Виробництво та експорт протипіхотних мін

Після підписання конвенції або прийняття власних законів 23 європейські держави припинили виробництво протипіхотних мін. Серед них: Албанія, Австрія, Бельгія, Боснія, Болгарія. Хорватія, Чехія, Данія, Фінляндія, Франція, ФРН, Греція, Угорщина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Іспанія, Швеція, Швейцарія і Великобританія (Білорусь, Кіпр і Україна також вважалися виробниками мін, але уряди цих країн заперечують це).

Виробництво мін припинили також дві країни, які не підписали конвенцію - Ізраїль і Фінляндія, 17 із 36 держав - учасників конвенції - до її підписання не вживалиніяких заходів щодо обмеження виробництва і навіть не виступали з такими заявами.

З 16 держав, які на сьогодні займаються виробництвом мін, сім знаходяться в Азії (Бірма, КНР, Індія, КНДР, Пакистан, Сінгапур і В‘єтнам), три - у Європі (Росія, Туреччина, СРЮ), три - на Близькому Сході (Єгипет, Іран, Ірак) і дві - на американському континенті (Куба та США). У Африці не залишилося жодної держави, що продовжує виготовляти міни.

Деякі з перерахованих 16 держав у дійсності вже багато років не випускають протипіхотні міни. Їх зараховують до виробників тільки тому, що вони не ввели формального мораторію або не виступили з офіційними заявами про припинення виробництва. Так, США не виробляють міни протягом двох останніх років. Передбачається, що вже декілька років міни не виробляє і Сінгапур.

В даний час єдиними виробниками мін у Азії залишаються Росія, Туреччина і СРЮ, хоча за даними деяких югославських джерел ця країна не випускає ППМ уже кілька років.

Генеральний замовник протипіхотних мін у колишньому СРСР і в Російській Федерації - Управління начальника інженерних військ міністерства оборони. У СРСР існувало понад 20 заводів у структурі ВПК, які випускали складові частини або здійснювали збирання протипіхотних мін. З припиненням існування СРСР цей процес був порушений. Згідно з інформацією російських джерел станом на середину 1999 року, починаючи з січня 1998 року, в Росії припинено виробництво найбільш небезпечних для цивільного населення протипіхотних мін фугасної дії. Заводи, які здійснювали зборку цих мін, у даний час освоюють технології їх утилізації.

Передбачається, що в експорті протипіхотних мін жодна з країн Азії зараз не бере участі. З 18 європейських країн, які у минулому експортували протипіхотні міни, 16 підписали Оттавську конвенцію. Росія офіційно оголосила мораторій на експорт мін, які не виявляються і не оснащені самоліквідаторами, а керівництво СРЮ офіційно заявило про припинення експорту ППМ.

Класифікація мінних полів

Усі мінні поля поділяються на захисні, оборонні, загороджувальні, "турбуючі" і хибні. Вони можуть бути протитанковими, протипіхотними та змішаними.

Захисні мінні поля: встановлюються на обмежений час і можуть зніматися своїми підрозділами. У своєму складі можуть мати: протитанкові, протипіхотні і сигнальні міни, які встановлюються в землю або на поверхні землі з маскуванням та для швидкого зняття своїми військами.

Оборонні мінні поля встановлюються за стандартною схемою 1-4-8 (1 протитанкова, 4 протипіхотні осколкові, 8 протипіхотних фугасних мін), при цьому близько 5% протитанкових мін встановлюється в положення невилучення. Мінімальна глибина мінних полів не менше 100 м (бажано до 300-500 м).

Загороджувальні мінні поля встановлюються перед всім фронтом за схемою 3-4-8 (3 протитанкові, 4 протипіхотні осколкові, 8 протипіхотних фугасних мін), при цьому 20% протитанкових мін встановлюються в положення невилученння. Застосовуються протитанкові, протипіхотні і сигнальні міни усіх типів.

"Турбуючі" мінні поля: встановлюються на окремих ділянках, шляхах, об'єктах, спорудах тощо. Для зменшення можливостей виявлення та знімання таких полів широко використовуються міни-пастки.

Основними способами встановлення мінних полів є: прискорений, завчасний і спеціальний.

Прискорений спосіб - загородження встановлюються при наявності обмеженого часу на короткий термін, без використання стандартних схем і звичайно з металевих мін.

Завчасний спосіб - встановлення мінно-вибухових загороджень при наявності часу. Мінування проводиться за стандартними схемами, всі міни встановлюються в землю.

Спеціальний спосіб - мінування з повітря, а також мінування залізниць, шляхів, водних перешкод і різноманітних об'єктів.