Україна в період післявоєнної відбудови. Криза радянської системи. Відновлення незалежності.

(4 год.)

1. Повоєнна відбудова народного господарства в Україні.

2. Радянський тоталітаризм і Україна. Дисидентський рух.

3. Криза тоталітарного режиму. Період перебудови.

Основні поняття (в додаток до лекційних матеріалів):

Абстракціонізм, абстрактне мистецтво (від лат. «відокремлений, відірваний») — один із напрямів образотворчого мистецтва XX ст., основою якого є свідома відмова від зображення реального світу.

Авансування (від фр. «завдаток, виплата наперед») — виділення грошових сум у рахунок майбутніх платежів за виконані роботи, надані послуги.

Альтернативні вибори, вибори на альтернативній основі (від лат. «один із двох» і укр. «вибори») — вибори, під час яких до виборчого бюлетеня внесено більше, ніж одну кандидатуру. Такі вибори до Верховної Ради УРСР вперше відбулися у березні 1990 р., у попередні роки завжди була лише одна кандидатура.

Асиміляція, асиміляторська політика, денаціоналізація (від лат. «уподібнення») — шовіністична політика, спрямована на знищення національних особливостей пригнічених народів шляхом примусового нав'язування їм мови, культури, релігії панівної нації.

Бюрократія (від фр. «панування канцелярії») — привілейований прошарок у суспільстві, що спеціалізувався на управлінні державою. У сучасних умовах існує у вигляді розгалуженої мережі чиновників, силового апарату й адміністрації.

Волюнтаризм (від лат. «залежний від волі») — соціально-політична практика, для якої є характерним суб'єктивізм, нехтування об'єктивними законами суспільного розвитку, бажаннями і довільними рішеннями осіб, які її здійснюють. Силове нав'язування своїх цілей, інтересів і прагнень ін. суб'єктам, характерна риса радикальних політичних об'єднань.

В'язень сумління — особа, ув'язнена або ін. чином обмежена у правах за політичні, релігійні або ін. переконання, стать чи статус; в’язнями сумління визнають тільки тих, хто не вдавався у своїй діяльності до насильства та не закликав до нього.

Господарський розрахунок (госпрозрахунок) — метод господарювання підприємств в умовах соціалістичної економіки, що поєднує централізоване керівництво з певною господарсько-оперативною самостійністю підприємств, трудових колективів, самоокупність.

Депопуляція (від лат. «віддалення, виділення, скасування, припинення, усунення» і лат. «народ») — вимирання, чисельне переважання показників смертності над показниками народжуваності.

Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП) — надзвичайний орган, створений 19 серпня 1991 групою керівників найвищого рівня СРСР з метою протистояння демократичним перетворенням. 21 серпня 1991 р. зазнав краху, його члени були заарештовані.

Дефіцит (від лат. «не вистачає») — 1) перевищення видатків над доходами, пасиву балансу — над його активом; 2) нестача матеріальних цінностей порівняно з потребою у них. Брак якісних продовольчих чи промислових товарів у СРСР і зокрема в Україні за радянських часів. Характерною рисою побуту були довгі черги і гоніння за дефіцитними товарами. Однією з причин його була невідповідність між зростанням грошової маси і виробництвом товарів народного споживання на користь першого. Тому все більше товарів повсякденного попиту потрапляло в цей розряд.

Децентралізація (від лат. «усунення, припинення, скасування центрального») — система управління, при якій частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування; розширення прав низових органів управління.

Екстенсивний розвиток економіки (від лат. «розтяжний», укр. «розвиток» і гр. «відання домашнім господарством») — шлях розвитку, пов'язаний з простим кількісним збільшенням випуску продукції за рахунок зростання затрат живої праці, сировини та матеріалів.

Ждановщина — кампанія посилення партійного контролю за культурним життям СРСР, ідеологічний наступ сталінського керівництва на рад. (у т. ч. укр.) інтелігенцію, переслідування діячів культури.

