Загальна х-ка періода.Типи періода

Період -розгорнута багатокомпонентна організована синтаксична побудова, яка х-ться цілісністю теми та динамізмом змісту.П не становить окремого структурного типу реч. П – категорія стилістичного синтаксису. Специфічні особл П можна простежити на 3 функціональних рівнях: смисловому, структурно-синтаксичному,інтонаційному. Найтиповішою моделлю періода є структура, яка поділ на 2 частини: 1.ряд аргументів, 2.власне сам висновок. 1ч,як правило,більша за 2. 1ч х-ється поступовим інтонаційним підвищенням,який не досягає свого максимуму. 2 ч х-ється зниженням інтонації після великої паузи. На письмі ця велика пауза передається комою або тире. Чим більше буде однотипних структурних частин,тим напруженішою буде виглядати пауза в очікування висновка. Н: Азовськеє море і Чорнеє море, Зелені діброви і спів солов’я, Високі Карпати,Донецькі простори, - це ти, Україно моя! Відповідно до структурного типу, П може бути: 1)простим 2)складносур.,безсполучн і,найчастіше, 3)складнопідр. 1) Якщо П-просте реч,то у 1 ч повторювані однотипні складники,які є однорідн членами реч. Н: Сливами-приливами, хмарами вогневими, птицями-зірницями, в небі блискавицями,-ти спадай на межу. 2) в 1 ч поєднані або складносур,або безсполучн зв’язком. Н: Ще пахне пронизливо пил будувань, Ще тягнуть невтомні лебідки, Фігурні увінчання бань, Ще…,-але вже кінчаються строки і праця доходить кінця. П сурядн може бути: єднальн,протиставним,розділовим. Як правило,утв ряд з однорідною супідрядністю. 3) П підрядності можуть бути класифіковані відповідно до типів підр речень.

 

 

Просте двоскладне речення

Двоскладне речення- граматичний центр якого представлений двома головними членами – підметом і присудком.У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або ситуації..

Підмет грам незалежний головний член двоскладного речення,що означає предмет,ознака якого виражається присудком. Способи вираження: 1- іменник та його еквіваленти(простий)

- іменник у називному відмінку

- іменник у кличному відмінку (у фольклорі)

- особові форми займенника у називному відмінку

- займенники інших груп

- субстантивовані частини мови

- інфінітив

- невідмінювані слова(прислівники, частки, вигуки)

- особові форми дієслова

2- підмет, виражений словосполученням або цілим реченням (складений підмет)

- кількісно-іменникові сполуки

- іменник в називному відмінку + іменник в орудному відмінку з прийменником з

- кількісний числівник у знахідному чи родовому відмінку + прийменник по, понад, близько, до + іменник у родовому чи знахідному відмінку

- лексичне словосполучення - власна назва

- назва твору, цитата чи уривок

Присудок – головний двоскладний член речення, що ознаку підмета. Присудки бувають прості і складені. Простий дієслівний присудок виражається дієсловом будь-якого способу — дійсного (в минулому, теперішньому або майбутньому часі), умовного або наказового, інфінітивом або специфічним словом, що означає короткочасну дію(бух, хлюп)

Складеним називається присудок, виражений двома або кількома словами. Складені присудки бувають дієслівні та іменні.

Складений дієслівний присудок містить допоміжне дієслово, яке своїми граматичними ознаками узгоджується з підметом, вказує на час та спосіб дії, на початок, тривалість, кінець, бажаність чи можливість дії, і неозначену форму дієслова, що виражає саму суть дії: стати, могти, починати, продовжувати, закінчити, хотіти, бажати, прагнути, вирішити. Фазові дієслова – ті, що означають початок, продовження або кінець дії, а модальні – ті, що виражають відтінки можливості, необхідності, обов’язковості(мусити, могти). Роль модальної частини виконують ще і предикативні прикметники(повинен,змушений,ладен)

До іменного складеного присудка входить іменна частина, яка виражає його лексичне значення, і допоміжне дієслово-зв'язка, що виражає граматичні значення способу, часу та особи. Як іменна частина вживаються іменники, прикметники, числівники, займенники, дієприкметники, сполучення слів. У ролі зв'язки найчастіше вживається дієслово бути.

