Зовнішня політика Богарії наприкінці 19 ст. – на поч.. 20 ст.

Сан Стефанський мирний договір був переглянутий Берлінським конгресом (липень 1878 р.). Після виникнення Великої Болгарії, яка опиралася повністю на російського імператора, на цьому конгресі прийняли рішення урізати нову державу. У Болгарії були відібрані Македонія, Сх. Фракія та вихід до Егейського моря. Інша територія країни була розділена на дві частини і залишилася подвладною Туреччини. На північ від Балканських гір було утворено князівство Болгарія, а на південь - Східна Румелія, керована губернатором, призначеним султаном. У 1879 році Великі Народні збори (парламент) прийняли Тирновску конституцію, витриману в дусі ліберальних традицій. Ця конституція визнала всі основні види свободи: слова, друку, партій, зборів і захистила приватну власність. Німецький князь Олександр Батенберг, вибраний Великим народним зібранням, очолив державу. Відразу ж виникли певні труднощі: протистояння між лібералами і консерваторами, виникли дипломатичні проблеми з сусідніми країнами та Росією. У результаті всенародного руху 18 вересня 1885 року було проголошено З'єднання князівства Болгарія і Східної Румеліі. Це сталося всупереч волі великих сил. Відразу після цього сербський король Мілан оголосив війну Болгарії. Бухарестський договір 1886 року визнав статус об'єднаної Болгарії. Влітку цього ж року князь Батенберг в результаті змови офіцерів - прихильників Росії був скинутий. Але голова Народного зібрання С. Стамболов організував контрпереворот і закликав Батенберга повернутися В липні 1887 р. Велике народне зібрання обрало князем Фердинанда Кобурзького, але до 1894 р. країною керував Стамболов, якому було доручено очолити уряд. Цей уряд проводив антирос. політику. Використовуючи невдоволення прихильників Росії, болгарський князь змусив Стамболова подати у відставку. Новий уряд очолив один з лідерів Народної партії Стоїлов. Т. ч. Фердинанд затвердив свій авторитет і незабаром проголосив незалежність Болгарії, а себе її царем, в Тирново 22 серпня 1908 року. Одночасно з цим і формально була відкинута залежність від Туреччини, навязанна Берлінським договором. Нові економічні відносини, створені розвитком капіталізму, дали поштовх організованому робочому руху. У 1891 році була створена Болгарська соціал - демократична партія. Опортуністичні течії були викинуті і в 1894 році Д. Благоєв заснував Болгарську робочу соціал - демократичну партію. Впродовж 1881 р. було ств. три партії – ліберальну, Прогресивну та Радикальну.домінуюючою була Прогресивна партія, створена молодоконсерваторами.найбільш впливовою силою в країні виявилась Радикальна Партія, що формально вважалась послідовницею ідей С.Марковича. вона виступала за проведення демократ.реформ, зменшення податків, проти засилля бюрократії.Розвиток промисловості в Болгарії вимагав вихід до Егейського моря. З іншого боку - населення Македонії та Південної та Східної Фракії перебувало під турецьким гнітом. У 1912 році балканські держави Болгарія, Сербія, Греція, а пізніше і Чорногорія, уклали союз, спрямований проти Туреччини. 17 жовтня того ж року союзники оголосили війну Туреччині. Після переможного її завершення Туреччина втратила всі свої території на захід від лінії Медіа - Енош (Лондонський договір 1913 року). На жаль, союзники не змогли досягти домовленості про розподіл відвойованих земель. 28 червня 1913 року Болгарія напала на сербські та грецькі війська, що зайняли Македонію. Фердинанд не розрахував сили протистояти коаліції, до якої негайно приєдналися Румунія і Туреччина. Ця друга балканська війна, названа "міжсоюзницькою", закінчилася капітуляцією Болгарії. За Бухаретским договором (серпень 1913 року), Болгарія поступилась територіями Румунії, котра приєднала до себе Південну Добруджу, і Туреччині, якій віддала Східну Фракію.