«Живий ланцюг» («Українська хвиля») — акція на честь історичної події, Дня злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919. Відбулася 21 січня 1990 р Подія мала резонанс у всіх областях України, хоч прямо стосувався лише частини. Люди вийшли на шлях від Львова через Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Кількість учасників: від одного до трьох мільйонів осіб. Акція відбулася у розпал передвиборної кампанії. Закріплювалася ідея єдності земель, відновлювалася в пам'яті національна символіка.

Інтенсивний розвиток економіки (від лат. «напруження, посилення», укр. «розвиток» і гр. «відання домашнім господарством») — шлях розвитку, за якого зростання обсягів суспільного виробництва відбувається за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня організації й управління, ефективного використання технічних, матеріальних і людських ресурсів.

Космополітизм (від гр. «громадянин світу») — ідеологія, що проповідує байдуже ставлення до історії своєї Батьківщини, зречення національних традицій і культури, патріотизму, заперечує державний і національний суверенітет в ім'я абстрактно витлумачених «єдності людського роду», єдиної держави із «світовим громадянством».

Лисенківщина — кампанія зі знищення науки генетики та учених у цій галузі.

Мілітаризація (від лат. «воєнний») — підпорядкування економічного, політичного і громадського життя воєнним цілям; перенесення форм і методів військової організації в галузь цивільних відносин, поширення військових законів, військової дисципліни на якусь галузь народного господарства, воєнізація промисловості, створення воєнної промисловості у мирний час.

Продовольча програма (від укр. «продовольча» і гр. «публічне оголошення, розпорядження») — програма радянського керівництва на чолі з Леонідом Брежнєвим, ухвалена у травні 1982 р., у якій ставилося завдання безперебійного забезпечення продовольством населення СРСР. Була розрахована на період до 1990 р., її показники виконані не були. Ухвалення програми свідчило про неефективність радянської системи господарювання.

Народний рух України (НРУ) — потужна нар. організація різноманітних політичних сил, опозиційних КПУ. Це було важливим кроком до об'єднання національно свідомих сил.

Політична реабілітація (від лат. «відновлення») — 1) виправдання, відновлення доброго імені несправедливо звинуваченої чи засудженої особи, її репутації; 2) визнання особи, необґрунтовано притягненої до кримінальної відповідальності, невинною.

«Прискорення» — реформаторський курс, проголошений генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим у квітні 1985 і спрямований на удосконалення економічних процесів і надання динаміки господарству СРСР.

Рентабельність (від лат. «повертаю, сплачую») — який дає прибуток, дохід, доцільний з господарської точки зору; прибутковість виробництва. Визначається розміром прибутку, одержаним на одиницю капіталовкладень.

Репарація (від лат. «відновлення, відбудова») — повне чи часткове відшкодування (за мирним договором або ін. міжнародними актами) державою, що розв'язала агресивну війну, збитків, завданих у ході війни, державі, яка зазнала нападу.

Репатріація (від лат. «повернення на батьківщину») — повернення додому після війни військовополонених, цивільних полонених (наприклад «остарбайтерів»), біженців, переселенців, направлених на примусові роботи, емігрантів з поновленням їх у правах громадянства.

Системна криза суспільства (від гр. «утворення, складання», «вихід, закінчення» і укр. «суспільство») — складний, загострений стан, різкий перелом або занепад в усіх галузях економічного і суспільного життя.

Стагнації (від лат. «болото, стояча вода») — застій у виробництві, торгівлі тощо. Радянська економіка вступила в цей період у 60-80-х рр. Цьому сприяла відмова від реформ після усунення М. Хрущова. А особливо це помітно після згасання «косигінської» реформи.

Суб'єктивізм (від лат. «підметовий») — 1) світоглядна позиція, що тією чи ін. мірою заперечує об'єктивний підхід до дійсності, закони природи та суспільства; 2) оцінка чого-небудь, ставлення до чогось залежно від особистих симпатій, настрою чи нахилу.

Українська Гельсінська група (УГГ, Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод) — перша легальна правозахисна організація в радянській Україні, створена 9 листопада 1976 р. у Києві.

Фракція (від лат. «розламування») — організована група членів партії, створювана для проведення її лінії в парламенті, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях тощо.

Шахтарський страйк 1989 р. — перший за багато років масовий страйк робітників, зокрема шахтарів, який охопив основні райони вуглевидобування. Це було нове явище суспільного життя, що розхитувало основи тоталітарної системи.