На місці пропущеної зв'язки є між підметом і присудком може ставитися тире. Тире ставиться: якщо підмет та іменна частина присудка виражені іменниками у називному відмінку

- коли підмет і присудок або один із них виражено неозначеною формою дієслова

- якщо обидва головні члени або тільки присудок виражено числівником — окремим або у сполученні з іменником

- якщо перед іменною частиною присудка стоять слова це, ось, то

Тире не ставиться: - якщо підмет або присудок виражаються займенником, прикметником, дієприслівником, порядковим числівником

- якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять слова як, ніби, наче

- якщо перед присудком є заперечна частка не

 

Звертання

Слово або сполучення слів,які називають того-особу,предмет,до яких звернена мова,називається звертанням.

Звертання може бути на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику

Основна функція звертання-привертати увагу того,до кого звертаються,до повідомлення,тому у ролі звертань часто вживаються імена,прізвища,назви осіб за спорідненістю тощо.

Звертання виражається кличним відмінком іменника у формі однини чи множини(Діти наші,квітоньки,хлопчики і дівоньки!). Звертання можна виражати й іншими частинами мови у значенні іменника (прикметником, числівником, дієприкметником). Наприклад: Знайшовся голос, що на цілий світ промовив: чорні! білі! жовтолиці! Особовим займенником у сучасній літературі звертання ніколи не виражають. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини чи множини. Воно має грубуватий відтінок. Наприклад: Слухай, ти.

За формою вираження звертання поділяються на:непоширені та поширені. При звертанні можуть стояти пояснювальні слова,таке звертання називають поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непереборна, яснокрая!

Вокативні речення-звертання

Вокативним називають речення, яке складається тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мови, передає почуття: докір, радість, незадоволення, обурення тощо.

Характерними особливостями цих речень є те, що в них вживають тільки назви осіб у кличній формі або у формі називного відмінка. Це переважно власні імена або іменники, що означають осіб за їх сімейними стосунками: мамо, батьку, сину, брате та ін. Із семан-тико-граматичного боку вокативні речення нерозкладні. Наприклад: А хто тобі, Власе, дозволив тут рибу вудить? (виражається заборона).

 

Другорядні члени речення

Другорядні члени речення-що уточнюють або пояснюють головні члени,

Означення – другорядний член речення,залежний від іменника чи слова, вжитого у якості іменника, що виражає якісну і кількісну ознаку.

Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.

Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються прикметниками, займенниками, порядковими числівниками, дієприкметниками, у ролі поширених узгоджених означень виступають дієприкметникові звороти.

Неузгоджене означення пов’язується з означуваним словом синтаксичним зв’язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета: - іменниками в непрямих відмінках із прикметником або без нього

- займенниками його, її, їх

- неозначеною формою дієслова

- фразеологічним чи лексичним словосполученням.

Прикладка – означення, виражене іменником, узгоджене з означуваним словом у відмінку. Прикладки вказують на емоційне сприймання предмета, професію, національність. Одиничні прикладки-загальні назви узгоджуються з пояснюваним словом у відмінку. Прикладки-власні назви узгоджуються з пояснюваним словом не завжди.

Додаток – другорядний член речення, який означає об’єкт дії чи стану. Додатком називається другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного. Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше — іменником або субстантивованими частинами мови,вжиті у значенні іменника,чи інфінітивом. Може виражатися і синтаксичним словосполученням(числівника з іменником у формі родового відмінка, означального,заперечного займенника з прийменниково-іменниковим сполученням і т.і.).

Додаток, виражений знахідним відмінком без прийменника, називається прямим, прямим вважається і додаток, виражений формою родового відмінка, якщо він залежить від присудка із заперечною часткою не або означає частину від цілого.

Непрямий додаток – додаток, виражений у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків без прийменників або з прийменниками. Буває безприйменниковий(виражається формами давального,родового та орудного відмінка),прийменниковий (виражається прийменниково-іменними формами. Інфінітивний додаток буває суб’єктним (суб’єкт дії збігається з підметом – ми домовилися зустрітися) і об’єктним (не збігається – прошу вас виконати)

Обставиною називається другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії чи ознаки, виражає характеристику дії, стану чи ознаки, ступінь їхнього виявлення, умови, за яких відбувається дія. Обставини виражаються прислівниками, іменником (із прийменником або, рідше, без нього), дієприслівником, дієприслівниковим зворотом, неозначеною формою дієслова,синтаксичним, лексичним або фразеологічним словосполученням. Види обставин розрізняють за їхніми значеннями на основі питань, на які вони відповідають:

де? куди? звідки? — обставини місця

коли? відколи? доки? - обставини часу

для чого? з якою метою? — обставини мети

чому? з якої причини? — обставини причини:

за якої умови? — обставини умови

незважаючи на що? — обставини допуску

як? яким способом? — обставини способу дії

наскільки? у якій мірі? — обставини міри і ступеня

Окремим видом обставини є порівняльний зворот — частина простого речення, що містить у собі порівняння і зв'язується з пояснюваним словом порівняльними сполучниками як, мов, немов, неначе, мовби. Порівняльний зворот може також виконувати роль означення. та іменної частини складеного присудка

№45Багатокомпонентны складны речення

Багатокомпонентні складні речення – багаточленні скл реч-ня, до складу яких входить 3 і більше предикативних частин, які відповідним чином пов’язані між собою в єдине ціле. Це ускладнені складні речення. Бувають: 1. безсполучникові багатокомпонентні речення, 2. скл/сур багатокомпонентні реч-ня, 3. скл/підр багатокомп реч-ня (з послідовною підрядністю. Н: Одного дня вона помітила, що з вішалки, яка сояла в коридорі, зник піджак, з супідрядністю Н:Там, де стояла Маруся, де росла стара вишня, ніколи нікого не було., з послідовною підрядністю і супідрядністю Н: І знали ми, що там далеко десь у світі, який ми кинули для праці, поту й пут, за насми сльози мами, жінки і діти, що други і недруги, гнівнії та сердиті, і нас, і намір наш, і діло те кленуть.). 4. скл багаткомп реч-ня з різними типами зв’язку, інакше – скл багаткомп реч-ня змішаного типу, серед яких, у свою чергу, виділено ще ряд різновидів(Н: І день іде, і ніч іде, і, голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки.). До скл синтаксичн конструкцій із своєрідною організацією належать також такі, як період та різні способи передачі чужого мовлення. Період – це розгорнутий вислів, що як своїм змістом, так і інтонаційно чітко розпадається на 2 частини і характеризується єдністю змісту й інтонації. (Чи тільки терни на шляху знайду, чи до мети я повної дійду, чи без пори скінчу той шлях тернистий,-бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах.)

 

 

№49 Синтаксичні особл цілого тексту

Речення розповідного характеру, питальні й окличні речення.

Прямий ы непрямий порядок слів.

Вставні конструкції.

дієприкметникові та дієприслівникові звороти.

Однорідні члени речення

Узгодження підмета з присудком

Керування, узгодження та прилягання у дієсловах тексту

сполучуваність слів у тексті.

стійкі словосполучення

Близькозначні слова (синоніми)

№10Будова мовного апарата людини

Органи дихання – легені, бронхи, трахея(дихальне горло), нижній поверх мовленнєвого апарату. Вібратори – голосові зв’язки вібруючи під тиком повітряного струменя, що йде з легенів, вони творять голос різної сили і висоти(голосні, дзвіні, сонорні). Резонатори – гортань, ротова й носова порожнина(верхній поверх), гортань – середній поверх. Артикулятори – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння. Активні: голосові зв’язки, задня стінка глотки, язик, губи. Пасивні: тверде піднебіння, зуби, носова порожнина. Ротова порожнина – найважливіший орган для утворення звуків. Органи дихання безпосередньої участі у звукотворенні не беруть. У них (носова порожнина) виникає повітряний струмінь, що створює коливання для творення звуку.

№11 Фонема,її ф-ції,варіанти фонем

Фонема – це найменша звукова одиниця мови, що служить для творення і розрізняння слів та морфем. У с у м є 38 фонем. З них 6 голосних, 32 приголосних: 22 твердих і 10 м’яких. У мові фонема виконує 3 осн. ф-її: конститутивну (виступає як одиниця мови, що входить до складу вищих мовних одиниць (морфем та слів)), розрізнувальну, або сигніфікативну (виступає як засіб розрізняння морфем та слів), розпізнавальну, або перцептивну або ототтожнювальну (вичленовуючись з мовного потоку, фонема дає мовцю змогу розпізнавати і розрізняти окремі морфеми і слова, що забезпечує можливість мовлення). Коли фонема реалізуєтьсяя у ряді звуків, їх наз. аллофонами. Розрізняють: головний вияв ф-ми (незалежний від позиції ф-ми у слові, від сусідніх звуків; додаткові варіанти бувають: позиційні (залежні від позиції ф-ми у слові), комбінаторні (залежні від звукового оточення), факультативні (можливі замість головного варіанта ф-ми в незалежній позиції). Головний вияв ф-ми та її варіанти утворюють звукове поле ф-ми.

