Фактори забезпечення національної безпеки

Нинішній етап розвитку людської цивілізації характеризується тим, що сфера забезпечення національної безпеки сучасної держави перебуває у стані стрімких та постійних змін, і в ній переплітаються практично всі сторони життєдіяльності суспільства та функціонування держави. Цей стан має багато детермінант та потребує значної уваги з боку наукового аналізу.

Забезпечення національної безпеки будь-якої країни як систематична цілеспрямована діяльність державних органів і структур громадянського суспільства щодо подолання негативних тенденцій стосовно людини і громадянина суспільства і держави та створення умов для їх належної життєдіяльності постійно перебуває під впливом різних факторів. Виникнення їх широкого спектру вимагає здійснення ґрунтовного наукового аналізу щодо виявлення впливу головних із них, з метою своєчасного зміщення акцентів у загальнодержавній політиці забезпечення національної безпеки, постановки відповідних завдань перед провідними ланками системи забезпечення національної безпеки, що й зумовлює актуальність і необхідність теоретичних розробок у цій царині.

Сьогоднішній стан наукового осмислення національної безпеки характеризується збільшенням уваги до теоретико-правових розробок національної безпеки. Однак у науковій літературі неоднозначно підходять до визначення тих чи інших факторів, які впливають на процес забезпечення національної безпеки. З етимологічної точки зору фактор розглядають як причину, рушійну силу будь-якого явища, процесу, що визначає його окремі риси чи характер у цілому, а також момент, істотну обставину в якому-небудь процесі, явищі. З огляду на це одні науковці поділяють їх на воєнні і невоєнні, інші вважають пріоритетними економічні, політичні, науково-технологічні, міжнародні та соціокультурні. Так зазначають, що в кожний період часу ті або інші фактори можуть мати домінуюче значення, а інші – другорядне. До того ж багато чинників є взаємозалежними, оскільки зміна одних веде до зміни інших. У будь-якому разі аналіз факторів, які впливають на діяльність щодо забезпечення національної безпеки, є перспективним напрямком у досліджуваній сфері, в т. ч. в аспекті євроінтеграції.

На сучасному етапі одними з найбільш істотних факторів, які необхідно враховувати при забезпеченні національної безпеки, є такі: ступінь суспільно-політичної та соціально-економічної стабільності суспільства, особливості політичного режиму, рівень правової культури різних суб’єктів правовідносин, особливо посадових осіб державного апарату, особливості історичних умов існування країни, геостратегічне положення країни, процеси глобалізації.

Серед перших слід відмітити політичні фактори. Зокрема, особливості політичного режиму; розвиненість політичної системи, насамперед наявність багатопартійності та належним чином урегульованих відносин влади й опозиції; наявність механізму виявлення та реалізації громадської ініціативи населення та його впливу на рішення державної влади, громадського контролю за їх прийняттям та виконанням; статус влади в суспільній свідомості, показником якого є ступінь довіри до владних структур, авторитет влади; ефективність функціонування механізму державної влади, в тому числі – поділу влади.

З огляду на те, що більшість цих чинників у сучасних умовах мають негативну оцінку, важливим видається, щоб система забезпечення національної безпеки якомога швидше адаптовувалася до умовдемократичного суспільства, до пріоритету інтересів людини, неухильного дотримання прав людини, розвивалася в напрямку пошуку та застосування нових форм забезпечення національних інтересів на шляху створення інститутів громадянського суспільства, стимулювання громадської активності, розвитку механізму зворотного зв’язку від держави до суспільства.

Серед правових факторів слід відзначити падіння регулюючої ролі права, відсутність належної ефективної правоохоронної діяльності, низьку правову культуру населення і представників влади, правовий нігілізм.

В умовах зниження авторитету влади, втрати суспільством нормативної орієнтації виникають протиріччя між нормами права і нормами моральності. Передумовою даного процесу є розчарування в існуючій нормативній правовій системі, невіра в її дієвість. Чинне законодавство подекуди сприймається не тільки як неефективне, але і як несправедливе. Зростає невдоволення бюрократизмом, тяганиною, невиправданими пільгами і привілеями, відсутністю турботи про пересічного громадянина.