Практичне творче завдання:

Підготовка матеріалів до круглого столу «Період «Застою»: занепад тоталітаризму чи «Золота доба» Радянського Союзу?»

Теми есе та презентацій:

1. Культурний розвиток УРСР в радянську добу (напрям і період – на вибір курсанта).

2. Лідери дисидентського руху (60-80-х рр. ХХ ст.).

3. Порівняльний аналіз П. Шелеста і В. Щербицького.

 

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте становище УРСР в післявоєнний період.

2. Голод 1946 – 1947 рр.: закономірність чи умисний вчинок?

3. Визначте особливості Десталінізації.

4. Визначте причини і наслідки «Холодної війни».

5. Косигінські реформи: переваги та недоліки.

6. Дайте характеристику дисидентському руху на українських землях.

7. В чому полягає невдала зовнішня політика Радянського Союзу в 1970 – 1980-х рр.

8. Дайте характеристику періоду «Перебудови».

9. Особливості екологічної катастрофи 1896р.

10. Визначте особливості культурного розвитку України у складі Радянського Союзу.

Короткі методичні вказівки. План-конспект відповіді

У першому питанні слід зупинитись на повоєнному становищі УРСР. Зовнішньополітична діяльність УРСР. У ході переговорів про утворення ООН СРСР з пропагандистською метою добивався включення до організації усіх радянських республік. Цю пропозицію було відкинуто, але для УРСР і БРСР зроблено виняток. 26 червня 1945 р. нарком закордонних справ УРСР Д. Мануїльський разом з представниками інших країн підписав у Сан-Франциско Статут ООН. Як член організації, УРСР брала участь у роботі її структур, у міжнародних конференціях тощо. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. До того ж ніякі дипломатичні зв'язки з іншими державами Україні не були дозволені. Цією акцією СРСР намагався:

• заспокоїти міжнародну громадську думку;

• мобілізувати український народ на відбудову народного господарства;

• нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження державної незалежності;

• розколоти українську діаспору в західних країнах;

• створити безвідмовний додатковий інструмент для здійснення своїх зовнішньополітичних планів.

Та незважаючи на відсутність власної лінії у зовнішньополітичній діяльності, вихід УРСР на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення:

• підтримував в українському народі державницькі настрої;

• розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

Адміністративно-територіальні зміни. Повоєнними міждержавними угодами були врегульовані територіальні проблеми між СРСР і Чехословаччиною, Польщею і Румунією:

29 червня 1945 р. чехословацький уряд уклав договір з СРСР про злиття Закарпатської України з радянською Україною, згодом, у січні 1946 р., у складі УРСР утворена Закарпатська область з центром в Ужгороді;

16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Нова лінія кордону проходила майже по «лінії Керзона» з деякими уточненнями на користь Польщі. У її складі залишилися українські етнічні землі Лемківшина, Надсяння, Підпяшшя, Холмщина, які ще називають Закерзоння; підсумковим актом повоєнного врегулювання кордонів УРСР стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р. (з Чернівецькою й Ізмаїльською областями).

Політика влади щодо економічного життя населення.

У надзвичайно складних умовах відбувався процес повернення УРСР до мирного життя. Радянська влада почала переведення народного господарства на мирні рейки з ухваленням Верховною Радою СРСР закону про п'ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР (березень 1946 р.). У серпні того ж року Верховна Рада УРСР схвалила відповідний закон Української РСР. Четвертий п'ятирічний план передбачав:

• поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства з її традиційною орієнтацією на важку промисловість, на кількісні показники (на сільське господарство відводилося лише 7 % капіталовкладень);

• абсолютно виключав ринкові елементи, приватну власність, конкуренцію, співпрацю та інтеграцію з провідними державами світу, «холодна війна» робила неможливою використання західної допомоги;

• утверджувався планово-командний тиск держави на трудівників, «ножиці цін» на промислову та сільськогосподарську продукцію, жорстко централізована відбудова, УРСР — частина загальносоюзного комплексу.

