Особливості правового становища командитного товариства та його учасників.

Ст. 75 ЗУ “Про госп тов” командит тов - тов, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені тов під-цьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями тов всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні тов (вкладників). Якщо у командит товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами тов.

Установчий договір про команд тов (ст. 76 закону), крім умов, повинен включати розмір
часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах тов. В установчому договорі стосовно вкладників вказуються лише сукупний розмір їх часток у майні тов, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Вкладник може вступити до командит тов шляхом внесення грошових або мат вкладів.

Права вкладників командитного товариства зазначені у ст. 79 ЗУ “Про госп тов”. Вкладники командит тов мають право: діяти від імені командит тов тільки у разі наявності доручення і згідно з ним; вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації тов; вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Обов'язки вкладників командитного тов (ст. 80 закону). Вкладники командит тов повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установч договором. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна тов, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командит тов кожний з вкладників повинен внести не менше 25 % свого внеску.

Відповідальність вкладіників командитного тов (ст. 82 закону) Якщо вкладник командит тов укладає угоду від імені і в інтересах тов без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командит тов він разом з учасниками з повною відповідал відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед 3 особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Вкладник командит тов відповідає за борги тов, які виникли до його вступу у тов, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Управ справами командит тов здійснюється тільки учасниками з повною відповідал. У командит тов, де є тільки один учасник з повною відповідал, управ справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною
відповідальністю по управ справами командит тов (ст. 81 закону).

Командитне товариство, крім підстав, зазначених у статті 19 ЗУ “Про госп тов” (реорганізація та ліквідація), припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю (ст. 83 закону). При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідал вправі замість ліквідації тов перетворити його в повне тов. У цьому випадку, як і у разі ліквідації тов, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і держ реєстру.

Наявні у командит тов грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників тов і виконання
обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідал у
порядку і на умовах, передбачених Законом та установчим договором. У разі недостатності коштів тов для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між
вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

22. Особливості правового становща повного тов.

Повне тов регул ст 66 – 74 ЗУ “Про госп тов”. Відповідно з ними повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями тов усім своїм майном. (ст. 66)

Установчий договір про повне тов повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства. (Ст. 67)

Ведення справ повного тов здійснюється за загал згодою всіх учасників. Воно може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені
тов. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою. Учасники, яким було доручено ведення справ повного
тов, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інф про дії, що виконуються від імені та в інтересах тов. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до тов відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій тов зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені тов витрати. (ст. 68)

Передача учасником своєї частки (її частини) іншим учасникам тов або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали
учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. Правонаступник несе відповідал за борги учасника, що виникли за час діяльності тов, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. У разі відмови йому у вступі до тов йому виплачують вартість частки, що налжить юр особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. (ст. 69)

Учасники не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності тов, а також брати участь у будь-яких тов (крім АТ), які мають однорідну з повним тов мету діяльності. (ст. 70)

Учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці. Вихід із тов, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з тов воно зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. Учаснику, який вибув, виплач належна йому частина прибутку, одержаного тов у даному році. Майно, передане учасникам тов тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди. (ст. 71)

Учасника не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей тов, може бути виключено з тов в порядку, передбаченому установчими документами. (ст. 72)

Звернення стягнення на частку учасника в тов за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації тов або виділення частки учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження тов виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

23. Види господарської діяльності. Відмінність підприємницької діяльності від некомерційної господарської діяльності.

Під госп діяльністю у ст. 3 ГКУ діяльність СГД у сфері сусп в-ва, спрямована на виготов та реаліз продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають
цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економ і соц результатів та з метою одержання прибутку, є під-цтвом, а його суб'єкти - під-цями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно із ст. 42. ГКУ підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється СГД (підприємцями) з метою досягнення економ і соц результатів та одержання прибутку.

Організаційні форми під-тва: підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких
організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. (ст. 45 ГКУ)

В ст. 46 ГКУ зазначено, що під-ці мають право укладати з громадянами договори
щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) під-ць зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соц гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 52 ГКУ некомерційне господарювання - це самостійна систематична
господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 ГКУ забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності (ст. 53 ГКУ): некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених законом.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів госп окремих організаційних форм некомерц госп діяльності визначається законом.

У разі якщо госп діяльність громадян або юрособи, зареєстрованої як суб'єкт некомерц госп, набуває характеру під-цької діяльності, до неї застосовуються положення ГКУ та інших законів, якими регулюється підприємництво.

Регулювання некомерційної господарської діяльності (згідно ст. 54 ГКУ)

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим
Кодексом та іншими законодавчими актами.

При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

24. Здійснення некомерційної господарської діяльності суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки. Залежність некомерційних суб’єктів господарського права від засновника і власника майна. Спеціальний правовий титул щодо майна суб’єктів некомерційної господарської діяльності.

