Роль Національного банку України в управлінні внутрішнім державним боргом

Законом України «Про внутрішній державний борг України» визначено, що внутрішнім державним боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України в грошовій формі. До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. Боргові зобов’язання Уряду виступають головним чином у вигляді облігації внутрішніх державних позик (ОВДП). ОВДП – це цінні папери, що засвідчують внесення грошових коштів до державного бюджету і підтверджують зобов’язання уряду відшкодувати їхнім власникам номінальну вартість цих паперів в обумовлені строки з виплатою доходу, якщо це передбачається умовами випуску. Загальний обсяг емісії облігацій внутрішньої державної позики установлюється Верховною Радою України в Законі «Про Державний бюджет України» в межах визначеного на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу та дефіциту Державного бюджету. Виходячи з установлених обмежень Кабінет Міністрів України своєю постановою визначає характер і умови розміщення облігацій.

 

 

Білет № 33

Еволюція міжбанківських розрахунків, світовий досвід.

Щоб краще зрозуміти нинішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути її історичне коріння. З 1930 р. до недавніх реформ єдина банківська система обслуговувала весь Радянський Союз. Внутрішньобанківські розрахунки між установами
Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка запроваджена в 1933 р. У цю саму систему були включені й установи Зовнішторгбанку («Внештогбанка») СРСР. Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказуванням сум за рахунками у різних установах однієї системи банку. В міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції – дві філії, що кореспондували між собою. Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки вимагала особливо чіткої організації та суворого контролю всіх етапів проходження платіжних документів. Загалом в еволюції міжбанківських розрахунків в Україні можна вирізнити три етапи, що відповідають етапам реорганізації банківської системи в цілому.

Аналіз внутрішніх ризиків

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов’язані з:

1) активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

2) зобов’язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);

3) якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу, недостатності капіталу);

4) ризиком реалізації фінансових послуг

Розглядаючи ризики, пов’язані із зобов’язаннями, особливу увагу слід приділяти аналізу формування депозитів. До появи негараздів у діяльності банку може призвести дострокова вимога вкладу чи міжбанківського кредиту. На дострокові вимоги, крім різких непередбачених змін у фінансовому стані вкладника, можуть впливати також фактори, пов’язані з нестійкою політичною чи економічною ситуацією в країні, кризи. Задля попередження і регулювання ризику щодо формування депозитів банки аналізують співвідношення між позичками і депозитами, враховують процентний ризик, який виникає при формуванні депозитів.

Вивчаючи ризики, пов’язані з якістю управління активами і зобов’язаннями, слід особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок перевищення сплачених процентних ставок над отриманими.

Щодо ризиків, пов’язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується вартість послуг банку та зростають поточні витрати.

До технологічних відносять ризики зміни технології здійснення операцій (ризики, пов’язані з неполадками у комп’ютерній системі, втратою документів, комп’ютерним шахрайством тощо). Аналізуючи тенденцію до зростання чи до зменшення кількості таких випадків, визначають вірогідність їх повторення.

Вивчаючи ризики безпеки, звертають увагу на її загальний стан (надійність приміщень посиленого захисту, куди мають доступ лише окремі особи та охоронці), «вузькі місця» в її організації (захист у комп’ютерному центрі, неприступність сейфів, охорона каси), стан протипожежної безпеки.