The Comparative and Historical method.

The Comparative and Historical method.

Linguistics uses various methods to study languages:descriptive,statistic,experimental.

One of them is C&H method.This is a scientific

Way of reconstruction of those lang phenome

Na of the past,which weren’t fixed in written texts.

The reconstruction can be effected by means of

Comparing later facts of two or more langs known

From written texts or real speech. Smtimes only i

T works in studying lang phenomena. Steps of t

Process of comparing lang phenomena: 1)to

compare sounds&morphemes;2)to establish

Common laws;3)to establish chronological corres

Pondences among them;4)to reconstruct a primary

Form.Drawbacks:-it cant give t exact dates of lang

change;-it doesn’t explain several phenomena;

-its not suitable for all types of langs.Its necessary to develop&improve,cos it helps to define t place of Germanic langs among other Lngs of t world. Based of following principles:-genetic commonness of t compared units;-comparison of t meaningful units;-regularity of correspondences;-phonetic laws;-semantic laws. T 1st scientists who developed it:William Jones,Franz Bopp,Rasmus Rask Christian,A. Vostokov, Karl Verner,others.

1.Subject,aims&tasks of Germanic Philology

GP is a branch of special philology cos t Engl lang is a representative of t Germanic group of t IE family of langs. GP:-studies t langs of t Germanic group,their origin,development&structure;mutual connections,common laws;tendencies of development;connections with other langs of other groups.Its main tasks are to explain modern state of Germanic langs&to reconstruct their ancient forms.Modern state cant be explained without studying ancient situation. In other words it studies langs,literatures&culture with the help of texts of literature,history,etc.

Special ph(Greek phileo,logos) is one of the subjects,which establish the basement of the preparation of philologists.Phylology as a science appeared in antiquity in order to explain old texts,but now it studies all types of not only texts but material remnants as well.

Old Germanic types of writing. Latin alphabet.

Germanic tribes used 3 alphabets in their writing. These alphabets succeeded each other. The earliest of them was Runic alphabet,then Gothic,and the last was Latin alphabet. This alphabet is the latest to be used by Germanic people,cos its spread corresponded with the spread of Christianity. First glosses appeared to render the names into Latin. At that time the Latin alphabet had only 23 letters(without J,W,V). There were 4 types of Latin writing: scriptura capitalis, scriptura uncialis, semiuncialis, minusculis.

Old Germanic types of writing.Gothic alphabet

Germanic tribes used 3 alphabets in their writing. These alphabets succeeded each other. The earliest of them was Runic alphabet,then Gothic,and the last was Latin alphabet.

The Gothic alphabet is a peculiar type of writing cos it was developed by a person, a Gothic bishop Ulfilas,on the basis of Greek alphabet with some additions taken from the Latin.This alph was developed with t aim to translate t Bible from Greek in order to adopt it from Germanic people. Some scientist think that it was derived only from the Greek alph,but others maintain that there are some Gothic letters of runic or Latin origin. Before its creation,Gothic was written in Gothic runes.In medieval texts that metion the Goths many writers used “Goths” to mean any Germanic people in Eastern Europe.Some writers referred to Slavic-speaking people as Goths. We can also come across the “Crimean Goths” in old texts.

Danish-8mln(Denmark)

Norwegian-5mln(Norway)

Icelandic-251000(Icelandic)

Faeroese-47,000(Faeroes Islands)

East Germanic

PIE must have been spoken by t relatively small group of people which lived ab 6000 years ago in t Eastern Europe probably in t South Russia or t steps of Ukraine. This group of people has a common name Kurgan and is considered to be t parent of PIE.

The earliest mention of the British Isles is in t 4th century BC by Pytheas. At that time Britain was inhabited by Celtic tribes. In the 5th cent AD Britain was conquered by 3 Germanic tribes,the Angles,

the Saxons, the Jutes. These tribes were included into the group of the Ingaevones according to the classification of Pliny the Elder. The Britons fought against the conquerors for ab a century and a half. They were lead by a mysterious king Arthur. The conquerors settled in Britain, t Angles occupied north of the Thames,t Saxons south to the Thames,t Jutes in Kent&in the Isle of Wight.

5.External&internal causes of changes in t langs.

