Ііі. За суб’єктами джерел вкладень: кошти фізичних осіб, кошти юридичних осіб кошти бюджету, кошти нбу, кошти комерційних банків.

ІV. За місцем мобілізації: мобілізовані самим банком, придбані в інших банках.

V. За можливістю прогнозування: ті, що підлягають безпосередньому прогнозуванню та ті, що піддаються опосередкованому прогнозуванню.

VІ. За терміном використання: короткострокові та довгострокові.

VІІ. За джерелами формування:

Власні – грошові кошти та частина майна у грошовій формі, які належать власникам;

Залучені – це тимчасово вільні грошові кошти вкладників - юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади на відповідний термін чи до запитання на відповідних умовах;

Запозичені – це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банком на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках. Тобто це кошти, які отримує банк у вигляді позики від інших банків, в тому числі НБУ, а також шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку.

 

Контрольні питання.

1. В чому полягає сутність діяльності комерційних банків як фінансових посередників на грошовому ринку?

2. Дайте визначення поняття банківські ресурси.

3. Перелічите, за допомогою яких операцій формуються банківські ресурси.

4. Від чого залежить структура банківських ресурсів окремого комерційного банку?

5. За якими критеріями проводять класифікацію банківських ресурсів?

6. В чому полягають відмінності між залученими та позиченим банківськими ресурсами?

7. Чому залучені та позичені ресурси отримали назву платні пасиви? Наведіть приклади.

 

Література: 1,2, 8(с.52-53), 12(с.107-110), 13(с.35-36).

Лекція №4. Вклади і депозити як головне джерело банківських ресурсів. Види вкладів та їх характеристика. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку (2 години).

План.

1. Вклади і депозити як головне джерело банківських ресурсів.

2. Види вкладів та їх характеристика.

3. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку.

 

1.Зобов’язання - це акумульовані банком ззовні кошти, які в своїй більшості становлять тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб мобілізовані банком за відповідну плату на певних умовах і на певний термін чи до запитання.

За економічним змістом зобов’язання поділяють на: кредити, отримані від НБУ; кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти фізичних осіб); кошти бюджету та фондів; боргові цінні папери, емітовані банком; чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів; нараховані витрати до сплати; інші зобов’язання.

Банки прагнуть збільшення частки депозитів у структурі зобов’язань, оскільки це найбільш дешеве джерело формування ресурсів ніж позикові, однак депозитне залучення коштів має свої зауваження: банки повинні витрачати значні кошти на маркетингові заходи, здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів, спонукати ініціативу потенційних вкладників.

В банківській системі України депозитна діяльність регулюється ЗУ «Про банки та банківську діяльність» та «Положенням про порядок здійснення банками України вкладних(депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами» затвердженого Постановою Правління НБУ, які зазначають:

Вкладник – юридична чи фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових(безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку чи придбала ощадний(депозитний сертифікат банку на договірних умовах.

Вкладна(депозитна) операція – операція банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадним(депозитними) сертифікатами.

Вклад (депозит) – це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банку прийняв від вкладника або які надійшли від вкладника на договірних основах на визначений строк зберігання чи без зазначеного строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Ощадний (депозитний) сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

 

2. Краще зрозуміти сутність депозиту дозволяє їх класифікація за різними ознаками:

І. За терміном залучення:

- строкові – це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку з нарахуванням відсотків протягом визначеного терміну. Який визначається при відкритті рахунку. Вони можуть бути вилучені вкладником після закінчення обумовленого строку. Відсоткова ставка диференціюється залежно від терміну та види вкладу, валюти, мінімального розміру, умова нарахування та виплати відсотків. Для банку ці вклади є стабільним джерелом формування ресурсів, які він може вкладати в дохідні активи.

