Національна безпека України: основні підходи та визначення

Проблеми національної безпеки належать до найважливіших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. Теорія національної безпеки — це метанаука, яка поєднує прикладні аспекти соціальних, військових, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості та соціальних спільнот різних рівнів. Тому під час вивчення національної безпеки використовують чимало категорій, зокрема такі: безпека, національна безпека, національні інтереси, об'єкти національної безпеки, суб'єкти національної безпеки, чинники забезпечення безпеки, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки, принципи національної безпеки, функції національної безпеки тощо.

Безпека — це стан, коли кому, чому-небудь ніщо й ніхто не загрожує; водночас це й діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної втратити їх, знищити матеріальні та духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. Наявність безпеки є необхідною умовою та одним із основних мотивів життєздатності людини, суспільства, держави і світового співтовариства.

З виникненням національних держав, перетворенням їх на основний суб'єкт міжнародних відносин, безпека набула характеру національної безпеки. Англійський філософ і політичний мислитель Томас Гобс (1558—1679 pp.) свого часу сказав: національна безпека — не просто центр державницької діяльності, вона — головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гобс, узагалі неможлива будь-яка держава.

Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації — політичної, державно-громадської спільноти — як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

У державах сучасного світу національна безпека стала невід'ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається терміном із багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей або системи, і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного добробуту, а не лише фізичне виживання індивідів усередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої та військової політики тощо.

У Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України, схваленій Верховною Радою України 16 січня 1997 p., це поняття визначено як "стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за яких забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам".

Водночас національна безпека є системою оптимізації взаємовідносин між усвідомленими загрозами та ресурсами, що має суспільство для протидії цим загрозам. Загрози для суспільства є завжди, а рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним. Тому національна безпека є динамічним засобом досягнення і підтримки балансу між реальними та потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб'єкта протидіяти їм, з іншого.

Національна безпека функціонує через систему різноманітних відносин між особою та суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і державою, між різними державами. Тому національна безпека — це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав та свобод людини та громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства й суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Основними об'єктами національної безпеки є:

— людина і громадянин — їхні конституційні права та свободи;

— суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

— держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

— нація та інші національні спільноти, її самобутність та чинники саморозвитку;

— соціальні спільноти, їх функціональні ролі та чинники розвитку;

— природа, природне середовище — його безпосередній стан.

Суб'єктами національної безпеки є держава, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, громадяни, громадські організації та об'єднання. Основним суб'єктом забезпечення національної безпеки є держава. Суб'єкти національної безпеки є суб'єктами політичної, економічної, соціальної, інтелектуальної та інших видів діяльності, на основі яких виникає стан захищеності інтересів громадянина, суспільства, держави.

Методи забезпечення національної безпеки України недержавною системою безпеки поділяються на правові, організаційно-технічні та економічні.

До правових методів забезпечення національної безпеки України належить розроблення нормативно-правових актів, які регламентують суспільні відносини у сфері національної безпеки, і нормативних методичних документів з питань забезпечення національної безпеки України. Найбільш важливими напрямами цієї діяльності е:

• внесення в установленому законом порядку проектів змін і доповнень у законодавство України, яке регулює відносини в сфері забезпечення національної безпеки, з метою створення і удосконалення функціонування системи забезпечення національної безпеки України, усунення внутрішніх протиріч у законодавстві, протиріч, пов'язаних із міжнародними угодами, до яких приєдналась Україна, а також з метою конкретизації правових норм, які встановлюють відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення національної безпеки України;

• законодавче розмежування повноважень між системами державного та недержавного забезпечення національної безпеки, визначення цілей, завдань, принципів і методів цієї діяльності, положень щодо координації та взаємодії;

• розроблення і прийняття нормативно-правових актів України, які встановлюють відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення чинного безпекового законодавства України;

• уточнення статусу іноземних підприємств, що надають послуги у сфері забезпечення особистої і суспільної безпеки, а також інвесторів при залученні іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури національної безпеки України;

• законодавче закріплення пріоритету розвитку вітчизняних засобів і систем безпеки;

• визначення статусу організацій, які надають послуги у сфері забезпечення особистої і суспільної безпеки, вироблення механізмів правового регулювання їх діяльності;

• створення нормативно-правової бази для формування в Україні недержавної системи забезпечення національної безпеки та її регіональних структур.