Extralinguistic factors which influence t lang development are those coming from outside t lang itself.T example of extraling factors is t following: economic development,which brings new terminology to t vocabulary or military extension.

Pliny the Elder wasn’t a scientist,but a traveller,but after his acquaintance with Germanic tribes he left a basic classification of them.He classified them according to t geographical areas which they inhabited.

1.The Vindili(including the Goths&the Burgundians)were the tribes who lived in the eastern part. 2.The Ingaevones-t north-western part(t Saxons). 3.T Iscaevones-t western part on t Rhine(t Franks). 4.T Hermiones-t southern part. 5.T Peucini&Bastarne who lived near ncides Rumania. 6.T Hilleviones in Scandinavia—northern part of the territory.

This classific coincides with t modern point of view and is correlated with modern Germanic langs. The physical features of each tribe were very similar to each other. Tacitus described them as people with blond hair,blue eyes and big frames. Other sources tell of reddish-blond-haired figures that were well built and long skulled. Their facial features are preserved on Roman monuments.

Pliny the Elder wasn’t a scientist,but a traveller,but after his acquaintance with Germanic tribes he left a basic classification of them.He classified them according to t geographical areas which they inhabited.

The real appearance of Germans in history began with their contact with Romans. Roman writer Julius Caesar in his Commentaries on the War in Gaul gives many chapters to them(he dealt with them on the Rhine).

Rhotacism

Rhotacism is a regular phenomena in the system of Germanic consonants. It got the name from the Greek letter P(rho) and expresses the change of voiceless sound S into voiced R through the middle step Z. I.E maisa -Goth maiza- O.E. maira(more). The phenomena of Rhotacism appeared if the preceeding to S vowel was unstressed. If stress follows on any other sound,there was no Rhotacism.

22.Ablaut&its functions.

Ablaut is an independent vowel change,which occured mostly in the root of the words and couldn’t be explained by any neighbouring sounds. The most vivid example of Ablaut is the alternating of the vowel in strong verbs. F.ex. sing(present tense)-sang(preterit)-sung(past-participle).

In 1875 the Danish scholar Karl Verner explained why not all consonants undergo changes according to the Grimm’s law. Voiceless fricatives become voiced if the preceding syllable was unstressed, but otherwise remained unchanged. Pater into faeder

№18. The 2nd & the 3rd consonant shift

The 2nd consonant shift occurred between the 5th and 7th c. AD. little by little spreading from South to North of Germany. It was also discovered by Grimm and accounts for the consonant system of High German. According to the 2nd shift t changed into ts, p into pf, k – kh(x), b - p, d - t, g – k. F ex. English two –German zwei /ts-/,English make-German machen. /-x-/

The process of Umlaut is a modification of a vowel which causes it to be pronounced more to the front of mouth to accommodate a vowel in the following syllable, especially when that syllable is an inflectional suffix. Umlaut is a distant, regressive and partial assimilation(the process by which 2 sounds that occur close together in speech become more alike). This process is found in many languages. Woman-women.

OE hefon – heofon (heaven)

Early Germanic society

Germanic tribes are great ethniccomplex of ancient Europe,a basic stok in t composition of modern peoples of Sweden,Norway,Denmark, Iceland,Germany,Belgium,etc. In ancient times t territory of Germanic langs was more limited than now. It’s considered that Germanic tribes lived in t territory between t rivers Elbe&Odra,on t peninsu

La Jutland& in t Southern Sweden. At that time they were passing through t stage of development which is called ‘barbarism’.By t 7th c BC they had begun a division into many peoples. Their rise to significance(4th c BC) in t history of Europe began with t general break-up of Celtic culture in central Europe.

T territory of t Gtribes was very attractive to t Romans cos of its natural resources,agriculture & t strategic value. The most popular resource that was exported was iron.

T Germanic agricultural system was vital to t economy in Germany. Most of t Germans were farmers but there were also lots of herders. The Germans were agriculturists from the beginning of their existence. The main crops that they raised were cereal grains such as wheat,barley,oats,rye.

Strong verbs

Strong verbs use the Germanic form of conjuctaion,which is called Ablaut. In this form of conjugation, the stem of the word changes to indicate the tense. We still have verbs like this in modern English,it’s 3 formf of the verb-infititive& 2 participles. F. ex. “swim,swam,swum” or “sing, sang, sung”. In strong verbs the root changes rather than its ending. In OE there were 7 classes of strong verbs,which had its own pattern of stem changes.

