Зміни в морфемній будові слова

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова може зазнавати змін. Основним виявом змін уморфемній структурі слів української мови є порушення прямих співвідношень між похідною і непохідною основами. Внаслідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенні похідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі якого виникло похідне, з активного словника відбуваються зміни у морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення та ін.

С п р о щ е н н я м називається процес, наслідком якого є втрата похідним словом, здатності виділяти наявну в ньому первісну морфему. Наприклад, слово вікно в сучасній українській мові поділяється на дві морфеми — кореневу вікн- і флективну -о.

У давньоукраїнській мові в цьому слові виділявся ще суфікс -к-, який уже став непродуктивним (порівн.: ряд-н-о, сук-н-о) і поступово зрісся з коренем. Цьому сприяли звукові зміни: втрата зредукованого голосного в суфіксі {-ън-, -ьн-) і зумовлена цим процесом поява нового закритого складу, в якому давній [о] перейшов в [і], а перед ним з'явився приставний (протетичний) звук [в]. У сучасній мові слово вікно вже не сприймається як похідне від слова око.

Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак найчас-

тіше воно спостерігається у словах, утворених суфіксальним

способом. Наприклад, в іменниках жир, шило, мило, рило, знак

та багатьох інших колись «живі» суфікси -/?-, -л(о), -к- стали

непродуктивними і далі зрослися з коренями слів. Унаслідок

спрощення основи цих слів стали непохідними, так само як

непохідними в сучасній українській мові стали основи при-

кметників високий, гіркий, мілкий, тонкий, важкий, лука-

вий або дієслів включити, виключити, замкнути, відімкну-

ти, піймати та інших за відсутності в сучасній мові безпре-

фіксних дієслівних лексем ключити, микати, імати.

Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися вна-

слідок переміщень між значущими частинами, наприклад, пре-

фікса до кореня (пор.: утроба і внутрішній, де давній префікс

прийменникового походження вън- злився з коренем), і навпа-

ки, відходу морфеми, що належить основі слова, до флексії (пор.

давньоукраїнську форму рука-ми, де суфікс -а- входив до ос-

нови, і сучасну українську рук-ами, в якій суфікс відійшов до

закінчення).

Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигля-

ду службових морфем, переміщення меж між похідною осно-

вою і словотворчим афіксом, називається п е р е р о з к л а -

д о м. Унаслідок перерозкладу може відбуватися також

збільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого

афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий

спосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин,

-инськ(ий), -ність та ін. Пор., наприклад: ліс-ник (від ліс-н-

ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я), сух-ощав-ий {від,сух-ість,

сух-ощ-і), блиск-оті-ти (від блиск-іт).

Перерозклад має місце на стику префіксів: наприклад, префікс

зне- виник унаслідок зрощення префіксів з- і не- в основах

дієслів, похідних від іменників і прикметників: не дати долі —

знедолити; не мати сили — знесилитися; зажити неслави —

надати поганої слави — знеслави-ти(ся). Нова модель діє-

слівних утворень префіксально-суфіксальна (або ще й пост-

фіксальна) використовує складний префікс зне-: кров — зне-

кров-и-ти, шкода — зне-шкод-и-ти, ціна — зне-цін-юва-ти;

зрідка допускає префікс обез-, також утворений з двох морфем

о + без-, біль — обез-бол-и-ти.

Своєрідні процеси, що зумовлюють зміни в морфемному

складі слів, виникають унаслідок переходу слів з одного розря-

ду в інший: прикметників і дієприкметників — в іменники

(с у б с т а н т и в а ц і я), змінюваних слів — у прислівники

(а д в е р б і а л і з а ц і я), самостійних слів — у службові

слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини мови в

іншу обов'язково спричиняють зміну граматичних значень, а

отже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) мор-

фем на словотворчі афікси. Такий процес називають д е к о -

р е л я ц і є ю.

 

МОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

 

Морфологічні способи творення слів - основні.

 

До морфологічних способів належать такі типи творення:

суфіксальний;

префіксальний;

префіксально - суфіксальний;

безафіксний;

складання основ і слів.

 

СУФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ

 

Суфіксальний спосіб - це спосіб творення слів за допомогою суфікса (гарячий® гаряченький, слухати® слухач, вітер® вітерець).

 

ПРЕФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ

 

Префіксальний спосіб - це спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів (давати® надавати, хто® ніхто, в'язати® вив'язати).

