Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 кк).

Безпосередній об’єкт цього злочину – встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об’єктів водної фауни як важливої складової частини навколишнього природного середовища.

Предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді (риби різних видів на всіх стадіях свого розвитку, морські ссавці, ракоподібні і голкошкірі водні безхребетні тварини, молюски, промислові морські рослини і водорості, які використовуються для виготовлення продуктів харчування, добрив, медичних препаратів і які підлягають спеціальному правовому захисту). Предметом злочину не визнаються: а) водні організми, добування яких нормативними актами не регламентується (планктон, шкідливі види риб, жаби); кормові угіддя, місця зимування, нерестові ділянки, тобто ділянки водних об'єктів, де відбувається розмноження риб та інших водних живих ресурсів; водоплаваючі птахи, а також бобри, ондатри, хохулі, видри, які є хутровими звірами їх незаконний вилов чи відстріл тягне відповідальність за незаконне полювання – ст. 248 КК); б) риби та інші водні живі організми, які завдяки вкладеній праці людини вже не виступають як природні багатства в їх природному стані, а включені у виробничо-трудовий процес і набули внаслідок цього якості товару. Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями або громадянами у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відмовленими цими організаціями, підлягають кваліфікації як викрадення або інший злочин проти власності.

О б’єктивна сторона злочин характеризується сукупністю трьох ознак:

1) діяння – незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (це дії, які полягають у вилученні (ловля, збирання, добування тощо) будь-якими знаряддями (промисловими, любительськими, забороненими) водних живих ресурсів із природного середовища);

2) наслідки у вигляді істотної шкоди;

3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом визнається кримінально караним за умови його незаконності. Під незаконним заняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК) треба розуміти таке вилучення водних живих ресурсів із природного середовища, яке здійснюється з порушенням чинного законодавства, що регулює порядок і умови промислового, любительського, спортивного рибальства, іншого використання водних живих ресурсів. Зокрема, незаконним є промисел, який здійснюється всупереч існуючим правилам: без належного на те дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, із застосуванням заборонених знарядь лову, з перевищенням установлених лімітів чи норм вилову (абз. 1 п. 12 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17). Під промислом розуміються як один акт добування риби, тварин чи рослин, так і неодноразове вчинення таких дій.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 249 КК, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, такі дані: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено; тощо(1). Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 КпАП. Вилов риби чи водних тварин зі спеціально облаштованих або пристосованих водоймищ, у яких вони вирощуються підприємствами, організаціями чи громадянами, за ст. 249 КК кваліфікувати не можна. За наявності відповідних підстав дії винної особи можуть кваліфікуватись як посягання на чужу власність.

Рибальство у заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли зайняття будь-яким водним добувним промислом заборонено: взагалі (наприклад, забороняється рибальство у новостворених водосховищах до особливого розпорядження, любительський лов дельфінів, тюленів, усіх видів осетрових та їх гібридів, лосося, форелі, харіуса, деяких інших видів риб, всіх видів крабів, устриць та інших видів, занесених до Червоної книги України); у строки, на які встановлено заборону для певних видів водних тварин чи водоймищ (конкретні терміни зайняття водним добувним промислом визначаються за басейно-територіальним принципом і закріплюються у правилах промислового, любительського і спортивного рибальства). До недозволених місць потрібно відносити ті водойми або їх ділянки, в яких водний добувний промисел заборонений завжди або дозволяється лише протягом певного часу. Забороненими слід визнавати ті знаряддя та способи зайняття рибним та іншим водним добувним промислом, якими взагалі не дозволяється користуватись або які не дозволяється застосовувати для добування певних об'єктів водної фауни(пр., лов водних живих ресурсів із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих знарядь лову тощо). Забороняється промислове рибальство способом багрення, за допомогою брязкал і бовтання.

Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди. Незаконне зайняття водним добувним промислом, яке не потягло за собою вказаних наслідків, утворює склад адміністративного правопорушення (ч. 3 або 4 ст. 85 КУпАП). Дії осіб, які скуповують або збувають завідомо незаконно здобуту продукцію водного, рибного чи іншого добувного промислу кваліфікуються за сукупністю ст. 249 КК та ст. 198 КК.

Суб’єкт цього злочину загальний, тобто фізична осудна особа з 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства. Дії службових осіб, які незаконно використовували з метою зайняття водним промислом транспортні засоби, що перебували в їх розпорядженні, мають кваліфікуватися додатково як зловживання службовим становищем, якщо цими діями заподіяно істотної шкоди або тяжких наслідків (ст. 364 КК). Якщо у злочинні угоди з браконьєрами вступають службові особи органів охорони природи або останні самостійно вчинюють незаконне зайняття водним добув ним промислом, вони повинні нести відповідальність не лише за злочин, передбачений ст. 249 КК, а і за відповідний злочин у сфері службової діяльності. Дії осіб, які вчинили опір працівникам міліції або членам громадського формування з охорони громадського порядку при виконанні ними обов’язків по охороні рибних запасів і боротьбі з порушенням правил полювання і рибальства, кваліфікуються за сукупністю ст. 249 КК та ст. 342 КК чи ст. 350 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 249 КК) є вчинення злочину:

1) із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу (загалом до способів масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу потрібно відносити такі прийоми рибальства, які здатні викликати загибель значної кількості водних біоресурсів: застосування вибухових і отруйних речовин, електроструму, спорудження гаток, запруд, спускання води з рибогосподарських водойм, спосіб тралення при ловлі закидними неводами і волокушами із суден, одночасне або чергове закидання неводів з протилежних берегів “у замок”, перекриття будь-якими засобами чи знаряддями лову більше 2/3 ширини русла річки або протоки тощо);

2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею(коли незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом здійснюється особою, яку вже було засуджено за цей злочин, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому законом порядку).