За редакцією проф. Л.М.Нікітіна

 

 

I S B N © За редакцією Л.М. Нікітіна, 2010

 

ЗМІСТ

Передмова...……………………………………………………………....... 4 Теоретична частина:

Модуль 1. Предмет політології, історія її становлення й розвитку.. …. 6

Тема 1.Політологія як наука......................................…………………………….6

Тема 2. Основні етапи історії політичної думки………………………..........14

Тема 3. Історія політичної думки в Україні........................................................23

Тема 4. Зародження і еволюція сучасних політичних теорій..........................34

Практична частина. Модуль1.............………………………………....46

Контрольна частина. Модуль 1.............………………………………….46

Проблемно-пошукова частина: Модуль 1.............………………….....52

Доказова частина: відповіді на тести Модуля 1... ………………………...... 52

Теоретична частина:

Модуль 2. Політична система суспільства....……………………………...53

Тема 5. Політика як суспільне явище...……………………………………......53

Тема 6. Політична влада.......……………………………………............…..63

Тема 7. Держава в політичній системі суспільства... ……………………...71

Тема 8. Політичні режими... …………………………………………….....80

Тема 9. Вибори і виборчі системи... …………………………………....….88

Тема 10. Партії, громадські організації і рухи... …………………....…….96

Тема 11. Політична свідомість... ………………………………………..…103

Тема 12. Політична культура... ……………………………………… .... ….112

Практична частина. Модуль 2.......………………………………….......120

Контрольна частина. Модуль 2.............………………………………...120

Проблемно-пошукова частина: Модуль 2..... …………………………..…132

Доказова частина: відповіді на тести Модуля 2.......………………………133

Теоретична частина:

Модуль 3. Політичні процеси і світова політика....……………………. 133

Тема 13. Особистість і політика.........………………………………….…133

Тема 14. Еліта і бюрократія в політичній системі суспільства... ………....143

Тема 15. Політичні конфлікти і кризи... ……………………………….......150

Тема 16. Формування сучасної національної ідеї... …………...................156 Тема 17. Міжнародні відносини і зовнішня політика... …………………162

Тема 18. Проблеми інституту громадянства в європейських

мультикультурних державах... …………………………………. 170

Тема 19. Політична модернізація і прогнозування... ………………….....176

Тема 20. Геополітичні концепції і феномен глобалізації... ……………....183

Практична частина. Модуль 3.............……………………………….189

Контрольна частина. Модуль 3...............………………………………189 Проблемно-пошукова частина: Модуль 3...………………………………… 194

Доказова частина: відповіді на тести Модуля 3...…………………………... 195

Словник основних термінів курсу.......…………………………………… 196

Тематика рефератів і контрольних робіт........... ……………………...208

Література.......……………………………………........ …........ ……....209

ПЕРЕДМОВА

 

 

Політологія - одна з нормативних дисциплін, що вивчається студентами всіх вищих навчальних закладів України. Вона досліджує закономірності розвитку політичного життя суспільства, механізм політичної влади, управління політичними процесами. Знання в області політології дають студентам можливість розібратися в багатьох проблемах міжнародного, державного і регіонального масштабу і навчитися орієнтуватися в політичних і суспільних відносинах, подіях, які відбуваються в Україні і світі. Особливо це актуально в умовах створення незалежної української держави, з одного боку, і у зв'язку зі змінами, що відбуваються у світі, пов'язаними із глобалізацією, з іншої.

Метою курсу є навчити студентів самостійно аналізувати політичні події, допомогти їм самовизначитися в особистих світоглядних позиціях, сформувати політичну свідомість, підвищити рівень політичної культури.

