Розділ 1. Верховна Рада – парламент України.

Розділ 1. Верховна Рада – парламент України.

Розділ 2. Організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради України.

2.1.

Розділ 3. Законодавчий процес та його стадії.

Розділ 4. Статус народного депутата України.

Висновки

Список використаної літератури.

 

 

В С Т У П

Розгляд попередньої теми, а саме: “Конституційні основи організації і здійснення державної влади в Україні” дає змогу визначити, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки, крім того були з’ясовані державні органи, які представляють кожну з цих гілок.

Верховна Рада України є парламентом нашої країни, одним із вищих органів держави, який уособлює законодавчу гілку влади та виступає від імені Українського народу. На відміну від Верховної ради УРСР вона є постійно діючим органом, що забезпечує безперервність законодавчого процесу й оперативне вирішення питань державної політики. Саме вона визначає загальні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави, їй підконтрольний і підзвітний уряд. Такий статус обумовлює пріоритетну роль парламенту в державному механізмі, свідчить про його провідне місце серед органів державної влади України і дає підстави твердити, що в нашій країні існує парламентаризм.

Правовий статус ВРУ визначається в Розділі 4 “Верховна Рада України” КУ. Окремі питання, що стосуються діяльності ВРУ, окремі питання визначено також в Розділах 5 “Президент України”, 6 “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.”, 7 “Прокуратура” та 8 “Правосуддя”, це зумовлено тим, що в процесі виконання своїх функцій усі три гілки влади державної влади тісно взаємодіють між собою.

Ті політичні процеси, які відбуваються сьогодні в нашій державі, надають неабиякої актуальності розгляду правового статусу єдиного законодавчого органу нашої держави ВРУ.

Метою лекції є розкриття особливостей здійснення організаційно-правової діяльності ВРУ в умовах нинішнього етапу розвитку державності України, комплексний аналіз положень КУ та нормативно-правових актів, практики його застосування в організації і діяльності ВРУ.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути конституційно-правовий статус ВРУ;

- визначити і розглянути види функцій, які виконує ВРУ;

- окремо з’ясувати конституційно-правовий статус народного депутата України;

- зсувати сутність депутатського запиту та депутатського звернення;

- розглянути гарантії депутатської діяльності.

 

Розділ 1. Верховна Рада – парламент України.

Класифікація парламентів

1. Форма правління

1) парламенти типу арени в основу організації державної влади покладено модель «гнучкого поділу влад», парламент такого типу відіграє вирішальну роль у формуванні уряду, який несе перед ним політичну відповідальність, а в разі неспроможності сформувати уряд його повноваження можуть бути достроково припинені. функціонують у країнах з парламентськими формами правління (наприклад, Велика Британія, Італія, Молдова).

2 ) парламенти типу конгресу (перетворюючі або трансформуючи законодавчі органи) де організація державної влади будується відповідно до моделі «жорсткого поділу влад».Такі парламенти існують у країнах з президентською (дуалі­стичною) формою правління, яка характеризується відсутністю інститутів парламентської відповідальності виконавчої влади та розпуску парламенту. Виконавча влада за таких умов може ініціювати певний політичний курс, але кожного разу «він має апробуватися на міцність і розсудли­вість» у парламенті.

3) парламенти змішаного типу, де існує змішана форма правління, тобто в основу організації державної влади покладено елементи як моделі «гнучкого», так і моделі «жорсткого» поділу влад.

2.Характер функцій парламенту та його взаємовідносини з органами виконавчої влади

1) активні парламенти, які відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та конт­ролі за його діяльністю (наприклад, Конгрес США).

2) реактивні парламенти, на діяль­ність цих парламентів значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою (наприклад, парламенти Великої Брита­нії, Канади, Австралії).

3) маргінальні парламенти, які фак­тично повністю контролюються виконавчою владою, в силу чого їх внесок у формування політики досить незначний (на­приклад, Марокко, Йорданія).

4) мінімальні парламенти - це органи, які виконують лише декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існую­чому режиму (наприклад, парламенти «радянського» типу).

3. Структура парламенту

Монокамерні (однопалатні)

2) бікамерні (двопалатні) переважна біль­шість парламентів великих та середніх демократичних країн мають бікамерну структуру, наприклад, із 12 країн - членів ЄС лише 4 мають монокамерні парламенти. Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою держав­ного устрою (федерації, як правило, мають бікамерні пар­ламенти: одна з палат представляє інтереси суб'єктів феде­рації)

а) ега­літарні оби­дві палати яких мають однакові повноваження в законодав­чій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (напри­клад, парламенти Бельгії чи Італії).

б) нерівноправні є більш поширеними, їх палати не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (наприклад, парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції).

