Підготовка вихідних даних для оцінювання противника

Підготовка вихідних даних є найбільш відповідальним етапом оцінювання противника, від якого залежить правильність формулювання у подальшій роботі кінцевих висновків.

Суть етапу полягає у забезпеченні посадових осіб необхідною інформацією, на основі якої здійснюється оцінка противника.

Робота з підготовки вихідних даних не може бути достатньо результативною без наявності певної бази даних, у якій повинна бути накопичена вже відома інформація про противника і яка має постійно оновлюватися.

База даних, що створюється, повинна містити інформацію щодо організаційно-штатної структури формувань противника, їх чисельного складу, тактико-технічних характеристик та бойових можливостей озброєння і техніки, а також нормативів застосування військ і зброї.

Підготовка вихідних даних умовно включає два етапи:

добування і збір розвідувальних відомостей і даних;

опрацювання розвідувальної інформації (РІ).

Найважчим завданням є добування розвідувальних відомостей про противника та їх збір від різних джерел.

Основними джерелами надходження розвідувальних відомостей в інтересах оцінювання противника командиром і штабом батальйону є такі:

1) розвідувальні органи, які ведуть розвідку;

2) вищий та взаємодіючі штаби;

3) полонені, перебіжчики, місцеві жителі;

4) документи, зразки озброєння і військової техніки, які були захоплені у ворога;

5) довідкові матеріали (довідники, карти, описи та ін.).

Розвідувальні відомості від зазначених джерел можуть передаватись у формі усних доповідей, розвідувальних донесень і зведень, за допомогою карт, схем, фотодокументів, радіограм, кодо- і шифрограм та ін. Головне завдання на даному етапі полягає у збиранні якомога більшої кількості розвідувальних відомостей про противника.

Надзвичайно важким та трудомістким етапом оцінювання противника є опрацювання розвідувальної інформації – найтриваліший етап оцінки, який не має чітко виражених меж свого початку і кінця. Можна сказати, що оцінка противника – це кінцевий результат усього процесу опрацювання розвідувальної інформації.

Опрацювання розвідувальної інформації в інтересах оцінювання противника здійснюється паралельно з опрацюванням всієї розвідувальної інформації, яка надходить від різних джерел, і є невідємною частиною цього процесу. Опрацювання РІ в інтересах оцінки противника включає:

1) первинне вивчення розвідувальних відомостей;

2) облік;

3) аналіз;

4) узагальнення розвідувальних відомостей.

Первинне вивчення отриманих розвідувальних відомостей полягає в ознайомленні з їх змістом та визначенні ступеня важливості і терміновості їх опрацювання. При первинному вивченні, насамперед, виявляють відомості, за якими необхідно прийняти негайне рішення. Це, наприклад, відомості про підготовку противника до масованого авіаційного удару, використання засобів ВТЗ, застосування великої кількості танків та артилерії. Визначають, які відомості є важливими і підлягають повному опрацюванню, а які повинні бути тільки обліковані без подальшого опрацювання як малоцінні чи застарілі. Встановлюють терміни і черговість їх подальшого опрацювання.

Облік розвідувальних відомостей полягає у реєстрації відомостей, що надійшли, накопиченні і зберіганні їх та систематизації. Правильний облік відомостей щодо дій противника дозволяє помітити зміни, які неможливо виявити під час вивчення окремих розвідувальних даних. Облік потрібно вести постійно з метою контролю: які, від кого і коли надійшли відомості. Детальна систематизація обліку дозволяє у короткі терміни готувати дані для доповіді та розробляти звітні і довідкові документи про противника.

Після первинного вивчення та обліку розвідувальних відомостей починається основний процес їх опрацювання, який триває на етапах аналізу й узагальнення.

Під час аналізу розвідувальних відомостей здійснюються:

вивчення змісту розвідувальних відомостей і умов, у яких вони були добуті;

порівняння і співставлення отриманих розвідувальних відомостей з іншими відомостями і матеріалами;

оцінка розвідувальних відомостей на їх вірогідність, важливість, терміновість і повноту.