Weak verbs.

Weak verbs are formed by adding endings to past and participles. We still have them in modern English,they are called regular verbs. F ex. “dance,danced,danced”, “learn,learned,learned”. In comparison with strong verbs, weak verbs had very little classes,only 3:

Preterite-Present verbs.

Were a very ancient group,which now has a peculiar place in the system of all t OG langs. Their root of t present form derived from Past form,and the Past tense was formed by means of the dental suffix –D(-T), which possibly derived from old form of the verb DO,or from IE suffix of Verbal Adjectives. F.ex. sculan-sceal-sceolde(shall), cunnan-cann,cuthe(can), witan-wat-wisse(know).

OG Irregular verbs.

There is a group of 4 verbs which are anomalous or atypical,the verbs “will”, “do”, “go” and “be”. They have their own conjugation schemes which differ from all the other classes of verb. These verbs are the most commonly used in the lang and are very important to the meaning of the sentence they are used in. ga(go,OE); don,dyde(OE).

Page.20. part.1.Practice.

In prosody, alliterative verse is a form of verse that uses alliteration (alliteration refers to repetition of a particular sound in the first syllables of a series of words and/or phrases.) as the principal structuring device to unify lines of poetry, as opposed to other devices such as rhyme. The most commonly studied traditions of alliterative verse are those found in the oldest literature of many Germanic languages. The Old English epic Beowulf, as well as most other Old English poetry, the Old High German Muspilli, the Old Saxon Heliand, and the Old Norse Poetic Edda all use alliterative verse

№21.OG system of vowels

Indo-European system of vowels included 5 short and 5 long ones (a, o, u, i, e). the first 3 were used in stressed syllables and are considered the basic ones. From Indo-European A and O changed into Germanic long A: Lat. hostis – Goth. gasts, OHG – gast.

King

O.E. cyning, from P.Gmc. *kuninggaz (cf. Du. koning, O.H.G. kuning, O.N. konungr, Dan. konge, Ger. könig). Possibly related to O.E. cynn "family, race" (see kin), making a king originally a "leader of the people;" or from a related root suggesting "noble birth," making a king originally "one who descended from noble birth." The sociological and ideological implications make this a topic of much debate. Finnish kuningas "king," O.C.S. kunegu "prince" (Rus. knyaz, Boh. knez), Lith. kunigas "clergyman" are loans from Germanic.

Book

O.E. boc "book, writing, written document," traditionally from P.Gmc. *bokiz "beech" (cf. Ger. Buch "book" Buche "beech”)the notion being of beechwood tablets on which runes were inscribed, but it may be from the tree itself (people still carve initials in them). The O.E. originally meant any written document.

Thing

O.E. þing "meeting, assembly," later "entity, being, matter" (subject of deliberation in an assembly), also "act, deed, event, material object, body, being," from P.Gmc. *thengan "appointed time"

The pronoun in OGls n in mE

Most pronouns are declined by number,case,gender. In plural form most pronouns have only one form for all genders.Germanic pronouns preserve the dual form (For talking about groups of 2 things: we two, you two…)There were such classes of Pronouns as personal,interrogative, indicative,reflexive.They had the same categories as Nouns.

Possessive(Him,her,my mine)

Conjunctive(who,what)

Relative(who,whose,that,as)

Indefinite(some,any,one)

Unlike mE, OG l had morphological diversity. They had the category of case. There were the Nominative, the Genitive, the Dative, the Accusative, the Instrumental. The ending of the noun changed to reflect its function in the sentence. The N case indicated the subject of the sentence. «Cyning» means «king». The G c indicated possession – «the cyninges scip» is «the king’s ship». The D c indicated the indirect object of the sentence – «the hryngas cyninge» means «rings for the king». The A c ind. the direct object of the sentence – «AEbelbald lufore cyning» - «AEbelbald(subject) loved the king(object)». The I c indicates the agency whereby smth was done. «Lifde sweorde» – «he lived by the sword». «Sweorde» is the Instrumental form of «sweord».

