Реабілітаційні заходи при пошкодженнях грудної клітки

Реабілітаційні заходи при пошкодженнях грудної клітки

 

Кінезитерапія входить у комплексне лікування хворих хірургічного профілю.

У передопераційному періоді її застосовують із метою усунення негативного впливу неру-хомості й психічної напруження хворого. У цьому періоді навчають хворого засвоєнню таких фізичних вправ і рухів, які будуть йому потрібні в післяопераційному періоді, а також нав-чають різним типам дихання.

Завдання ЛФК у післяопераційному періоді:

1. Підвищення загального тонусу організму.

2. Поліпшення настрою хворого.

3. Сприяння ліквідації порушень кровообігу в ділянці оперативного втручання.

4. Профілактика й боротьба з різними післяопераційними ускладненнями – застійними яви-щами в легенях, запором, затримкою газів, порушеннями сечовипускання, з м'язової гіпо- і атрофією, контрактурами.

5. Профілактика спайок.

Протипоказання:

1. Висока температура тіла, викликана гострим запальним процесом.

2. Наявність кровотечі.

3. Загальний важкий стан хворого й виражена слабість.

4. Наявність сильних болів на місці операції.

Якщо протипоказань немає, то кінезитерапію можна призначити в той же день після опера-ції, після того як пройде дія наркозу.

Ефективність проведення ФР

 

Про ефективність занять можна судити по зменшенню метеоризму, поліпшенню моторної функції кишечнику, збільшенню рухливості діафрагми, зменшенню задишки, тахікардії, зникненню інфільтрату навколо рани, адаптації сердечно-судинної і дихальної системи до зростаючого фізичного навантаження за даними фізіологічної кривої (пульс, АТ, до і після навантаження, час відновлення цих показників і т.д.).

 

Через 3 – 4 місяці після грижорозтинання і регулярних занять вдома й у поліклінічних умовах можна виконувати комплекс лікувальної гімнастики, що сприяє зміцненню м'язів че-ревного преса послідовно з вихідного положення лежачи, сидячи і стоячи. З нього кожен хворий вибирає для себе вправи, що відповідають його фізичному стану, дехто може викону-вати їх цілком.

Реабілітаційні заходи при пошкодженнях кінцівок

 

У результаті травм і різних захворювань опорно-рухового апарата у хворих часто розви-ваються важкі функціональні порушення, що призводять до інвалідності. Ці порушення ви-ражаються в зменшенні амплітуди рухів у суглобах, силових можливостей, тонусу мускула-тури, втраті здатності до пересування й виконання ряду побутових рухових навичок, що в ос-таточному підсумку приводити до обмеження або повної втрати працездатності.

Як відомо, загальна інвалідність після травм досягає 25%. Причинами зниження й втрати працездатності є функціональні порушення, що залежать від несвоєчасного й нерегулярного проведення відновного лікування. Певне значення в розвитку стійких функціональних пору-шень, що приводять до інвалідності, має відсутність послідовності в лікуванні хворих. Ліку-вання, яке проведене в поліклініці, часто страждає порушенням принципу комплексності в за-стосуванні засобів відновного лікування. По сучасних поданнях ФР сприяє прискореному й повному клінічному видужанню й відновленню функції опорно-рухового апарата.

 

Гідрокінезитерапія

 

1. Сприяє здійснюватися рухові в кінцівці зі значно меншим напруженням. Легше переборю-ється протидія ригідних м'язів. Поліпшується венозний відтік, лімфообіг, зменшується пост-травматична набряклість у силу протидії стовпа води. Надалі розширюють поверхню сегмента кінцівки за допомогою ручних і ніжних ластів, поплавців з пінопласту. Перехід кінцівки з води дає контраст навантаження. Можна використовувати гантелі.

2. Активні фізичні вправи виконуються з полегшених положень при мінімальному напруженні м'язів. Для цього під кінцівку підводять ковзну поверхню, що зменшує силу тертя. Або рух кінцівки полегшується її масою. Щоб уникнути надмірного підвищення тонусу ураженої кін-цівки при русі й швидкому стомленні атрофованих м'язів, активні вправи чергують із вправами на розслаблення. До спеціальних вправ відносять і вправи за допомогою здорової кінцівки.

