Методи правового регулювання госп. правовідносин

Методи правового регулювання госп. правовідносин

Методи госп права — це сукупність способів регу­люючого впливу норм госпправа на поведінку суб'єктів госп правовідносин; - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення госп відносин відповідно до їх властивостей і цілей правового регулювання, що відображає взаємне становище сторін, порядок прийняття рішень, характер юр відповід у випадку порушення і способу юр захисту прав сторі. Концептуально методи господарсь­кого права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («доз­волено все, що не заборонено законом»), за яким діють підприєм­ства і підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено зако­ном»). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається в ст. 19 Конституції Ук­раїни, органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Госп відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організ і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права зага­лом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім, це метод автономних рішень суб'єктів господарсь­ких відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Зако­ну України «Про підприємства в Україні» і статті 3, 5 Закону України «Про підприємництво»). Це означає, що суб'єкти гос­подарських відносин самостійно: а) планують свою господарсь­ку діяльність; б) у межах законодавства вільно обирають пред­мети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України «Про п-ва в Україні», ст. 5 Закону Ук­раїни «Про підприємництво»).

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок ком­петентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відно­син). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядко­вується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним зако­нодавством. Це, зокрема, обов'язковість дотримання заборон за­кону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Дер­жава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шля­хом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. На­приклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відно­син, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання — це приклади застосування державою зазначеного методу.

Ще одним методом є метод координації. Він забезпечує прийняття юр рішень за згодою сторі, кожна з яких невправі нав’язувати свої умови іншій. Рішення приймаються на основі компромісу – укладання господарських договорів.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть викорис­товуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Види та орг форми п-в.

У ст. 2 ЗУ “Про п-ва в Україні” (27.03.91) зазначено, що в Укр. можуть діяти п-ва таких видів: приватне, засноване на власності фіз ос; колективне - на власності трудового колективу; госп тов-во; п-во, яке засноване на власності об'єднання громадян; комунальне - на власності відповідної територ громади; держ - на держ власності (у тому числі казенне). Тоді як ст. 63 ГКУ (16.01.03) встановлює, що залежно від форм власності, передбачених законом, в країні можуть діяти п-ва таких видів: приватне, що діє на основі приват власності громадян чи СГД (юр особи); п-во, що діє на основі колективної власності (п-во колективної власності); комунальне - на основі комун власності територ громади; держ – на основі держ власності; п-во, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні можуть діяти також інші види п-в, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді п-ва іноземна інвестиція становить не менш як 10 %, воно визнається п-вом з іноземними інвестиціями. П-во, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іноземним п-вом.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статут фонду: унітарне – створюється 1 засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статут фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує п-вом і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорг та ліквідації п-ва. Унітарними є п-ва держ, комун, п-ва, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника; корпоративне п-во утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або під-цької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управ справами, на основі корпоратив прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків п-ва. Це кооперативні п-ва, п-ва, що створюються у формі госп тов, а також інші п-ва, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

П- ва залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих п-в, середніх або великих п-в.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються п-ва, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими п-вами визнаються п-ва, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні (ст. 63 ГКУ)

Відповідно до обсягів госп обороту п-ва і чис-ті його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих п-в. До малих п-в належать новостворювані та діючі п-ва: у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючихдо 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік. У республіці можуть діяти інші види та категорії п-в, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України (п. 2 ст. 2 ЗУ “Про підприємства в Україні”).

Приватні підприємства.

Приватним підпр визнається підпр, що діє на основі приват власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громад-ва та його праці чи з викор найманої праці. Приват є також підпр, що діє на основі приватн власності СГД - юр особи. Селянське (фермерське) г-во є формою підпр-ва громадян з метою виробництва, переробки та реаліз товарної с/г продукції. Членами с/г г-ва не можуть бути особи, які працюють у ньому за труд.

Орендним підпр визнається підпр, створ орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого держ або комун підпр чи майнового комплексу вироб структурного підрозділу цього підпр з метою здійснення підпр діяльності. Орендарем є юр особа, утворена членами труд колективу підпр чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. Організація членів труд колективу, зареєстрована як юр особа, має переважне право на уклад договору оренди майна того підпр, де створено цю організацію. Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд держ майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені ВРАРК, місцевими радами управляти майном, що належить відповідно АРК або є у комунальній власності. Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства. Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється. Орендар несе відповідальність за забезпеч цілісності і збереж майна, отрим в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкод завдані йому збитки. Орендоване підпр може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом.