№12Поняття лінгвістичної транскрипції

Транскрипція – спеціальна система письма, яку застосовують для точного відтворення звукового складу слів і текстів мови. Фонетична транскр. – спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями. Кожна літера позначає на письмі лише 1 і той самий звук, а кожен звук передається завжди тією самою літерою. За допомогою діакритичн. знаків виражаються різні варіанти фонем. Основа ф. тр. у л м – це укр алфавіт, але без літер я,ю,є, ї, щ, ь. Фонематична транскрипція передає лише фонемний склад морфем, а не всі відтінки звуків. Тут викор. лише 6 голосн і 32 приголосн. Слова транскр. передані і будуються у скісні дужки /_/. Практична транскрипція – це запис засобами національного алфавіту іншомовних власн назв, термінів та інш. неперекладних слів. П. тр. не виходить за межі знаків алфавіту мови, але допускає їх незначне використання. П тр використовують при перекладах номенклатурних списків, прейскурантів, технічн док-ції для геогр карт тощо.

№13 Голосні фонеми СУМ

Фонетична система сулм налічує 6 голосних фонем: /а/, /о/,/у/, /е/, /и/, /і/. Вони поділяються на голосні переднього (/е/, /и/, /і/) та заднього (/а/, /о/,/у/) рядів. Ступінь підняття: низький /а/, середній /е/, /о/, та високий /и/, /і/, /у/. Огублені (лабіалізовані) - /о/, /у/ та неогублені (нелабіалізовані) – усі інші голосні. При вимові /а/ язик лежить на дні ротової порожнини в задній її частині. /о/ твориться піднятою в напрямі м’яого піднебіння задньою частиною спинки язика, легким заокругленням губ. /у/- задня частина спинки язика наближається до м’якого піднебіння, губи заокруглені й висунуті вперед. /і/- язик усім своїм тілом піднімається вгору і висувається вперед, а отже, для проходження струменя повітря лишається невеликий простір між піднебінням і спинкою язика, губи в цей час округлюються. /е/- спинка язика рівномірно заокруглена, а губи, хоч активної участі в артикуляції не беруть, менш розтягнені, більш зтулені. /и/- язик високо підіймається, але зубів не торкається.

№15Х-ка модифікацій фонем укр.-мови

Характеристика модифікацій фонем укр мови.

Розрізняють 2 категорії фонетичних змін: чергування фонем і модифікації фонем(відозміни) - пов’язані з частковими змінами фонем у мовному потоці, внаслідок чого, вони набувають того чи іншого відтінку, проте залишаються тією ж фонемою. Всі фонетичні зміни, що виникли внаслідок модифікації фонем поділяються на: комбінаторні та позиційні. Комбінаторна зміна виникає внаслідок взаємодії звуків у мовному потоці, яка буває контактна (коли впливають 1 на одного суміжні звуки) і дистантна. За напрямом буває прогресивна (попередній звук впливає на наступний) і регресивна (наступний звук впливає на попередній). Усі комбінаторні зміни фонем за характером наслідків бувають асиміляційні (уподібнювальні): асиміляція, акомодація, епентеза, діареза та гіпотологія.

Асиміляція – часткове або повне уподібнення, приголосних звуків, яке може відбуватися за дзвінкістю, глхістю, твердістю, м’якістю.Акомодація – пристосування артикуляції суміжного приголосного і голосного. Дієреза – спрощення, викидання звука з метою усунення нагромадження подібних звуків. Позиційні зміни звуків виникають під впливом загальних умов вимови. Особливо важливим фактором видозмін є наголос. Артикуляція звуків залежить також від їх положення на початку чи кінці слова чи речення, від характеру складу тощо. Так усі голосні звуки, ненаголошені позиції зазнають значних кількісних і якісних змін. Приєднання на початку слова додаткового звуку теж належить до позиційних змін фонем. Око-очі, вічі.