Реалізація державного освітнього стандарту і його успішне освоєння студентом повинні дати випускникові вузу:

· розуміння базових понять політології;

· знання історії предмету в його найбільш значимих моментах;

· уміння раціонально орієнтуватися в реальних політичних ситуаціях, які виникають у періоди політичної активності суспільства;

· уміння осмислювати й вірно інтерпретувати політичну інформацію, яка друкується в засобах масової інформації, співвідносити її з реаліями політичного процесу;

· звичку користуватися різними джерелами інформації для створення найбільш повної картини політичного явища або події;

· здатність передбачати наслідки тих або інших політичних дій публічних політиків і політичних партій;

· здатність до коректування своїх політичних поглядів і практичних дій залежно від зміни загальної політичної ситуації;

· політичний плюралізм і повага до інших точок зору; формування стійких політичних поглядів і переваг на основі загальнолюдських, національних і традиційних ідейно-моральних імперативів

Навчальний посібник включає короткий зміст лекцій з курсу «Політологія», що допоможе студентам одержати знання про політику, політичне життя, політичні процеси і явища сучасного світу.

 

 

* *

*

 

 

Відповідно до ідей Болонского процесу курс політології розділений на три модулі: Модуль І. Предмет політології, історія її становлення й розвитку; Модуль II. Політична система суспільства; Модуль III. Політичні процеси і світова політика.

Кожний із трьох модулів має теоретичну і практичну частини. Теоретична частина містить у собі постановку завдань, які необхідно вирішити при розгляді тієї або іншої теми курсу й опорний конспект лекцій.

Практична частина містить у собі контрольні завдання у вигляді тестів і проблемно-пошукові питання, що вимагають аналітичного підходу до їх аналізу. Наприкінці кожного модуля є доказова частина, що містить відповіді на тести контрольного завдання.

Наприкінці підручника розміщено короткий словник основних політологічних термінів.

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА:

Модуль І. Предмет політології, історія ії становлення і розвитку

Тема 1.

ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Дана тема є вступною до курсу. Її розгляд доцільно здійснити за наступним планом:

1. Політологія, її предмет і роль у суспільстві.

2. Структура курсу політології.

3. Методи дослідження політології.

 

При розгляді першого питання даної теми «Політологія, її предмет і роль у суспільстві» студенту необхідно врахувати, що в цей час в Україні значно зріс інтерес різних верств суспільства до політики, розширилася участь мас у її розробці й здійсненні. Одночасно росте прагнення зв'язати політику з наукою, зробити її авторитетною науковою дисципліною зі своїм предметом, структурою й методикою.

Термін «політологія» походить від двох грецьких слів (polituke - державні або суспільні справи, мистецтво управляти державою; "logos" - слово, наука) і означає вчення про політику, науку про політичне життя суспільства.

Як і будь-яка інша наука, політологія має об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом політології є політика й політична діяльність, влада і її суб'єкти. Предметом політології є процеси, властивості, якості суб'єктів політики й влади, політична культура, політичні еліти, партії і суспільно-політичні організації і рухи. Предметом є також проблеми становлення і розвитку політичної системи, громадянського суспільства, правової держави, взаємодії і взаємовідносини політичних систем на міжнародній арені.

Політика, політичні відносини виникають тоді, коли в суспільстві, у результаті ускладнення громадського життя, виникають різні групи інтересів, серед яких на перший план виходять групи з майновими інтересами. У первісних формах організації людських спільнот не доречно говорити про політичне життя, політику з тієї причини, що ми не зустрічаємо там боротьби соціальних інтересів. Соціальна структуризація цих об'єднань базується на статевовікових відмінностях, які сприймаються як природні й не приводять до соціальних зіткнень. Політика ж відрізняється тим, що до складу держави не тільки входять окремі численні соціальні групи, але вони ще і відрізняються між собою своїми якостями.