• Джерела відбудови: здійснювалася передусім руками й коштами українського народу;

• використання праці в'язнів концтаборів і військовополонених (222 тис. осіб, утримувалися в 23 таборах);

• водночас були задіяні ресурси та промислові потужності східних районів СРСР;

• в УРСР направлялася частина механізмів, обладнання, технологічних ліній, сировини, які СРСР отримував як репарації з Німеччини.

Майже все це йшло у важку промисловість. В українську економіку 1946-1950 рр. було вміщено лише 19 % всесоюзних капіталовкладень, тоді як збитки України від війни становили 42 % загальносоюзних.

Відбудова промисловості.

• було побудовано десятки нових шахт у Донбасі, розбудовувався Львівсько-Волинський вугільний басейн;

• видобування нафти відбувалося, крім Прикарпаття, ще на Полтавщині та Харківщині;

• у березні 1947 р. дав струм перший генератор Дніпрогесу. Відновили довоєнні потужності великі теплові електростанції. Створено план побудови великої Каховської ГЕС. Прискорений розвиток ВПК;

• було відбудовано найбільші металургійні заводи, виробляли третину сталі, половину чавуну всього СРСР;

• швидкими темпами здійснювалася відбудова машинобудування, півтораразове зростання.

На 1950 р. виробництво промислової продукції України становило 115 % порівняно з 1940 р., у той же час легка промисловість ледве досягла 80 %. Отже, забезпечити гармонійний розвиток усього народногосподарського комплексу тоталітарними методами було неможливо.

Голод в Україні 1946-1947 рр. Особливо важке становище склалося в сільському господарстві. Колгоспи й підсобні господарства були обкладені великими податками, обов'язковими натуральними поставками. У багатьох господарствах зернові на трудодні зовсім не видавалися, а в деяких колгоспники отримували тільки по 50-100 грамів зерна на трудодень. На початку 1946 р. 43 % колгоспників не мали корів, а 20 % — ніякої худоби взагалі, не мали навіть птиці.

Причини та наслідки голоду в Україні:

• головна причина голоду 1946-1947 рр. полягала в позиції союзного партійно-державного керівництва, яке знало про становище в сільському господарстві України, але не вжило запобіжних заходів щодо злиденного становища селянства. Уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає;

• більше того — сталінське керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон;

• на 1946 р. припала велика посуха в центральних і південних областях, яка викликала неврожай;

• руйнівні наслідки війни, відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;

• було ухвалено укази про посилення відповідальності за крадіжки колгоспного та державного майна.

У результаті голод нещадно душив селян і від нього померло близько 1 млн осіб.

Ціною надзвичайних зусиль селянства на 1950 р. валова продукція сільського господарства становила 91 % від рівня 1940 р. Україна знову стала всесоюзною житницею, але її багатостраждальне селянство, як і раніше, не мало змоги користуватися плодами своєї виснажливої праці.

Політика влади щодо соціально-політичного та повсякденного життя населення. На тлі значних зрушень у розвитку важкої промисловості було чітко помітне відставання тих галузей господарства, які мали забезпечити потреби споживання.

Реальні прибутки більшості трудівників були нижчими від довоєнного рівня:

• проведена в 1947 р. грошова реформа призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми;

• скасування в 1947 р. карткової системи розподілу продуктів викликало значне зростання цін на них. Нові ціни більш ніж утричі перевищували довоєнні, тоді як заробітна плата збільшилася лише наполовину;

• мільйони родин мешкали у бараках, перенаселених комунальних житлах, не вистачало найнеобхіднішого;

• певні заходи щодо налагодження торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування.

Але поступово економіка УРСР була втягнута в процес мілітаризації, що мало негативні наслідки для розвитку сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. Радянське керівництво, зробивши ставку на пріоритетний розвиток важкої промисловості, законсервувало низький рівень життя трудівників.

Процеси радянізації західних областей України. У другій половині 40-х — на початку 50-х рр. відновився процес радянізації західноукраїнських земель. До цього процесу активно залучали працівників з інших регіонів СРСР, зокрема зі Східної України. Складові радянізації Західної України:

• обов'язковими компонентами були індустріалізація та колективізація сільського господарства;

• «культурна революція», почалася активна русифікація, перш за все через виші;

• ліквідація УГКЦ боротьба з ОУН та УПА, масові репресії та депортації.