№28 The substantive. The category of number

Old Germanic adjectives originated from Nouns and were declined like nouns.They fall under the same categories (strong, weak, masculine,feminine,neuter,singular,plural).have the same number of cases(nominative,genitive,dative, accusative, instrumental). Degrees of comparison were formed by means of suffixes –iz,-oz;-ista,-osta. F ex. long-lengra-longest.the comperative were declined as strong adject.the superlative- rarely took the forms of strong declenations and follow the weak declension

In modern English degrees of comparison formed by: the inflexion –er/-est,or by placing more and most before the adjective.There are also such irregular verbs which have their own degrees of comparison: bad-worse-worst….

There is a classification of adj.they fall under 2 classes:Qualitive(size,shape,colour…)large,soft,hard…And relative(relation to material:silken,woolen,Italian,monthly,weekly).relative have no degree of comparison.There in modern English are substantivized adjectives(wholly subst. and partially).Wholly-a Russian Russians.

Partially-the English, the French…

Simple(long,then,there)

Derivative(slowly.likewise)

Compound(anyhow,nowhere)

Composite(at once, at last)

According to their meaning adverbs fall under several groups:Of time(today,soon);Of frequency(often,seldom),Ofdirection(inside,outside),Of consequence(therefore.accordingly),Of manner(hard,kindly),Degree,quantity n manner(quiet,rather).

There were 2 voices as in old Germanic (in Gothic medio-passive) and in modern English(Active and Passive).In English the use of tenses is the same like in the active as in the passive.Passive voice is formed by the verb TO BE in the required form and participle II of the notional verb.Passive is the deed which was done on the object.Example:Pravda is published in Moscow.

№15Practice.Part 1.page 19

“wall” from Latin vallum ‘rampart’

“camp” early 16th cent.: from French camp, champ, from Italian campo, from Latin campus ‘level ground’

“street” Old English stræt, of West Germanic origin, from late Latin strata

№11. Ancient Germans.Roman invasion

The OG substantive consists of the 3 elements: the root, a stem-building suffix and a case inflexion. The root bears thee lexical meaning of the word. The case inflexion expresses the categories of number and case. The stem-build suf possessed no meaning at the texts of the period of OG. The only type of a substantive in all IE and G l, which had preserved distinct semantics, are substantives denoting kinship. They are derived by means of the st build suf -r: Goth fadar swistar. Then this 3-part structure changed into a 2-part str in the earliest documents of G l. the st build suf, having lost its own meaning, merged with the inflexion or root in such a way that it can no longer be identified.

№19

The difference is that the 2nd consonant shift was used in High G l and this change could be after a consonant or a vowel, not necessarily being stressed, as it can be seen in Grimm’s law!

№33 Morphological classification of OG verbs

All verbs were divided into: strong, weak, preterit-present and atypical. Strong verbs use the G form of conjugation, known as Ablaut. The stem of the word changes to indicate the tense. We still have verbs like this in mE: sing-sang-sung. In OE there were 7 major classes of strong verbs, each class has its own pattern of stem changes. Weak verbs are formed principally by adding endings to past and participles. 3 classes: 1)with the stem in –j- nerian-nerede-nered(save)2)with –o- stem – endian-endode-endod(end)3)with –ai- stem – habban-haefde-haefd(have).In Gothic there were 4 classes of weak verbs. Pr-P v were a very ancient group, which now has a peculiar place in the system of all the OG l. Their root of the present form derived from Past form, and the Past tense was formed by means of the dental suffix –D(-T), which possibly derived from old form of the verb DO,or from IE suffix of Verbal Adjectives. Ex. sculan-sceal-sceolde(shall),cunnan-cann, cuthe(can), witan-wat-wisse(know). There is a group of 4 verbs which are anomalous or atypical, the verbs “will”, “do”, “go” and “be”. They have their own conjugation schemes which differ from all the other classes of verb. These verbs are the most commonly used in the l and are very important to the meaning of the sentence they are used in. ga(go,OE); don,dyde(OE).They have their own conjugation schemes to make them as distinct as possible, to reduce the possibility that a listener will mishear the word.

№31.Practice. part 2. Page 18.

Tuesday. When the Germanic peoples took over the Roman system of naming t days of t week after t gods,they replaced t term “dies Marties” – “day of Mars,t war-god” with “Tiw’s day” hence Tuesday. Tiw was t Germanic god of war n t sky.