Істотним моментом політики виступає її нерозривний зв'язок з вираженням і реалізацією інтересів соціальних суб'єктів. Політичне життя в широкому змісті нерозривно пов'язане з боротьбою й узгодженням інтересів у будь-якому людському співтоваристві. Можна говорити про політику, наприклад, якоїсь компанії, організації, навіть про політику жінки у відносинах із чоловіком і навпаки. Але в цьому випадку політичне трактується метафорично. Політика в науковому розумінні цього слова має справу з боротьбою й узгодженням суспільних інтересів великих соціальних груп, які не можуть бути примирені іншим способом, ніж як за допомогою політичної, державної влади, яка володіє монополією на легітимний фізичний примус. Вона приходить на зміну родоплемінній владі, яка в нових історичних умовах не в змозі ефективно здійснювати керування суспільством, зберегти його цілісність. Політична, державна влада стає центром політики, оскільки для того, щоб реалізувати в загальній формі інтереси соціальних груп, вони повинні знайти своє відображення в законах і інших рішеннях державної влади, тому що тільки її рішення мають обов'язкову силу для всього суспільства. Саме тому боротьба за владу, за її організацію, за можливість впливати на прийняття нею рішень займає центральне місце в політичній діяльності.

Політика - це особлива сфера громадського життя, пов'язана з діяльністю політичних суб'єктів по артикуляції (вираженню) і агрегуванню (наданню їм форми політичних рішень) суспільних інтересів, боротьбою за їх реалізацію через політичну владу, організацію самої політичної влади.

Утворившись як породження економічного і соціального життя, політика, політичне життя з одного боку, є відносно самостійною сферою громадського життя, яка має свої особливості, інтереси, закономірності, з іншого, вона концентрує в собі всі суспільні, значні потреби й інтереси. Вона є тією формою вираження соціального, котру приймає цивілізоване суспільство для свого нормального функціонування.

У більш вузькому розумінні цього слова «політика» - це боротьба за державну владу. Учасники політичного життя, політичні суб'єкти ведуть боротьбу за важелі державної влади, за можливість приймати рішення, які мають значення для всього суспільства, або хоча б за можливість впливати на ухвалення рішень.

У сучасному суспільстві для того, щоб бути біля керма державної влади або мати можливість впливати на прийняття нею рішень, політичні суб'єкти повинні заручатися широкою підтримкою громадян, соціальних груп суспільства, одержати від них мандат на право правління. Політичні суб'єкти (групи інтересів, партії, органи державної влади, політичні діячі) є носіями інтересів, волі, повноважень, які їм делегували соціальні групи. Вони у результаті певних правових процедур, насамперед виборів, одержують легітимну можливість говорити й діяти від імені цих груп. Одержати цю можливість вони можуть тільки в тому випадку, якщо будуть виступати (або хоча б робити вигляд, що виступають) за реалізацію інтересів цих соціальних груп. Діяльність політичних суб'єктів, що пов'язана із одержанням підтримки соціальних груп, із організацією функціонування державної влади, переслідує власне політичний інтерес завоювання політичного панування.

Політичні проблеми становлять лише частину змісту політичного життя. Іншу групу проблем становлять проблеми, обумовлені політичними інтересами, в основі яких лежать економічні, соціальні, духовні потреби, які повинні для своєї реалізації придбати форму політичних інтересів.

Взаємодія між політичною і іншими сферами громадського життя є системною, діалектичною. Утворившись як породження економічних і соціальних інтересів, політика концентрує, інтегрує всі суспільно значимі потреби й інтереси і впливає на всі сторони соціального життя. Історія знає чимало прикладів того, як політична боротьба, політичні рішення докорінно змінювали економічні системи, направляли громадське життя в якісно нове русло. Цінність політики саме і полягає в тому, що вона в змозі не тільки «підсилити», «поглибити», «поліпшити» або, навпаки, «послабити», «згладити», «погіршити» плин процесів у будь-якій сфері громадського життя, але й здатна докорінно змінити сам хід їхнього розвитку. До того ж у сучасних умовах вплив політики, політичної влади на всі сторони життя соціуму особливо зростає. Тому можна сказати, що політичний фактор повинен розглядатися як рівноправний, а нерідко і вирішальний, поряд з економічними, соціальними та іншими факторами громадського життя. Сьогодні навіть у розвинених країнах, економічно і політично стабільних, уряд перетворюється в найважливіший чинник економічних і соціальних перетворень. Ще більше відчувається вплив рішень політичної влади на всі сторони громадського життя в період модернізації суспільства.