Розвиток промисловості західних областей відбувався досить швидкими темпами шляхом відбудови (цим відрізнялася від радянізації 30-х рр. в УСРР) та реконструкції традиційних галузей (нафтова, газова, деревообробна) і розвитку нових галузей (машинобудування, хімічна, електротехнічна).

У сільському господарстві здійснювалася примусова колективізація, що завершилася в цілому на середину 1950 р. (до колгоспів увійшли понад 93 % селянських господарств).

Отже, суть повоєнних соціальних перетворень у західних областях України полягала в продовженні та завершенні соціалістичної перебудови у краї, включення його в єдиний загальносоюзний комплекс.

Причини та наслідки «саморозпуску» УГКЦ. Політика влади щодо релігійного життя населення:

• ліквідація духовних основ населення на західноукраїнських землях;

• підрив українського національно-визвольного руху, що надихався греко-католицькою церквою;

• прискорення радянізації, сприяння русифікації краю, усунення західних впливів.

Керівництво УГКЦ на чолі з Й. Сліпим було арештовано. 8-10 березня 1946 р. відбувся неканонічний Львівський собор, який ухвалив рішення про «саморозпуск» (ліквідувати Берестейську церковну унію з Ватиканом, приєднатися до РПЦ). Цей акт не відповідав настроям вірних УГКЦ і був проведений всупереч їх волі. Церква перейшла на нелегальне становище.

Боротьба ОУН та УПА. Насильницька колективізація, депортації населення, репресії проти мирних жителів, заборона УГКЦ спричинили посилення опору збройного підпілля, поповнення лав УПА. Керівником повстанців був Р. Шухевич (Т. Чупринка, 1943-1950 рр.), який об'єднав ОУН і УПА в єдину підпільну систему, реформував армію, переформувавши її в дрібні загони, що розміщувалися в лісах, маючи суттєву підтримку народних мас.

Методи боротьби:

• активна антирадянська пропаганда, агітація проти комуністичної влади;

• напади на частини НКВС і військові підрозділи, терор проти радянської адміністрації;

• спроби зриву колективізації, тиск на культурно-освітніх працівників, що прибули зі сходу;

• збройно-пропагандистські рейди, у тому числі на територію сусідніх держав.

Протягом 1944-1952 рр. у західних областях України репресіям у різних формах було піддано близько 0,5 млн. осіб. Радянські органи проводили підлі заходи з метою дискредитації учасників національно-визвольної боротьби. Але подвижницьку боротьбу повстанців і нині пам'ятають та шанують. УПА боролася за самостійну Україну, вони наближали незалежність нашої держави. 5 березня 1950 р. загинув Р. Шухевич, 1954 р. схоплений другий командувач УПА Василь Кук (Коваль). Однак і на цьому боротьба не закінчилася. Окремі групи членів ОУН були викриті в 60-х рр. Таке тривале їх існування було неможливе без значної підтримки населення. Це свідчить, що радянізація західних областей відбувалася досить повільно, вдалася лише частково.

Причини та наслідки операції «Вісла». Влада вдавалася до найжорстокіших і найпідступніших методів:

завершити перетворення Польщі на однонаціональну державу, асимілювавши українців;

придушити український рух ОУН-УПА на українських територіях, що відійшли до Польщі.

У квітні-липні 1947 р. була проведена операція «Вісла», в ході якої українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах (Закерзонні), були переселені на Захід і Північ Польщі. Тим самим було ліквідовано підтримку для формувань УПА, які змушені були покинути ці райони. Українців розселено по Польщі з метою асиміляції. До серпня 1947 р. було депортовано близько 150 тис. осіб, чимало з яких померли під час переїзду.

Політико-ідеологічне і культурне життя України. Освіта. У 1953 р. в Україні було в цілому запроваджене обов'язкове семирічне навчання дітей. Посилювалася русифікація, особливо у вищій школі.

