Поняття, ознаки та особливості госп законодавства як джерела госп права.

Норми госп права як загальні правила поведінки СГД функціонують завдяки своїй нормативній формі —нормативним актам. Саме у ці формі норми госп права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила госп. Відповідно госп законодавство загалом можна визначити як систему норматив­них актів, які згідно із законом є інституційними джерелами госп права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Слід зазначити, що по­няття «господарське законодавство» охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань госп життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають норма­тивну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, що здійснюють державне уп­равління економікою.

До госп законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути й установчі договори підприємств, господарських то­вариств, госп об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, пред­ставництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом госпзаконодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповнова­женими на це органами), товариствами, концернами, корпора­ціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили ста­тутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є «суб'єкт­ними», тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прий­няли.

Ознаки та особливості господарського законодавства: комплексний зміст основних нормативних актів (переважна більшість нормативних актів госп законодавства вклю­чає норми двох і більше галузей права - ЗУ «Про п-ва в Україні містить норми цивільного (ст. 10, 20, 21), адмін (ст. 16), фін (статті 18, 23, 24), тру­дового (ст. 19) та інших г-зей права; мно­жинність актів (зумовлена тим, що: це законодавство регулює різні види госп діяльності; в економ наявні різні форми власності; на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України; відсутній кодифікований акт госп законодав­ства); поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з госп питань. Воно здійснюєть­ся згідно з певними принципами: принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договір­ного права над загальними нормами господарського права України (ст. 4 ЗУ «Про п-ва в Україні»), принцип надання нормам міжнародних економ договорів статусу нац законодавства України (ЗУ «Про дію міжнародних договорів на тери­торії України»), право сторін зовніш­ньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право краї­ни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів.

 

 

 

5. Госп-правові норми: поняття та види. Особливості господарсько- правових норм.

Госп-правові норим – встановлені органами держ влади в офіційному порядку та зафіксовані у спец правових доках індивідуальні неперсоніфікавані правила у сфері госп.

Класифікація госп норм:

За структурою: 1) з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція, санкція); 2) з неповною структурою (більша частина): норми заборони (заборона здійснення під-цької діяльності органами держ влади та місцевого самоврядування (ст. 43 ГКУ), норми-принципи (загальні правила господарювання), норми-визначення (більшість прийнятих нормативних актів протягом 1 років має спеціальну статтю “визначення термінів”, у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, компетенційні норми (про компетенцію антимонопольного комітету – ст.7-8 ЗУ “Про антимонопольний комітет України”), техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення технічних процесів, держ стандарти), норми-рекомендації (не будучи юр обов’язковими для СГД орієнтують на бажану поведінку. Це примірні статути, договори).

Види госп норм: заборонні – передбачають недопущення певної дії, що порушує госп норми права; зобов’язуючі – потребує від СГД вчинення певної дії; уповноважуючі – дозволяють вчинення певної дії.

 

 

6. Систематизація госп зак-ва за критерієм юр сили і за предметом правового регулювання.

Згідно з юр силою госп зак-во функ­ціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законо­давчої і держ виконавчої влади, які мають законодавчі та нормотворчі повноваження щодо регул госп діяльності. У ній можна виділити декілька блоків, головними з яких є госп зак-во, що грунтується на статтях і нормах КУ про власність, про під-цт­во, про компетенцію вищих органів держ влади (ВРУ, Президента, КМУ) у нормативному регулю­ванні госп діяльності.

Госп закони: загальні («Про власність»; Цивільний кодекс); про види і правовий статус СГД («Про п-а в Україні», «Про госп тов», «Про колективне сільськогосп п-во»); про окремі види госп діяльності («Про зв'язок», «Про поштовий зв'язок», «Про транс­порт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транс­порт»); про окремі відносини (ГПКУ).

Законодавчі акти: а) постанови ВРУ з госп пи­тань, які були прийняті як акти поточного зак-ва; б) декрети КМУ з госп питань, які прийм на підставі тимчас повноваж, делегов ВРУ.

Підзаконні нормативні акти: а) укази Президента з госппитань; б) розпорядж Президента з окремих госп питань; в) постанови та розпорядження КМУ з госп питань, які приймаються відповідно до ст. 117 КУ; г) госп норматив акти міністерств, держ ко­мітетів та ін централ органів викон влади; д) норматив акти госп зак-ва місцевих рад та держадмін.

Госп зак-во має також горизонтальну систему, що визначається предметом регул у широко­му розумінні, тобто видами госп і функціональної діяльності, г-зями Н/Г, видами госп відносин. Структурними підрозділами системи госп зак-ва є окремі інститути (групи норматив актів, предме­том яких є комплекс однорід відносин чи вид діяльності).

