Словник основних термінів курсу

Абсентеїзм (лат. a bsentia – відсутність) — форма аполітичності, що проявляється у відхиленні громадян від участі у виборах.

Абсолютизм (лат. absolutus - безумовний) – необмежена монархія, форма державного правління, при якій влада належить одній особі – монархові.

Автократія (гр. autokrateia - самовлада) – система правління, при якій необмежена верховна влада в державі належить одній особі.

Автономія (гр. auto – сам; nomos – самоврядування, незалежність) – закріплена в законодавстві форма самоврядування, що проявляється в самостійному рішенні питань місцевого значення.

Авторитаризм (лат. autoritas — влада, вплив) - необмежена влада однієї людини або групи осіб, обмеження або відсутність демократичних інститутів, ліквідація або обмеження політичних прав і воль громадян, командні методи керівництва, сваволя й репресії.

Авторитет (лат. autoritas — влада, вплив) – наявність особливих якостей, який підлеглі наділяють керівника і які детермінують їхнє підпорядкування без переконання або погрози покарання.

Агрегація інтересів (лат. aggregatio – нагромаджувати, нагромаджувати) -узгодження й інтеграція політичними партіями різнорідних інтересів, вимог, пропонованих політичній системі індивідами й соціальними групами.

Агресія (лат. agressio - напад)- застосування державою (або групою держав) збройної сили проти іншої держави.

Активність політична – активність, метою якої є вплив на прийняття політичних рішень, здійснення конкретних політичних інтересів.

Анархізм (гр. anarchia — безвладдя, безвладдя) - теорія й політичний плин, що сповідає абсолютну свободу особи, знищення держави як форми організації суспільства, його заміну вільною й добровільною асоціацією громадян.

Апарат державний – система органів (установ, організацій), що реалізують державну владу. Апарат сучасної демократичної держави складається з органів законодавчої, виконавчої й судової влади.

Аполітичність (гр. a – не, заперечення; politike – політика) байдужність до політики, відхилення від участі в політичному житті.

Аристократія (гр. aristos – кращий; kratos - влада) – організація державної влади, заснована на правлінні родової знаті.

Багатопартійність – одна із сутнісних ознак демократичного устрою суспільства, що допускає на конституційній основі діяльність різних партій і об'єднань, що представляють інтереси різних політичних чинностей.

Біхевіоризм (анг. behavior - поводження)– напрямок у політології, який прямує вивести структуру владних відносин із природи людини.

Бюрократія (фр. bureau - бюро, канцелярія; гр. kratos – влада) – 1) вища верства чиновників апарата державної влади; 2) ієрархічно організована система державного керування, здійснювана чиновниками, діяльність яких заснована на твердому розподілі функцій і повноважень, чіткому дотриманні встановлених правил і стандартів діяльності.

Влада — здатність і можливість проводити свою волю в міжособистісні й міжгрупових комунікаціях, реалізовувати намічені цілі, змушувати інших людей підкорятися.

Влада виконавча – одна із трьох галузей державної влади, що здійснює внутрішню й зовнішню діяльність держави шляхом реалізації прийнятих законодавчою владою законів. Носій виконавчої влади - уряд на чолі із прем'єр-міністром або президентом.

Влада державна – форма політичної влади, що опирається на апарат примуса, що має монопольне право видавати закони, стягувати податки й примушувати членів суспільства до виконання своїх установлень.

Влада законодавча – одна із трьох галузей державної влади, головною функцією якої є розробка й прийняття законів.

Влада політична -можливість суб'єктів політики впливати на процес прийняття й реалізації політичних рішень, на політичне поводження інших учасників політичних відносин.

Влада судова – одна із трьох галузей державної влади, що представляє собою сукупність державних органів і установ, що здійснюють правосуддя.

Вотум (лат. votum – бажання, воля) – політичне рішення, прийняте голосуванням, що виражає довіру (вотум довіри) або недовіра (вотум недовіри) уряду, міністрові.

