell(сказати, повідомити) і to say(сказати вимовити).
Стилістичні синоніми – синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням. Наприклад: істи і жерти, to die (померти) і to pass(відійти).
Семантико-стилістичні синоніми – синоніми, які одночасно різняться відтінками значень і силістичним забарвленням, тобто поєднуються ознаки першої і другої групи. Наприклад: іти, плестись (
повільно;важко; розмовне), перти (інтенсивно; грубе).
Оскільки ідеографічні, стилістичні й семантико графічні синоніми різняться відтінками значень і емоційно-експресивним забарвленням, о вони характеризуються різною сполучуваністю і не завжди можуть взаємозамінятися.
У синонімічному відношення слово виступає не в цілому, а окремим значенням, тому багатозначне слово може одночасно належати до декількох синонімічних рядів. Нарриклад:

Вільний, свобідний, незалежний, самостійний;

Вільний, безперешкодний, незаборонений;

Вільний, невимушений, природний, безпосередній;

Вільний, незайнятий, незаповнений;
Вільний, не вузький, неісний, просорий;

Вльний, неодружений, недонатий, холостий.

Сукупність усіх синонімів певного змісту називають синонімічним рядом. Члени кожного ряду ідентифікуються семантично і стилістично відносно домінанти ряду, тобто слова семантично найбільш простого, стилістично нейтрального і синтагматично найменш закріпленого. Домінанта найповніше втілює семантику ряду:

Говорити – казати, мовити, розмовляти, варнякати, молоти, бубоніти тощо.
Антонімія
Антоніми - різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідності значення.

Антоніми мають протилежні значення, що об’єднуються спільним родовим значенням: для день і ніч - «час», для жар і холод – «температура», для радість і горе – «почуття».
В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад від тихий і голосний - тихіший і голосніший), протилежно спрямовані дії (входити -виходити), і точки простору та часу (верх – низ, рано - пізно).

Розрізняють 4 групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.

Контрарні виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). Наприклад:

Молодий (чоловік) – нестарий – середніх літ - літній – старий

Нижній (поверх)- середній – верхній

Комплементарні доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них немає середнього (проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний – хибний (не + істинний = хибний).

Контрадикторні - один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: дорогий – недорогий (дешевший, не дуже дешевий тощо).

Векторні виражають протилежну спрямованість дії, ознак, властивостей: збирати – розбирати, засвітити – загасити.

Антоніми бувають різнокореневими (любов - ненависть) й однокореневими (прихід - відхід).

Елеменарною одиницею антонімічного протиставлення,як і в синонімії, є значення слова, через що одне й те саме багатозначне слово може належати дл різних антонімічних рядів:

Вільний (селянин) – безвільний, кріпак, панський

Вільна (аудиторія) – зайнята

Вільна (розмова) – вимушена, офіційна.

Крім міжслівної існує ще внутрішньослівна антонімія, за якої одне слово поєднує в собі протилежні значення. Наприклад: позичати («давати в борг» і «брати в борг»), слово напевно має значення «можливо» і «безперечно, точно».

Антонімія - важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістиних прийомів антитези, суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів посилення враження (правда і кривда, любов і ненависть), та оксиморона.

Гіперо-гіпонімія - родо-видові відношення в лексико-семантичній системі.
Наприклад:береза, дуб, клен – дерево; тюльпан, троянда –квітка.

Родові слова називають гіперонімами, а видові – гіпонімами.

Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. ЇЇ називають квазісинонімією, але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню заміну в тексті (першого синоніма на другий і навпаки), в гіперо-гіпонімії можлива лише одностороння заміна – заміна гіпоніма на гіперонім.

Гіпоніми включають у себе зміст гіпероніма і протиставляються один одному певними семами. Наприклад: слова троянда, рожа, тюльпан у своєму змісті мають спільне значення «квітка», але кожне з них протиставляється всім іншим за певними ознаками.

Конверсія – спосіб вираження суб’єктивно-обєктивних відношень в еквівалентних за змістом речення.

Лексична конверсія виражається словами-конверсивами.

Конверсиви - слова, які передають двобічні суб’єктивно-обєктивні відношення в лексико-семантичній системі.

Наприклад: Роман купує у Степана книжку - Степан продає Роману книжку.

Конверсиви представляють у тексті одні й ту саму дію чи відношення в різних напрямках.

Конверсивами бувають дієсловами (давати – брати, лякати - боятися), іменники (учитель - учень), прикметники (багатший - бідніший), прийменники (над - під).

Конверсія близька до антонімії. Однак на відміну від антонімів, які трапляються в тексті разом, конверсиви зіткнутися в одній фразі не можуть: один конверсив вживається у фразі, а інший залишається за її межами.

Мовознавство

41пит.