З точки зору концептуальних основ для забезпечення національної безпеки істотне значення має не лише наявність деталізованої та розробленої системи законодавства, а й рівень розвитку правової системи, важливими компонентами якої є ступінь відповідності функціонуючих правових норм правосвідомості та праворозумінню громадян. З огляду на це проблему забезпечення національної безпеки неможливо вирішити при низькому рівні правової культури громадян і представників органів державної влади, відсутності традиції правової держави. Стан правової культури держави є показником ступеня зрілості її правової системи, відображає досягнутий рівень прогресивно-правового розвитку. Головними її показниками є ступінь розвиненості правового простору; досконалість правових актів і законодавства вцілому; якість законодавчої та правозастосовної практики в країні; рівень усвідомлення прав, обов’язків і взаємної відповідальності держави і людини; ефективність правоохоронної системи. Правовий нігілізм втілює низький рівень правової культури і є її антиподом. Він знаходить своє вираження в загальній недооцінці права, неповажному ставленні до права, законів, нормативного порядку, відсталості, правовій невихованості значної частини населення. Тому високий рівень правового нігілізму представників влади та населення є одним із факторів, який негативно впливає на забезпечення національної безпеки.

На стан і забезпечення національної безпеки впливають також соціально-економічні фактори. Особливо негативними є такі: непослідовність соціальної політики держави, збільшення безробіття; високий рівень криміналізації економіки; зрощування тіньового капіталу з державним апаратом; помилкові рішення органів державної влади різних гілок і рівнів, зокрема при прийнятті стратегічних рішень в економічній сфері (особливо при приватизації стратегічно важливих для держави об’єктів). Важливим фактором є ступінь соціально-економічної та суспільно-політичної стабільності суспільства. Будь-яка система забезпечення національної безпеки в сучасному світі в складних міжнародних та внутрішніх умовах змушена рахуватися з можливістю значних змін у рівні її стабільності, що змушує створювати ті або інші стабілізуючі механізми. Наявність у сучасній Україні великої кількості соціальних протиріч, їх неврегульованість та існування тенденцій до подальшого загострення багатьох із них обумовлює відносно тривале збереження нестабільності в широкому колі суспільних відносин і цілій низці регіонів країни при можливості розвитку її у бік формування нових кризових ситуацій. Ця особливість сучасного розвитку українського суспільства висуває перед механізмом забезпечення національної безпеки проблеми створення та розвитку механізму попередження явищ нестабільності у різних сферах суспільного життя, забезпечення ефективної діяльності системи забезпечення безпеки в умовах загострення нестабільності під впливом посилення соціальних суперечностей та конфліктів.

Серед інших факторів слід відзначити особливості історичних умов існування країни та врахування геостратегічного положення нашої країни. Значення першого фактора визначає недопустимість спроб механічного перенесення на сучасний історичний ґрунт таких моделей організації забезпечення безпеки, які в минулому країни чи за кордоном мали очевидні позитивні результати. Останні залежать від конкретних історичних умов розвитку певного суспільства. Наприклад, у сучасних умовах побудови демократичної правової держави в Україні при формуванні механізму боротьби з тероризмом не можна допускати згортання демократичних інститутів, різкого обмеження прав і свобод громадян заради забезпечення жорсткого правопорядку будь-якими засобами.

Отже, поняття національної безпеки відображає провідну роль нації — політичної, державно-громадської спільноти — як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

У державах сучасного світу національна безпека стала невід'ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається терміном із багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей або системи, і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного добробуту, а не лише фізичне виживання індивідів усередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої та військової політики тощо.

Національна безпека функціонує через систему різноманітних відносин між особою та суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і державою, між різними державами. Тому національна безпека — це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав та свобод людини та громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства й суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

 

 

РОЗДІЛ 2.