Правові основи діяльності електронних ЗМІ

 

Нині найважливішу роль у сфері масової інформації відіграє ді­яльність електронних засобів масової інформації, до яких належать телебачення і радіомовлення. Як уже зазначалося, особливості право­вого регулювання їх діяльності зумовлюені використанням ними тех­нічних засобів розповсюдження інформації, а для ефірних ЗМІ - ще й використанням такого вичерпного ресурсу, як радіочастотний, що потребує додаткового впорядкування їх діяльності.

Існують певні міжнародно-правові стандарти діяльності електрс нних ЗМІ, які охоплюють не лише технічну сторону (міжнародне правове регулювання використання радіочастотного ресурсу), а й пеі ною мірою змістов.

Необхідність певною мірою регулювати змістові аспекти діяль ності електронних ЗМІ пояснюється незалежністю розповсюджен­ня їх інформації від державних кордонів і, отже, неможливістю на­ціональної держави встановлювати правила розповсюдження інфор­мації на власній території закордонними електронними ЗМІ. Напри­клад, можна назвати прийняту ЮНЕСКО Декларацію керівних прин­ципів щодо використання мовлення через супутники для вільного ви­користання інформації, розвитку освіти і розширення культурних об­мінів, яка містить низку норм, що спрямовані на вирішення подібних питань, зокрема:

- ч. 1 ст. 2 цієї Декларації передбачає, що "при мовленні через супутники повинні поважатися суверенітет та рівність усіх держав";

- ст. 10 установлює, що "при підготовці програм прямого мов­лення на інші країни потрібно враховувати розбіжності в на­ціональних законах країн, об'єктів мовлення";

- ст. 11 визначає, що "принципи цієї Декларації повинні застосову­ватися з повною повагою до прав людини і основних свобод".

Питанням регулювання діяльності організації телевізійного мов­лення, що розповсюджується на іноземні країни, присвячена також і підписана Україною 14 червня 1996 р. Європейська конвенція про транскордонне телебачення, процес ратифікації якої нашою держа­вою, на жаль, затягнуся.

Основним національним нормативно-правовим актом у цій галуіі є Закон України "Про телебачення і радіомовлення".

Згідно із ст. 1 цього Закону, телерадіомовлення - це створення (комплектування та/або пакетування) і розповсюдження програм-пакетів програм, передач з використанням технічних засобів теле-комунікацій для публічного приймання за допомогою побутових теле-та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на до­говірних засадах.

Суб'єктом телерадіомовлення є телерадіоорганізація - зареєстро­вана у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телеба­чення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Законодавство виділяє такі види телеорганізацій: приватні, дер­жавні, комунальні, громадські та Суспільне телерадіомовлення:

- приватні телерадіоорганізації - це такі, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, які набули права влас­ності на телерадіорганізацію або на частку її статутного фон­ду шляхом заснування або в інший передбачений законодав­ством спосіб;

- державні телерадіоорганізації- телерадіоорганізації, які є державними підприємствами і засновані органами держав­ної влади;

- комунальні телерадіорганізації - телерадіорганізації, які на­лежать територіальним громадам і засновані органами місце­вого самоврядування;

- громадські телерадіоорганізації - телерадіоорганізації, які відповідно до закону є неприбутковими організаціями, ство­реними з метою задоволення інформаційних потреб територі­альних громад.

Суспільне телерадіомовлення -телерадіоорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи ма­сової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського наро­ду і діє згідно з єдиною програмною концепцією. Порядок створен­ня та діяльності суспільного телерадіомовлення визначається Зако­ном України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлен­ня України".

Згідно зі нормами ст. 12 Закону України "Про телебачення і ра­діомовлення", право на заснування телерадіоорганізацій як суб'єктів господарювання в Україні належить юридичним особам України та громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності.

Не можуть бути засновниками телерадіоорганізацій:

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, якщо рішення про їх створення або положення про них не пе­редбачає повноважень засновувати телерадіоорганізації;

- юридичні особи, статутні документи яких не передбачають можливість створення телерадіоорганізацій;

- іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства;

- політичні партії, профспілкові, релігійні організації та юри­дичні особи, яких вони заснували;

- громадяни, які за вироком суду відбувають покарання у місцях позбавлення волі або визнані судом недієздатними.

Допускається участь іноземних фізичних або юридичних осіб у статутному фонді телерадіоорганізацій.

Органом державного регулювання у сфері телебачення і радіомов­лення є Національна рада України з питань телебачення і радіо­мовлення - орган, порядок призначення персонального складу якого прямо передбачений Конституцією України.

Правовий статус і компетенція Національної ради Украї­ни з питань телебачення і радіомовлення визначаються Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Згідно зі ст. 1 цього Закону Національна рада Укра­їни з питань телебачення і радіомовлення (Національна рада) є кон­ституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяль­ності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері теле-радіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, пе­редбачених цими законами.

У склад Національної ради составляє вісім осіб, по чотири з яких призначаються відповідно Верховною Радою України і Президентом України строком на чотири роки. Одна й та сама особа може бути по­вторно призначена членом Національної ради лише один раз. Національ­на рада є повноважною у разі призначення не менше як шість її членів.

Повноваження Національної ради, згідно із Законом "Про Про На­ціональну раду України з питань телебачення і радіомовлення" поді­ляються на регуляторні (ст. 14) та наглядові (ст. 13).