Особливу увагу під час аналізу розвідувальних відомостей необхідно приділяти визначенню надійності джерел їх отримання і вірогідності цих відомостей. Відомо, що за ступенем вірогідності розвідувальні відомості поділяються на: достовірні – ті, що не підлягають сумніву; імовірні – ті, що потребують додаткової перевірки; сумнівні – ті, що потребують уточнення, перевірки, підтвердження; хибні – хибність яких встановлена безсумнівно і які потребують врахування для вивчення методів дезінформації, що застосовуються противником.

У результаті аналізу розвідувальних відомостей повинні бути зроблені часткові висновки щодо конкретного об`єкта, елемента бойового порядку противника, події чи явища.

На етапі узагальнення розвідувальні відомості щодо окремих елементів, об’єктів противника, подій, явищ співставляють, додають, систематизують, визначають їх взаємозв`язки, взаємозалежність і протиріччя, у результаті чого їх можна використовувати у подальшій роботі з оцінювання противника.

Етап безпосередньої оцінки противника – основний етап методики. На цьому етапі оцінювання угруповання противника проводиться двома послідовними підетапами. Спочатку визначається бойовий склад, положення і стан підрозділів противника на момент оцінки з урахуванням підсумку його попередніх дій, а потім, на підставі отриманих результатів, прогнозується можливий характер його дій на наступні періоди бою (рис. 5.3).

Обов`язковим під час оцінки противника є урахування висновків із оцінки противника, зроблених старшим начальником.

 

Рис. 5.3. Визначення бойового складу, положення і стану противника

Визначення бойового складу, положення і стану противника проводиться дуже ретельно, із необхідним найнижчим ступенем деталізації і точними розрахунками, бо фактично це є те угруповання противника, яке безпосередньо буде завдавати ураження нашому підрозділу і вести з нами бій. Від рівня обізнаності командира і штабу про це угруповання вирішальною мірою залежать правильність прийняття рішення, хід і результат бою.

Саме на цьому етапі противника слід послідовно розглядати та оцінювати за такими основними підсистемами:

1) загальновійськові підрозділи;

2) засоби ВТЗ і ЗМУ;

3) артилерійські і мінометні підрозділи;

4) підрозділи ППО;

5) протитанкові засоби;

6) авіація;

7) підрозідли спеціальних військ, розвідки і РЕБ;

8) система управління військами і зброєю;

9) характер оборони чи обладнання вихідного району для наступу, система інженерного обладнання і характер місцевості у районі розташування противника;

10) система матеріально-технічного забезпечення.

Одночасно, керуючись поділом угруповання за ієрархічною ознакою, необхідно вивчати противника, починаючи з найменших об`єктів, підрозділів, заходів, а після узагальнення результатів робити висновки за більш вищі підрозділи, до складу яких входять ці об`єкти чи підрозділи. У такому ж порядку здійснюється подальше визначення противника.

Розглядаючи загальновійськові підрозіділи, необхідно, крім того, визначити їх склад, положення і стан по основних позиціях, рубежах і районах, починаючи від лінії бойового зіткнення сторін у глибину бойового порядку противника (наприклад, на першій позиції, відсічній позиції, на позиціях резервів і т. ін.).

За кожною із зазначених вище підсистем здійснюють визначення бойового складу, положення і стану у такій послідовності.

Визначення бойового складу противника передбачає встановлення організаційно-штатної структури частин і підрозділів, у тому числі сил і засобів, які їх підтримують, складу частин і підрозділів та їх нумерації.

Визначення положення противника проводиться у взаємозв`язку з визначенням бойового складу і означає виявлення географічного місця розташування частин та підрозділів і на основі цього, з урахуванням їх взаємного розміщення на місцевості і взаємодії, встановлення елементів бойового порядку противника: загальновійськових частин, підрозділів, підрозділів артилерії, ВТЗ, підрозділів ППО, армійської авіації та інших.