Easter originally Easter meant a goddess of fertility of spring. Probably it was also from sunrise whos feast was celebrated at t spring equinox. Beed says Anglo-Saxons adopted her name to the holiday of celebration of Christ resurrection.

Ultimately related to East.

Словниковий склад мови

Усі слова,що вжив в певній мові становлять її лексику,або словниковий склад мови. Розділ мовознавства,в якому вивч словник склад мови назив лексикологією. Слово -одна з основних одиниць мови. Без словник складу жодна мова не може існувати.Тому вивч слова є одним з найважливіших завдань мовознавчої науки. Укр лексика вивч слова з погляду на їх:1.значення(синоніми,антоніми,омоніми); 2. Походження(вл.укр., запозичені); 3.вживання (активна,пасивна лексика); 4.стилістичного використання(науковий,оф-діловий,публіцист, худ,розмови,конфесійн).

Багатозначність слів у СУМ

У мові є слова,зміст яких зводиться до назив якогось 1 поняття,ознаки чи явища дійсності. Слова,що мають лише 1 знач,назив однозначними. Здатність же слова мати к-ка знач,назив багатозначн,або полісемією. Пильніша увагадо багатозначн слова дає можливість виявити нерівноцінність його значень: одне-головне,його назив прямим,реш та-переносні. Наприклад: «широкий степ» та «широке щастя».У 1му прикладі слово широкий позначає «такий,що займає великий простір» і сприймається я пряме.А у 2му прикладі слово широкий вжите у переносному знач. Переносне вжив слів особливо поширене у худ та розмовн стилях. Типи переносних значень: метафора, метонімія,синекдоха. Метафора -перенесення ознак,властивостей предметів на істоти,і навпаки: спогади краяли моє серце. Метонімія – перенесення назви з 1го класу предметів або назви 1го преді на ін.,які межують між собою, перебувають в зв’язку:Інститут святкує своє трьохсотріччя. Синекдоха -тип перенесення назви частини на назву цілого,і навпаки:він скрізь руку має,а ми що??

Активна й пасивна лексика

Розвиток словник складу мови х-ться постійною дією 2х процесів: появою нових слів і виходом з ужитку слів,що позначали старі явища та реалії. 1й процес випереджає 2й,через що мова постійно збагачується,але не всі слова зникають назавжди. Часом вони повертаються з новим знач до активного вжитку. Вихід застарілих слів теж відбувається не одразу.Таким чином в мові постійно існує активна та пасивна лексика.

Активна лексика -слова повсякденного вжитку (якими користуються носії мови,незалежно від фаху,віку,статі,слова з різних галузей науки). Головна ознака активної лексики-регулярне використання її в якійсь сфері діяльності людини. Пасивна лексика – становлять слова, які ще не ввійшли до активного вжитку і ті,що виходять з мови,поповнюючи розряд застарілих. Застарілі слова поділяються на історизми та архаїзми. Історизми - назви предметів,які зникли із життя сусп..:кольчуга, кріпак,смерд. Архаїзм и – старі назви,які в сучасній мові замінені іншими: уста-губи, ректи- говорити. До пасивного словника належать і неологізми – нові слова.

 

Сполучник

Сполучник – це службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

За походженням сполучники бувають:

а) первинні (і, та, а, бо, чи)

б) похідні, що розвинулися з інших частин мови (зате, проте, якщо, через те що…)

За значенням сполучники поділяються на сурядні, підрядні й пояснювальні.

Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени або рівноправні речення. Серед сурядних сполучників розрізняють:

Єднальні (і, та (у значенні і), також, так і, не тільки…а й)

Протиставні (а, але,та (у значенні але), зате, проте, однак, все ж)

Розділові (або, чи, то… то, не то…то, чи то… чи то)

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного. Серед них розрізняють:

Порівняльні (як, що, мов, ніби, наче, буцімто)

Часові (як, перед тим як, з тих пір як, як тільки, ледве, щойно, скоро)

Причинові (бо, тому що, через те що, затим що, оскільки, позаяк)

Мети (щоб, для того щоб, задля того щоб, аби)

Умовні (якщо, якби, коли б, аби, раз)

Допустові (хоч, хай, дарма що, незважаючи на те що)

Наслідкові (так що).