Поняття лексико-семантичної системи

 

Якщо системність фонологічного рівня і граматики в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика несистемна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти. У вітчизняному мовознавстві про системність лексики було заявлено ще в

минулому столітті. Український мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно

опрацював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту

(теорія внутрішньої форми слова, вчення про ближче і дальше значення

слова, його багатозначність та історичну змінність значень), закликав

учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила

внутрішніх змін у групах семантично пов'язаних слів. Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов'язаних

партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий

мало спочатку значення «міцний, сильний», а його антонім слабый

відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою»

(крепкий парень — слабый парень). Коли з часом слово крепкий набуло

значення «сильний за концентрацією, насичений» (крепкий чай), то,

орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення слабый

(слабый чай).

Таких прикладів, де розвиток значень слів зумовлюється не логікою речей,

а лише системними зв'язками навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій

мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало

значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно

«12-та година ночі» (лише такі значення мають у російській літературній

мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло значення «південна

частина світу» (для цього були реальні причини, бо опівдні сонце

перебуває в південній частині неба), слово північ стало позначати

протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних позамовних

причин не було: опівночі на північній частині неба немає ні сонця, ні

місяця. Рос. батюшка і матушка спочатку функціонували як пестлива форма

а форма

називання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це

вмотивовано тим, що піп є пастором, батьком для своєї пастви. Матушкой

стали називати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку.

— сукупність усіх слів, усієї лексики якоїсь мови. С. с. м. постійно змінюється, відображаючи безперервний розвиток суспільства, наук.-тех. прогрес. У С. с. м. одні вчені виділяють основний словниковий фонд, до якого відносять найстійкіші слова, що найменше зазнають змін і є в мові базою для утворення нових слів, а інші — активні шари лексики (активний запас слів, активний словник) і пасивні шари лексики (пасивний запас, пасивний словник), куди відносять слова, які вживаються рідко або із спец. метою, — архаїзми, неологізми, термінологію тощо. У розвитку С. с. м. постійно відбувається два процеси: поповнення його новими словами і усунення з активного вжитку застарілих слів. Напр., за рад. часу внаслідок великих революц. перетворень відбулися величезні зміни в С. с. м. всіх народів, з'явилися такі слова як неп, сільрада, радгосп, ударник, п'ятирічка та ін. Водночас звузилася сфера вживання застарілих слів (соха, волость, наймит, губернатор тощо). У словниковому складі укр. мови розрізняють за походженням слова, успадковані через давньорус. мову від спільно-слов'ян. мови-основи, слова, запозичені з ін. слов'ян. і неслов'ян. мов та новостворені від спільно-слов'ян. коренів за допомогою різних способів словотвору. До нього в різні часи з неоднаковою інтенсивністю входили старослов'янізми, діалектизми, інтернаціоналізми тощо. Протягом істор. розвитку мови її словниковий склад дедалі ускладнюється, зростає кількісно, в ньому виділяються все нові шари. С. с. м. фіксується в різноманітних словниках.

Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна

пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову

пухлину. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати доброякісними, хоч

у них жодних добрих якостей немає.

Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика — це не

механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують

такі факти:

1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто

можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови:

мовознавст-

 

во — наука про мову; учитися — засвоювати які-не-будь знання, вивчати

що-небудь;

2) можливість описати семантику слів за допомогою обмеженого числа

елементів — семантично найбільш важливих слів, так званих елементарних

слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщуватися, земля (ноги),

в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних

напрямках; бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку,

швидко; летіти — переміщуватися, повітря (крила), в одному напрямку;

плавати — переміщуватися (вода), в різних напрямках; марширувати —

переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо (детальніше про це див. у

розділі «Методи дослідження мови»);

3) системність і впорядкованість об'єктивного світу, що відображений у

лексиці. Мав рацію французький письменник Анатоль Франс, коли говорив,

що «словник — це всесвіт, розташований в алфавітному порядку».

На утвердження думки про системність лексики великий вплив мали

дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й.

Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про

існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізуючи прусську

військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою

вартість із власної позиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов

до думки про існування полів значень. Й. Трір висунув ідею про поняттєві

поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова,

входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматичних ознак),

а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги, бачити — очі,

чути — вуха, цілувати — губи тощо). Далі Е. Оксар і О, Духачек уводять

поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси-ко-семантична

система, а 0. І. Смирницький — лекси-ко-семантичний варіант. Помітний

внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські

мовознавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.

Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на

відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні

та епідигма-тичні.

СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД МОВИ

 

Пи.

Етимоло́гія (від грец. ἔτυμον «правда, істина; етимон, справжнє, тобто первісне значення слова», пов'язане з прикметником ἔτυμος «істинний, правильний», похідним від ἔτεός (ἔτός) «дійсний, правдивий, правильний» і компонента грец. -λόγος, що виступає тільки як друга частина складних слів, і походить від λόγος «слово, значення, поняття, наука»[1]. гр. ἔτυμολογια — «етимологія; істинне, тобто первісне значення слова або встановлення первісного значення слова»[1]) — розділ знань, розділ порівняльно-історичного мовознавства, який вивчає походження слів мови; сукупність прийомів дослідження, спрямованих на з'ясування походження слова, а також сам результат цього з'ясування.