Згідно із ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється діяльність СГД у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Госп діяльність, що здійснюється для досягнення економ і соц результатів та з метою одержання прибутку, є під-цтвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Госп діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна госп діяльність).

В відповідності до ст. 52 ГКУ некомерційне госп - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється СГД, спрямована на досягнення економ, соц та інших результатів без мети одержання прибутку. Вона здійснюється СГД держ або комун секторів економ у г-зях (видах діяльності), в яких забороняється під-цтво, на основі рішення відповідного органу держ влади чи органу місцевого самовряд. Некомер госп діяльність може здійснюватися також ін СГД, яким здійснення госп діяльності у формі під-цтва забороняється законом. Не можуть здійснювати некомерц госп діяльність органи держ влади, органи місцевого самовряд, їх посадові особи.

Некомерц госп діяльність може здійснюватися СГД на основі права власності або права оперативного управління (речове право СГД, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником для здійснення некомерц госп діяльності, у межах, встановлених законом, а також власником майна – ст. 137 ГКУ) в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самовряд з урахуванням вимог, передбачених законом (ст. 53 ГКУ).

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерц госп, набуває характеру під-цької діяльності, до неї застосовуються положення законів, якими регулюється під-цтво.

Відповідно до ст. 54 ГКУ на СГД, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регул госп діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, що визначені законом.

При укладенні трудового договору (контракту, угоди) СГД, що здійснює некомерц госп діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мін розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

 

Відносини власності у сфері економіки і право власності. Право власності в об’єктивномурозумінні і право власності в суб’єктивному розумінні. Види (форми) права власності залежно від суб’єктів цього права.

Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економ і юр. В економ — це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних ЗВ і одержуваних продуктів праці держ, окре­мим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьо­му випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх і відповідно відношення до них усіх інших як до чужих. Юр аспект — це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людь­ми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх ін суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, дер­жавна. При цьому в Законі встановлено, що всі форми влас­ності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у Конституції (ст. 41, 116, 142 і 143) щодо власності вживаються терміни «приватна», «державна» та «ко­мунальна» і нічого не говориться про колективну власність. При цьому комунальна власність розглядається відокремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у КУ йдеться не про рівноправність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності (ст. 13).

Право власності. Економ відносини власності отримують юр закріплення в праві власності, яке виникає внаслідок правового регул зазначених економ відносин. Пра­вове регул відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держ. За допомогою права держ регул належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єкту (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їхньої реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. В об'єктивному ро­зумінні право власності – це сукупність зазначених правових норм, що регулюють відно­сини власності. Суб'єктивне право власності (згідно ЗУ «Про власність» та ЦК) - врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння (закріплення матері­альних благ за конкретними власниками), користування (вилучення з речей їхніх корисних влас­тивостей) і розпорядження (визначення власником юридичної або фактичної долі речі майном).

Кожне із зазначених повноважень власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності. Можливі й такі випадки, коли права володіння, користу­вання і розпорядження одночасно зосереджуються в особи, яка не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріплене за державним підприємством, належить державі, а не підприємству, яке ним володіє, користується і розпоряд­жається).

Залежно від суб’єкта права власності розрізняють: право держ власності суб’єктом є народ України, укр держ, АРК; право комун власності – територ громада, що реалізує його через органи місцевого самоуправ; право колективної власності – госп організації корпоративного типу та об’єднання громадян; право приватної власності – громадяни України, суб’єкти безгромадянства, іноземці.

 

26. Право повного господарського відання і право оперативного управління як похідні права від права власності на засоби виробництва.

Ст. 2. ЗУ “Про власність” визначає, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Специфіка сучасних ЗВ у тому, що їх використання (експлуатація) здійснюється не власником, а тим СГД, якому він передав ці ЗВ на певній правовій основі (правовому титулі). Такими титулами є: право довірчої власності; право повного господарського відання; право оперативного управління; право оперативного використання; право користування (у тому числі оренди). Всі вони є похідними від права власності та залежать від власника.

Право господарського відання (ст. 136 ГКУ) є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Суб’єкт цього права відповідає за свої зобов’язання всім майном, що закріплене за ним цим правовим титулом і може бути суб’єктом банкрутсва. На цьому правовому титулі майно закріплюється за (держ; комерц; унітарними; комерційними п-вами, що створені ГТ, кооперативами, громадськими та релегійними орг; громадянами).

Правом оперативного управління (ст. 137 ГКУ) визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного упраління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Суб’єкт цього права відповідає за зобов’язання лише майном, яким має право розпоряджатися, якщо його не досить для їх покриття, то субсидіарну відповідальність несе власник майна. Цей правовий титул використовують (казені п-ва; унітарні некомерційні п-ва; унітарні некомерційні п-ва що створені ГТ, кооперативами, громадськими та релегійними орг; громадянами).