Наука:

• АН УРСР у 1946-1962 рр. очолював видатний вчений О. Палладій;

• Інститут електротехніки (С. Лебедєв) створив 1948-51 малу електронно-обчислювальну машину «МЕОМ»;

• запущено перший експериментальний атомний реактор (1946 р.);

• плідно працював Інститут електрозварювання під керівництвом Є. Патона.

Людство вступило в епоху науково-технічної революції, але СРСР не встигав за її швидким темпом. Та і як міг встигнути, коли наукою керували такі «вчені» як Трохим Лисенко, який генетику оголосив «буржуазною лженаукою». Від «лисенківщини» постраждали ряд видатних учених, зокрема І. Поляков, С. Делоне. Розгром генетики (як і кібернетики) став ганебною сторінкою радянської науки, спричинив відставання в цій галузі.

Політика влади щодо культурного життя населення. Посилився наступ на гуманітарні науки, літературу та мистецтво. Ініціаторами цього виступили Й. Сталін і секретар ЦК ВКП(б) А. Жданов. З 1946 р. на інтелігенцію посипалися постанови, які брутально шельмували видатних діячів культури. Особливо розцвіла «ждановщина» в Україні у час правління Л. Кагановича в 1947 р.

Причини:

• певне послаблення ідеологічного тиску на радянське суспільство в роки Другої світової війни;

• початок розгортання «холодної війни», зростання патріотизму національної інтелігенції.

Мета:

• зміцнити тотальний ідеологічний контроль над культурними процесами;

• нейтралізація патріотично налаштованої інтелігенції, придушення національного руху;

• створити образ внутрішнього і зовнішнього ворога, культурно-ідеологічна ізоляція країни.

Складові: боротьба з «буржуазним націоналізмом», «безрідним космополітизмом», «лисенківщина».

Різко критикували письменників М. Рильського, І. Сенченка, Ю. Яновського, В. Сосюру, композитора

К. Данькевича, істориків І. Крип'якевича, М. Кордубу та багатьох інших.

Література та мистецтво. Але й у цих умовах були певні досягнення: трилогія Олеся Гончара «Прапороносці», гумористичні оповідання Остапа Вишні, концерти видатних співаків Бориса Гмирі, Зої Гайдай, театральні вистави Г. Юри, де грала видатна актриса Наталія Ужвій.

У 1948 р. розгорнулася боротьба з так званими космополітами, літературними, театральними критиками, переважно євреями за національністю. В Україні С. Адельгейма, Я. Сакова, А. Кацнельсона та інших звинувачували в антипатріотизмі, у низькопоклонстві перед реакційною буржуазною культурою Заходу, в замовчуванні зв'язків української культури з російською тощо.

Наслідки:

• ці кампанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, але гальмували його досить суттєво;

• розкол інтелігенції, фізичне знищення і заслання її значної частини;

• ліквідація патріотичного піднесення народу післявоєнних років, українського національного відродження;

• критика із засобу стимулювання творчого розвитку перетворилася на засіб утримання в офіційних межах;

• посилення відірваності радянських митців від досягнень світової культури.

У задушливій атмосфері тотальної несвободи митці змушені були продукувати відверто апологетичні, славословні твори, далекі від життєвих реалій. Українцям вкотре нагадали, що вони живуть у державі, абсолютно не зацікавленій у розвиткові її культури. Життя переконувало, що без здобуття незалежності гармонійний економічний, соціальний і культурний розвиток просто неможливий.

Друге питання слід розпочати з сутності процесу лібералізації суспільно-політичного життя УРСР в середині 1950-1960-х рр.: припинення масових репресій, реабілітація.

5 березня 1953 р. було оголошено про смерть Й. Сталіна. Почалася активна боротьба за владу, в яку втягнулося і керівництво УРСР (першим українцем на посту першого секретаря ЦК КПУ в 1953 р. став Олексій Кириченко). При його активній допомозі в цій боротьбі переміг М. Хрущов.

Причини:

• нове керівництво розуміло неможливість продовження сталінської репресивної політики;

• відбулася низка повстань у концтаборах, у яких важливу роль відіграли колишні бійці УПА, члени ОУН.

Сутність. Зупинила оберти сталінська машина репресій. У 1954 р. створюється комісія Президії ЦК КПРС з

вивчення матеріалів щодо масових репресій другої половини 30-х рр.

