Охоронні зони навколо об'єкта культурної спадщини

Охоронна зона - територія, що виділяється для збереження
і відтворення найближчого історичного середовища пам'ятки,
головним чи суттєвим елементом якого є пам'ятка, та створення
оптимальних умов її огляду. Охоронна зона також забезпечує належне
функціонування пам'ятки, охорону від вібрацій, забруднень,
підтоплення та інших негативних техногенних і природних впливів. В
охоронній зоні нова забудова за висотою, розмірами в плані,
масштабністю, архітектурними формами підпорядковується пам'яткам
та їх історичному середовищу, [12].

Межі зон охорони пам'яток визначають на основі детальної
інформації щодо історичного розвитку прилеглої до пам'яток
території та ролі пам'яток у довкіллі, з максимальним
використанням матеріалів здійснених досліджень і обстежень. Якщо
таких досліджень не було, то вони повинні здійснюватись при
розробленні зон охорони для наукового обґрунтування меж і режимів
зон охорони пам'яток.

Зони охорони пам'яток та їх межі мають визначатися з
урахуванням:

- історико-культурної цінності прилеглих до пам'яток територій;

- особливостей композиційного впливу пам'яток на довкілля;

- пейзажних зв'язків пам'яток з природним середовищем;

- цінності природних складових ландшафту населеного місця;

- геологічної та гідрогеологічної ситуації;

- техногенних навантажень та вимоги забезпечення дотримання загального режиму зон охорони.

Межі зон охорони слід суміщати з розпланувальними і
природними рубежами: межами кварталів і площ, з вулицями, шляхами,
берегами річок, схилами і т. ін.

До охоронної зони включають ділянки історичної
забудови, ландшафтів, вільних просторів, які становлять характерне
історичне середовище пам'ятки, а також цінні оглядові точки та
зони. До охоронної зони також приєднують території, необхідні для
захисту пам'ятки від шкідливих техногенних і природних впливів.

Охоронні зони при розосередженому розташуванні
пам'яток установлюють для кожної пам'ятки окремо.

Якщо декілька пам'яток розташовані на невеликій
відстані одна від одної так, що їх окремі охоронні зони межують
або навіть частково збігаються, то необхідно визначити єдину
комплексну охоронну зону.

Для пам'яток, які розташовані в межах
історико-культурних заповідників, охоронні зони не виділяють,
оскільки охоронний статус території заповідника вищий, ніж статус
охоронної зони. На всіх інших територіях охоронні зони обов'язково
слід визначити.

У пам'яток, що не відіграють активної ролі в довкіллі,
і таких, які втратили своє історичне середовище, охоронна зона
може суміщатися з територією пам'ятки.

Завдання на розроблення історико-архітектурного опорного
плану та зон охорони пам'яток міста (селища, села) та Програмне
завдання на проведення досліджень культурної спадщини міста
(селища, села) видає Державний комітет будівництва, архітектури та
житлової політики України за погодженням з Міністерством культури
і мистецтв України.

Науково-проектну документацію Зони охорони пам'ятки
(пам'яток) розробляють науково-дослідні та проектні організації,
спеціалізовані в галузі охорони культурної спадщини, на замовлення
відповідних органів охорони культурної спадщини чи власників
(користувачів) пам'яток.

Зони охорони пам'ятки (пам'яток) розробляються з
використанням матеріалів Історико-архітектурного опорного плану
населеного місця та Історико-архітектурної інвентаризації забудови
давньої частини міста (селища, села), а також інших матеріалів
досліджень культурної спадщини населеного місця, містобудівної
документації.

Зони охорони пам'ятки (пам'яток) розробляють у повній
формі як комплексний містобудівний документ, що містить матеріали
досліджень, обґрунтування і визначення меж та режимів зон охорони.

Розроблені Зони охорони пам'ятки (пам'яток) мають бути
розглянуті на науково-технічній (ученій, науково-методичній) раді
організації-розробника. Після схвалення науково-технічною (ученою,
науково-методичною) радою Зони охорони пам'ятки (пам'яток)
направляють на затвердження:

Зони охорони пам'ятки (пам'яток) національного значення
затверджуються: Державним комітетом будівництва, архітектури та
житлової політики України - щодо пам'яток архітектури та
містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних,
монументального мистецтва (пов'язаних з архітектурними пам'ятками,
комплексами, ансамблями); Міністерством культури і мистецтв
України - щодо пам'яток археології, історії, монументального
мистецтва (не пов'язаних з архітектурними пам'ятками, комплексами,
ансамблями);

Межі зон охорони пам'яток в обов'язковому порядку
наносять на основне креслення генерального плану міста (селища,
села), на основне креслення проекту детального планування району,
що містить пам'ятки, і на основне креслення проекту забудови
території, що має пам'ятки. У пояснювальних записках цих
містобудівних проектів повинні бути викладені вимоги до
використання територій зон охорони, які визначає встановлений для
кожної зони режим охорони.

«Зони охорони пам'ятки (пам'яток)» як містобудівні
охоронно-регулятивні документи мають використовуватись при
розробленні місцевих правил забудови, при наданні завдань на
проектування, складанні архітектурно-планувальних завдань та інших
проектних завдань для об'єктів, розташованих у межах зон охорони
пам'яток, для розроблення всіх видів проектної документації,
передбаченої чинними документами про склад, порядок розроблення,
погодження і затвердження проектів планування і забудови міст,
селищ і сіл, проектів реконструкції, озеленення і впорядження
історичних ареалів населених місць та їх окремих частин і проектів
інженерних споруд та робіт, пов'язаних з перетворенням ландшафту в
межах зон охорони пам'яток.

Таким чином, землеустрій – це складний соціально–економічний процес, який постійно розвивається і не може бути одноразовим заходом. Тому проекти землеустрою, насамперед внутрішньогосподарського, мають періодично обновлятися (складатися заново або коригуватися). Існує також законодавчо закріплений процес – землевпорядний. Цей процес охоплює складання проекту землеустрою (з підготовчими роботами), його затвердження, перенесення проектних рішень у натуру і видачу проектної документації замовникам.

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за значністю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектування – основна стадія землевпорядного процесу.

Правовий режим охоронних зон відрізняється залежно від об’єкта, навколо

 

якого встановлена зона, проте завжди передбачає обмеження щодо

 

можливих видів використання земельної ділянки.