Функції та компетенція Верховної Ради України.

Головними функціями Верховної Ради України є представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю — тра­диційні для сучасної практики парламентаризму. До функцій парла­менту зараховують також фінансово-бюджетну, квазісудову та зов­нішньополітичну, однак для ВРУ вони є похідними від чотирьох головних.

Представницька функція ВРУ чітко сформульо­вана в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де проголошується, що тільки вона може виступати від імені всього Українського народу. У чинній Конституції представницька функція парламенту закріплена опосередковано: шляхом декларування, що Ос­новний Закон прийнятий Верховною Радою України від імені Укра­їнського народу (Преамбула), а також через вказівку на представниць­кий характер мандату народних депутатів України.

Установча функція ВРУ.

Важливою, функцією Верховної Ради України є установча. Значне місце в діяльності парламенту відводиться участі у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формуванню власних, парламентських структур; призначенню чи обранню на поса­ди, звільненню з посад, наданню згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприянню формуванню органів місцевого самоврядування; вирішенню питань, що стосуються територіального устрою, Збройних Сил тощо.

На першій після виборів сесії формуються власніоргани парламенту. Перше пленарне засідання традиційно відкриває Голова ВРУ попереднього скликання. Відповідно до ст. 79 КУ найстарший за віком народний депутат зачитує присягу народного депутата. Депутати зобов’язані підписати текст присяги. З цього моменту починаються повноваження депутатів і відповідно ВРУ. Після цього Голова ВРУ попереднього скликання повідомляє, що ЦВК визнала повноваження обраних народних депутатів України, а також про кількість депутатів, які прийняли присягу і зареєструвалися для участі у першому засіданні.

На першій сесії ВРУ нового скликання, до розгляду питання про об­рання Голови ВРУ і створення органів парламенту, формуються депутатські групи і фракції.

На першому засіданні Верховна Рада затверджує перелік комітетів, обирає їх го­лів. Комітети – це постійно діючі органи, які створюються на строк повноважень ВРУ на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України (ст. 89 Конституції).

Відповідно до ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради Украї­ни, його Першого заступника і заступника. Голова Верховної Ради має такі повноваження: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на її за­сіданнях; підписує акти, прийняті Верховною Радою; пред­ставляє Верховну Раду у відносинах з іншими органами дер­жавної влади України та органами влади інших держав; орга­нізовує роботу Апарату Верховної Ради. Голова ВРУ може бути в будь-який час відкликаний ВРУ на його прохання у зв’язку з незадовільною його роботою, або через інші обставини, пропозиції про його відкликання можуть вноситися ним особисто за письмовою заявою або не менше 1\3 народних депутатів, відкликання заступників відбувається в такому ж порядку.

Згідно зі ст. 89 Конституції України, Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Для проведення розсліду­вання з питань, що становлять суспільний інтерес, вона створює тим­часові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менше як одна тре­тина від її конституційного складу Верховної Ради.

Згідно з ч. 16, 17 ст. 85 КУ ВРУ призначає на посаду та звільняє з посади Голову та інших членів Рахункової палати. Організація і діяльність цього органу регламентується ЗУ “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 року.

ВРУ також призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини. Правовий статус цього органу визначено у ЗУ “Про уповноваженого ВРУ з прав людини”.

Організаційне, юридичне, аналітичне, експертне, інформаційне, науково-методичне, фінансове, матеріально-технічне, со­ціально-побутове та інше забезпечення діяльності парламенту здійснюють служби, які складають а парат Верховної Ради України.

Видавництво ВР (Парламентське видавництво) друкує тексти прийнятих законів, організовує видання газети “Голос України”, “Відомостей ВРУ” воно перетворено на самостійний госпрозрахунковий підрозділ.

Установчу функцію ВР здійснює: обирає суддів безстроково, надає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету, голови Фонду державного майна, Генерального Прокурора, Голови Національного банку та інше (ст. 85 КУ).

1.3.2. Контрольна функція.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України; запит народ­ного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентсь­кий контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії¹.

Одним з пріоритетних напрямів парламентського контро­лю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконт­рольний і підзвітний Верховній Раді.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд і заслуховування звітів про його діяль­ність. Одними з найважливіших напрямів діяльності Верхов­ної Ради щодо здійснення парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль, контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відпо­відно до ст. 98 Конституції контроль за використанням кош­тів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. Парламентський контроль за до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

Важливою формою парламентського контролю за станом справ у державі, в окремих сферах суспільного життя є запи­ти — парламентські і депутатські. Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи ко­мітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу парла­менту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підпри­ємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, під­приємств, установ і організацій зобов'язані повідомити на­родного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

Законодавча функція.

Ця функція є найважливішою і найбільш об'ємною за значенням і змістом. В її межах форму­ється правова система Української держави, забезпечується правове регулювання відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної Ради полягає в підготовці і прийнятті законів.

Із змісту Конституції випливає, що Вер­ховна Рада може приймати закон з будь-якого питання у ме­жах своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Водночас Консти­туцією передбачається коло питань, які регулюються виключ­но законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, ста­тус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання станов­лять екологічні, соціальні, культурні та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морсь­кої) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосис­тем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові заса­ди і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів та інші питання зазначені в ст. 92 КУ.