Погіршення демографічної ситуації та шляхи розв'язання цієї проблеми

Демографічна ситуація в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого станови ша може відіграти лише держана, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується троє і більше дітей.

Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей у дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на "Ви". Все це дозволить поліпшити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми молодих родин, що мають недостатні або ненадійні засоби одержання сімейного доходу. Це призводить до відкладання народження першої дитини на пізніше, до відмови від народження другої.

Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробіток жінок складає близько 88 % від заробітку чоловіків. Тому незаміжні жінки не можуть собі дозволити мати більш як одну дитину. А це відповідно призводить до зменшення народжуваності.

Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на економічну підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді, виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Необхідне введення спеціальних крамниць, в яких за невелику ціну або безкоштовно видавалося б усе необхідне для немовлят тим родинам, котрі неспроможні за власний кошт підтримувати нормальний розвиток своїх дітей. Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на матеріальну, а й на моральну підтримку молодих родин, має включати в себе роз'яснювальну і виховну роботу.

Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах зокрема може змінюватися у зв'язку з переїздами людей з одних місць постійного проживання в інші, з країни в країну. Такі зміни в кількості населення називають механічними, а сам рух — міграціями.

Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня міграція поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в'їзд іноземців на тривале чи постійне проживання).

Внутрішні міграційні процеси в державі пов'язані зрізними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення із недостатньо промислово розвинених областей заходу і центру України в Донбас, Промислове Придніпров'я та малозаселені землі півдня.

У колишньому СРСР здійснювалася політика штучного переселення різних народів за межі свого постійного проживання. Так, українців переселяли в Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан тощо. На їхнє місце переміщувалися переважно росіяни з різних частин Росії. Заселяли ними і вимерлі під час голодомору 1932— 1933 pp. українські села на сході й півдні України. Такі переселення проводилися насамперед з політичних міркувань і були спрямовані на те, щоб корінний народ втрачав свої національні особливості — мову, культуру тощо.

Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала Чорнобильська трагедія. Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та деяких інших областей за державною програмою або за власною ініціативою почало переселятися в порівняно екологічно чисті райони України.

Істотне значення мають так звані маятникові міграції. Як маятник коливається з одного боку в інший, так і сотні тисяч громадян України щодня Ідуть на роботу з приміської зони в міста, а ввечері повертаються додому.

Значні імміграційні процеси в Україні останніх років пов'язані з поверненням репресованих народів, а також військовослужбовців на батьківщину, переміщення біженців із зон збройних конфліктів тощо.

Нині в Україні еміграція перевищує за офіційними даними імміграцію. Разом з тим в нашій державі постійно зростає чисельність нелегальних емігрантів з країн, що розвиваються. За офіційною статистикою в Україні 2004 р. мешкало понад 300 тис. нелегальних емігрантів. Вони є однією з причин зростання злочинності, наркоманії, проституції, епідемій.

Деякі експерти вважають, що нелегальних емігрантів в Україні набагато більше, ніж їх реєструє офіційна статистика (до 3,5 млн. осіб). На жаль, зростає і кількість громадян, які хотіли б переїхати на постійне проживання за кордон. До найпривабливіших країн для українців належать США та Канада. Потім ідуть багаті країни Європи і перш за все Німеччина. З'явилися українські переселенці і в країнах Південної і, навіть, Центральної Америки.

Стратегічне значення демографічного чинника має непересічне значення для майбутнього развитку держави. Тому у практику державного управління звітність, запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на захоплення населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного развитку и реалізації. [10] Центральну роль у цьому мають відігравати:

- Подолання бідності, запобігання розвіткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- Глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційніх настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

- Забезпечення ефективної зайнятості, яка має бути надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців. [1]

Поліпшення умов розвитку сім'ї та дітородної функції населення спрямовані на підвищення народжуваності, діференціюються перелогових від характеру та терміну їх реалізації. У економічній сфері:

- поступове збільшення копійчаної дотації під час народження дитини та для її подальшого утримання;

- урахування наявності дітей во время встановлення розмірів соціальної допомоги на випадок безробіття;

- підвищення фінансування державних витрат на на освіту молодих громадян на всіх її рівнях