Студенту необхідно детально ознайомитись із змістом функцій політології, які характеризують ії роль в суспільстві. Аналізуючи політичні явища, політологія як наука виконує наступні основні функції.

Політологія покликана не тільки побудувати теоретичну модель, але і послужити стимулом перебудови політичного світу. Внаслідок цього політологія функціонує як цілісна система теоретичного й прикладного знання. На цій підставі можна виділити теоретико-пізнавальну функцію політології, що дозволяє вивчити глибинні, сутнісні процеси політичного життя, його тенденції і закономірності.

Наступна функція – методологічна. Вона пов'язана з розробкою методів, засобів пізнання політичних процесів. Методологічна функція дозволяє розкрити об'єктивні тенденції соціального розвитку різних систем, визначити принципи їхньої взаємодії, дати вірне уявлення про суспільні чинники, здатні обновити суспільство, про реальні протиріччя й труднощі розвитку. Вона покликана озброїти дослідників ефективним способом пізнання політичної реальності.

Варто виділити світоглядну функцію. Політологія впливає на формування політичної свідомості, політичної культури, особистості, дозволяє краще зрозуміти, пізнати позиції партій та їх лідерів.

Інноваційна функція - дозволяє політологам бути «на півкроку» попереду практики, постійно випереджати її, наповнюючи останню науковими ідеями.

Прогностична функція спрямована на те, щоб передбачати наслідки відповідних політичних рішень, задумів, теорій, у тому числі й на перспективу.

Комунікативна функція реалізується у встановленні зв'язків суб'єктів внутрішньої й зовнішньої політики, спадкоємності політичних знань і досвіду.

Отже, політика як особлива сфера громадського життя виступає предметом політології. Вона зосереджує увагу на реальних політичних процесах, політичній владі.

При вивченні другого питання «Структура курсу політології» варто звернути увагу на історію виникнення цієї науки і її категоріальний апарат.

Політологія з точки зору предмета дослідження еволюціонувала від універсалізму античної суспільно-політичної думки до сучасного етапу, що зосереджує увагу на реальних політичних процесах, політичній владі.

Політологія як самостійна наука, що відокремилась від філософії, права, юриспруденції, виникла у середині XIX ст. в Америці, де зріс інтерес до політики, сформувалось розуміння необхідності єдиної держави напередодні громадянської війни. У цей же час подібні процеси відбувалися і у Європі - це був перший етап становлення політології як науки. Другим етапом розвитку політології є 30-і роки XX ст., коли виник інтерес до політичної поведінки у рамках біхевіоризму (Фромм, Лассуэлл та ін.) В 1948р. ЮНЕСКО прийняло рішення про вивчення політології як навчальної дисципліни.

В 50-60-і роки ХХ століття спостерігається вибух соціальної боротьби, а отже, зростає інтерес до мотивації соціальних явищ, інтерес до соціальних груп – це третій етап. Політики вміло використали рекомендації політологів і негативні соціальні процеси стали загасати.

У цей час спостерігається посилення уваги економічного аспекту аналізу політичних процесів – це четвертий етап становлення політології.

У процесі виникнення й розвитку «Політології» сформувалося дві школи політичної науки: європейська й англо-американська.

Європейська школа несе на собі вплив традиційних напрямків розвитку суспільної думки: філософського, юридичного. Своїм корінням європейська школа заглиблена в державознавство. Основну увагу вона приділяє державі, іншим політичним інститутам. Для європейської політологічної школи характерне дослідження загальносоціологичних, філософських аспектів владних відносин, діяльності держави, політичних інститутів. Її висновки відрізняються академізмом, претензією на універсальність.