 

№21 Прикметник як частина мови

Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на

питання який? чий?Прикметники називають колір, розмір, смак, якість, вдачу людини (щедрий, скупий, розумний), відношення до матеріалу (дерев 'яний, кам 'яний, алюмінієвий), відношення до часу й місця (далекий, київський), належність (материн, сестрин, братів) тощо.

Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні.

Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий;

Якісним прикметникам притаманні такі властивості:а) вони мають ступені порівняння і можуть поєднуватися з прислівн міри: теплий, тепліший, найтепліший, дуже теплий.б) вони можуть вступати в антонімічні відношення: далекий — близький, гарячий — холодний.в) вони, як правило, утворюють синонімічні ряди: розумний — мудрий — тямущий — кмітливий.г)основи в них переважно непохідні, вони є вихідною базою для творення багатьох слів — іменників: далекий —даль, далина, далеч, далечінь, далекість; дієслів: далекий — даленіти, віддалятися; прислівників на -о, -є: далекий — далеко. За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин; б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються

до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра.

в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока.Відносні прикметники:

а) вступають у синонімічні відношення з іншими частинами мови — соснова шишка — шишка сосни, хлібний квас — квас із хліба, книжкова шафа — шафа для книжок.б) мають похідні основи: вода — водний, водяний. Частина прикметників можуть певною мірою поєднувати в собі значення двох різних груп. Конкретне їхнє значення зумовлюється контекстом.Відносно-якісні прикметники виникли на основі відносних прикметників, що набули якісного значення: золотий перстень — золоті руки.

Присвійно-відносні прикметники виражають водно час значення присвійності й відносності: шевченківський стиль батьківські поради.Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками, узгоджуючись при цьому з іменниками, які вони пояснюють; якісні прикметники, крім того, мають ступені порівняння. Ступені порівняння якісних прикметників і творення їх.Якісні прикметники під час зіставлення предметів можуть указувати на неоднакову міру тієї самої ознаки: досконалий, досконаліший, найдосконаліший. Через те вони, крім звичайної форми, мають ще два ступені порівняння: виший і найвищий.Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому: Свинець важчий за олово. Прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти: Воля дорожча за життя. Найвищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є найбільше певної якості: Україна — найбільша за площею європейська країна.Окремі якісні прикметники не мають ступенів порівняння, бо вони самі вказують уже на певну міру якості: премудрий (дуже мудрий). Не утворюються ступені порівняння і від тих якісних прикметників, які називають безвимірну ознаку (босий, сліпий, гнідий, чалий, фіолетовий), а також від складних прикметників (світло-зелений, кисло-солодкий, чорноволосий) тощо. Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-.

Вищий ступінь кількох прикметників утворюється від інших основ, а саме: добрий, хороший — кращий, ліпший; гарний — кращий; поганий — гірший; великий — більший; малий — менший.Деякі прикметники можуть мати паралельні форми вищого ступеня порівняння — з суфіксом -іш- і з суфіксом -ні-. Ці форми нерідко різняться відтінками свого лексичного значення: старіший (за віком) і старший (за становищем), багатіший (стосується лише матеріальних цінностей) і багатший (стосується і змісту)

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється від простої форми додаванням префіксів най-, щонай-, якнай.

Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння вживається рідко — переважно в науковому й офіційно-діловому стилях.Вона утворюється за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш, які ставляться перед звичайною формою прикметника: розвинений — більш розвинений (а не «більш розвинені-ший»), найбільш розвинений (а не «найбільш розвиненіший»).

 

№26 Прийменник

Прийменник – службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями іменників (або займенників) слугує для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні. В укр. мові їх близько 100. За походженням:

- первинні:без, в, від, для, до,з. - вторинні (утв від первинних): понад, попід, задля, заради. - відприслівникові: близько, внаслідок, всупереч, поруч. - відіменникові:край, кінець, коло, шляхом. - віддієслівні: завдяки, виключаючи, незважаючи на.За будовою: прості (склад з 1 слова): між, над, по. складні(утвор за доп. поєднання простих): поза, з-за,заради,поміж. Складені (це колишні повнозначні частини мови, що вжив. з одним або двома прийменниками): за допомогою, на відміну від. Прийм. Прийм. пишуться окремо від інших частин мови, складні прийм. прислівникового походж. пишуться одним словом(назустріч делегації), склад. прийм. утв. від первинного за доп. прийм. з(із) пиш. через дефіс, двома та більше словами пиш. такі прийм. сполучення: під час, згідно з, у зв’язку з.