Важливу роль у зміцненні законності відіграло запровадження в УРСР 1955 р. прокурорського нагляду за дотриманням законності. Це свідчило про перші кроки лібералізації суспільно-політичного життя в країні.

Важливим кроком на шляху демократизації став XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). На закритому засіданні М. Хрущов зачитав доповідь «Про культ особи та його наслідки»:

• з'їзд засудив репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й. Сталіна»;

• на Сталіна та Берію покладено практично всю відповідальність за організацію масових репресій;

• причинами культу особи Сталіна названо його риси характеру, зовнішню політику, а не саму систему;

• початком незаконних репресій називався 1934 р., все, що до нього: Голодомор тощо — не критикувалося.

Засудження дій Сталіна було обмеженим, неповним. Суспільно-політичний лад СРСР не зазнав докорінних

змін. Тоталітарна система дозволяла вести критику свого творця дозовано, у визначених нею рамках. Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни в суспільстві.

Наслідки процесу лібералізації. В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією:

• після лютого 1956 р. широко розгорнулася політична реабілітація громадян, репресованих у попередні десятиліття. Додому повернулися десятки тисяч в'язнів сталінських концтаборів, які ще залишилися живими;

• не піддавалися сумніву необхідність депортації селян у роки колективізації (розкуркулення), масових виселень людей із західних областей у повоєнні роки;

• хоча депортація кримських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів України була визнана незаконною, повернутися на батьківщину їм було заборонено;

• зросла частка українців у партійному та державному апараті, уповільнилася русифікація;

• позитивне значення мало деяке розширення прав союзних республік в адміністративно-політичній сфері.

В Україні було створено ряд нових союзно-республіканських міністерств. Розширювалися права

республіки у формуванні свого бюджету, питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції. До компетенції У країни належало ухвалення цивільного, кримінального і процесуального кодексів, розроблення законодавства про судоустрій і судочинство. У відання республіки передавалися питання адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, всеукраїнського підпорядкування. Ці зміни майже не відбилися на становищі населення України, вони не змінили унітарного характеру СРСР.

Прорахунки в питаннях внутрішньої та зовнішньої політики обумовили становище, яке спричинило усунення М. Хрущова від керівництва. Змова виникла на найвищому рівні. За усунення першого секретаря ЦК КПРС виступив навіть Микола Підгорний, який у 1957-1963 рр. очолював КПУ, і якого саме М. Хрущов висунув на відповідальну роботу в Москву. Рішенням жовтневого пленуму ЦК КПРС М. Хрущова звинувачено у волюнтаризмі і суб'єктивізмі, знято з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. На ці посади було обрано Леоніда Брежнєва, вихідця з України, і А. Косигіна. Так закінчився період «відлиги» (1953-1964 рр.).

Отже, суть змін, що розпочалися після смерті Й. Сталіна, полягає в лібералізації суспільного життя, яка виявилася в частковій реабілітації жертв сталінських репресій, припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненні процесу русифікації, зростанні українського чинника в державному та громадському житті, розширенні прав республіки в економічній, фінансовій і юридичній сферах тощо.

Зміни адміністративно-територіального устрою УРСР.

19 лютого 1954 р. (на честь 300-річчя «возз'єднання України з Росією») було ухвалено рішення Верховної Ради СРСР про входження Кримської області до складу УРСР. У тому ж році створена Черкаська область. Ліквідовано Дрогобицьку (приєднана до Львівської) та Ізмаїльську (приєднана до Одеської) області.

Причини входження Кримської області до складу УРСР:

• це диктувалося перш за все інтересами центру, потребами відновлення господарства;

• Крим був пов'язаний з Україною протягом усієї своєї історії. Частина цієї території належала Київській Русі. У період існування Кримського ханства українці у певний час переважали за кількістю населення;

• внаслідок депортації в 1944 р. кримськотатарського народу національний склад півострова суттєво змінився, господарське життя Криму було паралізоване. У Крим було переселено значну кількість росіян, які, потрапивши у незвичайні умови, не могли здійснити господарське освоєння цієї південної території, і навіть тікали назад, на північ Росії.