- поширення пропаганди здорового способу життя та відповідної поведінкі заради збереження та поліпшення здоров'я громадян, особливо жінок та дітей і т.п. [19]

Пом'якшення негативних наслідків процесу старіння. Основним завдання у цій сфері має бути максимально повне Використання життєвого досвіду літніх людей, створення для них умов гідного життя. Проведення такого важливого заходу, як реформування пенсійної системи, недостатньо для вирішення проблеми. У зв'язку з цим доцільно:

- Прийняти весь комплекс законодавчих актів щодо запровадження у повному обсязі реформи системи пенсійного забезпечення;

- Передбачити можливості захисту права на працю впродовж п'яти років пенсійного віку за умови відкладення права отримання пенсії;

- Створити належну систему соціального обслуговування осіб похил віку і забезпечити його доступність незалежно від місця проживання;

- Сприяти підтримці здоров'я в старості;

- Забезпечити доступність якісної діагностики та лікування;

- Передбачити підготовку фахівців з геронтології й запровадження відповідніх посад у лікувальніх закладах;

- залучити засоби масової інформації до подолання стереотипу літньої людини як безпорадного, нездібного до творчого процесу споживача суспільніх ресурсів, створювати и підтрімувати у суспільстві імідж літньої людини як творчого носія потужного інтелектуального и духовного потенціалу.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:

- подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

- забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його работодавців. [2]

Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом'якшенню депопуляції, але й загальному благополуччю суспільства, гуманізації його розвитку. Тому, завдання Кабінету Міністрів України та місцевих органів влади:

- гарантувати належне фінансування та виконання існуючих програм реформування системи охорони здоров'я населення;

- забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей та підлітків; відновити практику профілактичних оглядів населення;

- вжити результативних заходів щодо запобігання поширенню таких соціальних захворювань, як туберкульоз та СНІД;

- розробити і здійснити комплекс заходів щодо поліпшення умов праці із дотриманням вимог її охорони;

- сприяти створенню професійних пенсійних фондів і перенесенню на них обов'язків фінансування дострокових пенсій, підставою для яких є праця у шкідливих та тяжких умовах;

- забезпечити зменшення кількості ДТП та зниження смертності від них;

- задовольнити все населення країни (незалежно від місця проживання) якісною питною водою;

- утворити дієві механізми, які б істотно обмежили можливості надходження до торговельної мережі та підприємств громадського харчування неякісних продуктів, виготовлених з порушенням технологічних вимог, та їх реалізації з порушенням терміну їх використання тощо;

- з метою скорочення масштабів паління та надмірного вживання алкоголю заборонити рекламу паління та алкоголю, встановити дієвий контроль за продажем алкогольних та тютюнових виробів неповнолітнім, розвивати пропаганду та економічне стимулювання здорового способу життя. [2, 3]

Також, одним із напрямків вирішення демографічної проблеми має бути максимально повне використання життєвого досвіду літніх людей, створення для них умов гідного життя. Проведення такого важливого заходу, як реформування пенсійної системи, недостатньо для вирішення проблеми. У зв'язку з цим доцільно:

- прийняти весь комплекс законодавчих актів щодо запровадження у повному обсязі реформи системи пенсійного забезпечення;

- передбачити можливості захисту права на працю впродовж перших п'яти років пенсійного віку за умови відкладення права отримання пенсії.

- створити належну систему соціального обслуговування осіб похилого віку і забезпечити його доступність незалежно від місця проживання;

- сприяти підтримці здоров'я в старості; забезпечити доступність якісної діагностики та лікування;

- залучити засоби масової інформації до подолання стереотипу літньої людини як безпорадного, нездібного до творчого процесу споживача суспільних ресурсів, створювати і підтримувати у суспільстві імідж літньої людини як творчого носія потужного інтелектуального і духовного потенціалу. [2, 3]

Отже, під демографічною безпекою розуміють такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав гро­мадян України. Сьогодні наша країна ввійшла у тривалу і масштабну демографічну кризу, яка характеризується низькою народжуваністю на тлі переважаючої її смертності, високим рівнем смертності передчасної, насамперед чоловіків працездатного віку, від’ємним природним приростом населення, значним погіршенням здоров’я населення, деградацією генофонду.демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань - економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму, популяризації здорового способу життя (особливо серед молоді), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя. Соціально-демографічна ситуація, що склалася в Україні, настійно вимагає врахування демографічного чинника при визначенні перспектив побудови суверенної Української держави, створення відповідних умов для збереження та виживання населення, без чого підтримання її національної безпеки буде справою безперспективною.