- до запитання – це кошти, що знаходяться на поточних, карткових, бюджетних або кореспондентських рахунках комерційних банків та використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Відкриття таких рахунків відбувається за ініціативою клієнта на підставі договору рахунку. Рух коштів на цих рахунках відбувається готівкою, оформлюється грошовим чеком, переказом, іншим розрахунковим документом. Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням цих рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Недоліки:

для клієнтів – відсутність процентних доходів або занадто низькі відсотки, для банків – потенційна можливість вилучення власником грошей з рахунку. Ці вклади банки не використовують для інвестиційних та кредитних операцій;

- ощадні вклади – займають проміжне місце між строковими депозитами та депозитами до запитання, призначені для грошових заощаджень населення та оформлюються ощадною книжкою, в якій зазначаються всі операції на рахунку. Знаття коштів здійснюється за попереднім повідомленням, тому що вони не мають фіксованого терміну зберігання.

ІІ. За економічним змістом:

- активні – розміщення банківських коштів на вклади в інших банках(кошти на коррахунках в НБУ, кошти на коррахунках в інших банках, депозити в НБУ, депозити в інших банках);

- пасивні – кошти, залучені банком(кошти на поточних рахунках клієнтів, кошти на депозитних рахунках клієнтів, депозити інших банків, кошти на коррахунках інших банків.

ІІІ. За категорією вкладників:

- депозити фізичних осіб;

- депозити юридичних осіб;

- депозити інших банків.

ІV. За способом оформлення:

- договором;

- ощадною книжкою;

- в електронній формі(платіжні картки);

- цінними паперами(сертифікати).

V. За видом валюти:

- в національній валюті;

- в іноземній валюті;

- в металах.

VІ. За характером визначення процента:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою;

- безпроцентні.

VІІ. Залежно від періодичності виплати процентів:

- з відсотками за період – через певний час після залучення банками коштів;

- авансом – одночасно із внесенням коштів на вклад;

- за запитом -у зв’язку із закриттям вкладного рахунку.

VІІІ. Залежно від виду відсотків:

- вклади з простими відсотками – передбачають нарахування з початкової суми вкладу;

- вклади зі складними відсотками – передбачають нарахування відсотків з суми вкладу та відсотків за всі попередні періоди нарахувань, тобто передбачають капіталізацію.

Для розрахунку відсотків за депозитними операціями виникає необхідність визначення тривалості розрахункового періоду. Існують три методи визначення:

Метод «факт-факт»(англійський) - при розрахунку суми відсотків беруть фактична кількість днів у місяці й у році;

Метод «факт-360»(французький) – при розрахунку суми відсотків беруть фактичну кількість днів у місяці, але умовна кількість днів у році – 360 днів;

Метод «30-360»(німецький) – враховується умовна кількість днів у місяці – 30, а в році – 360.

Для нарахування простих відсотків за депозитними операціями банків використовують наступні формули:

1) Сума процентних платежів за період в n днів:

R= P *r *n

T * 100

R - сума процентних платежів за період в n днів;

Р – сума номіналу депозиту;

r – річна процентна ставка;

n - кількість днів у розрахунковому періоді;

T – максимальна кількість днів у році за умовами депозитного договору.

2) Сума депозиту по закінченні строку дії договору:

S = P (1+ r * n)

T * 100

S – нарощена сума депозиту по закінченні розрахункового періоду, тобто номінал депозиту й відсотки;

P – сума номіналу депозиту;

r – річна процентна ставка;

n – кількість днів у розрахунковому періоді;

T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Для нарахування складних відсотків за депозитними операціями банків використовують наступні формули:

1) Сума складних відсотків:

R =P [(1 + r * n)ª -1]

а*T*100

R - сума відсотків за розрахунковий період;

Р – сума номіналу депозиту;

r – річна процентна ставка, %;

n - кількість днів у розрахунковому періоді;

а – кількість періодів (раз) нарахувань складних відсотків;

T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

2) Сума депозиту по закінченні строку дії депозитного договору:

S =P [(1 + r * n) ª ]

а *T *100

S – нарощена сума депозиту по закінченні періоду m, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;

Р – сума номіналу депозиту;

r – річна процентна ставка,%;

n - кількість днів у розрахунковому періоді;

а – кількість періодів (раз) нарахувань складних відсотків;

T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

3) Ефективна процентна ставка по депозитах:

r(e) = ((1 + r * i)ⁿ – 1) * d

100*d m

r(e) – ефективна процентна ставка;

r – річна процентна ставка по внеску;

i – період нарахування (у днях);

n – кількість періодів нарахування;

m – загальний строк користування внеском (у днях);

d – кількість днів у році, відповідно до методики визначення кількості днів у розрахунковому періоді.