Геноцид (rp. gentis – рід; лат. caedere - убивати) — політика держави або дії, спрямовані на винищування тих або інших груп населення по національних, расових або релігійних ознаках.

Геополітика (гр. ge – земля та politike - політика) теорія й практика, в основі яких лежить ідея географічної обумовленості відносин між державами й іншими суб'єктами міжнародної політики.

Глобалізація (лат. globus - куля) – посилення взаємозв'язку й розширення взаємовпливу різних країн і народів, що ведуть до уніфікації світу, появі соціальних зв'язків, солідарності й ідентичності в наднаціональному масштабі.

Глобалістика політична – дослідження політичних аспектів загальнолюдських, планетарних проблем, їхнього зв'язку із системою міжнародних відносин, вивчення конкретних проявів глобальних проблем у різних регіонах світу.

Громадянин - людина, що має громадянство, що засвідчує його приналежність до певної держави.

Групи інтересів — неурядові й непартійні організовані суспільні об'єднання (асоціації, союзи, фонди), що виникають із метою більше ефективного задоволення різноманітних запитів і потреб людей.

Групи тиску (лобі) (англ. lobby - кулуари) — зовнішні стосовно влади організовані групи, основним завданням яких є цілеспрямований вплив на органи державної влади, партії й політичних лідерів з метою підтримати або заблокувати прийняття тих або інших рішень.

Демократія (гр. demos – народ; kratos - влада) — народовладдя. Форма політичної організації суспільства, яка заснована на визнанні народу основним джерелом влади і характеризується виборністю основних органів держави і рівноправністю громадян.

Демократія безпосередня (пряма) — припускає пряму участь громадян у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень. До форм прямої демократії ставляться референдуми й вибори.

Демократія ліберальна — народовладдя, при якому влада більшості й повноважень держави обмежуються конституцією, що проголошує найважливішим завданням захист волі, прав людини й національних меншостей.

Демократія партиципаторна (англ. participate - участь) - ії головна мета складається в максимальному врахуванні інтересів народу, у подоланні політичного відчуження громадян від влади.

Демократія плебисцитарна (лат. plebs - простий народ) форма народовладдя із сильними авторитарними тенденціями, у рамках якої лідер режиму використає схвалення мас як основні кошти легітимації своїх політичних рішень.

Демократія плюралістична (лат. pluralis - множинний) — форма правління, що дозволяє різноманітним суспільним групам вільно виражати свої інтереси й знаходити в конкурентній боротьбі компромісні рішення, що втілюють баланс інтересів.

Демократія представницька - припускає опосередковану участь громадян у прийнятті рішень, вибір ними своїх представників в органи влади, які, приймаючи рішення самостійно, покликані виражати й захищати інтереси своїх виборців.

Демократія елітистська – теорія, що головною ознакою демократії вважає чесні й справедливі вибори, у ході яких народ формує еліту й передає їй владні повноваження.

Держава - організація політичної влади й керування соціальними процесами, центральний інститут політичної системи суспільства.

Держава правова - організація державної влади, що характеризується верховенством права, поділом влади, юридичним рівністю громадян, взаємною відповідальністю громадян і держави.

Держава соціальна - організація державної влади, для якого характерне прагнення до забезпечення кожному громадянинові гідних умов існування, соціальний захищеності й рівних стартових можливостей для реалізації життєвих цілей.

Держава унітарна (лат. unitas - єдність) — форма державного устрою, що характеризується єдністю території, єдиною конституцією й громадянством, єдиною системою вищих державних органів, права й судна, що діють на всій території країни.

Держава федеративна (лат. federatio – союз, об'єднання) - форма державного устрою, при якій вхідні до складу держави територіальні одиниці (штати, землі, провінції й т.п.) мають значну політичну, економічну й культурну самостійність.

Децентралізація (лат. de – заперечення; centralis - центральний) – делегування центральними органами державної влади певних повноважень на місцевий рівень.