Підпр, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція, визнається підпр з іноземними інвестиціями. Підпр набуває статусу підпр з інозем інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвест діял відповідно до ЗУ з метою отрим прибутку або досягнення соц ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено ЗУ. Підпр з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підпр, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог ЗУ та законодавства відповідних держав

Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підпр, створене за ЗУ, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юр осіб, або діюче підпр, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підпр не можуть створ в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підпр, утворених за законом інших держав, здійснюється на території України відповідно до ЗУ.

Особливості правового становища акціонерих товариств та їх види – відкриті акціонерні товариства та закриті акціонерні товариства. Порядок створення акціонерних товариств. Органи акціонерного товариства. Права та обов’язки акціонерів.

АТ- це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'яз тільки майном товариства.

АТ можуть бути відкр або закр. Акції ВАТ можуть розповсюджуватися шляхом відкр підписки та куп-продажу на біржах. Акціонери ВАТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Акції ЗАТ розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюд шляхом підписки, купув та продават на біржі. Акціонери ЗАТ мають переважне право на придб акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Для створення АТ засновники повинні зробити повідомлення про намір створити АТ, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію АТ.Заг номінал вартість випущ акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду АТ, який не може бути меншим від розміру, визнач ЗУ. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'яз, що виникли відповідно до установ договору. Відкрита підписка на акції при створенні АТ організ засновниками. Засновн в б-я випадку зобов'яз бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше двох років.

АТ має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Держ комісією з ЦП та фонд ринку. ЗАТ має право випускати лише іменні акції. Акції купуються учасниками при створ АТ на підставі договору з його заснов, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільш статуто фонду - з тов. Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем.

Установчі збори АТ скликаються у строк, зазначений у повідомленні.Установчі збори АТ визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60% акцій, на які проведено підписку. Установчі збори АТ вирішують такі питання: приймають рішення про створення АТ і затверджують його статут; приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено;зменшують розмір статут фонду; обирають раду АТ, викон та контрол орган АТ; вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення АТ; визначають пільги, що надаються засновникам; затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі. Вищим органом АТ є загальні збори тов. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Акціонери реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Рішення загал зборів акціонер приймаються більшіс у 3/4 голосів акціонер, які беруть участь у зборах.

В АТ з числа акціонерів може створюв рада АТ, яка представ інтереси акціонерів у період між проведен загал зборів і в межах компетенції, визнач статутом, контрол і регул діял правлін. Викон органом АТ, який здійсн керівни-во його поточ діял, є правління або інший орган, передбач статутом. Правління виріш всі питання діял АТ, крім тих, що належать до компетенції загал зборів і ради АТ.Голова правління АТ вправі без довіреності здійснювати дії від імені тов. Інші члени правління також можуть бути наділ цим правом згідно із статутом. Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Контроль за фін-господ діял правління АТ здійсн ревіз комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Учасники АТ мають право: брати участь в управл справами тов в порядку, визнач в установчих документах; брати участь у розподілі прибутку тов та одержувати його частку. Право на отрим частки прибутку пропорц частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками тов на початок строку виплати дивідендів; вийти в установл порядку з тов; одерж інформ про діял тов. На вимогу учасника тов зобов'яз надавати йому для ознайомл річні баланси, звіти тов про його діял, протоколи зборів. Обов'язк учасників тов: додержувати установчих документів тов і викон рішення загал зборів та інших органів управл тов; викон свої зобов'яз перед тов, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбач установчими документами; не розголошувати комерц таємницю та конфіденційну інформ про діял тов.

20. Особливості правового становища товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю.

Згідно із ст. 50-51 ЗУ “Про госп тов” тов з обмеженою відповідал визнається тов, що має статут фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установч докми. Уч-ки тов несуть відповідал в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установч доками, уч-ки, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями то також у межах невнесеної частини вкладу. Установчі доки тов з обмеженою відповідал повинні містити відомості про розмір часток кожного з уч-ків, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески уч-ків не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Відповідно до ст. 65 ЗУ “Про госп тов” тов з додатковою відповідал визнається тов, статут фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Уч-ки такого тов відповідають за його боргами своїми внесками до статут фонду, а при недостат цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх уч-ків кратному розмірі до внеска кожного уч-ка. Граничний розмір відповідал уч-ків передбачається в установчих доках.

Особливості правового станов обих видів тов зазначені у ст. 52-64 Закону:

Розмір статутний фонд повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мін зарплатам, виходячи із ставки мін зарплати, діючої на момент створення тов. До моменту реєстрації кожен з уч-ків зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 % вказаного в установчих доках вкладу. Внесення до статут фонду грошей підтверджується доками, виданими банківською установою.

Уч-к зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації тов (видається свідоцтво тов). У разі невиконання уч-к, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % річних з недовнесеної суми.