До регуляторних повноважень, що здійснюються Національною радою у сфері телерадіомовлення, зокрема, належать:

- ліцензування телерадіомовлення;

- участь у розробці та погодження проекту Національної табли­ці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;

- розробка умов використання та визначення користувачів радіо­частотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення;

- забезпечення і сприяння конкуренції у діяльності телерадіоорга­нізацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції у телерадіоінформаційному просторі;

- ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України.
У рамках своїх наглядових повноважень Національна рада, зокре­ма, здійснює:

- нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства Укра­їни у сфері телебачення і радіомовлення;

- нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства Укра­їни щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення;

- нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій;

- нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодав­ством порядку мовлення під час проведення виборчих кампа­ній та референдумів;

- нагляд за дотриманням стандартів та норм технічної якості те-лерадіопрограм;

- нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії;

- нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законо­давства України щодо частки вітчизняного продукту у їх про­грамах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні те­лерадіомовлення;

- нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

- нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодав­ства щодо частки іноземних інвестицій у їх статутному фонді;

- застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону;

- офіційний моніторинг телерадіопрограм.

Частину функцій Національної ради здійснюють Представники Національної ради в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до компетенції яких (ст. 11) віднесено:

- нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства у га­лузі телерадіомовлення;

- нагляд за виконанням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензії;

- моніторинг телерадіопрограм;

- нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодав­ством порядку мовлення під час проведення виборчих кампа­ній та референдумів, інформування Центральної виборчої ко­місії, відповідних територіальних виборчих комісій, Націо­нальної ради про виявлені порушення;

- надсилання до Національної ради подання про факти пору­шень законодавства у галузі телерадіомовлення.

Цим же Законом (ст. 21) визначено перелік санкцій, які Національ­на рада може застосовувати до телерадіорганізацій (ліцензіатів) у разі порушення ними законодавства України, ліцензійних умов та умов лі­цензій. У таких випадках Національна рада має право:

- оголошувати попередження;

- накладати штраф;

- звертатися до суду із заявою про анулювання ліцензії.

Єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відпо­відно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися канала­ми мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних за­собів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію є ліцензія на мовлення, видана Національною радою

Телерадіорганізація-ліцензіант має право розпочати мовлення про­тягом року з дня набрання чинності відповідною ліцензією, про що в десятиденний термін зобов'язана повідомити Національну раду.

Ліцензуванню підлягають такі види мовлення: 1) супутникове; 2) ефірне; 3) кабельне; 4) проводове; 5) багатоканальне.

Видача ліцензій на мовлення здійснюється:

- на конкурсних засадах (за результатами відкритих конкурсів) для ефірного та багатоканального мовлення з використанням радіочастотного ресурсу;

- без конкурсів (за заявковим принципом) щодо всіх інших ви­дів мовлення.

Конкурс на отримання ліцензії оголошується Національною ра­дою, причому в оголошенні зазначаються територія розповсюджен­ня, канал та частоти, потужність передавача, обсяг мовлення (годин на добу) тощо.

Національна рада визначає також конкурсні умови, а саме:

- ліцензійні умови для відповідного виду мовлення;

- вимоги до програмної концепції мовлення;

- вимоги щодо організаційно-технічних, фінансових та інвести­ційних зобов'язань майбутнього ліцензіата.

Безпосередній перелік таких умов визначається Рішенням Націо­нальної ради. Рішення про видачу ліцензії приймається Національ­ною радою після визначення переможця конкурсного відбору і оформ­ляється протоколом, який підписується під час засідання Національ­ної ради. Строк дії ліцензії встановлюється рішенням Національної ради згідно із заявою телерадіоорганізації, але він не може бути мен­шим за 7 років - для ефірного мовлення і 10 років - для кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення визначеного строку ліцен­зія втрачає чинність, якщо не прийнято рішення про її продовження.

У ліцензії Національної ради, зокрема, зазначаються: назва та вид телерадіорганізації, місцезнаходження, вид діяльності, логотипи та позивні, програмна концепція, територія і спосіб розповсюдження, категорія споживачів, мова програм і передач (із зазначенням відсо­ткової частки української мови), інформація про засновників.

Інструментом, що забезпечує можливість належної ідентифікації програм та передач і здійснення контролю за додержанням законо­давства та ліцензійних умов, є обов'язок телерадіоорганізацій пові­домляти вихідні дані (ст. 46 Закону України "Про телебачення і раді­омовлення"). До вихідних даних належать:

- під час трансляції (ретрансляції) радіопрограми - найменуван­ня та позивні телерадіоорганізації, які вона повинна повідо­мляти не рідше ніж щогодини;

- під час трансляції телепередачі - логотип, емблема або інші вихідні дані, які повинні постійно використовуватись.

Крім того, для трансляції телепередач Рішенням Національної ради запроваджено Систему візуальних позначок класифікації кіно-відеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована. Від­повідно до цієї Системи, кіновідеопродукція, що транслюється на те­леканалах України, поділяється на три категорії, залежно від аудито­рії, на яку вона розрахована. її показ по телебаченню має супроводжу­ватися відповідними візуальними позначками:

категорія І - без обмежень аудиторії (загальнодоступна) - зеле­ний колір;

категорія II- перегляд неповнолітніми глядачами рекомендуєть­ся разом з батьками або з одним із батьків - жовтий колір;

категорія III- рекомендується тільки для дорослих - червоний колір.

Фільми, заборонені для розповсюдження і демонстрування в Укра­їні та без права показу на телеканалах, не підпадають під жодну ка­тегорію.

Під час трансляції візуальна позначка на телеекрані кіновідеопродукції категорій II і III має постійно бути у правому нижньому куті.

Кіновідеопродукція, що належить до категорії І, супроводжується відповідною позначкою на телеекранах протягом перших трьох хви­лин трансляції.

Телекомпанії зобов'язані подавати візуальні позначки категорій II (трикутник) і III (квадрат) у друкованих програмах своїх передач.