Пояснювальні сполучники приєднують уточню вальні слова і речення. До них належать тобто, цебто, або (у значенні тобто), чи (у значенні тобто), а саме, як-от.

За будовою вживання сполучники бувають:

Прості (і,а,та,бо,чи,що,як,хоч)

Складні (проте,зате,щоб,якби,нібито)

Складені (та й,коли б, через те що, так що, незважаючи на те що)

За способом вживання сполучники поділяються на одиничні(і,та,а,але,або,чи,як,мов), повторювані(і…і,ні…ні,або…або,чи…чи,то…то) й парні(не тільки… а й, як…так і, як не… так, хоч… але).

 

 

Частка

Частка – це службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційного відтінку.

Частки за своїм значення і вживанням поділяються на:

такі, що надають певного смислового відтінку окремому слову чи групі слів;

такі, що вживаються для оформлення різних видів речень;

словотвірні й формотворні.

Частки,які надають окремому слову чи групі слів певного смислового відтінку (при словесні частки), за значенням є такі:

а) підсилювально-видільні – вживаються для підсилення або виділення окремих слів у реченні (навіть, лише, всього-на-всього, принаймні, о,собі, ой)

б) уточнювальні – вказують на міру точності або правдивість повідомлення (саме, якраз, справді, точно мовби, буцім)

в) вказівні – слугують для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища (то, ото, от, це, ось, онде, воно).

Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень – розповідних (стверджувальних і заперечних), питальних, спонукальних, окличних (фразові частки), є такі:

а) стверджувальні – виступають замінниками стверджувальних речень або підсилюють їх (так, авжеж, аякже, ага, еге ж, гаразд)

б) заперечні – вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх (не, ні, ані)

в) питальні – вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань (чи, хіба, невже, що за, га, та ну)

г) спонукальні – надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії (бодай, годі, ну, давай, на)

д) окличні – вживаються для оформлення окличних речень (що за, що то за, ну й)

Приєднувальні частки вказують на певний зв'язок між висловлюваннями (теж,також, до того ж, ще й, адже, отже, тож, значить)

Словотвірні й формотворні частки виконують роль префіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, що можуть писатися окремо, через дефіс або приєднуватися до закінчення (абихто – аби з ким, ніщо – ні в чому, щодня – що другого дня)

До словотвірних належать частки аби-, де-, -сь, казна-, хтозна-…

До формотворних належать частки би, б, хай, нехай

23.ЗАЙМЕННИК

Займенник- це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЗАЙМЕННИКІВ

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

• підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно);

• означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

• додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу);

• обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі);

• іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

особові я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони

зворотний себе

питальні що? хто? скільки? який? чий? котрий?

відносні ті ж питальні, але без знаку питання

присвійні мій, твій, наш, ваш; його, її, їхній, свій);

вказівні цей, оцей, сей, той, стільки, такий, отакий

означальні весь, всякий, сам, кожний, самий, інший

неозначені абихто, абищо, будь-який, скільки-небудь

заперечні ніщо, ніякий, нічий, аніхто, аніщо, аніякий,

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона- з іменниками жіночого роду, воно- з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони- гарні люди);

ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК

Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох (батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачили себе у цьому списку).

У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи- обставиною (я сам на себе не схожий; навіть не уявляю собі, як би я жив далі; нічого під собою не бачу).

ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).

Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи:

ВІДНОСНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий).

Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних. 14:42:22

Богдан: ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ

Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.

Відмінювання присвійних займенників мій, свій, твій відбувається за такою схемою:

Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи:

Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи:

ВКАЗІВНІ ЗАЙМЕННИКИ

Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки).

Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Вказівні займенники цей (оцей) та рідковживаний сей відмінюються

Займенник стільки відмінюється, як числівник два

ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку (кожний, всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), інший, сам, сaмий, самuй).

Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuй відмінюються, як прикметники твердої групи

НЕОЗНАЧЕНІ ЗАЙМЕННИКИ

Неозначені займенники вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість (абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, будь-хто, будь-що, будь-який, будь-чий, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись).

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.

З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс (казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь), а з частками аби-, де-, -сь- разом (абиякий, дещо, хтось).