 

ВИСНОВКИ

 

Демографічна безпека являється складовою національної безпеки, яка, в широкому сенсі, являє собою «підтримку комплексу соціальних, культурних та інших цінностей сучасного суспільства, наявність державних та інших механізмів, здатних адекватно реагувати на неминучі, в тому числі раптові, соціальні зміни. Іншими словами, це здатність суспільної системи країни забезпечити високий рівень життєдіяльності нації та її конкурентні можливості у взаєминах із зовнішнім світом з метою надійного існування і стійкого розвитку. Національна безпека передбачає створення в суспільстві таких умов, які на кожному конкретному історичному етапі сприяли б, по-перше, інтелектуальній та практичній мобілізації його структурних можливостей для його розвитку, по-друге, оптимального використання цих можливостей в інтересах і цілях підвищення соціальної ефективності та конкурентоспроможності країни, по-третє, орієнтації не тільки на запобігання військової, екологічної, економічної та інших загроз, але, перш за все, на стимулювання соціально-економічного, культурного і т.д. розвитку суспільства.

Отже, згідно поставлених завдань, слід зазначити наступні висновки:

1. Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації — політичної, державно-громадської спільноти — як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

У державах сучасного світу національна безпека стала невід'ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається терміном із багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей або системи, і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного добробуту, а не лише фізичне виживання індивідів усередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої та військової політики тощо.

2. Існують два підходи щодо поняття національної безпеки. Згідно з першим, вона розглядається у контексті захисту національних інтересів, а згідно з другим— базисних цінностей суспільства. В межах обох підходів виникає ключова проблема— визначення множини національних інтересів або множини національних цінностей. Проблема може бути зведена до тріади питань:

· цінності національні (інтереси)— які вони, кого, за рахунок кого (чого) їх захищати (реалізовувати)? Однозначно відповісти на ці питання поза межами політичного процесу (компромісу) досить важко.

Коли поняття національної безпеки увійшло в політичний лексикон на Заході, воно використовувалося як синонім обороноздатності держави і фактично до середини восьмидесятих років ХХ ст. під цим поняттям головним чином розуміли воєнну та політичну безпеку.

З початку 90-х років в теоретичних дослідженнях, філософсько-соціологічній та політичній літературі поняття національної безпеки та проблему її забезпечення розглядають з урахуванням економічних, соціокультурних та інших чинників. Сьогодні певною мірою сформувалось загальне розуміння базових категорій, які використовуються при розв'язанні проблеми національної безпеки, що сприяє розробці достатньо структурованих, з відносно чітким понятійним апаратом керівних документів з питань її забезпечення. Є розуміння, що національна безпека, досить складне соціально-політичного явище, яке відображає наслідки багатогранної життєдіяльності, накопичений історичний досвід, уподобання і культуру кожної людини (індивіду), суспільства, держави, загалом — земної цивілізації, має багато відтінків, закріплених правом як сукупний стан, який акумулює безкінечну множину видів збитків, а також можливих уявлень про загрози та їх наслідки. Але досі в дослідників відсутня єдина думка, що доцільно розуміти під поняттям національної безпеки— стан чи категорію, яка характеризує стан. Вітчизняні та іноземні дослідники, нормативні документи дають різні тлумачення сутності поняття національної безпеки через його складний, багатокомпонентний та міждисциплінарний характер.

В міжнародній політиці, внутрішній та зовнішній політиці держав, у теорії та практиці державного управління, не існує поняття, яке могло б порівнятися за ступенем туманності, частоті відносно не чіткого вживання з поняттям національної безпеки. Відсутність єдиного розуміння сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування й можливого управлінського впливу на системні характеристики явища, яке означають поняттям національної безпеки. Водночас найбільш розповсюдженою є думка, що національна безпека — це категорія, яка характеризує ступінь (міру, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав та свобод особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суспільства та держави.