 

ПРЕФІКСАЛЬНО-СУФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ

 

Префіксально- суфіксальний спосіб дозволяє створювати слова одночасним додаванням до твірної основи словотворчого префікса і суфікса (межа® безмежний, при дорозі® придорожній).

 

БЕЗАФІКСНИЙ СПОСІБ

 

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) - це спосіб творення слів шляхом укорочення твірного слова (переходити® перехід, нічний® ніч).

 

ОСНОВОСКЛАДАННЯ

 

Основоскладання - це такий спосіб творення слів, при якому дві і більше основ поєднуються в одне слово (хмари чесати® хмарочос, синій + жовтий® синьо-жовтий).

 

СКЛАДАННЯ СКОРОЧЕНИХ СЛІВ

 

Складання скорочених слів - це спосіб творення слів скороченням основ кількох слів. Твірні основи при цьому можуть бути повними (залізобетонний) і скороченими (абревіатура різних типів - мінпраці, вуз, зарплата, КПІ - Київський політехнічний інсттитут).

 

Повні основи можуть поєднуватися за допомогою сполучних голосних о (після твердих приголосних), е (після м'яких приголосних) та є (якщо основа закінчується на й): паровоз, світогляд, краєвид, зорепад.

 

Прикметники, що утворюються на базі підрядної сполуки, пишуться разом (червоноармійський, однокімнатна), а прикметники, утворені за допомогою сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (зелено- білий, науково- технічний).

НЕМОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

 

При неморфологічних способах творення утворення нового слова відбувається:

через злиття цілого словосполучення; (цього дня® сьогодні, добра ніч® добраніч);

через набуття ним нового значення:

корінь (у рослин)® корінь (у математиці);

супутник (людина)® супутник (літальний апарат);

шляхом переходу однієї частини мови в іншу: завідуючий, операційна, кругом, відпочиваючий.

51. Граматична форма слова

Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась одна морфема, наприклад: закінчення -и в іменника. Це може бути і родовий відмінок однини (дороги), і називний множини (батьки, дороги), а закінчення -і виражає і родовий однини (землі), й давальний та місцевий однини, називний та знахідний множини (землі), тобто є омонімічним для кількох відмінків. Проте не можна ототожнювати граматичну форму з морфемою — вона визначається з усього слова взагалі. Зіставляючи з рядом форм слів цього ж граматичного значення, можна простежити такі показники граматичних значень: закінчення -у (пиш-у, нес-у, вож-у) у дієслів першої особи однини, поряд із -еш, -иш, -їш у другій особі однини дієслів теперішнього часу однини; -у, -емо (пиш-у — пиш-емо) у першій особі однини і множини, а флексії -а, -у, -иму у дієсловах несл-а, нес-у, нест-иму виявляють граматичні значення минулого, теперішнього і майбутнього часу дієслів і т. д.

 

Граматичними формами можуть бути афікси — суфікси й префікси: розоряти — розорити, дати — давати, ступати — ступнути, казати — сказати, нагородити — нагороджувати, співати — заспівати.

 

Показником граматичного значення може виступати наголос (голови — голови, пізнаю — пізнаю, вибігати — вибігати). Наголос диференціює слова з різними граматичними значеннями, бо за написанням вони однакові.

 

Засобом вираження граматичного значення іноді виступають різні службов і слова, найчастіше прийменники, частки: через ліс, на руці, без долі, пішов би, пішла б, пішло б, пішли б. Вони ніби уточнюють те, що виражене закінченням, особливо в тому випадку, коли закінчення кількох відмінків омонімічні (у пісні, при підтримці).

 

Зрідка використовуються суплетивні форми (форми одного й того ж слова, які утворюються від різних коренів чи основ: брати — взяти, я — ми, поганий — гірший, гарний — кращий). Допоміжне значення мають такі засоби граматичних значень, як порядок слів у реченні (Сміх викликає гнів), чергування звуків (перемога — перемозі, заготовити — заготовляти). Інколи граматичне значення встановлюється в контексті (Голова зборів сказала). Якщо ми зіставимо кілька слів між собою в одному якомусь відношенні, то виявимо, що граматичне значення має ще кілька однорідних значень (однина — множина, чоловічий — жіночий — середній рід, доконаний — недоконаний вид та інші), на що вказують граматичні форми слів, однотипні для багатьох із них. Однотипність вияву предметів і явищ у граматиці передається ще більш узагальнено, ніж у лексиці. І хоч граматичне значення тісно поєднується з лексичним, однак у нього інша роль — надавати думці мовного оформлення.