Основними показниками, які характеризують ефективність депозитних операцій КБ вважають середній термін зберігання коштів на рахунку та рівень нагромадження коштів, що надійшли на вклади.

Середній термін зберігання коштів на рахунку в динаміці відображає стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінки вкладів як ресурсів короткострокового кредитування за умови забезпечення ліквідності балансу, та розраховується за формулою:

Сt = (Зср/В) *t, де

Сt -середній термін зберігання коштів на рахунку у днях;

Зср – середній залишок коштів на рахунку;

В – оборот з видачі готівки;

t – кількість днів у періоді.

Рівень нагромадження коштів, що надійшли що вклади визначається за формулою:

Ро = (Зал.к. – Зал.п.)/Н*100, де

Ро – ріень нагромадження коштів;

Зал.к. – залишок вкладів на кінець року;

Зал.п. – залишок коштів на початок року;

Н – сума надходжень коштів на вклади.

 

3. Банківські ресурси, запозичені на міжбанківському ринку включають: міжбанківський кредит, централізовані кредити НБУ, випуск облігацій.

І. Міжбанківський кредит – оперативне джерело, що носить переважно короткостроковий характер і відбувається у рамках короткострокових відносин між банками. Ним можна користуватися протягом доби або кількох годин (кредити «овернайт»). Якщо міжбанківська позика надається без домовленості на певний термін дії користування, вона вважається безстроковою («онкольний» кредит). Частина міжбанківських кредитів оформлюється на термін від кількох днів до кількох місяців («строкові» кредити).

Цілі на які банківські установи можуть використовувати міжбанківські кредити:

- Оперативна підтримка ліквідності на необхідному рівні;

- Поповнення кореспондентського рахунку в НБУ з метою дотримання нормативів обов’язкового резервування;

- Для короткострокового кредитування клієнтів.

Міжбанківський ринок – частина ринку позикових капіталів, на якому тимчасово вільні кредитні ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками у формі міжбанківських депозитів чи кредитів. Він є об’єктом державного регулювання та механізмом впливу державних органів на діяльність банків та виконує наступні функції:

1. Є джерелом поповнення ресурсів банків для управління ліквідністю. А також для власних активних операцій;

2. Операції в межах ринку є для банків додатковим джерелом доходів як за рахунок різниці між цінами купівлі та продажу, так і за рахунок диверсифікації ставок за кредитами;

3. Із усіх існуючих на сьогодні фінансових інструментів міжбанківські кредити найбільш оперативно реагують на зміни кон’юнктури фінансового ринку, тому ставки на цьому ринку розглядаються як дієві індикатори стану фінансового ринку в цілому.

Структура ринку міжбанківських кредитів:

1. Учасники ринку – продавці і покупці кредитів (банківські установи);

2. Набор фінансових інструментів – короткострокові кредити, депозити, депозитні сертифікати;

3. Регулюючі органи – впливають на ринок з метою забезпечення умов вільної конкуренції для його учасників (НБУ);

4. Організації ринку – утворюють розгалужену інфраструктуру ринку (система комунікацій, інформаційна система, СЕП).

Заборонено видачу міжбанківських кредитів: збитковим банкам, банкам, що перебувають у стадії фінансового оздоровлення та філіям банківських установ.

ІІ. Централізовані кредити, одержані від НБУ – як кредитор останньої інстанції, НБУ застосовує механізми рефінансування комерційних банків з метою ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи: проведення операцій на відкритому ринку; надання стабілізаційного кредиту та здійснення біржових та позабіржових операцій з купівлі і продажу цінних паперів на відкритому ринку.

