Облік доходів та витрат банку

Ведення обліку доходів і витрат банків регламентується «Правилами бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України», затвердженими постановою Правління НБУ від 18 червня 2003р. №255.

При розрахунку сум процентних доходів і витрат за кредитними і депозитними угодами враховується перший і не враховується останній день дії договору. У банківській практиці можуть використовуватися три методи визначення кількості днів, які беруться в розрахунок під час нарахування сум процентних доходів і витрат:

1) метод «факт/факт» — при нарахуванні процентів виходять з фактичної кількості днів у місяці та у році;

2) метод «факт/360» — при розрахунку виходять з фактичної кількості днів у місяці, а кількість днів у році беруть умовно за 360;

3) метод «30/360» — при розрахунку суми відсотків умовно приймають кількість днів у місяці за ЗО, а в році — за 360.

Метод визначення кількості днів для нарахування процентів указують в угоді.

Процентні доходи і витрати та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно, не рідше одного разу на місяць, незалежно від періодичності розрахунків, указаної в угоді.

Наприкінці кожного місяця (або щоденно — залежно від облікової політики банку) в обліку здійснюються такі бухгалтерські записи

За умови визнання основного боргу сумнівним заборгованість за нарахованими доходами також має визнаватися сумнівною щодо отримання і відображатися на відповідних рахунках для обліку сумнівної заборгованості за нарахованими доходами класів 1, 2, 3, і навпаки, у разі визнання нарахованих доходів сумнівними щодо отримання сума основного боргу теж має визнаватися в бухгалтерському обліку сумнівною

Облік процентних доходів. До процентних доходів відносять проценти за користування банківськими кредитами, проценти за придбаними борговими цінними паперами і прирівняні до процентів комісії (які обраховуються так само, як проценти, тобто пропорційно терміну і сумі активу). Комісійні доходи, подібні за природою до процентних, підлягають щомісячному відображенню в банківському обліку, незалежно від періодичності розрахунків за ними, зазначеної в угоді з контрагентом

Облік комісійних доходів. У складі комісій, які банк одержує за надані послуги, виділяють:

* комісії за одноразові послуги;

«комісії за послуги, які надаються протягом періоду, що обумовлений в угоді;

• комісії за послуги з обов'язковим результатом.

Комісії за одноразові послуги. До цього виду комісій відносять комісії за послуги з обміну валют, за видачу готівкових коштів, за видачу поручительства тощо.

Одержання комісії відображається в обліку записом:

Д-т «Поточний рахунок клієнта» або «Каса»;

К-т «Комісійні доходи».

 

Білет № 24

1. Касові операції банків: сутність, види та порядок здійснення

Банки виконують касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийняття та видачі грошей, їх перерахування, упакування, зберігання та обліку.

Для прийому, зберігання і видачі грошей та цінностей кожна установа банку має касовий відділ (операційну касу)

При обслуговуванні рахунків юридичних та фізичних осіб банки здійснюють:

■ видаткові касові операції;

■ прихідні касові операції.

Касові операції комерційних банків полягають у прийомі банками від своїх клієнтів готівки і зарахуванні сум на різні види рахунків, видачіг отівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових

розрахунково-грошових документів: платіжних доручень, чеків,

акредитивів, вимог-доручень, платіжних вимог, інкасових доручень,

векселів. Форми розрахунків між продавцем та покупцем визначаються

угодами між ними.

Платежі за допомогою переказів здійснюються банками шляхом списання

коштів з рахунка платника і зарахування їх на рахунок вказаної ним

особи.

Інкасо є поширеним видом послуг комерційних банків тим клієнтам, які в

розрахунках застосовують векселі і чеки. Інкасування векселів

проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку виплати за

векселем (його погашення).

У практиці розрахунків використовуються і такі документи, як платіжні

вимоги, вимога-доручення та акредитив. Платіжна вимога застосовується

при примусовому стягненні коштів у передбачених чинними нормативними

актами випадках. Вимога-доручення застосовується при акцепті товару.

Суть розрахунків полягає в тому, що названий документ, в якому заповнена

одна частина (вимога), разом з товаром відправляється постачальником

покупцю, котрий у разі згоди платити за товар (акцепту товару) заповнює

другу частину документа (доручення) власними реквізитами, стверджує їх верджує їх підписом та печаткою і здає до свого банку для оплати.

