Основні аспекти вивчення звуків мови 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні аспекти вивчення звуків мови



Звук людської мови-явище матеріальне, фізичне,тому йому властиві всі ті ознаки,що й будь-якому звуку взагалі; він як і всі звуки виникає внаслідок коливання пружного середовища,від якого залежить(від х-ру коливань) його якість. Розрізн 3 аспекти вивч звуків мови: 1)акустичний(фізичний). Вивчає зв мови як звичайних явищ природи. Визначає його інтенсивність, висоту,тембр,тон,тривалість у часі. 2)фізіологічний (артикуляційний):дослід жує роботу мовних органів у процесі творення звуків. 3)соціальний(функціональний): окремо взятий звук не має будь-якого значення,він набуває його лише в складі слів чи морфем, виконує ф-цію розпізнавання і розрізнення їхніх значень. Звук як функціональну одиницю мови, або фонему вивч окремий розділ-фонологія.

 

№14 Приголосні фонеми СУМ

до фонологічної системи сулм входить 33 приг фонеми. Губні приг: /б/,/п/,/в/,/м/,/ф/. Зубні передньоязикові: д,т,з,с,дз,ц,л,н,д’ т’,з’,с’...Ясенні передньоязикові: ж,ч,ш,дж,р,р’. Середньоязикова фонема /j/. Задньоязикові приг: /ґ/,/к/, /х/. Глоткова приг: /г/.

 

№ 15.Х-ка модифікацій фонем укр.-мови

Розрізняють 2 категорії фонетичних змін: чергування фонем і модифікації фонем(відозміни) - пов’язані з частковими змінами фонем у мовному потоці, внаслідок чого, вони набувають того чи іншого відтінку, проте залишаються тією ж фонемою. Всі фонетичні зміни, що виникли внаслідок модифікації фонем поділяються на: комбінаторні та позиційні

 

 

№ 16Зміни звуків у мовному потоці

Фонеми у мовному потоці ніколи не виступають у чистому звучанні. Вони, реалізуючись у звуках так чи інакше взаємодіють 1 з одною і внаслідок цього зазнають різних змін. Зміни у звучанні фонем зумовлюються мовними органами, переходячи від артикуляції 1 звука до артикуляції наступного, мовні органи не встигають перейти з 1 положення в інше або роблять це з випередженням – в результаті цього фонеми деформуються. Якісь ознаки в них слабшають, зникають, з’являються. Іноді зміни відбулися у далекому минулому.

 

№ 17Чергування фонем

Чергування фонем – це коли фонеми втрачають свою визначальну якість і набувають нової, зовсім відмінної якості, переходять з однієї фонеми в іншу. Позиційні чергування залежать від фонетичних умов реалізації фонем у процесі мовлення, а тому про них іде мова, коли з’ясовують функціонування фонем та їх варіанти. Значення цих чергувань за межі фонетики не виходить. Історичні чергування мають свою історичну основу. Значення їх у сулм велике, бо вони виступають одним із граматичних засобів: за допомогою чергувань фонем творяться нові слова та нові форми слів. Іст ч властиві і голосним і приг ф.

 

№ 18. Склад і складоподіл в укр.-мові

Склад – частина слова, що вимовляється 1 поштовхом повітря. Кни-га. В укр мові складотворчим виступає голосний звук. У слові стільки складів – скільки голосн звуків. Склад, що закінчується голосн звуком наз відкритим, приг–закритим.

Складоподіл. 1. 1 приг, що стоїть між гол-ними завжди належить до наступного складу: си-то. 2. 2 шумні приг при цьому обидва дзвінкі або обидва глухі належать до наступного складу. Мі-сто. 3. 3 приголосні, коли перші 2 з них шумні, а 3-й – сонорний належать до наступного складу. По-стріл. 4. сусідні приг перший з яких більш гучний належать до різних складів каз-ка. 5. при збігу між голосними сонорні звуки, що йдуть після голосного належать до попереднього складу, а звуки, що після них – до наступного. Гай-ка.

6. коли 2-м приг є сонорний звук, то разом з попереднім приг він відходить до наступного складу. Лю-блю. 7. 2 сусідні сонорні приг належать до різн складів. Гор-ло. 8. Подовжені приг розділяються. Жит-тя.

 

№19 Особливості словесного наголосу укр.-мови.Інтонація

Наголос – це виділення у слові одногои із складів більшою силою голоса. Наг в укр м вільний, незакріплений за якимось постійним місцем для всіх слів. Наг – рухомий, може змінювати своє місце в різн формах 1 і того ж слова. Норми наголосу в суми відбиті в укр словниках. Але існують деякі правила наг-у. Напр. обов’язковим є наголошення префікси без, ви, фа, пра іменника, який має 1складовий корінь. Прадід. Багатоскладові слова мають крім основного ще й додатковий наголос(і не 1). військовозобов’язаний. Є багато слів, в яких наг розрізняє слова. Заклад (установа) і заклад (парі). Крім словесного велике значення в усному мовленні має логічний наг-с (виділення в реченні за допомогою посилення голосу того слова, на яке падає найбільше смислове навантаження.) Інтонація – сукупність кількох фонетичних засобів (компонентів), фразового наголосу, пауз, мелодіки, тембру, темпу. Фразовий наголос, виступаючи компонентом речення, слова наголошуються з різн силою, що залежить від змісту речення, його розміру, смислового навантаження.

- наг акцентної групи (повнозначні слова разом із службовими). Наг падає на повнозначне слово ці позначається / перед нагол складом.

- синтагматичний наг. Наг на найважл слов.Позн//перед наг словом.

- логічн наг. – це особливе виділення голосом слова в реченні, може співпадати з синтагматичн наг-м.