Диктатура (лат. dictatura - необмежена влада) – влада особистості або соціальної групи в державі, не обмежена правом або іншими інститутами й у своїх діях безпосередньо опирається на збройне насильство.

Дипломатія (гр. diploma - становити) – один з основних способів реалізації зовнішньої політики держави, офіційна діяльність глав держав, урядів і спеціальних державних органів по здійсненню цілей і завдань держави, а також по захисту інтересів держави й громадян за кордоном.

Дискримінація (лат. diskriminatio - поділ) - позбавлення або обмеження прав і воль окремих особистостей, соціальних груп або держав по політичних, расових, релігійних і інших ознаках. Формами дискримінації є сегрегація, депортація, геноцид.

Доктрина (лат. doctrina – навчання) – керівний теоретичний або політичний принцип, що виражає в концентрованій формі економічні, політичні, військові орієнтири й мети, а також форми їхнього практичного здійснення.

Злидаризм – навчання, що базується на ідеї соціальної солідарності і співробітництва класів у системі суспільного поділу праці.

Ідеологія політична – система поглядів, ідей і цінностей, у якій через призму інтересів соціальних груп, рухів і партій, виражається їхнє відношення до політичної дійсності, втілюється бажаний для них соціальний ідеал, а також шлях, що веде до нього.

Імідж політичний – цілеспрямовано формований образ політика з метою вплинути на ті або інші соціальні групи.

Імпичмент (англ. impeachment - обвинувачення) – особливий порядок залучення до відповідальності за порушення закону вищих посадових осіб, наприклад, президента, відсторонення їх від влади до закінчення строку повноважень.

Істеблішмент (англ. establishment - установлення) – правляча еліта, група людей, що займає ключові пости в політичній системі.

Керівництво політичне – форма прояву влади,здатність (відповідно до права на владу) класу, групи, індивіда або партії здійснювати свою політичну лінію.

Компроміс політичний (лат. compromissum – угода) – спосіб дозволу політичних конфліктів, що досягається шляхом взаємних поступок.

Конвенціональна участь – політичне поводження, що використає законні або форми, що відповідають загальноприйнятим нормам, вираження інтересів і впливу на владу.

Консенсус політичний (лат. consensus - згода) — згода, заснована на наявності деяких базисних цінностей і норм, поділюваних всіма основними соціальними групами суспільства.

Консерватизм (лат. conservo – зберігати, зберігати) – політична ідеологія й практика, що орієнтується на збереження й підтримку історично сформованих форм суспільно-політичного й державного устрою, традиційних цінностей і морально-правових підвалин, протидія реформам і змінам у житті суспільства.

Конституєнтів (послідовників) теорія (англ. constituent – виборець, послідовник) – одна із сучасних теорій лідерства, представники якої вважають, що характер дій лідера, методи керівництва визначаються відношенням до нього його послідовників – тих соціальних груп, на підтримку яких лідер опирається.

Конституція (лат. constitutio – устрій, установлення) – найбільш важливий нормативний акт держави, основний закон, що закріплює суспільний і державний лад, принципи виборчого права, порядок формування й принципи діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, правовий статус особистості й т.п.

Конфедерація (лат. confederatio - союз, об'єднання) сполучник-спілка-союз держав для координації якого-небудь виду державної діяльності, чаші всього військової або зовнішньополітичної. Вхідні в конфедерацію держави повністю зберігають свою незалежність.

Конфлікт політичний (лат. conflictus - зіткнення) — різке протиборство, зіткнення політичних чинностей, обумовлене протилежністю їхніх інтересів, цінностей, поглядів.

Конформізм (лат. canformis - подібний, подібний) — пасивне пристосування до пануючих поглядів і думок, відсутність власної позиції, некритичне проходження пануючим зразкам поводження.

Криза політична (гр. krisis – поворотний пункт, результат) – крайня форма прояву політичного конфлікту, коли необхідність політичних перетворень здобуває невідворотний характер.