3. Відновний період – період тренування функції, у хворих у цьому періоді можливі залишкові явища у вигляді обмеження амплітуди руху в суглобах, зниження сили і витривалості м'язів ушкодженої кінцівки, що перешкоджає відновленню працездатності. У цьому періоді триває використання загальнорозвиваючих вправ, що відновлюють адаптацію організму до фізичних навантажень. Загальне навантаження при цьому збільшується. Використовують прикладні вправи, при ураження кисті – обхоплювання згори і знизу, різні варіанти ходьби при перело-мах нижньої кінцівки. Використовується і механотерапія – вправи на спеціальних апаратах – 1) маятникового типу. Дія апарата заснована на принципі балансуючого маятника.

Протипоказаннями до призначення механотерапії є: деформації суглобів, обумовлені порушенням конгруентності суглобових поверхонь або зсувом вісі суглобів; різко виражене зниження м'язової сили (неможливість перебороти вагу сегмента кінцівки), амплітуда рухів в суглобі менша за 15 – 20°.

2) Апарати, засновані на принципі блоку й тяги вантажу – спрямовані на збільшення сили м’язів при протидії вантажу. Амплітуда збільшується вменшому ступені, ніж на апаратах мА-ятникового типу.

3) Апарати по типу важеля в поєднанні з інерцією руху – роликовий візок, котушка-качалка.

ІІІ

Переходити з положення лежачи на животі в положення стоячи дозволяється через 4 – 8 тижнів після травми за умови, що лежачи на спині хворий може вільно виконувати такі впра-ви: підняти прямі ноги вгору, на вазі зігнути їх у колінах і підтягнути до живота, випрямити на вазі, розвести в сторони (цей рух не роблять при розриві лонного зчленування), з'єднати і опу-стити на ліжко.

Встати з ліжка з положення лежачи на животі поперек неї можна так: спираючись на руки, спустити обидві ноги на підлогу на носки і пересувати руки до краю ліжка, одночасно опуска-ючись на всю ступню; коли стопи будуть повністю стояти на підлозі, випростатися і перенести руки на пояс.

Завдання ЛФК в ІІІ періоді:

1. Створити передумови для переходу в положення стоячи;

2. Відновити нормальну ходу.

Коли хворий може піднімати ноги високо від підлоги (руки на поясі), він починає повільно пересувати ноги вперед (кілька перших днів), поступово переходячи на ходьбу звичайним кро-ком.

Для освоєння ходьби рекомендуються вправи в положенні стоячи: ходьба на носках, на п'ятах, з рухом рук у різних напрямках, полуприсів, боком, назад, схрещеним кроком; махові рухи но-гами в тазостегнових суглобах; згинання ніг до живота; вправи на гімнастичній стінці (лазіння, присідання, віджимання).

Сидіти дозволяється за умови, якщо після двогодинного перебування на ногах хворий не від-чуває тяжкості в ногах і болі в області перелому. У положенні сидячи виконують вправи для нижніх кінцівок, в першу чергу руху в тазостегнових суглобах у всіх напрямках. При розриві лонного зчленування відведення ніг убік і присідання з розведеними ногами протипоказані про-тягом 6 – 8 місяців після травми.

У заняттях ЛГ продовжують зміцнювати м'язи нижніх кінцівок, тазового пояса, корпусу, тре-нують вестибулярний апарат. Такі заняття готують хворого до вставання і ходьби, хворі нав-чаються правильній ході, готуються до побутових навантажень і самостійних занять вдома. У ІІІ періоді за будь-яких переломах кісток таза корисна ЛГ в басейні. Особливо ефективна ходьба (звичайна, схрещеним кроком, полуприсів), махові і кругові рухи в тазостегнових суг-лобах, відведення ніг убік, згинання їх до живота, присідання, почергове піднімання прямих ніг у воді, повороти стоп носками всередину і назовні.

Крім занять ЛГ на заключному етапі хворому рекомендуються прогулянки з поступовим збі-льшенням часу перебування на ногах. При виписці із стаціонару хворому слід продовжувати самостійно заняття ЛГ. Комплекси ЛГ (за періодами) хворі з переломами кісток тазу освоюють в різні терміни залежно від характеру і складності перелому.