Організаційно-технічними методами забезпечення національної безпеки України є:

• створення і удосконалення системи забезпечення національної безпеки України, яка складатиметься із державної і недержавної складових;

• сприяння у посиленні правозастосовної діяльності органами державної влади, включаючи широку участь у попередженні правопорушень у сфері забезпечення національної безпеки, притягненні до відповідальності осіб, що вчинили злочини та інші правопорушення у цій сфері;

• розроблення, використання і удосконалення засобів і систем безпеки, методів контролю їх ефективності, підвищення надійності їх функціонування;

• виявлення загроз і небезпек, що можуть дестабілізувати нормальне функціонування системи національної безпеки;

• участь у сертифікації засобів і систем безпеки, ліцензуванні діяльності, стандартизації способів і засобів в сфері забезпечення особистої і суспільної безпеки;

• контроль за діями персоналу у системах безпеки, підготовка кадрів з управління національною безпекою;

• формування системи моніторингу показників і характеристик національної безпеки України в найбільш важливих сферах життєдіяльності особи і суспільства.

Економічні методи забезпечення національної безпеки України включають в себе:

• розроблення програм забезпечення національної безпеки України і визначення порядку їх фінансування за рахунок недержавної системи забезпечення національної безпеки;

• удосконалення системи фінансування робіт, пов'язаних із реалізацією правових і організаційно-технічних методів забезпечення національної безпеки, створення системи страхування ризиків фізичних і юридичних осіб.

 

Національна безпека України за суспільними сферами функціонування поділяється на такі основні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, демографічну, екологічну, гуманітарну та військову безпеки. Вони характеризуються своєрідністю, але перебувають у тісних взаємозв'язку і взаємозалежності. Вказані елементи є однаково важливими для формування комплексної системи безпеки, але, залежно від історичних обставин, різноманітних чинників кожна складова може набувати особливого значення.

Звичайно, що побудова такої важливої підсистеми має відбуватись на науковій основі згідно з основоположними началами її функціонування, таким чином можна впевнено казати про необхідність окреслення принципів побудови національної безпеки. Зокрема до основних з них можна віднести:

• пріоритет забезпечення українських національних інтересів;

• пріоритет превентивних заходів забезпечення національної безпеки;

• невідворотність відплати за створення умов або реальне заподіяння шкоди українським національним інтересам;

• законність;

• непорушність конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• безумовне надання пріоритету раціональній та превентивній безпеці;

• централізованого управління;

• координації і взаємодії державної і недержавної підсистем забезпечення національної безпеки;

• відповідальність суб'єкта управління СНБ за прийняті рішення;

• взаємна відповідальність особи, суспільства і держави;

• оперативне взаємне інформування і узгодженість дій сил забезпечення національної безпеки;

• розумна і цільова достатність;

• оптимальна вартість;

• наукова обґрунтованість;

• адекватність внутрішнім і зовнішнім загрозам;

• єдність, взаємозв'язок і збалансованість усіх складових національної безпеки;

• професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі;

• пріоритетність політичних, інформаційних та економічних заходів;

• комплексного і системного використання сил і засобів;

• постійна готовність до здійснення заходів будь-якої інтенсивності, виходячи з принципу достатності, з метою реалізації національних інтересів;

• постійне підтримання високого рівня професіоналізму суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, відповідності вимог до якості їх підготовки міжнародним стандартам у цій сфері, а також необхідності забезпечення національної безпеки;

• раціональна дислокація сил забезпечення національної безпеки з урахуванням потенційної небезпечності об'єктів і територій;

• виправданий ризик та відповідальність суб'єктів забезпечення національної безпеки за забезпечення національної безпеки;

• пріоритетне здійснення заходів щодо запобігання виникнення та ескалації безпекогенннх чинників;

• соціальна захищеність суб'єктів ЗНБ;

• забезпечення населення достовірною інформацією, відповідно до вимог законодавства щодо надання інформації з обмеженим доступом про стан національної безпеки, можливу загрозу для життя та здоров'я людей і про виконання заходів, спрямованих на нормалізацію рівня національної безпеки;

• використання позитивного світового досвіду організації діяльності СЗНБ при реалізації державної політики національної безпеки.