Під час вивчення загальновійськових частин і підрозділів особливу увагу необхідно приділити викриттю підрозділів, що діють на напрямку головного удару (напрямку зосередження основних зусиль), що характеризується більш щільними бойовими порядками загальновійськових підрозділів, зосередженням переважної більшості засобів ураження, надійною протиповітряною обороною.

Одночасно встановлюють обєкти противника, від ураження яких можуть різко знизитись його бойові можливості.

Найбільш ємний показник стану противника – це його боєздатність, тобто здатність вести бойові дії, виконувати бойові завдання.

Укомплектованість частин і підрозділів противника, які вже вели бойові дії, визначається, виходячи із його втрат в особовому складі і бойовій техніці. Але необхідно знати, що не завжди можна ставити боєздатність у пряму залежність від втрат. Справа у тому, що втрати складових елементів організаційної структури підрозділу мають різну вагу. Наприклад, розгром танкового батальйону механізованої бригади у наступальному бою значною мірою знижує її боєздатність, у той же час знищення одного з механізованих батальйонів впливає на боєздатність бригади меншою мірою.

Згідно з поглядами іноземних воєнних фахівців, якщо втрати складають 50 – 60% за умови збереження управління, то вважається, що підрозділ частково втратив боєздатність, при втратах 50 – 60% і більше від штатної чисельності і втраті управління підрозділ вважається небоєздатним. Проте слід мати на увазі, що в оборонному бою рівень втрат підрозділів, при якому зберігається їх боєздатність, може бути вищим (до 60 – 70%). Значною мірою на боєздатність впливає і рівень морально-психологічного стану особового складу, який характеризується таким показником, як рівень морально-політичних, психологічних та ідеологічних якостей, військової дисципліни. Таким чином, визначаючи здатність противника вести бойові дії, необхідно враховувати всі чинники, які на неї впливають.

Одночасно з вивченням противника виявляють характер облаштування вихідного району для наступу чи характер оборони та оцінюють місцевість в його розташуванні. Правильна і всебічна оцінка району розміщення противника базується на твердих і глибоких знаннях його тактичних нормативів і поглядів щодо облаштування району.

Під час оцінки вихідного району для наступу слід з`ясувати, де і яким чином противник готує маршрути для висування своїх підрозділів, рубежі для розгортання, нові (основні і запасні) позиції і позиційні райони для розгортання сил і засобів у ході наступу тощо.

Оцінка характеру оборони може включати встановлення наявності та кількості підготовлених рубежів, смуг і позицій, опорних пунктів, стиків, ступеня їх інженерного облаштування, характеру мінно-вибухових та інших загороджень, сильних і слабких місць в обороні. Особливу увагу слід приділити правильному визначенню виду оборони та її елементів, що дозволить знайти найбільш доцільне рішення для її прориву (подолання).

Що стосується оцінки місцевості, то слід розуміти, що місцевість і метеорологічні умови суттєво впливають на ведення бою. Ці фактори сприяють успіху ведення бойових дій своїх військ і послаблюють противника не самі собою, а лише за умов, що вони будуть правильно оцінені і вміло використані у конкретній бойовій обстановці.

Під час оцінки місцевості у смузі майбутніх бойових дій визначають: особливості рельєфу; прохідність місцевості, стан доріг, природних та штучних перешкод, перевалів, проходів; наявність і характер водних перешкод, переправ, бродів, гідротехнічних споруд, найбільш зручних місць для форсування; умови спостереження і маскування; санітарно-епідеміологічний стан району у розташуванні противника; ступінь впливу місцевості на пересування і бойові дії військ противника; характеристику району бойових дій в економічному і політичному відношенні.

Правильна оцінка місцевості і метеорологічних умов дозволить встановити їх вплив на розташування елементів і побудову у цілому майбутнього бойового порядку противника і, що найголовніше, викрити можливий характер його дій.