Тобто у сучасній мовознавчій практиці цей термін має принаймні три значення:[2] розділ мовознавства, що вивчає походження слів; походження (щодо словесного знаку) та встановлення;[3] науково-дослідну процедуру, спрямовану на розкриття походження слова, а також сам результат цієї процедури[4][3].

Завдяки давнім текстам, порівнянню слів зі словами з інших мов етимологія відновлює історію слів: як вони виникли у мові, первинне (істинне) значення, їхнє джерело та зміну їхнього значення.

Термін виник у давньогрецькій філософії від (від грец. etymon – істина[5] та logos — слово, вчення), а у науковий обіг його запровадилистоїки — представники філософської грецької школи (IV ст. до н.е. — II ст. н.е.)[6].

Історія значень слів тісно пов'язана з історією народу, тому етимологічні дослідження набувають першорядного значення при вирішенні важливих історичних, етнографічних, етногенетичних тощо питань. В результаті етимологічних досліджень про значення слів на давніх етапах мовного розвитку одержують висновки про конкретні уявлення про життя і мислення носіїв мови в доісторичні часи, від яких не збереглося писемних пам'яток[7].

Історія певних слів та дані споріднених мов наводяться у спеціальних етимологічних словниках. Звертання до етимологічних словників розширює й поглиблює знання в галузі лінгвістики, у сфері історії, географії, літератури, культури. Лексикологія, наприклад, вивчає семантику слів, визначає первинність значень і встановлює послідовність їх розвитку. Розібратися в складних семантичних зміщеннях, які відбуваються в словах за історичного розвитку, без етимологічної інформації часто просто неможливо.

Розглядаючи явища народної етимології, дуже важливо визначити, яким чином відбувається осмислення слова.

Етимологічні розвідки є ефективним засобом заохочення дитини до пізнання навколишнього світу на ранній стадії розвитку[5]. Визначення походження та дослідження історії звичних слів та архаїзмів, діалектизмів, топонімів, антропонімів, етнонімів, спеціальних термінів стимулює інтерес підростаючого покоління до культурних традицій народу[5]. Етимології належить також важлива роль у вивченні та викладанні рідної та іноземних мов[5]. Дослідження будь-якої мови обов'язково потребує звернення до етимологічних даних. Мовознавчі розділи — фонетика,лексикологія, морфологія, фразеологія так чи інакше застосовують результати етимології[2].

[ред.]Методи

В етимології застосовують ряд методів для вивчення походження слів, деякі з яких є:

- порівняльно-історичний метод, основою якого є реконструкція (відтворення) звукових форм і значень, спільних для зіставних слів і морфемяк декількох мов (зовнішня), так і однієї мови (внутрішня реконструкція)[8]
.

- дослідження семантичних змін.

[ред.]Псевдоетимологія

Значного поширення набула псевдоетимологія, у якій навмисно чи ненавмисно припускають зв'язок між неспорідненими словами, спираючись на зовнішню звукову подібність слів з різним семантичним значенням, на хибне морфологічне членування слова, на його семантичне переосмислення[9].

Наукова етимологія пов'язана з порівняльно-історичним методом і ґрунтується на шести принципах: фонетичному, семантичному, словотвірному, генетичному, речовому і просторовому.

Фонетичний принцип передбачає врахування фонетичних законів, тобто встановлених закономірностей звукових змін і всередині мови, і в групі споріднених мов. Так, враховуючи зміну дифтонга [аі] на довгий голосний [ё], який згодом перетворився на [Ъ], перехід [к] в [ц] перед голосним переднього ряду, а також перехід [&] в [е] в російській мові та [і] в українській мові, ми можемо навести такі відповідники: лит. kaina "ціна", рос. цена, укр. ціна.

Семантичний принцип зобов'язує дослідника відшукати спільність у значеннях етимона йетимологізованого слова, враховуючи закономірності семантичних змін. Так, наприклад, слово лебідь пов'язують із індоєвропейським коренем "elb "білий" (лат. albus "білий", нім. Elba, чеськ. Laba - назва ріки, "біла") і вважають, що назва ця дана за кольором. Давати назви птахам за кольором - досить поширене явище (синиця, ворона, соловей "сірий" та ін.). Значить, така етимологія не порушує семантичний принцип.

Словотвірний (морфологічний) принцип передбачає з'ясування морфемної структури слова. Так, слово пир походить від пити, тому що це не заперечується його морфемною будовою: корінь пи- і суфікс -р (такий суфікс мають слова жир, дар, які відповідно походять від жити і дати).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 352; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.80.131.164 (0.148 с.)