 

 

№20 Іменник

Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що?

За характером називання іменники бувають загальні й власні.

Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, відвідувач, місто, гора, журнал, день, щастя.

За лексичним значенням загальні назви бувають:

а) одиничні — називають предмети, що піддаються лічбі: хлопець, орел, олівець, телевізор. б) збірні — називають сукупність предметів як одне ціле виступають лише в однині: молодь, студентство. в) речовинні — називають різні речовини, матеріали, продукти і теж, як правило, виступають лише в однині: залізо, пісок, граніт, вода, кисень, але можуть виступати й лише в множині: дріжджі, вершки.

г) абстрактні — називають узагальнені властивості, дії, ознаки, процеси, стани, наукові поняття, представлені як предмети: скромність, доброта, хоробрість, краса, правда.

Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Григорій, Куценко, Київ, Дніпро.

Серед власних назв розрізняються:а) антропоніми — власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Лариса.

б) топоніми — власні географічні назви (назви територій, держав, населених пунктів, урочиш, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Україна, Дніпро, Київ, Хрещатик, Поділля.

в) космоніми — назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця. г) міфоніми — найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Дажбог, Юпітер, Зевс.

r) зооніми — клички тварин: Сірко, Пірат, Мурчик.

д) культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, Євангелія, вірш «Заповіт», журнал «Вітчизна».

За граматичним значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот.Назви істот поділяються на:а) назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець, токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп — відповідають на питання хто?;

б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи й найпростіших): слон, кит, корова, свиня, ластівка, карась, метелик, черв'як, мікроб — відповідають переважно на питання щ о? Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вівторок — відповідають на питання ш о?;б) назви нечітко окреслених предметів і понять (тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): ліс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшоно, завод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів, футбол, сон, прогрес, Крим, Прикарпаття — відповідають на питання щ о? Іменники бувають чолов, жін або сер роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно).Слід пам'ятати, що в українській мові до чоловічого роду належать, крім названих вище, такі іменники: насип, підпис, літопис, ступінь, пил, ярмарок, продаж, кір, Сибір.Рід незмінюваних іменників встановлюється так:а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі.в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка).

г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк) Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси. Іменники мають два числа: однину й множину. Однина й множина іменників різняться між собою закінченнями: будинок — будинки, вікно — вікна, дорога — дороги.Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір 'я) закінчення в обох числах збігаються. Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:а) назви речовин: залізо, віск.б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора.

в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода.г) власні назви: Ольга.Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина.Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;б) деякі збірні назви: люди, діти, кури.в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-):лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі.

г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;д) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.В укр мові є 7 відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:

називний,родовий,давальний,знахідний,орудний,місцевий,

кличний. Наз і кличн відмінки називаються прямими, усі інші — непрямими. Ім. у наз відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді — присудка. Наприклад, у реченні Вірний приятель — то найбільший скарб (Нар. творчість) у називному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.

Іменник у кличному відмінку виступає тільки в ролі звертання: Який ти, світе, теплий і широкий (А. Малишко).

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:

а) іменною частиною складеного присудка: Життя має ціну лиш доти, поки воно доцільне (П. Загребельний);

б) додатком: Навтішатися світом — що випити кухоль, У якому ізверху мед, а насподі — гірчиця (Д. Чередниченко);

в) означенням: Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього Дніпра (В. Симоненко);г) обставинами: В день такий на землі розцвітає весна тремтить од солодкої муки (В. Сосюра). Деякі іменники не змінюються, а саме:а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі.

б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;

в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО.

 

 

№22 Числівник

Числівник називає кількість предметів або порядок їх при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання с к і л ь к и? До них належать:а) власне кількісні — називають кількість окремих предметів: нуль, один, три. б)дробові — називають кількість частин предмета: одна десята, дві треті.в) збірні — називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, четверо, десятеро.

г) неозначено-кількісні — вказують на приблизну кількість: багато, мало, немало, чимало, кілька. Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання к о т р и й? перший, п 'ятий, десятий, сотий.

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені.Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь, називаються простими: один, два, десять, сорок, сто.