Ксенофобія (гр. xenos – чужий; phobos – страх, острах) – острах чуже, іноземного, нетерпиме відношення до представників інших культур, націй, держав.

Культ особистості (лат. cultus - поклоніння) - звеличування, перебільшення внеску в державне й громадське життя країни лідера держави або партії для забезпечення його єдиновладдя.

Культура політична (лат. cultura – обробка, виховання) — система щодо стійких цінностей, установок, переконань, орієнтацій і їхніх символів, що виражають, які служать упорядкуванню політичного досвіду й регулюванню політичного поводження членів суспільства.

Легальність (лат. legalis - законний) – законність, юридична правомірність політичної влади (парламенту, уряду, глави держави) вибраних за допомогою формально закріплених юридичних процедур.

Легітимність (лат. lеgitimus – законний, правомірний) — влада, що опирається на довіру мас.

Легітимність раціонально-легальна – тип легітимності влади, що заснований на вільному волевиявленні громадян, виборності всіх центральних органів влади, вірі в справедливість виборів і визнанні їхніх результатів.

Легітимність традиційна (лат. trаditio – звичка; lеgitimus - законний) – тип легітимності політичної влади, джерелом якої виступає звичай, віра в непорушність існуючих традицій, звичка підкорятися влади тих, хто одержав неї в чинність традиції.

Легітимність харизматична (гр. charisma – божий дарунок) – тип легітимності політичної влади, джерелом якої виступає віра у виняткові якості, богонатхненність особистості, її харизму.

Лібералізм (лат. liberalis - вільний) — політична ідеологія, що виходить із принципу абсолютної цінності особистості, визнання її невід'ємних прав і воль, що виступає за обмеження втручання держави в життя суспільства, волю підприємницької діяльності, розвиток цивільного суспільства.

Лідер політичний (англ. lead – вести, керувати) керівник політичної партії, громадської організації, масового руху і т.п., що має високий авторитет, реальну владу і здатний її здійснювати для рішення соціальних і політичних завдань.

Лобізм (англ. lobby - кулуари) — закулісна парламентська діяльність впливу на законодавців з метою прийняття парламентом законодавчих актів і адміністративних рішень в інтересах певних груп.

Макіавеллізм – політична діяльність, що не зневажає ніякими коштами заради досягнення поставлених цілей.

Маніпулювання політичне (лат. manus - рука) — сховане керування політичною свідомістю й поводженням людей, здійснювана за допомогою певного набору стереотипів, міфів і символів, які деформують реальну інформацію про політичні події, явища й процеси.

Марксизм – філософське, соціально-економічне й політичне навчання, створене в другій половині ХIХ ст. К. Марксом (1818-1883) і Ф. Енгельсом (1820-1895). Відповідно до цього навчання держава є інструментом придушення одного класу іншим і відімре внаслідок перемоги соціалістичної революції, скасування приватної власності і ліквідації класів.

Міжнародні відносини – система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства.

Менталітет - сукупність установок і поглядів індивіда, соціальної групи або соціуму що спонукує діяти, мислити, почувати й сприймати світ певним чином.

Модернізація політична (фр. moderne - сучасний)– процес трансформації суспільства, зв'язаний зі зміною, відновленням політичної системи й політичних відносин.

Монархія (гр. monarchia - єдиновладдя) – форма державного правління, при якій влада глави держави (монарха) успадковується й здійснюється безстроково.

Націоналізм (лат. natio - народ) – ідеологія, основу якої становить ідея національної переваги й національної винятковості тої або інший етногрупи або нації.

Нація (лат. natio - народ) — стійка спільність людей, що історично зложилася на основі єдності походження, культури, мови, спільного проживання, спільності економічного життя, особливої самосвідомості.

Неоелітизм (гр. neos – новий; фр. elite – кращий, добірний)– напрямок у політології, що затверджує, що дійсним гарантом волі й демократії є “правлячі меншості”, тобто еліта.