Уч-к може за згодою решти відступити свою частку (її частину) одному чи кільком уч-кам цього ж тов, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і 3 особам (лише
після повного внесення вкладу). Уч-ки тов кор переважним правом її придбання.

При виході уч-ка з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. При реорг юр особи, або у зв'язку із смертю громадянина, уч-ка тов, правонаступники мають переважне право вступу до нього.

Звернення стягнення на частку уч-ка у тов по його власних зобов'яз не допускається. При недостатності майна уч-ка для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки уч-ка-боржника відповідно до Закону.

Вищим органом тов є збори уч-ків. Вони складаються з уч-ків товариства або признач ними представників. Представники уч-ків можуть бути постійними або признач на певний строк. Уч-к вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах уч-ків, сповістивши про це інших. Уч-к вправі передати свої повноваження на зборах ін уч-ку або представникові іншого уч-ка. Уч-ки мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. Збори уч-ків товариства обирають голову товариства.

Компетенція зборів уч-ків: а) визначення основних напрямів діяльності тов; б) внесення змін до статуту тов; а також при вирішенні питання про виключення уч-ка з тов рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують уч-ки, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів уч-ків товариства. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

У тов створюється виконорган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є уч-ками товариства.

Уч-ка тов, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей тов, може бути виключено з тов на основі рішення, за яке
проголосували уч-ки, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів уч-ків товариства. При цьому цей уч-к (його представник) у голосуванні участі не бере.

Відносини власності у сфері економіки і право власності. Право власності в об’єктивномурозумінні і право власності в суб’єктивному розумінні. Види (форми) права власності залежно від суб’єктів цього права.

Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економ і юр. В економ — це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних ЗВ і одержуваних продуктів праці держ, окре­мим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьо­му випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх і відповідно відношення до них усіх інших як до чужих. Юр аспект — це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людь­ми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх ін суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, дер­жавна. При цьому в Законі встановлено, що всі форми влас­ності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у Конституції (ст. 41, 116, 142 і 143) щодо власності вживаються терміни «приватна», «державна» та «ко­мунальна» і нічого не говориться про колективну власність. При цьому комунальна власність розглядається відокремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у КУ йдеться не про рівноправність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності (ст. 13).

Право власності. Економ відносини власності отримують юр закріплення в праві власності, яке виникає внаслідок правового регул зазначених економ відносин. Пра­вове регул відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держ. За допомогою права держ регул належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єкту (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їхньої реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. В об'єктивному ро­зумінні право власності – це сукупність зазначених правових норм, що регулюють відно­сини власності. Суб'єктивне право власності (згідно ЗУ «Про власність» та ЦК) - врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння (закріплення матері­альних благ за конкретними власниками), користування (вилучення з речей їхніх корисних влас­тивостей) і розпорядження (визначення власником юридичної або фактичної долі речі майном).

Кожне із зазначених повноважень власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності. Можливі й такі випадки, коли права володіння, користу­вання і розпорядження одночасно зосереджуються в особи, яка не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріплене за державним підприємством, належить державі, а не підприємству, яке ним володіє, користується і розпоряд­жається).

Залежно від суб’єкта права власності розрізняють: право держ власності суб’єктом є народ України, укр держ, АРК; право комун власності – територ громада, що реалізує його через органи місцевого самоуправ; право колективної власності – госп організації корпоративного типу та об’єднання громадян; право приватної власності – громадяни України, суб’єкти безгромадянства, іноземці.

 

26. Право повного господарського відання і право оперативного управління як похідні права від права власності на засоби виробництва.

Ст. 2. ЗУ “Про власність” визначає, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Специфіка сучасних ЗВ у тому, що їх використання (експлуатація) здійснюється не власником, а тим СГД, якому він передав ці ЗВ на певній правовій основі (правовому титулі). Такими титулами є: право довірчої власності; право повного господарського відання; право оперативного управління; право оперативного використання; право користування (у тому числі оренди). Всі вони є похідними від права власності та залежать від власника.

Право господарського відання (ст. 136 ГКУ) є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Суб’єкт цього права відповідає за свої зобов’язання всім майном, що закріплене за ним цим правовим титулом і може бути суб’єктом банкрутсва. На цьому правовому титулі майно закріплюється за (держ; комерц; унітарними; комерційними п-вами, що створені ГТ, кооперативами, громадськими та релегійними орг; громадянами).

Правом оперативного управління (ст. 137 ГКУ) визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного упраління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Суб’єкт цього права відповідає за зобов’язання лише майном, яким має право розпоряджатися, якщо його не досить для їх покриття, то субсидіарну відповідальність несе власник майна. Цей правовий титул використовують (казені п-ва; унітарні некомерційні п-ва; унітарні некомерційні п-ва що створені ГТ, кооперативами, громадськими та релегійними орг; громадянами).