Числівники, які пишуться одним словом, але мають у своєму складі два або більше коренів, називаються складними: п'ятдесят, шістдесят, п'ятсот, шістдесятий. Числівники, які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один, сто сорок п 'ять.Відмінювання числівниківКількісні числівники відмінюються за кількома різними зразками.Числівник один відмінюється за родами, числами та відмінками, як займенник той (дуже подібно до відмінювання прикметників):один одна одніодного однієї / -ої одних, одному одній одним, Як у Н. чи Р. одну Як у Н. чи Р., одним однією / -ою одними, (на) одному / -ім одній одних

Числівники три, чотири, кілька, багато та всі збірні відмінюються за зразком відмінювання числівника два (у збірних числівниках у непрямих відмінках суфікс -еро відпадає, у збірному числівнику обидва, обидві відпадає частина -два, -дві).Власне кількісні неозначено - кількісні збірні, два, дві три кілька п 'ятеро, двох трьох кількох п 'ятьох, двом трьом кільком п 'ятьом, Як у Н. або Р., двома трьома кількома п 'ятьома, (на) двох трьох кількох п 'ятьох. Лише числівники чотири (четверо) і багато в орудному відмінку мають закінчення -ма: чотирма, багатьма. Числівники обидва, обидві, обоє в непрямих відмінках мають однакові форми: обох, обом, обома.Числівники від п ' яти до вісімдесяти (крім сорока), кільканадцять.Числівники сорок, дев 'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення -а:У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а також у числівнику кількасот змінюються обидві частини: перша — як числівник два або п 'ять, друга — як іменник місто в множині.

№25 Прислівник

Прислівник – незмінна самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан чи ознаку предмета, названу дієсловом, прикметником, іншим прислівником або, рідко, іменником. Н: у реч. Погода була напрочуд гарна. Прися. Напрочуд хар. Ознаку предмета – гарна. За значенням та роллю в реч. прислівники бувають обставинні, предикативні і модальні. Обставинні прислівники вказують на різні обставини. Вони поділяються на 2 великі групи: якісно-кількісні і власне обставинні. До якісно-кількісних належать прислівники способу дії, міри й ступеня. Різницю між ними іноді буває важко встановити, настільки їхнє значення близьке. Прислівники способу дії уточнюють значення дієслова, характеризуючи дію з погляду її перебігу, способу, якості, і відповідають на питання як? яким способом?: добре, вдало, поволі, вголос, віч-на-віч. Прислівники міри й ступеня уточнюють значення дієслів, прикметників та прислівників, указуючи на різний якісний і кількісний вияв дії або ознаки, і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як б а г а т о?: настільки, дуже, надзвичайно, вдруге. Сюди слід віднести й прислівн, вжиті у формі вищого й найвищого ступенів порівняння, та прислівники із значенням безвідносної міри ознаки: краще, найкраще, дужче, найдужче. До власне обставинних належать прислівники, які характеризують дію з погляду місця, часу, причини, мети, умови. Предикативні прислівники виступають у ролі присудка в безособових реченнях. Вони можуть виражати: а)стан природи: тихо, вітряно, морозно, хмарно б)стан людини: соромно, душно, страшно, байдужев)потребу: треба, потрібно, слід, необхідно.

г)відсутність: ніде, ніколи, нема, не видно. Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, по-друге тощо.

 

 

Чергування фонем.

При зміні слів та творенні нових,голосні і приголс у коренях можуть змінювати один одного,тобто чергуватися. Так утв варіанти того самого кореня (ріг-рогу-ріжок-на розі). Найголовніші чергування гол фонем такі: 1) {о}-{а}, {е}-{і}, {е}-{и} (текти-витікати); 2) о,е-і (це чергув пов’язане з відкритим та закритим складом); 3) е-о піся ж,ч,ш. У більшості коренів вжив тільки {е} або {о}. Зокрема {о}: -перед твердими приг (жолудь); -ім жін. Роду 2 відм, ^ості (більшості); -в Д.В., М.в. множини окремих ім.. (бджолі); -в закінч Р.в. та О.в. прикм та займ (нижчою). {е}: - перед мякими пригол та перед складом з гол е (вечеря), - в окремих формах дієслів (жену), -в дієприкм з ^ен (сушений), - в прикм з наголошеним ^еВ (дешевий), -в безособових формах на –но,-то (визначено), - ^енг, єнк, ечок, єчок, е