Поняття та предмет надрового (гірничого) права.

Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Кодексом України про надра та іншими актами законодавства, виданими відповідно до них.

Згідно з вказаними законодавчими актами надра в Україні є виключною власністю народу України. Угоди або дії, які в прямій чи прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними (ст. 4 Кодексу України про надра).

До державного фонду надр входять уже використовувані ділянки надр, а також ділянки надр не залучені до використання, зокрема континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Одним з об'єктів екологічного права є надра. Визначення поняття надр міститься в ст. 1 Кодексу України про надра. Відповідно до неї надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Іншим об'єктом регулювання є корисні копалини. Визначення цього поняття теж відображене в законодавстві. Зокрема, відповідно до ст. 1 Гірничого закону України, корисні копалини – це природні мінеральні речовини, які можуть використовуватись безпосередньо або після їх обробки. Більш деталізоване визначення корисних копалин подане в п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 5.05.1997 р. «Про затвердження Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр», а саме, корисні копалини – природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, придатні для промислового використання.

Корисність надр для суспільства полягає в тому, що вони є джерелом матеріальної сировини, викопних речовин, палива, матеріалів. Використання надр значною мірою пов'язане з видобуванням корисних копалин, але це не єдиний вид використання надр. З другої половини XX ст. почалося активне використання підземного простору для зберігання відходів, обладнання сховищ нафти, газу тощо. Так, за останні 40 років всі нові сховища нафти у Швеції, Норвегії, Фінляндії розміщені у підземних гірських виробках. Доведено, що при об'ємі 10-15 тис. куб. м вони економічно більш вигідні, ніж наземні. В нашому законодавстві цей вид використання передбачений також.

Як зазначено в ст. 2 Кодексу України про надра, його завданням є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Ця норма, а також ст. 1 Гірничого закону України, в якій визначається поняття гірничих відносин, дає підстави стверджувати, що відносини, які складаються у галузі раціонального використання і охорони надр, визначаються як гірничі відносини.

Однак більш обґрунтованим є розуміння гірничих відносин як виробничих відносин, що складаються в процесі діяльності гірничих підприємств, які займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і відмежування їх від поняття «надрові відносини», що якраз і складаються в межах підгалузі екологічного права – надрового права та підлягають регулюванню в межах предмета екологічного права. Як зазначається в літературі, гірничі і надрові відносини тісно пов'язані між собою, однак відрізняються особливістю природного об'єкта – надр і корисних копалин. На відміну від гірничих, надрові правовідносини – це правовідносини з раціонального використання і охорони надр, які регулюють порядок надання надр у користування, економічний механізм забезпечення раціонального надрокористування, права й обов'язки користувачів надр, порядок здійснення державного контролю і нагляду за використанням і охороною надр, відповідальність за порушення законодавства про надра.

Надра відповідно до ст. 4 Кодексу України про надра є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування.

В Україні ведеться облік надр і корисних копалин. Відповідно до ст. 5 Кодексу про надра ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, утворюють Державний фонд надр. Усі родовища корисних копалин, у свою чергу, утворюють Державний фонд родовищ корисних копалин. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр.

Відповідно до ст. 6 Кодексу України про надра всі корисні копалини поділяються на два види: загальнодержавного і місцевого значення. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 р. затверджено Переліки корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення. Наприклад, до корисних копалин загальнодержавного значення відносяться: природний газ, вугілля, залізо, нафта, мідь, золото, платина та інші, до корисних копалин місцевого значення – вапняк, гіпс, крейда, пісок, галька, гравій та ряд інших. Такий поділ впливає на їх правовий режим, зокрема законодавством встановлений різний порядок надання в користування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, різні умови їх використання тощо.

Особливий правовий режим мають підземні води, які, з однієї сторони, – регулюються законодавством про надра і є їх складовою частиною, а з іншої – входять в Державний водний фонд України та відповідно підпадають під правове регулювання водного права.