Наслідки входження Кримської області до складу УРСР:

• спроба перекласти на плечі України частину моральної відповідальності за депортацію з півострова кримськотатарського населення і примусити її займатися відновленням у Криму господарського і культурного життя. При цьому московський центр нічого не втратив, бо так само безроздільно контролював Україну;

• розширення курортного потенціалу України;

• збільшення в Україні питомої ваги росіян, що становили більшість населення Криму, не було здійснено заходів з дерусифікації півострова, що й досі залишається загрозою для стабільності в Україні.

Зміни в промисловості. У 50-х рр. на перший план вийшли питання модернізації, структурної перебудови промисловості УРСР. Та впровадження досягнень НТР вступило в суперечність з чинною централізованою системою управління народним господарством, котра гальмувала цей процес:

• все більша увага почала приділятися розвиткові машинобудування. З'явилася нова галузь — легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден і риболовецьких траулерів у Миколаєві, реактивних повітряних лайнерів Ту.-124 в Києві;

• виходить на проектну потужність Каховська, будують Дніпродзержинську, Київську, Кременчуцьку ГЕС;

• у Криворіжжі діяв найбільший у Європі гірничо-збагачувальний комбінат, нарощувалося виробництво у ВГІК, зросли обсяги видобутку вугілля, нафти, газу.

Саме на шляхах нарощування традиційних галузей промисловості керівництво СРСР сподівалося «наздогнати і перегнати» капіталізм. Однак НТР вимагала цілком нових технологій, які в СРСР не розробляли.

Зміни в сільському господарстві. У вересні 1953 р. вперше за багато років реально оцінено становище села. Але вихід з цієї ситуації вбачався в удосконаленні чинної колгоспної системи:

• капіталовкладення в сільське господарство значно зросли, підвищено закупівельні ціни на продукцію села;

• ліквідовано деякі найбільш ненависні податки на селянські господарства. Загальна сума податку з господарств колгоспників була зменшена в 2,5 разу, а заборгованість за попередні роки скасована;

• як і раніше, держава здійснювала політику екстенсивного розвитку сільського господарства.

Керівництво СРСР найраціональнішим вважало введення в господарський обіг нових земель, особливо в

Казахстані. Туди з України виїхало понад 100 тис. осіб, переважно молоді. Бажаних результатів освоєння нових земель не дало, а на сільське господарство України це справило негативний вплив.

Деяке зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, розширення сфери товарно-грошових відносин сприяли у середині 50-х рр. поступу сільського господарства. У травні 1957 р. М. Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати США з виробництва м'яса, молока й масла на душу населення». Для досягнення поставленого завдання були необхідні величезні капіталовкладення та ряд інших заходів, однак:

• тривало укрупнення колгоспів (творення агроміст), яке супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів «неперспективними». Необґрунтованою була також реорганізація сотень колгоспів у радгоспи;

• негативний вплив на розвиток сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст, спроби зменшити розміри присадибних ділянок колгоспникам;

• у широких масштабах стала впроваджуватися кукурудза, котра швидко витіснила традиційні культури;

• становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р.

Держава змушена була купувати хліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету все більші суми.

Зміни в соціальній сфері. Період «відлиги» ознаменувався суттєвими змінами в рівні життя населення:

• помітні зрушення відбулися в грошовій оплаті праці колгоспників, виплачувалася щомісяця;

• у 1956 р. на 80 % було збільшено розміри пенсій, хоча колгоспникам їх держава не оплачувала. У липні 1964 р. ухвалено закон про пенсії й допомогу членам колгоспів, селянам почали видавати паспорти;

• високими темпами розвивалося житлове будівництво, хоча зводили переважно малогабаритні помешкання;

• поліпшилося постачання населення товарами широкого вжитку, набула поширення побутова техніка;

• грошова реформа 1961 р. спричинила зростання цін на колгоспних ринках, а в 1962 р. ціни на ряд продуктів харчування підняла і державна торгівля;

• скасовано плату за навчання у старших класах середньої школи;

• на початку 60-х рр. відбувся перехід фабрик і заводів на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, зарплати робітників суттєво зросли, вони могли вільно переходити на іншу роботу.