Тобто це поняття тісно пов'язане з усіма формами, напрямками та проявами взаємодії в системі «природа — людина — суспільство». Як поняття "національна безпека " вживається стосовно широкого кола об'єктів і процесів для характеристики їх захисту від різних негативних впливів природного та соціального характеру (часто — у контексті характеристики умов їх розвитку чи функціонування). Тому національна безпека має розглядатися як специфічна властивість динамічних систем, як комплексний критерій оцінки її якості, який характеризує динаміку її розвитку та технічне втілення.

3. Термін «демографічна безпека» порівняно новий у вітчизняній науці, у зв'язку з чим майже не розроблений понятійний апарат і критерії даного явища, хоча деякі методологічні підходи в останні роки позначені. Зокрема, розроблено проект закону України «Про демографічну безпеку України» [4], з'явилося кілька статей вітчизняних демографів [2; 8–10], проте часто вони носять дискусійний характер.

Відповідно до проекту закону «Про демографічну безпеку України» [4], демографічна безпека – стан захищеності особи, суспільства та держави від реальних і потенційних демографічних загроз, при якому забезпечується розвиток України відповідно до її демографічних інтересів. Більш широке визначення пропонує Н. Рингач: демографічна безпека – це такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства та особистості відповідно до конституційних прав громадян України [8, с. 141].

Білоруські вчені Л. Шахотько і Л. Анисов вважають, що «демографічна безпека є складовою частиною національної безпеки і являє собою також стан і розвиток демографічної ситуації, соціально-економічні наслідки якої не погіршують економічне і соціальне становище в країні, не залежне від інших зовнішніх і внутрішніх умов» [11, с. 8].

Як бачимо, у наведених визначеннях мова йде не про власне демографічну безпеку, а про соціально-економічну, забезпечення якої повинні здійснювати демографічні процеси, тобто відбувається підміна понять: демографічна безпека тут розглядається як "інструмент" для забезпечення соціальної чи економічної безпеки. З огляду на це, пропонується розуміти демографічну безпеку інакше, а саме як безпеку процесів, що відбуваються в самих демографічних підсистемах, які важливі самі по собі як самостійна мета. Іншими словами, демографічна безпека повинна мати самостійне значення, тому що пов'язана з однією з найбільш фундаментальних сторін життєдіяльності людини - відтворенням населення. У цьому плані ближче до демографічних цілей визначення російських вчених, які демографічну безпеку розуміють як «захищеність процесу життя і безперервного природного поновлення поколінь людей» [1, с. 6]. Або поняття демографічної безпеки пов'язують «з подовженням людського життя, підвищенням ефективності демографічного відтворення, розширенням

демографічної свободи»

4. Процес зниження народжуваності у сучасних умовах має глобальний характер і зумовлений низкою економічних, соціальних, біологічних причин.Демографічна ситуація в Україні характеризується не лише депопуляцією, вона набула характеру гострої демографічної кризи, основні ознаки якої - несприятливі зміни не тільки у кількості, а й здоров'ї населення. Сучасну демографічну ситуацію можна визначити як кризову саме тому, що депопуляція супроводжується істотним погіршенням здоров'я людей, що виявляється у зниженні середньої тривалості життя. Особливо несприятливим фактором, який негативно впливає на загальну демографічну ситуацію в Україні, є висока смертність населення. її показник у 1992 році досяг 13,4 чол. на тисячу населення (у 1960 р. цей показник становив лише 6,9). Особливо прикро те, що найвища смертність спостерігається серед чоловіків у молодому працездатному віці (20 - 30 років). Саме в цьому віці смертність чоловіків утричі перевищує смертність жінок того ж віку. Слід особливо наголосити на прямій залежності якості життя людей в Україні від стану навколишнього середовища. Постійне втручання людини в природу, що супроводжується прогресуючим забрудненням довкілля і руйнуванням природних екосистем, у свою чергу справляє негативний вплив на здоров'я населення. Виснаження природних ресурсів скорочує матеріальну базу для подальшого соціально-економічного розвитку суспільства. Тому необхідно розширювати й поглиблювати наукові дослідження в галузі екології загалом і екології людини зокрема, одним із завдань якої є вивчення позитивних і негативних факторів навколишнього середовища, розробка позитивних показників здоров'я і планування на цій основі заходів щодо охорони природи та здоров'я населення, що дуже важливо для майбутнього розвитку країн.

5. Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом'якшенню депопуляції, але й загальному благополуччю суспільства, гуманізації його розвитку. Тому, завдання Кабінету Міністрів України та місцевих органів влади:

- гарантувати належне фінансування та виконання існуючих програм реформування системи охорони здоров'я населення;

- забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей та підлітків; відновити практику профілактичних оглядів населення;

- вжити результативних заходів щодо запобігання поширенню таких соціальних захворювань, як туберкульоз та СНІД;

- розробити і здійснити комплекс заходів щодо поліпшення умов праці із дотриманням вимог її охорони;

- сприяти створенню професійних пенсійних фондів і перенесенню на них обов'язків фінансування дострокових пенсій, підставою для яких є праця у шкідливих та тяжких умовах;

- забезпечити зменшення кількості ДТП та зниження смертності від них;

- задовольнити все населення країни (незалежно від місця проживання) якісною питною водою;

- утворити дієві механізми, які б істотно обмежили можливості надходження до торговельної мережі та підприємств громадського харчування неякісних продуктів, виготовлених з порушенням технологічних вимог, та їх реалізації з порушенням терміну їх використання тощо;

- з метою скорочення масштабів паління та надмірного вживання алкоголю заборонити рекламу паління та алкоголю, встановити дієвий контроль за продажем алкогольних та тютюнових виробів неповнолітнім, розвивати пропаганду та економічне стимулювання здорового способу життя.

 

Роботу виконав курсант 412пл групи

Солдат П.В.Корнійчук

20.06.2014.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Геополитика и национальная безопасность, Словарь основных понятий и определений. – М.: РАЕН-М, 1999. – С. 6.

2. Гнибіденко І. Демографічні аспекти національної безпеки держави / І. Гнибіденко // Україна: аспекти праці. – 2007. – № 5. – С. 11–18.

3. Демографічна політика в Україні: чи варто платити більше? / Прес-реліз Міжнародного центру перспективних досліджень. – 30 березня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.icps.com.ua

4. Закон України «Про демографічну безпеку України» (проект від 15.10.2003 № 4269) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JD3AL00I.html

5. Косолапов Н. Национальная безопасность в меняющемся мире / Н. Косолапов // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 10. – С. 18–19.

6. Крючков Г. Демографічна криза в Україні: причини і наслідки: Із співдоповіді голови Ком. Верховної Ради України з питань нац. безпеки і оборони на парлам. слуханнях 21 трав. 2003 р. // Голос України. - 2003. - 3 черв. - С. 8.

7. Лібанова, Е. Прогноз демографічного розвитку України на період до 2050 року / Е. Лібанова // Світогляд. – 2008. – № 3. – С. 48-51.

8. Лібанова Е. М. Стратегічні пріоритети соціальної політики України в першій декаді ХХІ століття // Парадигма соціальної політики України на зламі тисячоліть: Міжнар. наук.-практ. конф.: Київ, 30 жовтня 2007 р. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.usr.org.ua

9. Миграция и безопасность в России / под ред. Г. Витковской, С. Панарина. – М.: Интердиалект-М, 2000. – 360 с.

10. Пирумов В. С. Методология комплексного исследования проблем безопасности России / В. С. Пирумов // Проблемы глобализации безопасности. – М., 1995. – С. 49–79.

11. Рингач Н. Мінімізація демографічних загроз як необхідний компонент політики забезпечення національної безпеки України / Н. Рингач // Ефективність державного управління. – 2008. – Вип. 14/15. – С. 140–145.

12. Хомин О. Й. Методика розрахунку демографічної безпеки / О. Й. Хомин // Вісник економіки транспорту та промисловості. – 2010. – № 29. – С. 188-191.

13. Хомич Л. Проблеми та шляхи оптимізації державного регулювання демографічних і міграційних процесів в Україні / Л. Хомич [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/januar2009/30.htm

14. Шахотько Л. П. Существующая демографическая реальность и национальная безопасность / Л. П. Шахотько, Л. М. Анисов // Репродуктивное здоровье населения и демографическая безопасность республики: материалы семинара. – Минск, 2000. – С. 8–13.