Американській політологічній школі властиві більша прагматичність і функціональність. Вона створювалася як реакція на політичні й економічні проблеми, які виникли в процесі формування американської політичної системи. Визначаючи політологію як науку про владу, більшість американських дослідників виділяють у владних відносинах функціональні, поведінкові психологічні характеристики. Політична наука в США є дуже престижною галуззю знань. Четверта частина всіх американських політологів зайняті в урядових установах, консультативних фірмах і т.п. При всіх розбіжностях у розумінні предмету політології, які склалися в європейській і американській школах, існує і загальне для них. Так більшість дослідників вважає предметом політичної науки взаємодію з приводу влади. Характер взаємодії учасників політичного процесу різноманітний. Розподіл і здійснення політичної влади може відбуватися в збройній боротьбі, а може ґрунтуватися на згоді і чіткому дотриманні певних процедур, прийнятих у суспільстві.

Роблячи висновок, можна сказати, що політологія це наука про закономірності функціонування і розвитку політики. При цьому під закономірностями розуміються не раз і назавжди встановлені зв'язки і принципи, а деякі загальні правила, тенденції в розвитку політичного процесу. Можна сказати, що політологія виступає як інтегративна наука, що поєднує знання різних наук, що досліджують різні рівні та сторони політичної дійсності, дає цілісне уявлення про політику як суспільне явище.

При вивченні курсу політології студенту варто врахувати, що предмет політології досить широкий і різноманітний, він розкриває складний процес виникнення теорій і реалізації їх у ході політичної діяльності. Зміст будь-якої науки розкривається в її поняттях. Понятійний апарат - мова науки. Він свідчить про ступінь розвитку наукового знання.

До мови політичної науки пред'являються особливі вимоги. Політологія повинна характеризуватися однозначністю змісту понять і одноманітністю їхнього вживання. Вона повинна бути зрозумілою не тільки вузькому колу фахівців, але і широким колам простих громадян. Останні теж повинні бачити не тільки політичний продукт як результат, але і розуміти спосіб і засоби його досягнення. В іншому випадку інтерес громадян до політики падає і відбувається ослаблення прагнення до демократії.

Політологія як наука має досить розвинений понятійний апарат. Формування понятійного апарату політології здійснюється двояким шляхом: з одного боку, запозиченням і систематизацією понять із інших наук, а з іншого боку - запозиченням понятійного апарату зарубіжної політичної науки.

Як і будь-яка інша наука, політологія розкривається через систему категорій. Категорії - це поняття, в яких розкриваються найбільш істотні сторони даної науки. Категорії політології більш рухливі, більш чутливі до сприйняття реалій соціальної дійсності, ніж категорії філософії. Вони швидше вбирають і відображають все те нове, що породжується політичним життям суспільства і світу в цілому. Всі категорії, які використовуються в політології, умовно можна розділити на три групи:

- Загальні, філософські категорії – буття, свідомість, протиріччя.

- Особливі категорії – категорії історичних наук, соціології, психології: суспільна думка, почуття, емоції, закон.

- Специфічні категорії або властиво політологічні – політична влада, політичні інтереси, політичні потреби.

Специфічні або політологічні категорії можна класифікувати в такий спосіб:

1. Категорії, що розкривають сутність політичного буття й політичної свідомості: політичні відносини, політичні теорії, політична ідеологія, політична психологія.

2. Категорії, що характеризують взаємозв'язок і взаємодію політики й

суспільства: громадянське суспільство, держава, політична влада, політичні інститути.

3. Категорії, що відображають систему відносин «людина й політика»:

політична активність, політична потреба, громадянин, політична культура.