Неоконсерватизм (гр. neos – новий; лат. conserve - охороняю) – сучасна ідеологія, що доповнює ідеї класичного консерватизму теорією правового, соціально орієнтованого держави.

Неолиберализм (гр. neos – новий; лат. liberalis - вільний) – сучасна ідеологія, що виходить із визнання необхідності державного регулювання економічної діяльності, соціальних процесів при збереженні механізмів вільного ринку й конкуренції.

Номенклатура (лат. nomenclatura – перелік імен) – вища привілейована верства суспільства, його правляча еліта, що формується шляхом призначення на ключові пости кандидатур, затверджених вищими органами.

Олігархія (rp. oligarhcia - влада деяких) — форма організації державної влади, заснованої на політичному й економічному пануванні невеликий, найбільш багатої групи людей.

Опозиція (лат. opposition – протиставлення) – протиставлення своєї політики політиці інших політичних чинностей; виступ проти думки більшості в законодавчих, партійних і інших структурах.

Організація суспільна – добровільне об'єднання громадян, що створюється для реалізації й захисту їх спільних інтересів, що має програму діяльності й характеризується чіткою внутрішньою структурою.

Охлократія (гр. ochlos – юрба; kratos - влада) — стан влади, що характеризується домінуванням у політику держави соціальних низів і перевагою характерних для них засобів досягнення мети (безладдя, погромів і т.п.).

Паблик рилейшинз -управлінська діяльність державних і громадських організацій, покликана забезпечувати взаєморозуміння й довіра між сферою керування й широких верстов населення.

Парламент (фр. pаrler - говорити) — вищий законодавчий і представницький орган влади в державі, обирана громадянами і їхні інтереси, що представляє.

Партія політична (лат. parties – частина, група) – добровільна організація, що поєднує громадян однієї політичної орієнтації, що прагне до завоювання й здійснення влади й що намагається забезпечити собі для цього народну підтримку.

Пацифізм (лат. pacificus- миротворчий) — 1) відмова від використання насильства як способу здійснення влади; 2) антивоєнний суспільно-політичний рух, що відкидає будь-яку війну як кошти дозволу спірних питань.

Плебісцит (лат. plebiscitum - рішення народу) — вид референдуму, всенародне голосування або опитування громадян з метою ухвалення рішення, що має винятково важливе, загальнонаціональне значення.

Плутократія (гр. plutos – багатство; cratos - влада) — влада в державі невеликої групи найбільш багатих громадян.

Плюралізм політичний (лат. pluralis - множинний) — принцип соціально-політичного життя, що припускає вільне співіснування різних ідеологічних плинів, партій, громадських організацій і рухів, а також різноманітні форми політичної діяльності й вираження політичних інтересів.

Поділ влади — основний принцип державного устрою, що припускає інституціональний і функціональний поділ законодавчої, виконавчої й судової влади, що запобігає концентрацію повноважень в однієї особи або інституту.

Поліархія (гр. poly – багато; arche - влада) — політичний режим, найважливішими рисами якого є високий рівень політичної участі громадян, політичне суперництво груп і політичних лідерів у боротьбі за підтримку їхніми виборцями на виборах.

Поліс (гр. polis – місто-держава)— держава в античному світі, що складався з великого міста із прилягаючими до нього околицями. Особлива форма соціально-економічної й політичної організації суспільства, що опирається на економічний і політичний суверенітет громади вільних власників і виробників - громадян поліса.

Політика (rp. politike - мистецтво керування державою) — одна з найважливіших сфер життя суспільства, пов'язана з узгодженням інтересів різних соціальних груп («єднальне мистецтво»), формуванням і реалізацією загальнозначущих інтересів, боротьбою за політичну владу.

Політика внутрішня - внутрішньодержавна діяльність, що охоплює комплекс заходів у різних областях громадського життя.

Політика зовнішня — діяльність держави та інших політичних інститутів, здійснювана на міжнародній арені.