Поняття та ознаки господарського договору (ГД).

Згідно із ст. 179 ГКУ однією з підстав виникнення госп зобов’язань є госп договори, за допомогою яких опосередковуються зв’язки між СГД, також між ними та ін учасниками госп відносин.

Термін “ГД” вживається у таких значеннях: угода, що породжує права та обов’язки учасників госп відносин; зобов’язання сторін-учасників госп відносин, що грунтуються на укладеній нимі угоді; правовий док, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов’язань сторін.

Ознаки ГД: особливий суб’єктний склад (найчастіше сторонами є СГД, проте ГД могут укладатися і за участю ін учасників госп відносин – органів/організацій госп керівництва, негосп організацій, громадян); спрямованість на забезпечення госп діяльності учасників договірних відносин (реаліз вироблених товарів, координація госп діяльності); тісний зв’язок з плановим процесом (внутришньофірмове планування учасників госп відносин, планування як обов’язковий елемент організації діяльності); поєднання в ГД майнових (виготовлення, передача продукції, її оплата) та органіазційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору); обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів с-чів (вимоги до якості та безпеки товарів) та загальногосп інтересів (заборона недобросовісної конкуренції, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій); можливість віступлення від принципу рівності сторін.

Розглянувши вищенаведені ознаки ГД можна дати наступне його визначення: “ ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні забов’язання учасників госп відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх госп діяльності (госп потреб) з урахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

Види господарських договорів (ГД).

Відповідно до ГКУ господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні забов’язання учасників госп відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх госп діяльності (госп потреб) з урахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

Поділ ГД на певні види можна здійснити за різними критеріями:

За ознакою обов’язковості: обов’язкові (укладення госп договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на держ замовленні, виконання якого є обов'язком для СГД у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій СГД чи органів держ влади або органів місцевого самоврядування); необов’язкові (ст.179 ГКУ)

За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах: вертикаліьні – укладаються між нерівноправними суб’єктами – органами госп керівництва та підпорядкованим йому п-вому (держ контракт); горизонтальні – укладаються між рівноправними суб’єктами.

За строками дії: довгострокові – укладаються на строк понад 5 років (договір оренди цілісного майнового комплексу); середньострокові – строком дії від 1 до 5 років (договір підряду на капітальне будівництво); короткострокові – стороком дії до 1 року; разові договори – укладаються на одну госп операцію.

За економічним змістом та юридичними ознаками: договори на реалізацію майна (купілві-продажу, поставки, контрактації с/х продукції); договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, лізинг, оренда); підрядні договори (підряд на капітальне будівництво); транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, подачі та збарання вагонів); договори на надання банківських послуг (договори банківського кредитування, факторингу); договори на надання ін послуг (щодо охорони об’єктів, зберігання майна); договори на спільну діяльність (договори на кооперацію і про спільну інвест діяльність); засновницькі договори (роль установчого документа госп організації корпоративного типу – повного тов, командитного тов; договірних госп об’єднань – асоціації, корпорації).

 

Методи правового регулювання госп. правовідносин

Методи госп права — це сукупність способів регу­люючого впливу норм госпправа на поведінку суб'єктів госп правовідносин; - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення госп відносин відповідно до їх властивостей і цілей правового регулювання, що відображає взаємне становище сторін, порядок прийняття рішень, характер юр відповід у випадку порушення і способу юр захисту прав сторі. Концептуально методи господарсь­кого права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («доз­волено все, що не заборонено законом»), за яким діють підприєм­ства і підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено зако­ном»). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається в ст. 19 Конституції Ук­раїни, органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Госп відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організ і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права зага­лом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім, це метод автономних рішень суб'єктів господарсь­ких відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Зако­ну України «Про підприємства в Україні» і статті 3, 5 Закону України «Про підприємництво»). Це означає, що суб'єкти гос­подарських відносин самостійно: а) планують свою господарсь­ку діяльність; б) у межах законодавства вільно обирають пред­мети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України «Про п-ва в Україні», ст. 5 Закону Ук­раїни «Про підприємництво»).

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок ком­петентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відно­син). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядко­вується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним зако­нодавством. Це, зокрема, обов'язковість дотримання заборон за­кону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Дер­жава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шля­хом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. На­приклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відно­син, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання — це приклади застосування державою зазначеного методу.

Ще одним методом є метод координації. Він забезпечує прийняття юр рішень за згодою сторі, кожна з яких невправі нав’язувати свої умови іншій. Рішення приймаються на основі компромісу – укладання господарських договорів.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть викорис­товуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.