ІІ.І. Операції на відкритому ринку – НБУ проводить здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через проведення кількісного або процентного тендеру, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт») для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи, тому обсяги цих операцій такі, які потрібні для вирівнювання монетарних параметрів та управління грошово-кредитним ринком. НБУ здійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб’єктів господарської діяльності і векселів державного казначейства України, що враховані банком для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи.

ІІ.ІІ. Стабілізаційний кредит – являє собою кредит НБУ у режимі фінансового оздоровлення або прийняття на себе боргу банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ, його строк складає від одного до трьох років. Видається лише за умови забезпечення високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи. Він має цільове призначення і для кредитних операцій не використовується.

ІІ.ІІІ. Операції на біржовому та позабіржовому ринках з купівлі і продажу державних цінних паперів – з метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з державними цінними паперами, казначейськими зобов’язаннями та іншими борговими зобов’язаннями, визначеними Правлінням НБУ, а також сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери. НБУ проводить ці операції тільки з державними цінними паперами, які перебувають в його портфелі на продаж.

ІІІ. Випуск облігацій – банк має право випускати облігації за умови повної сплати усіх випущених ним акцій та відіграє активну роль, бо ініціатива належить йому. Випущені облігації не дають права їх власникам участі в керуванні банком, вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Погашення відбувається після настання терміну за номінальною вартістю та одержання фіксованого прибутку власником облігації.

Контрольні питання.

1. Чому вклади та депозити є головним джерелом формування банківських ресурсів комерційними банками?

2. Що являє собою депозит та за якими критеріями проводять їх класифікацію?

3. Які види депозитів є більш привабливими для банків та вкладників та чому?

4. В чом полягає різниця між простими та складними відсотками за депозитами?

5. Які існують методики визначення тривалості розрахункового періоду при нарахуванні відсотків за депозитами?

6. За рахунок проведення яких операцій банки формують ресурси на міжбанківському ринку?

7. Надайте загальну характеристику міжбанківському кредитуванню.

8. Надайте характеристику централізованому кредитуванню в НБУ.

9. Надайте характеристику процесу випуску облігацій комерційними банками.

 

Література: 1,2,3, 8(с.58-67), 12(с.133-147), 13(с.49-64).

Самостійна робота студентів (6 годин).

План.

1. Економічна сутність та види власного капіталу банку. Статутний капітал банку та порядок його формування. Резервний капітал. Спеціальні фонди і резерви як компоненти власного капіталу банку. Роль прибутку у формуванні власного капіталу. Регулятивний капітал та його вплив на формування власного капіталу(.Михайловська І.М., Олійник А.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – Львів: Магнолія 2006, 2011. – с.115-126; Банківська діяльність: Навчальний посібник/ [З.Б.Живко, О.П.Просович, І.М.Копитко та ін.]; за ред. З.Б.Живко. – К.: Алерта, 2012. – с.52-58).

2. Робота з юридичними та фізичними особами із залучення депозитів. Система страхування (гарантування) вкладів населення в банках. Обов’язкове резервування коштів банківською системою (Прасолова С.П. Банківські операції [текст]: навч. посіб. та практ. / - К.: «Центр учбової літератури». 2013. – с.53-54; Михайловська І.М., Олійник А.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – Львів: Магнолія 2006, 2011. – с.139-144).

3. Управління ресурсами комерційного банку і ліквідністю його балансу. Методи прогнозування банківських ресурсів.(Прасолова С.П. Банківські операції [текст]: навч. посіб. та практ. / - К.: «Центр учбової літератури». 2013. – с.268-273.; Котковський В.С., Нєізвестна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2011. – с.57-59).

 

1.Власний капітал комерційного банку являє собою кошти і виражену у грошові форм частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Це головний показник здатності банку до розвитку, можливості витримувати конкуренцію, здійснювати його подальший розвиток.

Капітал банку складається зі: статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого прибутку та спеціальних фондів та резервів.