4. Спосіб конституційного закріплення компетенції

1) з абсолютно необмеженою компетенцією (суверенні парламенти) існують у країнах з парламентарними фор­мами правління, де в «чистому» вигляді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламен­ту. Конституції цих держав (наприклад, Конституція Японії 1946 року) не містять переліку повноважень парламенту, з чого і випливає юридична необмеженість його компетенції за предметом, тобто вважається, що він може видавати за­кони з будь-якого питання.

2)з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах та в державах, де в основу організації державної влади покладено модель «жорсткого поділу влад». При цьому компетенція парламенту обмежується фундаментальними правами, питаннями, які згідно з конституцією віднесено до сфери компетенції виконавчої і судової гілок влади, до виключної компетенції суб'єктів федерації чи до сфери компетенції місцевого самоврядування.

3) з абсолютно обмеженою компетенцією характерні для країн, де реалізована французька конституційна модель. Конституції таких держав встановлюють чіткий та вичерпний перелік питань, з яких парламент має право приймати закони.

Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі й Верховної Ради України, є:

- парламент є представницьким органом народу і саме тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк

- парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі Конституції;

- парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;

- парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже було зазначено, з легітимності державної влади;

- парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;

- парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які потребують законодавчого регулювання.

Таким чином можна зробити висновки, що конституційно-правовий статус парламенту значною мірою обумовлюється моделлю організації влади і відповідно – формою правління, характером функцій парламенту та його взаємовідносинами з органами виконавчої влади, структурою парламенту, способом конституційного закріплення компетенції. Парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійсню­вати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.

Установча функція ВРУ.

Важливою, функцією Верховної Ради України є установча. Значне місце в діяльності парламенту відводиться участі у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формуванню власних, парламентських структур; призначенню чи обранню на поса­ди, звільненню з посад, наданню згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприянню формуванню органів місцевого самоврядування; вирішенню питань, що стосуються територіального устрою, Збройних Сил тощо.

На першій після виборів сесії формуються власніоргани парламенту. Перше пленарне засідання традиційно відкриває Голова ВРУ попереднього скликання. Відповідно до ст. 79 КУ найстарший за віком народний депутат зачитує присягу народного депутата. Депутати зобов’язані підписати текст присяги. З цього моменту починаються повноваження депутатів і відповідно ВРУ. Після цього Голова ВРУ попереднього скликання повідомляє, що ЦВК визнала повноваження обраних народних депутатів України, а також про кількість депутатів, які прийняли присягу і зареєструвалися для участі у першому засіданні.

На першій сесії ВРУ нового скликання, до розгляду питання про об­рання Голови ВРУ і створення органів парламенту, формуються депутатські групи і фракції.

На першому засіданні Верховна Рада затверджує перелік комітетів, обирає їх го­лів. Комітети – це постійно діючі органи, які створюються на строк повноважень ВРУ на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України (ст. 89 Конституції).

Відповідно до ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради Украї­ни, його Першого заступника і заступника. Голова Верховної Ради має такі повноваження: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на її за­сіданнях; підписує акти, прийняті Верховною Радою; пред­ставляє Верховну Раду у відносинах з іншими органами дер­жавної влади України та органами влади інших держав; орга­нізовує роботу Апарату Верховної Ради. Голова ВРУ може бути в будь-який час відкликаний ВРУ на його прохання у зв’язку з незадовільною його роботою, або через інші обставини, пропозиції про його відкликання можуть вноситися ним особисто за письмовою заявою або не менше 1\3 народних депутатів, відкликання заступників відбувається в такому ж порядку.

Згідно зі ст. 89 Конституції України, Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Для проведення розсліду­вання з питань, що становлять суспільний інтерес, вона створює тим­часові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менше як одна тре­тина від її конституційного складу Верховної Ради.

Згідно з ч. 16, 17 ст. 85 КУ ВРУ призначає на посаду та звільняє з посади Голову та інших членів Рахункової палати. Організація і діяльність цього органу регламентується ЗУ “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 року.

ВРУ також призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини. Правовий статус цього органу визначено у ЗУ “Про уповноваженого ВРУ з прав людини”.

Організаційне, юридичне, аналітичне, експертне, інформаційне, науково-методичне, фінансове, матеріально-технічне, со­ціально-побутове та інше забезпечення діяльності парламенту здійснюють служби, які складають а парат Верховної Ради України.

Видавництво ВР (Парламентське видавництво) друкує тексти прийнятих законів, організовує видання газети “Голос України”, “Відомостей ВРУ” воно перетворено на самостійний госпрозрахунковий підрозділ.

Установчу функцію ВР здійснює: обирає суддів безстроково, надає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету, голови Фонду державного майна, Генерального Прокурора, Голови Національного банку та інше (ст. 85 КУ).

1.3.2. Контрольна функція.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України; запит народ­ного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентсь­кий контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії¹.