Студент повинен знати, що політологія як наука має свою систему законів, які характеризують найбільш істотні й стійкі тенденції розвитку й використання політичної влади. До цих законів відносять наступні: примат загальнолюдських інтересів над класовими, державними, груповими; залежність сутності, структури, функцій політичної системи суспільства від його соціального базису й ін.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що політологію у вирішальному ступені цікавить динаміка політичного життя, діяльність держави, партій, функціонування політичної системи, всі фактори, що впливають на формування політики. Політологія зосереджує увагу на аналізі реальних механізмів руху політичної дійсності, на тому, як живе й проявляє себе політична влада постійно й повсякденно, на тому, як знайти ключ до розуміння перипетій політичного життя, у тому числі й у молодій українській державі.

Переходячи до третього питання теми «Методи дослідження політології», студенту варто врахувати, що кожна наука використовує різноманітні методи. Метод - це засіб дослідження і аналізу, спосіб перевірки й оцінки теорії. Він являє собою систему принципів, прийомів і вимог, якими керуються в процесі пізнання. Метод - це спосіб відтворення в мисленні досліджуваного політичного явища.

Деякі автори вважають, що не існує специфічних політологічних методів, що дослідження політичного життя характеризується певною еклектичністю методів дослідження, тобто механічним з'єднанням різнорідних методів. Але це не так. Кожна із суспільних наук не може претендувати тільки на «чисто свої» методи.

Наука про політика, маючи свої методи, не цурається методів інших наук і використовує їх у своїй практиці. Наприклад, політологія широко використовує такі методи, як історичний, соціологічний, інституціональний, біхевіористський, системний, порівняльний, синергетичний та ін.

Останнім часом не тільки в політології, але і у вітчизняному суспільствознавстві намагаються не згадувати про діалектику. Причини цього не наукові, а соціально-політичні. Огульна критика марксизму, що запозичив діалектику у Гегеля, кинула тінь і на діалектичний метод. Звичайно, історичний, системний, порівняльний методи дослідження багато в чому перетинаються з діалектичним і перекривають його, однак це ніякою мірою не свідчить про те, що діалектичний метод може бути виключений з арсеналу політології. Більше того, діалектика з її вченням про протиріччя, про боротьбу і взаємоперехід протилежностей, про загальні зв'язки і розвиток у більше широкому значенні близька до політології за духом, оскільки сам об'єкт політичної науки настільки релятивний, мінливий і суперечливий, що без врахування принципів діалектичного методу він не може бути адекватно пізнаний і описаний. До того ж виникнення діалектики йде в глиб тисячоліть і не може бути обмежений ні гегельянством, ні марксизмом.

Даючи коротку характеристику методам політології можна відзначити, що історичний метод націлює на аналіз минулого політичного досвіду, аналіз політичних явищ у ході їхньої суспільної еволюції. Незважаючи на те, що політичні ситуації є більшою мірою індивідуалізовані, ніж стандартизовані, звертання до минулого часто дає нам ключ до розуміння теперішнього, більш глибокого його пізнання.

Соціологічний метод посідає особливе місце в політології. Можна без перебільшення сказати, що становлення сучасної політології нерозривно пов'язане із застосуванням соціологічного підходу до політики, що дозволив виявити зв'язок політики з інтересами і діяльністю великих соціальних груп, виявити її соціальну спрямованість, всебічно розкрити її роль у житті суспільства.

Інституціональний підхід до політики є найбільш давнім у політичній науці. Політика споконвічно розглядалася як особливий соціальний інститут, оскільки була нерозривно пов'язана з державою, одним з найбільш формалізованих соціальних інститутів. Але в цьому полягає і його слабість. Уже в XIX столітті стало очевидним, що політику не можна звести до діяльності держави і її органів, до формалізованих процедур. Але це не означає, що інституціональний метод повинен бути виключений з методів політології.

Говорячи про методи дослідження в політології, студенту потрібно виділити системний метод, що лежить в основі дослідження політичних процесів. Відомо, що проблеми держави вивчаються економістами, юристами, соціологами, істориками й іншими вченими під кутом зору їх наук. Але в реальності держава існує як система зі своїми підсистемами, функціями й ролями. Всебічний аналіз держави припускає вивчення окремих її функцій, а також і всіх системних характеристик, прямі і зворотні взаємозв'язки і залежності. Отже, системний підхід являє собою з'ясування взаємозв'язків і властивостей сукупності об'єктів, що представляють ціле. Він передбачає встановлення з відносною точністю розташування системи в часі й у просторі, позначення її структур і їх взаємодії.