Політика соціальна — діяльність держави по підтримці стабільного розвитку суспільства за допомогою політики збалансованого добробуту різних соціальних груп і верств.

Політологія (rp. politike – політика, і logos - наука) – галузь знань про політика у всіх її проявах; наука про сутність, форми й закономірності виникнення, функціонування й розвитку політичних систем, політичних явищ і процесів, їхньому місці й ролі в житті суспільства.

Популізм (лат. populus - народ) - політична діяльність держави або інших політичних структур і інститутів, що припускає як основні кошти досягнення владних цілей пряму апеляцію до суспільної думки й опору на масові настрої, що спекулює на сугестивності більших груп людей.

Права людини — принципи, норми відносин між людиною й державою, що забезпечують індивідові можливість діяти за своїм розсудом (волі) і одержувати певні блага (права).

Психологія політична - це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, волі, думок, особистісних рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їхнє відношення до політичних інститутів, здійсненню влади.

Радикалізм (лат. radix - корінь)– діяльність, спрямована на рішучу, кардинальну зміну політичних відносин і політичних інститутів, що дотримується крайніх засобів досягнення мети.

Расизм (фр. race – рід, порода) - ідеологія, в основі якої лежить ідея про фізичну й психічну нерівноцінність різних рас, поділ народів на «вищі» і «нижчі», «повноцінні» і «неповноцінні» залежно від расової приналежності.

Революция політична — глибоке якісне перетворення політичної системи, соціально-економічних і духовних основ суспільства.

Режим політичний – сукупність способів і методів здійснення політичної влади. Його тип визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням галузей влади, центральних і місцевих органів, положенням, роллю й умовами діяльності партій і громадських організацій, правовим статусом особистості, ступенем розвитку політичних воль.

Рекрутирування еліт (фр. recruter – набирати, вербувати) – порядок і критерії відбору людей в еліту, спосіб її формування. Розрізняють дві системи відбору еліт - антрепренерську, характерну для демократичних держав, і систему гільдій у державах з тоталітарними і авторитарними режимами.

Ресоціализация - процес зміни відносини до раніше засвоєних політичних цінностей і прилучення до нової системи цінностей.

Республіка (лат. respublika - спільна справа) — форма державного правління, заснована на визнання народу джерелом влади й виборності вищих органів держави.

Республіка напівпрезидентська (змішана) — форма правління, головна відмітна ознака якої складається в подвійній відповідальності уряду — перед парламентом і перед президентом.

Республіка парламентська — форма держави, головною відмітною рисою якої є утворення уряду на парламентській основі (парламентською більшістю) і його відповідальностей перед парламентом.

Республіка президентська — форма правління, головна ознака якої складається в сполученні президентом функцій глави держави й глави уряду.

Ресурси влади (фр. ressource – допоміжні кошти)– це сукупність коштів, використання яких забезпечує можливість суб'єктові влади здійснювати вплив на діяльність і поводження об'єкта.

Референдум (лат. referendum – те, що повинне бути повідомлене) — форма безпосередньої демократії, спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів і рішень по найбільш важливих питаннях громадського життя.

Рівність політична — рівний розподіл політичних ресурсів, що забезпечує рівні можливості доступу до влади для всіх соціальних груп і індивідів, їхня рівність перед законом і відсутність привілеїв.

Рухи суспільні – масові об'єднання громадян різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких спрямована на виконання певних завдань або досягнення певних цілей.

Свідомість політична — сукупність почуттєвих і раціональних, емпіричних і теоретичних, ціннісних і нормативних, усвідомлених і підсвідомих подань і установок людей, опосереднено їх відношення до явищ політичної влади й певних моделей, що впливають на формування, політичного поводження.

Система виборча – система норм і процедур регулювання виборчого процесу. До основних видів виборчих систем ставляться мажоритарна (система більшості) і пропорційна (систем представництва політичних партій).