Одним з пріоритетних напрямів парламентського контро­лю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконт­рольний і підзвітний Верховній Раді.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд і заслуховування звітів про його діяль­ність. Одними з найважливіших напрямів діяльності Верхов­ної Ради щодо здійснення парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль, контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відпо­відно до ст. 98 Конституції контроль за використанням кош­тів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. Парламентський контроль за до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

Важливою формою парламентського контролю за станом справ у державі, в окремих сферах суспільного життя є запи­ти — парламентські і депутатські. Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи ко­мітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу парла­менту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підпри­ємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, під­приємств, установ і організацій зобов'язані повідомити на­родного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

Законодавча функція.

Ця функція є найважливішою і найбільш об'ємною за значенням і змістом. В її межах форму­ється правова система Української держави, забезпечується правове регулювання відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної Ради полягає в підготовці і прийнятті законів.

Із змісту Конституції випливає, що Вер­ховна Рада може приймати закон з будь-якого питання у ме­жах своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Водночас Консти­туцією передбачається коло питань, які регулюються виключ­но законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, ста­тус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання станов­лять екологічні, соціальні, культурні та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морсь­кої) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосис­тем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові заса­ди і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів та інші питання зазначені в ст. 92 КУ.

В И С Н О В К И

Розглянувши питання лекції можна зробити наступні висновки:

Верховна Рада України є парламентом – єдиним органом законодавчої влади в Україні згідно зі ст. 75 Конституції України, яка виконує законодавчу, контрольну та установчу функції.

Взагалі, у світі парламенти класифікуються за наступними ознаками: форма правління, характер функцій парламенту та його взаємовідносини з органами виконавчої влади, структура парламенту, спосіб конституційного закріплення компетенції. За цими критеріями ВРУ є парламентом змішаного типу, активним, моно камерним, з абсолютно обмеженою компетенцією.

Конституційний склад ВРУ – 450 народних депутатів, які обираються на основі чинного виборчого закону, строком на чотири роки.

Народні депутати України (парламентарі) – це обрані народом особи, які є членами парламенту України – Верховної Ради. Вони наділяються спеціальною право- і дієздатністю, що дає їм можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій ВРУ.

Принципами статусу народного депутата є: принцип вільного депутатського мандата, принцип здійснення повноважень на постійній основі та несумісності депутатського мандату, принцип депутатської рівноправності, депутатської недоторканості, принцип депутатського індемнітету.

Строк повноважень народного депутата становить, згідно ст. 76 КУ 4 роки, починаються повноваження з моменту складення депутатом присяги, припиняються – одночасно з припиненням повноважень ВРУ. Повноваження депутата можуть бути припинені достроково у випадках визначених ст. 82 КУ. Народний депутат в своїй діяльності керується положеннями КУ, ЗУ “Про статус народного депутата України”, Регламентом ВРУ. Згідно з положеннями цих актів народний депутат має досить широкі повноваження та депутатські гарантії.

ВРУ, як вже зазначалось є парламентом з абсолютно обмеженою компетенцією, тобто її компетенцію становлять закріплені КУ предмети відання та повноваження, необхідні для виконання завдань та функцій ВРУ. ВРУ має законодавчу, установчу та контрольну компетенцію.

ВРУ приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією (ст. 91 КУ). Актами ВРУ є – закон, постанова, заяви та звернення, декларація.

Організація ВРУ визначається КУ та Регламентом ВРУ, прийнятим 27 липня 1994 року. Елементами організації ВРУ є керівні посадові особи ВРУ, органи ВРУ, депутатські групи та фракції у ВРУ, Апарат ВРУ.

Згідно з ч. 1 ст. 82 КУ ВРУ працює сесійно. Сесії ВРУ можуть бути черговими та позачерговими.

Законодавча функція парламенту здійснюється через законодавчий процес, тобто чітко врегульовану КУ та Регламентом діяльність спеціально уповноважених органів і посадових осіб (суб’єктів законодавчого процесу), що полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій.

Додаткова література

1. Бері В. Регламент ВРУ – процедурно-правова основа реалізації функцій парламенту. \\ Право України - 2005. - № 11

2. Журавський В. С. Організація парламентів: питання порівняльного аналізу: Навч. посіб. / За ред. д-ра юрид. наук, проф. О. Н. Ярмиш. — X.: Нац. ун-т внутр. справ, 2001.

3. Журавський В. С. Парламентаризм в Україні та європей­ський досвід // Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2001. — Вип. 11. — С. 101 — 107.

4. Заєць А. Законодавча діяльність: деякі питання методології, теорії і практики // Українське право. — 1995. —№ 1(2).

5. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України. — 1999. — № 6

6. Опришко В. Законодавчому процесу — наукове забезпечення // Право України. — 1996. — № 5.

7. Опришко В. Актуальні проблеми парламентської реформи // Право України. — 2001. — № 8.

8. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. — 2001. —
№ 8.

9. Шаповал В. Парламент як орган народного представ­
ництва // Віче. — 1999. — № 5.

 

Розділ 1. Верховна Рада – парламент України.

Розділ 2. Організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради України.

2.1.