Основою госп зак-ва є система статусних, або компетенційних законів, (визначають правове становище СГД - «Про під-цтво», «Про п-ва в Україні», «Про госп тов», “Про сільськогосп кооперацію”, «Про режим іноз інвест»)

Іншим інститутом є нор­мативні актів, які регулюють правове становище об'єднань п-в: («Про п-ва в Україні», «Про сільськогосп кооперацію», «Про захист економічної кон­куренції»).

Фундаментальним інститутом є нормативн і актів, що на основі ЗУ від 7.02.91 «Про власність» регул відносини щодо управ (володіння, користув) нерухомим майном у Н/Г. Це нормативні акти: про управ держ власністю (укази Президента, постанови КМУ, які деталі­зують положення ст 31—39 ЗУ «Про власність»); про оренду держ та комун майна; про приватизацію держ майна.

Інститут госп договірного (контрактного) права є фундаментальним для всіх видів госп відносин (ЗУ «Про п-ва в Україні», ГПКУ, ЗУ «Про концесії» (16.07.99)).

Зак-во про регулювання ринків капіталу, яке грунтується на Законі «Про власність».

Зак-во про страхування (ЗУ від 7.03.96 р. «Про страхування») регулює відносини між страховика­ми щодо захисту майнових страхувальників у разі настання страх випадків.

Зак-во про захист економічної конкуренції («Про захист економ конкуренції», (11.01.01), «Про Антимоноп комітет Укр» (26.11.93), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7.06.96)).

Зак-во про зовнішньоеконом діяльність («Про зовнішньоеконом діяльність» (16.04.91), який регул зовн торг; економ і науково-тех співробітництво; спеціалізацію та коопера­цію в-ва, науки і техніки; економ зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахун­кові та ін.) операції.

Зак-во про нормативні документи (тех норми) та умови їх застосування (декрети КМУ, ЗУ «Про держ регул видобут і викор дорог металів і дорог каміння та контроль за операціями з ними», «Про метрологію та метрологічну діяльність»).

7. Підприємництво, його суть і принципи організації. Законодавчі акти, що регулюють стан і розвиток підприємнцитіва. Матеріальна основа підприємницької діяльності. Залежність підприємництва від форм власності. Умови для розвитку підприємницької діяльності.

Підприємництво ст. 42 ГКУ- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господ діял, що здійснюється СГД з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підпр діял: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної
діяльності, використання підпр належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Організаційні форми підприємництва ст. 45 ГКУ: Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця; порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами. 3. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Законодавчі акти: КУ, ГКУ, ЦКУ, ГПКУ, ЗУ „Про підприємництва”, ЗУ „Про підприємства”, ЗУ „Про власність”, ЗУ „Про господарські товариства”, ЗУ „Про захист економічної конкуренції”, ЗУ „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Матеріальною основою підприємницької діяльності є власність. Умовами для розвитку підпр діяльності є додержання принципів підприємництва, допомога з боку держави.

8. Суб’єкти госп. Корпорат право. Обмеження і ліцензування під-цтва.

СГД визнаються учасники госпвідносин, які здійснюють госп діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

СГД є: 1) госп організації - юр особи, створені відповідно до ЦКУ, держ, комун та інші п-ва, а також інші юр особи, які здійснюють госп діял та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють госп діяльність та зареєстровані відповідно до закону як під-ці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи госп організацій, утворені ними для здійснення госп діяльності. Реалізують свою госп компетенцію на основі права власності, права госп відання, права оперативного управ та права оперативно-госп викор майна відповідно до визначення цієї компетенції у законах. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) госп організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-госп викормайна, без статусу юр особи.

Корпоративні права (ст. 167 ГКУ) - це права особи, частка якої визначається у статут фонді (майні) госп організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управ госп організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається під-цтвом.

Ліцензування, патентування певних видів госп діяльності та квотування є засобами держ регул у сфері госп, спрямованими на забезпечення єдиної держ політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих с-чів (ст. 14 ГКУ).

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право СГД-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду госп діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів госп діяльності, регулюються законом. У сферах, пов'язаних із торг за грошові кошти, обміном готівкових валютних цінностей, у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування під-цької діяльності СГД. Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право СГД займатися певними видами під-цької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торг патент - це держ свідоцтво, яке засвідчує право СГД на особливий порядок оподаткування відповідно до закону.

У сфері госп застосовуються (ст.15 ГКУ): державні стандарти України: кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнар, регіон і нац стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнар договорів України). Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: СГД, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

Види та порядок сертифікації продукції та послуг встановлюються законом.