У підсумку всієї роботи з визначення складу, положення і стану противника необхідно обрахувати кількісний склад його підрозділів, а саме: наявну на момент оцінки кількість основних бойових підрозділів – загальновійськових рот, батальйонів (залежно від ступеня деталізації), батарей, дивізіонів польової артилерії, батарей ППО, засобів повітряного нападу та загальну кількість танків, гармат, мінометів і РСЗВ, протитанкових ракетних комплексів.

Таким чином, після визначення складу, положення і стану противника та знаходження відповіді на запитання „Який противник перед нами діє, де він знаходиться і що робить?” стає можливим прогнозування характеру його подальших дій, тобто пошук відповіді на запитання „Що він (противник) буде робити далі?”.

Прогнозування можливого характеру дій противника здійснюється, з одного боку, у процесі всієї оцінки, а з іншого – є завершальним і найважливішим її етапом.

В основу прогнозування можливого характеру дій противника покладаються висновки із визначення бойового складу, положення і стану противника та знання його організаційно-штатних структур, поглядів на підготовку і ведення бойових дій, тактичних нормативів застосування підрозділів, а також розвідувальних ознак його підготовки до того чи іншого виду бойових дій.

Для того, щоб зробити вірні висновки із оцінки противника, необхідно враховувати також і оцінку своїх військ та провести порівняння результатів оцінки з таких питань: хто має у даний час ініціативу у бою; яке співвідношення за силами і засобами у перших ешелонах сторін; наявність підрозділів у других ешелонах (резервах) та їх можливості з нарощування зусиль за часом і напрямками, як це може змінити у подальшому співвідношення сил; хто має перевагу у повітрі.

Слід також розуміти і враховувати при прогнозуванні дій противника, те, що він завжди буде мати певні розвідувальні дані про наші війська і, спираючись на них, плануватиме свої дії.

Спрогнозувати можливий характер дій противника означає визначити:

по-перше, мету, яку він ставить перед собою у майбутньому бою і можливий задум його дій для досягнення цієї мети;

по-друге, на основі спрогнозованих мети і задуму дій – можливу кількість і щільність сил і засобів противника за напрямками, рубежами, ділянками; його сильні і слабкі місця; ураження яких підрозділів противника може різко знизити його бойові можливості; об`єкти, які треба знищити у першу чергу.

Визначення мети противника у майбутньому бою є вузловим пунктом усього етапу прогнозування його дій. Правильне викриття мети дозволить викрити і задум дій. Мета бою визначається видом бою, задумом старшого начальника; важливістю напрямку дій підрозідлів противника (на головному чи іншому напрямку); наявністю достатніх сил і засобів для досягнення цієї мети; характером місцевості.

Визначення мети і задуму наступних дій противника здійснюється у ролі командира підрозділу противника, причому розглядати потрібно варіанти найрішучіших дій з боку противника, щоб передбачити і підготуватись до гіршого для нас варіанта розвитку бойових дій.

Можлива мета бойових дій противника і бойові завдання, що випливають із неї, завжди будуть відповідати задуму старшого начальника та поставленим ним завданням. Для правильного визначення мети дій протилежного формування слід ураховувати можливий задум його старшого начальника і характер дій противника у смугах бойових дій сусідів.

Сформульована можлива мета дій противника у стислій формі повинна розкривати в цілому основний напрямок його ударів (дій) щодо досягнення найбільшого успіху в обстановці, яка склалася.

Задум дій противника визначається, виходячи із мети бою. Прогнозуючи його, треба мати на увазі, що противник для приховування своїх намірів і досягнення раптовості вживе всіх заходів щодо збереження їх у суворій таємниці і введення в оману протилежної сторони. Одночасно слід також ураховувати, що командування противника може мати відомості щодо угруповання і намірів дій наших військ, відповідно до чого будуть передбачатися певні контрзаходи, які складатимуть зміст задуму.