Система партійна – політичний простір, складений з незалежних елементів (партій) і обумовлене їхньою кількістю (чисельність виборців, тип структури й ін.) і коаліційними можливостями.

Система політична – сукупність взаємозалежних і взаємодіючих між собою державних і недержавних політичних інститутів, цінностей, норм, що організують функціонування й використання політичної влади.

Соціал-демократія – реформістський напрямок, що проголосив своїм завданням побудова демократичного соціалізму на основі з'єднання ідей ліберальної демократії із принципами соціальної справедливості й рівності.

Соціалізація політична – процес входження людини в політику, активного засвоєння політичних цінностей і норм, політичних орієнтацій, зразків і стандартів політичного поводження.

Соціалізм (лат. socialis - суспільний) – політичне вчення про систему суспільного устрою, що базується на суспільній власності, відсутності експлуатації, соціальної справедливості, волі й рівності.

Стабільність політична (лат. stabilis – постійний, стійкий) – стан політичної системи, що характеризується стабільністю її основних елементів, здатністю ефективно виконувати функції, взаємодіяти з іншими політичними системами.

Стиль політичного лідерства – сукупність способів і методів діяльності політичного лідера, а також характер його взаємодії з послідовниками. Традиційно розрізняють авторитарний стиль (із чітким розподілом ролей, використанням примуса, санкцій як способу впливу на підлеглих) і демократичний (лідер як координатор загальних дій, а основні способи впливу - заохочення і винагорода).

Субкультура політична (лат. sub – під; cultura – обробка, виховання) – сукупність політичних орієнтацій і моделей поводження, які істотно відрізняються від домінуючих у суспільстві.

Суверенітет державний (фр. souverainete – верховна влада) — політико-правова властивість державної влади: верховенство, повнота й неподільність влади держави в межах його території (внутрішній суверенітет) і незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет).

Суверенітет народний – повновладдя народу, що є єдиним джерелом влади в державі, носієм суверенітету.

Теократія (гр. theos – бог; kratos - влада)– форма державного правління, при якій політична влада належить духівництву або главі церкви.

Тероризм політичний (лат. terror - страх, жах) — різновид політичного радикалізму, що припускає використання як головні кошти досягнення цілей насильство й убивство.

Технократия (гр. techne – майстерність, ремесло; kratos - влада) – теоретична концепція, що відводить провідні ролі в житті суспільства техніку й технічних фахівцях.

Тиранія (гр. tyrannis - одноосібно)– історичний різновид диктатури, що одержала розвиток у Древній Греції; форма здійснення державної влади, заснована на одноособовому правлінні й використанні прямого насильства як основного методу правління.

Толерантність (лат. tolerantia - терпіння) — терпиме відношення до чужої думки, учинку, позиції, віруванням, традиціям; одна з базових цінностей демократії.

Тоталітаризм (лат. totus - весь, цілий) — тип політичного режиму, що характеризується всеосяжної ідеологізацією і політизацією громадського життя, надмірним розростанням влади й поглинанням нею цивільного суспільства, відсутністю свободи особи, що всепроникає контролем з боку воєдино партійно-державного апарата, що злився, над громадянами.

Уряд — реальний носій виконавчої влади, орган загального політичного керування, формально колегіальна, несуча солідарна відповідальність за прийняті рішення й проведений політичний курс.

Устройство держави – характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її політичного й територіального поділу, принципи взаємин між державою в цілому і його частинах, правовий статус частин. Виділяють два основних типи державного устрою - унітарне й федеративне.

Утилітаризм – навчання що вважало, що кінцеве призначення всіх суспільних інститутів укладається в тім, щоб сприяти природному прагненню людей зазнавати насолоди й уникати страждань. Загальне благоденство це навчання розглядає як суму індивідуальних благ.

Утопія (гр. u – немає; topos - місце) – проект гіпотетичного, бажаного, ідеального суспільного й державного ладу.