Спеціально розробленої методики масажу не існує, незважаючи на це сеанс масажу починає-ться спільно з ЛГ і проводиться на двох ділянках:

1. Сегментарно-рефлекторний масаж проводиться по паравертебральним зонам поперекових і крижових сегментів;

2. Масаж м'язів, оточуючих тазову область (погладжування, розминання і струшування; роз-тирання суглобових елементів, кісткових виступів).

Урологічного профілю

 

 

Перший етап лікування андрологічних хворих залежно від тяжкості захворювання прово-диться або в поліклініці, або в стаціонарі. Для досягнення стійкого терапевтичного ефекту в подальшому бажано направляти хворих на курортне лікування.

Андрологічні хворі можуть бути спрямовані або на курорти загальнотерапевтичного профі-лю, які мають можливості лікування даного контингенту хворих, або на спеціалізовані курор-ти. При виборі курорту слід враховувати можливість оптимального поєднання лікувально-клі-матичних і бальнеологічних факторів, найбільш ефективних при урогенітальній патології. При відборі андрологічних хворих для відновного лікування слід виявити основне і супутні захво-рювання, визначити тяжкість урогенітальних, нейроендокринних, імунних порушень, супут-ньої патології, щоб забезпечити етапність і повну спадкоємність реабілітації та лікування. Ос-новою раціонального відпочинку і лікування андрологічних хворих є науково обґрунтований режим з широким використанням кліматичних факторів, фізіотерапевтичних процедур та ЛФК.

Особлива увага приділяється фізичним вправам при статевих розладах, доброякісній гіпер-плазії передміхурової залози і при конгестивних (пов’язаних з приливом крові) запальних про-цесах в статевих органах.

Засоби ФР:

1. Гігієнічна гімнастика;

2. Теренкур;

3. Спортивні ігри;

4. Прогулянки;

5. Ближній туризм;

6. Масаж

Лікувальна дія гімнастики полягає в її охоронно-стимулюючому ефекті. Велике значення також мають вогнищева реакція і вазомоторно-трофічний вплив периферичних рухових нер-вів. Крім того, відбувається перемикання збудження з одних центрів на інші за механізмом ін.-дукції або шляхом іррадіації, що викликає підвищення лабільності домінантного вогнища і збільшення резервних можливостей функціональних систем організму.

На першому етапі проводиться підготовчий період, що включає загальнозміцнюючі впра-ви, що передбачають навантаження на різні групи м'язів, серцево-судинну систему, органи дихання. Це готує хворого до виконання більш складних фізичних вправ, які рекомендується проводити на другому етапі лікування. Ці вправи повинні сприяти зміцненню м'язів черевної стінки і малого тазу, покращувати крово- і лімфообіг в органах малого тазу, що повинно сприяти відновленню функцій статевих органів. На заключному етапі лікування фізичні вправи повинні поступово знижувати функціональне навантаження на центральну нервову систему, а також системи, які регулюють функцію статевих органів.

 

Реабілітаційні заходи при пошкодженнях грудної клітки

 

Кінезитерапія входить у комплексне лікування хворих хірургічного профілю.

У передопераційному періоді її застосовують із метою усунення негативного впливу неру-хомості й психічної напруження хворого. У цьому періоді навчають хворого засвоєнню таких фізичних вправ і рухів, які будуть йому потрібні в післяопераційному періоді, а також нав-чають різним типам дихання.

Завдання ЛФК у післяопераційному періоді:

1. Підвищення загального тонусу організму.

2. Поліпшення настрою хворого.

3. Сприяння ліквідації порушень кровообігу в ділянці оперативного втручання.

4. Профілактика й боротьба з різними післяопераційними ускладненнями – застійними яви-щами в легенях, запором, затримкою газів, порушеннями сечовипускання, з м'язової гіпо- і атрофією, контрактурами.

5. Профілактика спайок.

Протипоказання:

1. Висока температура тіла, викликана гострим запальним процесом.

2. Наявність кровотечі.

3. Загальний важкий стан хворого й виражена слабість.

4. Наявність сильних болів на місці операції.

Якщо протипоказань немає, то кінезитерапію можна призначити в той же день після опера-ції, після того як пройде дія наркозу.