Прогнозування задуму дій противника у загальному вигляді полягає у встановленні таких елементів:

напрямку головного удару противника у наступі або напрямків зосередження основних зусиль в обороні, інших напрямків ударів чи зосередження зусиль на цих напрямках;

рубежів і районів, які противник намагатиметься захопити у наступі чи утримати в обороні;

можливих бойових порядків за етапами бою;

послідовності і способів дій противника у бою;

ймовірного часу розгортання і готовності підрозіділів противника до бойових дій та їх початку;

можливості та ймовірного порядку застосування засобів ЗМУ, ВТЗ, засобів РЕБ, інших високоефективних засобів.

Прогнозування напрямку головного удару (зосередження основних зусиль) та інших напрямків є одним із найважливіших елементів оцінки противника. При прогнозуванні вказаних напрямків слід виходити з поглядів командування противника на положення тактики, обов`язково враховувати характер місцевості та розвідувальні ознаки щодо зосередження зусиль на певних напрямках.

З вимог тактики випливає, що головний удар завдають, зазвичай, по слабкому місцю оборони противника і на тому напрямку, на якому можливо у найкоротші терміни вийти на рубіж виконання кінцевого завдання або у тил його підрозділів. При значній перевазі у силах і засобах можливе завдання головного удару і по найсильнішому угрупованню противника з метою його найшвидшого розгрому.

Місцевість повинна дозволяти противнику найбільш ефективно застосувати основні ударні сили, тому її характер також впливає на вибір напрямків зосередження зусиль.

Відомо, що результат бою значною мірою залежить від зосередження основних зусиль на вирішальному напрямку у вирішальний момент, а це потребує значної концентрації сил на вибраному напрямку. При визначенні напрямку головного удару військ противника (напрямку зосередження основних зусиль) треба ретельно проаналізувати дані щодо напрямків висування і районів зосередження, у першу чергу, танкових, аеромобільних підрозділів, місць розташування пунктів управління, районів зосередження і розгортання артилерії, напрямків активізації розвідки, підготовки доріг і колонних шляхів для висування підрозділів із глибини, районів проведення рекогносцировки.

Рубежі і райони, які противник буде намагатися захопити у наступі чи утримати в обороні при виконанні бойових завдань і відповідно до цього рубежі і напрямки введення у бій других ешелонів (резервів) чи рубежі і напрямки проведення контратак, визначаються, виходячи із аналізу місцевості і наявності важливих у тактичному відношенні рубежів, районів або об`єктів, змісту і глибини завдань підрозділів противника, їх ударних можливостей або ж можливостей щодо відбиття нашого наступу.

Паралельно із прогнозуванням напрямків зосередження зусиль, рубежів і районів, ґрунтуючись на результатах викритого наявного бойового порядку противника, а також виходячи із умов місцевості, необхідно визначити розмежувальні лінії між підрозділами (частинами) противника, у межах яких вони будуть діяти. Це непросте, але надзвичайно важливе завдання, адже чим правильніше будуть визначені розмежувальні лінії, тим точніше можна прогнозувати бойові порядки та бойові завдання противника.

Прогнозування можливих бойових порядків підрозділів противника найдоцільніше робити (якщо є достатньо часу) по всіх етапах бою. У наступі противника, наприклад, основними етапами бою можна вважати висування головних сил, подолання смуги забезпечення чи передової позиції, атаку переднього краю оборони головними силами, відбиття контратаки наших підрозділів, введення у бій других ешелонів для нарощування зусиль. На кожному з цих етапів противник буде створювати новий бойовий порядок.

Так, подолання смуги забезпечення противника може здійснюватись передовими загонами, авангардами, розвідувальними підрозділами при підтримці певної кількості артилерії, армійської і тактичної авіації. Атаку ж переднього краю головної смуги оборони противник здійснюватиме своїми головними силами. Як у першому, так і у другому випадках противник буде розташовувати свої підрозділи у певному бойовому порядку.

Отже, на кожному з етапів бою противник матиме новий бойовий порядок, який відрізнятиметься від попереднього, тому завдання командира і штабу полягає у тому, щоб якнайточніше спрогнозувати всі можливі бойові порядки підрозділів противника протягом бою, обчислити їх кількісні показники і врахувати все це при прийнятті рішення.