- емфатичн наг, за допомогою якого підсилюється емоціональний бік слова.

 

Сполучник

Сполучник – це службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

За походженням сполучники бувають:

а) первинні (і, та, а, бо, чи)

б) похідні, що розвинулися з інших частин мови (зате, проте, якщо, через те що…)

За значенням сполучники поділяються на сурядні, підрядні й пояснювальні.

Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени або рівноправні речення. Серед сурядних сполучників розрізняють:

Єднальні (і, та (у значенні і), також, так і, не тільки…а й)

Протиставні (а, але,та (у значенні але), зате, проте, однак, все ж)

Розділові (або, чи, то… то, не то…то, чи то… чи то)

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного. Серед них розрізняють:

Порівняльні (як, що, мов, ніби, наче, буцімто)

Часові (як, перед тим як, з тих пір як, як тільки, ледве, щойно, скоро)

Причинові (бо, тому що, через те що, затим що, оскільки, позаяк)

Мети (щоб, для того щоб, задля того щоб, аби)

Умовні (якщо, якби, коли б, аби, раз)

Допустові (хоч, хай, дарма що, незважаючи на те що)

Наслідкові (так що).

Пояснювальні сполучники приєднують уточню вальні слова і речення. До них належать тобто, цебто, або (у значенні тобто), чи (у значенні тобто), а саме, як-от.

За будовою вживання сполучники бувають:

Прості (і,а,та,бо,чи,що,як,хоч)

Складні (проте,зате,щоб,якби,нібито)

Складені (та й,коли б, через те що, так що, незважаючи на те що)

За способом вживання сполучники поділяються на одиничні(і,та,а,але,або,чи,як,мов), повторювані(і…і,ні…ні,або…або,чи…чи,то…то) й парні(не тільки… а й, як…так і, як не… так, хоч… але).

 

 

Частка

Частка – це службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційного відтінку.

Частки за своїм значення і вживанням поділяються на:

такі, що надають певного смислового відтінку окремому слову чи групі слів;

такі, що вживаються для оформлення різних видів речень;

словотвірні й формотворні.

Частки,які надають окремому слову чи групі слів певного смислового відтінку (при словесні частки), за значенням є такі:

а) підсилювально-видільні – вживаються для підсилення або виділення окремих слів у реченні (навіть, лише, всього-на-всього, принаймні, о,собі, ой)

б) уточнювальні – вказують на міру точності або правдивість повідомлення (саме, якраз, справді, точно мовби, буцім)

в) вказівні – слугують для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища (то, ото, от, це, ось, онде, воно).

Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень – розповідних (стверджувальних і заперечних), питальних, спонукальних, окличних (фразові частки), є такі:

а) стверджувальні – виступають замінниками стверджувальних речень або підсилюють їх (так, авжеж, аякже, ага, еге ж, гаразд)

б) заперечні – вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх (не, ні, ані)

в) питальні – вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань (чи, хіба, невже, що за, га, та ну)

г) спонукальні – надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії (бодай, годі, ну, давай, на)

д) окличні – вживаються для оформлення окличних речень (що за, що то за, ну й)

Приєднувальні частки вказують на певний зв'язок між висловлюваннями (теж,також, до того ж, ще й, адже, отже, тож, значить)

Словотвірні й формотворні частки виконують роль префіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, що можуть писатися окремо, через дефіс або приєднуватися до закінчення (абихто – аби з ким, ніщо – ні в чому, щодня – що другого дня)

До словотвірних належать частки аби-, де-, -сь, казна-, хтозна-…

До формотворних належать частки би, б, хай, нехай

23.ЗАЙМЕННИК

Займенник- це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЗАЙМЕННИКІВ

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

• підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно);

• означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

• додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу);

• обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі);

• іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

особові я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони

зворотний себе

питальні що? хто? скільки? який? чий? котрий?

відносні ті ж питальні, але без знаку питання

присвійні мій, твій, наш, ваш; його, її, їхній, свій);

вказівні цей, оцей, сей, той, стільки, такий, отакий

означальні весь, всякий, сам, кожний, самий, інший

неозначені абихто, абищо, будь-який, скільки-небудь

заперечні ніщо, ніякий, нічий, аніхто, аніщо, аніякий,

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона- з іменниками жіночого роду, воно- з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони- гарні люди);

ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК

Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох (батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачили себе у цьому списку).

У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи- обставиною (я сам на себе не схожий; навіть не уявляю собі, як би я жив далі; нічого під собою не бачу).

ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).

Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи:

ВІДНОСНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий).

Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних. 14:42:22

Богдан: ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ

Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.

Відмінювання присвійних займенників мій, свій, твій відбувається за такою схемою:

Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи:

Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи:

ВКАЗІВНІ ЗАЙМЕННИКИ

Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки).

Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Вказівні займенники цей (оцей) та рідковживаний сей відмінюються

Займенник стільки відмінюється, як числівник два

ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку (кожний, всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), інший, сам, сaмий, самuй).

Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuй відмінюються, як прикметники твердої групи

НЕОЗНАЧЕНІ ЗАЙМЕННИКИ

Неозначені займенники вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість (абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, будь-хто, будь-що, будь-який, будь-чий, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись).

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.

З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс (казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь), а з частками аби-, де-, -сь- разом (абиякий, дещо, хтось).

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (будь для кого, аби з ким, хтозна в чому).

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

ЗАПЕРЕЧНІ ЗАЙМЕННИКИ

Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки).

Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються за допомогою частки ні.

З часткою ні заперечні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (ні в якому, ні для чого, ні для кого).

Заперечні займенники відмінюються так, як і питальні займенники



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 420; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.201.24.171 (0.072 с.)