Акредитив являє собою доручення банку покупця банку постачальника

оплачувати рахунки останнього за відвантажені цінності на умовах,

передбачених в акредитивній заяві покупця.

Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерційні банки

приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні

рахунки, видають із цих рахунків готівкові кошти клієнтам за їх вимогою

на відповідні цілі.

Для прийняття та видачі готівки в установах банків організуються

прибуткові та видаткові каси. В установах банків з невеликим обсягом

касових операцій можуть організовуватись єдині каси, які здійснюють весь

комплекс касових операцій.

Комерційні банки стягують з клієнтів плату за касові послуги, розмір

якої визначається угодою.

2. Аналіз факторингових операцій банків

Одним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг — ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор-банк — покупець вимоги, початковий кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Операція факторингу полягає в тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 70—90 % вартості відфактурованих поставок і сплати іншої частини за відрахуванням процента за кредит та комісійних платежів, у строго обумовлені терміни незалежно від надходження виторгу від дебіторів. 10—30 %, що лишились, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Утримані банком 10—30 % від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов’язків щодо поставки. Якщо боржник не оплачує в термін рахунку факторингу, то виплати замість цього здійснює факторинговий відділ.

Головною метою факторингових операцій є:

забезпечити постачальникові своєчасну оплату відвантажених товарів;

управління платіжною дисципліною позичальника;

підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;

ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.

Факторингові операції банків класифікуються як:

внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій самій країні;

міжнародні, якщо суб’єкти факторингової операції перебувають у різних країнах.

Факторинг відносять до нетрадиційних для вітчизняної практики операцій, їх частка в загальній сумі активів банку незначна, що спричинено відсутністю економічних умов для їх розвитку. Основними факторами розвитку факторингових операцій є зро-стання обсягів виробництва, зміцнення загальної платоспроможності контрагентів ринкових відносин, зниження темпів інфляції, удосконалення ресурсної бази.

Головною метою аналізу факторингових операцій є визначення невикористаних резервів з підвищення рівня їх ефективності.

Крім того, в процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:

рівень купівлі дебіторської заборгованості;

значимість факторингу в діяльності банку;

дохідність і прибутковість факторингових операцій;

доцільність проведення факторингових операцій.

3. Організація міжбанківських розрахунків в Україні

В ринковій економіці щодня укладається безліч угод. Безготівкові платежі між суб'єктами підприємницької діяльності здебільшого не можуть бути завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків між установами, що їх виконують. Отже, всі розрахунки за угодами суб'єктів підприємницької діяльності, рахунки яких відкриті в різних банках, є міжбанківськими розрахунками. Міжбанківські розрахунки являють собою систему організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами.

Частина міжбанківських розрахунків призначена для здійснення економічних зв'язків між кредитними та фінансовими установами, зокрема для:

— розміщення грошових коштів у формі депозитів і кредитів;

— переобліку векселів;

— отримання кредитів центрального банку в порядку рефінан­

сування;

— купівлі та продажу цінних паперів, включаючи державні.

Міжбанківські розрахунки обслуговують також різноманітні зовнішньоекономічні зв'язки, що виникають у процесі експорту-імпорту товарів та послуг, капіталів і міграції робочої сили. Саме тому їхня чітка і збалансована організація — запорука ефективного функціонування економічних процесів.

У сучасній банківській системі платіжно-розрахункова функція нарівні з прийняттям депозитів і видаванням позик належить до найважливіших банківських операцій. На здійснення розрахунків витрачається не менше двох третин операційного часу банківського персоналу.

В умовах ринкової економіки придбання товарів та послуг оплачується грошима, що перебувають або в обігу, або у формі депозитів на банківських рахунках, іноді використовується кредит. При цьому численні учасники економічного процесу — приватні особи, фірми, що діють на фінансових ринках та.в інших секторах економіки, — мусять враховувати проблему невизначеності терміну надходження та виконання їхніх платежів

Системи міжбанківських розрахунків різних країн помітно різняться. У світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування національних платіжних систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми.

 

 

Білет № 25

1. Організація системи банківського регулювання

В усіх країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського регулювання та нагляду. У окремих із них вона існує вже понад століття. В Україні згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність», а також із законопроектом «Про Національний банк України» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо. Значну роль у виконання функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. НБУ також представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків і відповідних структурних підрозділів.