Під час визначення можливої побудови кожного бойового порядку треба виходити із попередніх етапів оцінки противника, і, насамперед, із визначення положення його підрозділів.

Визначення і прогнозування бойового порядку противника сприяє викриттю напрямку його головного та іншого ударів (зосередження зусиль), а також дозволяє передбачити послідовність захоплення певних районів, позицій у наступі чи утримання їх в обороні.

Прогнозування послідовності і способів дій противника – це об`ємний і суто ймовірнісний процес, який триває протягом усього етапу прогнозування. Проте у загальному вигляді його зміст може бути наступним.

Щодо наступу противника визначають:

1) порядок переходу противника у наступ:

можливий характер дій авіації;

час і маршрути висування для зайняття вихідних районів для наступу;

час і порядок висування авангардів і головних сил із вихідних районів;

порядок подолання передовими загонами смуги забезпечення (передової позиції);

час і рубежі розгортання у батальйонні, ротні, взводні колони і переходу в атаку;

2) порядок застосування сил і засобів для проведення вогневої підготовки атаки:

сили і засоби, які можуть залучатися в першу чергу, а саме, засоби високоточної зброї;

кількість і щільність артилерії і мінометів;

час і маршрути висування (перегрупування) засобів ураження і найбільш вірогідні райони їх розгортання;

можлива тривалість і час проведення вогневої підготовки;

можливий характер дій у цей період тактичної та армійської авіації;

3) порядок ведення наступу:

способи і час виконання підрозділами першого ешелону найближчих завдань;

час, рубежі і напрямки введення у бій других ешелонів (резервів);

сили і засоби, які найімовірніше будуть залучатися для підтримки введення у бій других ешелонів;

можливий склад, час, райони висадки, можливі завдання і характер дій тактичних повітряних десантів;

час виконання формуваннями противника кінцевих завдань.

Щодо оборони противника визначають:

1) порядок застосування сил і засобів для вогневого ураження наших підрозділів у вихідному районі, під час висування і розгортання;

які сили і засоби можуть для цього залучатися;

можлива тривалість і час проведення контрпідготовки;

можливий характер дій авіації, можливий час і глибина завдання вогневих ударів;

2) порядок дій противника у смузі забезпечення (на передовій позиції):

склад сил і засобів, що можуть бути виділеними у смугу забезпечення;

можливі позиції і склад сил, що їх оборонятимуть;

характер і послідовність оборонних (стримуючих) дій;

способи і порядок застосування засобів ураження, інженерних та інших загороджень;

порядок відведення підрозділів прикриття;

3) порядок дій противника щодо утримання основного і тилового районів оборони:

вид побудови оборони;

способи і послідовність ведення оборонного бою підрозділами;

порядок застосування засобів ураження (у першу чергу – ракетних підрозділів, артилерії);

склад і рубежі розгортання протитанкових резервів, ударів протитанкових вертольотів;

час, напрямки і рубежі можливих контратак других ешелонів (резервів);

можливий характер дій авіації з безпосередньої авіаційної підтримки підрозділів.

Визначення можливої послідовності і способів дій противника повинно бути якомога глибшим і детальним. Найбільш достовірне і повне прогнозування дій противника у бою дає можливість командирові приймати відповідне такому розвитку подій рішення та, у першу чергу, на випередження тих чи інших дій противника.

Виключно важливим у прогнозуванні можливого характеру дій противника є визначення ймовірного часу розгортання і готовності його підрозділів до бойових дій та їх початку. Правильні розрахунки часу дозволяють своєчасно прийняти (уточнити) обґрунтоване рішення, поставити бойові завдання підрозділам та запобігти раптових дій противника.

Розгортання противника для ведення бойових дій характерне для наступу з ходу після висування із району зосередження і для зустрічного бою після здійснення маршу. В обороні розгортання підрозділів противника відбувається під час зайняття оборони і під час висування другого ешелону (резерву) із району розташування на рубіж контратаки.