Інша істотна ознака системного аналізу – проблемний або цільовий підхід. Системний підхід означає встановлення взаємозв'язку між всіма сферами політичного життя під кутом зору «древа цілей». Висувається головна мета, а потім відповідно до неї формуються й інші цілі, побудовані як ієрархічна драбина.

Поряд із системним використовується порівняльний метод. Він дає результати при вивченні спільних рис і особливостей у різних країнах. Позитивний ефект політології може бути отриманий при співставленні політичних інститутів, форм і методів діяльності партій, державних органів і громадських організацій у різних країнах. Таким чином, легше винести за дужки те, що представляє загальну закономірність для всіх держав і визначити специфічні особливості, що відображають конкретні умови в політичній структурі.

Широку популярність одержав біхевіористський метод. У його основі лежить теорія політичної поведінки. Біхевіоризм відкидає політичні інститути як об'єкт дослідження й визнає таким поведінку особистості в політичних ситуаціях. Дослідження політичної поведінки особистості передбачає одержання вичерпної емпіричної інформації за допомогою безпосередніх спостережень, або опосередковано. Біхевіористський метод - це пошук, систематизація мотивів політичної поведінки. Суть його полягає в спостереженні за поведінкою особистості і соціальних груп. Наголошуючи на вивченні поведінки індивіда в тих або інших ситуаціях, біхевіоризм ігнорує великі групи як об'єкти вивчення і у цьому полягає його головний недолік.

Емпіричний метод виходить із того, що почуття – це єдине джерело знань, які обґрунтовуються в досвіді і за допомогою досвіду. Обмеженість цього методу в тому, що він, перебільшуючи роль почуттєвого досвіду, недооцінює роль і відносну самостійність мислення.

Варто також виділити метод класово-політичного аналізу, тобто розгляд проблем з погляду відносин всіх класів, соціальних верств і груп до держави й уряду, з погляду взаємин між всіма класами. Цей метод випливає із самого предмета дослідження - політики, що і по призначенню в суспільстві являє собою категорію, що відображає відносини класів, соціальних верств і груп. Метод всебічного класового аналізу в політології нічого спільного не має ні з вульгарним, ні із примітивним розумінням політичних процесів. Він зобов’язує дослідників виходити із пріоритету загальнолюдських цінностей над цінностями класовими й груповими.

У висновку відзначимо, що кожному новому поколінню в конкретних історичних умовах перед лицем виникаючих історичних завдань, необхідно освоювати й розробляти створений протягом історії становлення політології інструментарій, категоріальний апарат і тим самим вносити необхідну переривчастість у безперервний процес політичного мислення, не замикаючись у вузьких рамках сформованих стереотипів розуміння предмета політології.

 

* * *

Для більше глибокого ознайомлення з темою необхідно звернутися до наступних статей у довідковій літературі:

Политология. Словарь-справочник. – М., 2000. Ст.: «Политология», «Политология прикладная», «Методы политология», «Психоанализ политический».

Библиотека словарей. Политология. / Погорелый Д.Е. и др. – М., 2008. Ст.: «Политология»,”Политика”, “Процесс политический”, “Институт политический”.

Социологическая энциклопедия. В 2-х т. – М., 2003. Ст.: «Анализ бихевиористский», «Анкетирование», «Общество», «Парадигма», «Политология».

Політологічний енциклопедичний словник. --К.: Генеза, 2004. Ст.:

“Арістотель”, “Американська політологія”, “Біхевіоризм” “Демократія”, “Політика”, “Політична думка”, “Політичні сили”, “Політологія” “Соціальний процес”.

 

 

Тема 2.