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (будь для кого, аби з ким, хтозна в чому).

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

ЗАПЕРЕЧНІ ЗАЙМЕННИКИ

Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки).

Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються за допомогою частки ні.

З часткою ні заперечні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (ні в якому, ні для чого, ні для кого).

Заперечні займенники відмінюються так, як і питальні займенники

Повні і неповні речення

За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зрозуміле й поза контекстом.

У неповному — бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного — дуби (Остап Вишня) складається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заглядають. 2. Аз другого, протилежного — дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення — саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий вигляд:...аз другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби).

У неповному реченні можуть бути неназвані:

а) підмет: Вона одразу підвелася. Підвелася [вона], може, аж надто квапливо (О. Гончар). Що то — голод? [Голод —] Невелике слово, а страшне (М. Коцюбинський);

б) присудок: Тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе [тягнеться] серце, стороно моя (В. Сосюра). Я [кинувся] в двері, а вона [подалася] за мною в сад (Марко Вовчок);

в) обидва головні члени: Час летів, немов [він летів] по крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка). У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня — [багатство відіграє] панівну [роль] (Ю. Мушкетик);

г) будь-який другорядний член: В дитинстві ми всі ще такі, як [нас] задумала доля (О. Забужко). Людська душа — це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки [в неї] не лий уже, більше [в ній] не вміститься (О. Довженко);

ґ) кілька членів речення: Він виривався на волю, наче птах [виривається на волю] з клітки (Ю. Яновський). Ніхто не командує так народом, як [командують ним] його слуги (В. Чемерис). За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте [матір за шмат гнилої ковбаси] (Т. Шевченко).

Неповні речення вживаються в суцільному тексті, щоб уникнути зайвого, нудного повторення відомих уже слів і словосполучень. Пропуск окремих членів у неповних реченнях не лише дає змогу стисло й економно викласти інформацію, а й робить компактнішим, пов'язанішим увесь текст і, отже, полегшує його сприймання.

Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні.

У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру [Шевченко] визначає сторони морські... Ні, це не звідси [дихає вітер], звідки мав би прибути жаданий човен (О. Ющенко).

У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі — не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. — Ти яку [картоплю] любиш? — поспитала Тимоху лагідно й заклопотано. — Червону чи білу [картоплю ти любиш]? — Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: — Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна...

(Григір Тютюнник).

В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Довженко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, висо-чаться, підносяться, здіймаються. 14:32:53

Еліптичні речення найчастіше трапляються в повідомленнях про:

а) існування, перебування чогось чи когось у певному місці, стані: Вище трохи — млин. В долині — луки, трава по пояс, а квіток... так і рябіють, метелики так і майорять (А. Тесленко). Чужі гріхи перед очима, а свої — за плечима (Нар. творчість). Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань (О. Довженко);

б) рух у певному напрямку: Я в тютюн. Пірат за мною (О. Довженко). Полетіла Катерина і не одяглася... А москалі їй назустріч, як один, верхами... До їх... коли гляне — попереду старший їде (Т. Шевченко). За добою — доба. За ерою — ера. Кремінь, Бронза, Залізо

(Є. Маланюк);

в) джерело й характер певної репліки (пропускається дієслово зі значенням мовлення): — Не треба/ Я доповім сама! Смачного/ — палець із перснем вимкнув телефон (В. Яворівський). Він слово, а Карпо йому — десятеро (Панас Мирний);

г) наказ, побажання, заклик: На прю! Без ляку і зневіри — за правду, волю й рідний край! Бо заповзялися бузувіри народ наш винищити вкрай (М. Старицький).

На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире.

Наприклад: Вгорі — ліси сріблясто-сині, внизу — розлив молочних нив (М. Бажан). В зелених травах яблука червоні, в листві чубатій синій виноград (М. Стельмах). Тут у першому реченні

після вгорі та внизу робиться вичікувальна пауза і далі тон підвищується, тому після цих слів і поставлені тире; у другому — цього немає, тому тире не ставиться (так забажав автор).

Неповні речення не слід сплутувати з односкладними, у яких за їхньою природою не повинно бути другого головного члена — присудка чи підмета. Наприклад, речення Нас тягло до лісу (О. Досвітній) — повне, хоч у ньому й немає підмета;, бо воно безособове і підмет йому не потрібний.