Час готовності до бойових дій по можливості обчислюється як сумарний час на висування підрозділів, їх розгортання й уточнення завдань на місцевості. Але у цьому випадку повинні бути наявні вихідні дані і, у першу чергу, час початку висування противника. Проте такі дані, як правило, є невідомими. Тому час готовності противника до бойових дій, час їх початку може бути розрахований, виходячи із побічних розвідувальних ознак, таких, як час зняття противником своїх мінних полів, пророблення проходів у наших мінних полях, завершення розгортання артилерії на вогневих позиціях, розосередження авіації на польові аеродроми тощо.

Основна мета встановлення можливостей та імовірного порядку застосування зброї масового ураження і високоточної зброї полягає у з`ясуванні: в який період бойових дій, якими засобами ураження, протягом якого часу і з якими наслідками для наших військ противник може нанести ураження.

Для цього спочатку проводять розрахунки можливостей протилежного угруповання щодо застосування засобів ураження, а потім роблять висновки про характер і масштаб застосування видів і систем зброї.

Зі з`ясуванням можливого порядку застосування противником найважливіших засобів ураження завершується основна робота з прогнозування задуму його дій. Проте така послідовність прогнозування елементів задуму є суто умовною. Визначення тих чи інших положень задуму повинно передбачати постійне повернення до раніше зроблених висновків та їх переосмислення відповідно до нових висновків.

Таким чином, у процесі прогнозування можливого характеру дій противника необхідно обов`язково дотримуватись правил його оцінки, які полягають у необхідності постійного повернення до раніше зроблених висновків для їх корегування.

У підсумку всієї роботи з прогнозування задуму дій необхідно обчислити можливу кількість сил і засобів противника і їх щільності за напрямками, рубежами, ділянками дій.

Найважливішим моментом у вирішенні цього завдання є визначення кількісних показників щодо підрозділів противника, його бойової техніки і озброєння, яке необхідно брати за основу під час розрахунку співвідношення сил і засобів сторін. Але передусім треба з`ясувати, що ж розуміється під поняттям „сили і засоби противника”.

При підрахуванні кількості сил противника мається на увазі у тактичній ланці кількість мотопіхотних, танкових і розвідувальних взводів, рот, батальйонів, які діють чи діятимуть безпосередньо проти наших підрозділів у межах ділянки (смуги) оборони чи наступу.

При підрахуванні кількості засобів противника беруть до уваги основні засоби ураження, наявні на озброєнні його військ, а саме: бойові броньові машини (танки, БМП і БТР), гармати польової артилерії, пускові установки реактивних систем залпового вогню, міномети, протитанкові засоби (самохідні і переносні установки ПТКР), зенітні засоби (ЗСУ і ПУ ЗРК), протитанкові вертольоти та бойові літаки.

Кількість цих сил і засобів розраховується окремо за всіма можливими варіантами бойових порядків військ противника, які він може мати протягом усього часу виконання нашим підрозділом бойового завдання.

Одночасно з підрахунком сил і засобів противника за всіма наведеними вище етапами розраховують їх тактичну щільність на один кілометр фронту як відношення кількості конкретних сил і засобів до ширини фронту, на якому прогнозується їх дія.

Керуючись таким підходом, проводять розрахунки кількостей сил, засобів і їх щільностей, а також втрат та поповнень у підрозділі.

Розраховані таким чином кількість, тактична щільність сил і засобів, а також втрати та поповнення противника зводяться у таблиці і є вихідними даними для розрахунку штабом батальйону співвідношення сил і засобів сторін.

Визначення сильних і слабких місць противника є важливим питанням, від урахування якого суттєво залежить хід бою.

Вірно виявлені слабкі місця дають змогу командирові визначити у своєму рішенні заходи впливу на ці місця з метою уразити їх з максимальною ефективністю, що дозволить у підсумку виконати бойове завдання з меншими втратами. Так, наприклад, наявність великих проміжків і відкритих флангів в обороні противника дає можливість використати це для проведення рішучих рейдових дій з метою сприяння її прориву.