Участь політична – залучення індивідів і груп у процес функціонування політико-владних відносин. Залежно від мотивації дій розрізняють автономне (добровільне) і мобілізоване (змушене) участь; стосовно діючий у державі законодавству виділяють конвенціональне (легальне, законне) і неконвенціональна участь.

Фашизм (італ. fascio - пучок, зв'язування, об'єднання) — радикально-екстремістський політичний рух і ідеологія, в основі якої – войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, звеличування тоталітарної держави, що нещадно припиняє яке-небудь зазіхання на єдність націй як вищої й вічної реальності, заснованої на спільності крові.

Форма правління – способи формування й організації вищих державних інститутів влади, розподілу повноважень між ними, а також система взаємин влади з населенням.

Фундаменталізм (лат. fundamentum - основа) – суспільно-політичний плин і ідеологія, що характеризуються радикальним неприйняттям модернізації соціальної й політичної систем, прихильністю традиціям, відстоюванням релігійних, етичних, національних принципів.

Футурологія (лат. futurum - майбутнє) – комплекс знань і методів, що має своєю метою дослідження перспектив розвитку суспільства або якої-небудь його сфери в доступному для огляду майбутньому.

Харизма (гр. charisme - благодать, божественний дарунок) — виняткова обдарованість, величезний авторитет, яким послідовники наділяють лідера, приписуючи йому якості непогрішності, навіть надприродності.

Цивільне суспільство – сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, сфера реалізації інтересів вільних індивідів, асоціацій і організацій громадян, які добровільно сформувалися й захищені законом від прямого втручання й довільної регламентації з боку органів державної влади.

Циркуляція еліт – боротьба й зміна різного роду еліт шляхом їх «циркуляції», круговороту. Раніше, що панувала еліта, поступово втрачає свої первісні якості й вироджується, поступаючись місцем новій еліті, що прагне до влади.

Шовінізм - крайня форма націоналізму, для якої характерна пропаганда національної винятковості, розпалення міжнаціональної ворожнечі й ненависті.

Егалітаризм (фр. egalite - рівність) — теорія, що відстоює пріоритет рівності як принципу організації суспільства. Вона обґрунтовує необхідність активної діяльності по зрівнюванню доходів.

Екстремізм (лат. extremus - крайній) – схильність до крайніх поглядів; використання нелегальних форм політичної діяльності (фізичне насильство, тероризм, провокації, погроми) для досягнення політичних цілей.

Електорат (лат. elektor - виборець) — громадяни, що мають право голосу для участі в політичних виборах.

Еліта - найбільш видні представники суспільства, верстви, групи, політичного руху й т.п., що володіє високими професійними й діловими якостями, глибоким інтелектом, що виділяє їх з навколишнього середовища.

Еліта політична — група, що виділяється з іншого суспільства впливом, привілейованим положенням і престижем, безпосередньо й систематично бере участь у прийнятті рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Еліти теорії – концепції, що затверджують, що необхідними складовими частинами соціальної структури будь-якого суспільства є вища, привілейована верства (еліта), що виконує функції керування, і інша маса населення.

Етатизм (фр. etat - держава) – затвердження чільної ролі держави в організації життя суспільства; прояв політизації суспільства, коли політика переходить границі раціональної взаємодії з економікою й іншими підсистемами суспільства.

Етнос (rp. elhnos - народ) — стійка гpyпa людей, що володіють спільністю походження, історії, мови й культури.

 

 

 

 

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ І КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

 

1. Політологія як наука.

2. Методи і функції політології.

3. Політичні ідеї Стародавнього Сходу.

4. Політична думка Стародавньої Греції та Риму.

5. Політична думка середніх віків.

6. Світська політична думка епохи Відродження.

7. Політична думка епохи ранніх буржуазних революцій.

8. Лібералізм як течія політичної думки.

9. Консерватизм як течія політичної думки.

10. Соціалізм як течія політичної думки.

11. Генезис політичної думки в Україні в ХVІ-ХVІІ ст.