Вставні конструкції

Вставні слова 1)виражають модальну оцінку (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів тощо) – безсумнівно, безумовно, звичайно, мабуть, здається, очевидно, без сумніву: Почув він, мабуть, од Сороки, що Соловейка хвалить всяк (Гл.) 2) виражають почуття людини у зв’язку з повідомленням (радість, здивування, співчуття, застереження тощо) - на щастя, на жаль, на сором, як на зло, шкода: Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка! 3) привертають, активізують увагу співрозмовника – чуєте, дивись, уяви собі, між нами кажучи, прошу вас: А глянь, іще й радіють люди...(Гл.) 4) вказують на джерело повідомлення – кажуть, за висловом, на думку, по-моєму: І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності (Гонч.) 5) допомагають упорядкувати думки, пов’язати їх між собою – по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, навпаки, наприклад, з рештою, зокрема, словом: А яке ви маєте право, наприклад, руйнувати качачі гнізда? (О. В.) 6) виражають емоційність вислову, підкреслюють експресивність його – даруйте, пробачте, легко сказати: Чому ж се ти позбувся спадку. А може,ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай? (Л.У.) Вставні конструкції пов’язуються переважно загальним змістом усього речення, надаючи йому певного відтінку, тому виключення вставних конструкцій не рідко впливає на зміст речення, хоч принципово синтаксичної структури й не порушує На письмі такі конструкції відокремлюються розділовими знаками (комою, тире або дужками) а в усному виділяються відповідною інтонацією. Об'єктивна модальність - обов'язкова ознака будь-якого висловлення, одна з категорій, що формують предикативну одиницю – речення. Об'єктивна модальність виражає відношення повідомлюваного до дійсності в плані реальності (здійсненності або здійсненості) і ірреальності (нездійсненності). Суб'єктивна модальність, тобто ставлення мовця до повідомлюваного, на відміну від об'єктивної модальності, є факультативною ознакою висловлення. Вставні реченняЗначення, які властиві вставним словам, можуть виражатися і цілими реченнями: Як ми вже знаємо, по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці (П. Жур).

Просте двоскладне речення

Двоскладне речення- граматичний центр якого представлений двома головними членами – підметом і присудком.У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або ситуації..

Підмет грам незалежний головний член двоскладного речення,що означає предмет,ознака якого виражається присудком. Способи вираження: 1- іменник та його еквіваленти(простий)

- іменник у називному відмінку

- іменник у кличному відмінку (у фольклорі)

- особові форми займенника у називному відмінку

- займенники інших груп

- субстантивовані частини мови

- інфінітив

- невідмінювані слова(прислівники, частки, вигуки)

- особові форми дієслова

2- підмет, виражений словосполученням або цілим реченням (складений підмет)

- кількісно-іменникові сполуки

- іменник в називному відмінку + іменник в орудному відмінку з прийменником з

- кількісний числівник у знахідному чи родовому відмінку + прийменник по, понад, близько, до + іменник у родовому чи знахідному відмінку

- лексичне словосполучення - власна назва

- назва твору, цитата чи уривок

Присудок – головний двоскладний член речення, що ознаку підмета. Присудки бувають прості і складені. Простий дієслівний присудок виражається дієсловом будь-якого способу — дійсного (в минулому, теперішньому або майбутньому часі), умовного або наказового, інфінітивом або специфічним словом, що означає короткочасну дію(бух, хлюп)

Складеним називається присудок, виражений двома або кількома словами. Складені присудки бувають дієслівні та іменні.

Складений дієслівний присудок містить допоміжне дієслово, яке своїми граматичними ознаками узгоджується з підметом, вказує на час та спосіб дії, на початок, тривалість, кінець, бажаність чи можливість дії, і неозначену форму дієслова, що виражає саму суть дії: стати, могти, починати, продовжувати, закінчити, хотіти, бажати, прагнути, вирішити. Фазові дієслова – ті, що означають початок, продовження або кінець дії, а модальні – ті, що виражають відтінки можливості, необхідності, обов’язковості(мусити, могти). Роль модальної частини виконують ще і предикативні прикметники(повинен,змушений,ладен)

До іменного складеного присудка входить іменна частина, яка