Слабкими місцями противника можна, наприклад, вважати такі: дії противника на незнайомій місцевості, труднощі ведення наступу в умовах осіннього бездоріжжя, великі втрати, яких він зазнав у попередніх боях, відсутність резервів, слабка протиповітряна оборона військ та ін.

З іншого боку, визначення сильних місць у противника сприяє правильному прийняттю рішення щодо їх, так би мовити, «нейтралізації» всіма можливими шляхами. Наприклад, прийняття рішення на проведення спеціальних заходів маскування й інженерного обладнання позицій РЛС ППО для їх захисту від дії розвідувально-ударного комплексу.

Сильними місцями противника можна, наприклад, вважати такі: випередження протилежної сторони у розгортанні сил і засобів; значна перевага противника у силах і засобах на певному напрямку (рубежі, районі); здатність здійснювати швидкий маневр елементами бойового порядку; наявність сильного другого ешелону (резерву); сприяння характеру місцевості у реалізації задуму противника; відсутність уразливих (відкритих) флангів у бойових порядках; наявність у противника значної кількості засобів РЕБ і систем високоточної зброї, особливо розвідувально-ударних і вогневих комплексів тощо.

Сильною чи слабкою стороною противника обов`язково буде його морально-психологічний стан. Відомо, що моральний фактор, стан духу особового складу, який виконує бойове завдання, відіграє важливу роль у бою, впливаючи на його результат. Тому оцінка противника, яка проводиться з урахуванням морально-психологічного стану його особового складу, буде найбільш достовірною і наближеною до реальної дійсності.

Важливим етапом є визначення підрозділів (обєктів) противника, ураження яких різко знизить його бойові можливості.

Під час прогнозування можливого характеру дій противника повинні бути визначені підрозділи, що діють на головному та іншому напрямках, найбільш важливі елементи бойового порядку, ураження яких значно знизить бойові можливості противника.

Відомо, якщо розвідувально-ударний комплекс (РУК), ракетні війська, артилерія є основним вогневим засобом, то головною ударною силою вважають танкові і механізовані війська. Своєчасне виявлення у складі військ противника танкових та механізованих підрозділів дозволить знищити їх до введення у бій, щоб позбавити противника ударної сили або значно послабити її.

Об`єкти, які необхідно визначити для ураження. В інтересах планування вогневого ураження противника та для подальшої організації розвідки необхідно встановити наявність і кількість важливих об`єктів, що є у противника в межах встановлених зон детальної й оглядової розвідки. Ці об’єкти класифікують як об`єкти тактичної розвідки.

До об’єктів тактичної розвідки належать:

пункти управління батальйону (дивізіону), бригади (полку);

мотопіхотні (піхотні), танкові і розвідувальні роти – у наступі або взводні опорні пункти – в обороні;

батареї польової артилерії, мінометні взводи, взводи ПТРК, ЗСУ (ЗРК), взводи РРТР і РЕБ;

група (окремі літаки і вертольоти) тактичної й армійської авіації в повітрі, посадкові майданчики армійської авіації;

окремий корабель і транспортне судно;

ділянки мінних полів, загороджень інших видів, переправи через водні перешкоди, вузли військових комунікацій;

частини (підрозділи) та органи військового тилу.

Із визначенням найважливіших об`єктів для ураження противника завершується робота щодо прогнозування можливого характеру його дій.

Результат прогнозування можливого характеру дій противника є ймовірною величиною, тому треба завжди враховувати те, що навіть достовірно викритий задум дій противника (наприклад, добутий розвідкою реальний план його дій) не буде абсолютно точно втілюватись у життя. Очевидно, він буде коригуватися противником і навіть змінюватись залежно від обстановки і дій наших військ.

Таким чином, доцільно розглядати різні варіанти можливих дій противника, вибираючи при цьому найбільш імовірний. Це дасть змогу командирові прийняти рішення, виходячи з найбільш імовірного варіанта та передбачити свої дії у разі дій противника за іншими варіантами.