Функції власного капіталу:

Захисна – пов’язана з тим, що розмір власних банківських ресурсів повинен забезпечувати захист вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсації у випадку виникнення збитків або банкрутства банку, а також підтримувати платоспроможність банку при загрозі появи збитків за рахунок створених резервів;

Оперативна – має допоміжний характер і особливо важлива у період утворення нового комерційного банку, тому що за рахунок власного капіталу фінансується придбання(будівництво, оренда) необхідних приміщень, їх обладнання меблями, оргтехнікою і комп’ютерними системами тощо, йде розвиток інфраструктури банку, нових банківських продуктів. Технологій, розширення мережі;

Регулятивна – тісно пов’язана з діяльністю НБУ щодо контролю за додержанням обов’язкових нормативів регулювання діяльності комерційних банків, в основу розрахунку яких покладено розрахункову величину власного капіталу (регулятивного капіталу).

У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності(40-60%) власний капітал комерційного банку має незначну питому вагу у сукупному банківському капіталі(8-10%). Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів га грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб.

Структурна побудова власного капіталу комерційного банку полягає у виділенні елементів двох рівнів:

І. Основного капіталу (капіталу першого рівня):

Ø Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

Ø Розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку:дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу, їх називають реінвестованими дивідендами; емісійні різниці; резервні фонди, що створюються згідно з законами України; загальні резерви під невизначені ризики при проведенні операцій; прибуток минулих років.

ІІ. Додаткового капіталу (капіталу другого рівня):

Ø Резерви під стандартну заборгованість інших банків;

Ø Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями;

Ø Результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації;

Ø Результат переоцінки основних засобів;

Ø Прибуток поточного року;

Ø Субординований борг, що враховується до капіталу.

Джерела формування капіталу банку:

1. Статутний капітал – це сплачений та зареєстрований підписаний капітал, тобто величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції(паї). Формується в грошовій формі за рахунок коштів, які мають підтверджені джерела походження, при цьому юридичними особами – в безготівковій формі, а фізичними особами – в готівковій формі. Його мінімальний розмір встановлює НБУ для новостворених банків відповідно до діючого законодавства.

2. Резервний капітал – це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів за умови нестачі прибутку. Він формується в процесі подальшої діяльності банку та призначений для покриття можливих збитків по операціях. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість банку, що позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства. Відповідно до ЗУ «Про банки та банківську діяльність» відрахування до резервного капіталу має бути не меншим 5% від прибутку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу. Після цього банк має право припинити його формування, а після використання коштів резервного капіталу відрахування поновлюються.

3. Спеціальні фонди та резерви – резервні фонди та інші фонди банку, які призначені для виробничого та соціального розвитку банку, при чому порядок їх формування та використання визначається статутними документами банку, а формування відбувається за рахунок прибутку. Ці фонди дублюють призначення резервного капіталу.

4. Нерозподілений прибуток -джерело внутрішнього походження, зі своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку та сплати податків, формування резерву на виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

5. Субординований капітал – кошти, залучені від юридичних осіб-резидентів і нерезидентів – і в національній і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складники капталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше, як через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення всіх претензій інших кредиторів. Сума цих коштів в структурі капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.

Нормативи регулювання діяльності КБ є основними заходами контролю та впливу на діяльність банків з боку НБУ, вони розроблені згідно вимог базельського комітету та адаптовані до умов банківської системи України. На даний час НБУ встановлено 12 обов’язкових економічних нормативів, що об’єднані в групи: нормативи капіталу, нормативи ліквідності, нормативи кредитного ризику, норматив інвестування.

Базою для розрахунку економічних нормативів НБУ є регулятивний капітал – найважливіший показник діяльності банків. Основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості і стабільності банків.

Регулятивний капітал – це результат корегування основного та додаткового капіталу за методикою НБУ, який розраховується за формулою:

РК = ОК + ДК – В, де

РК – регулятивний капітал;

ОК – основний капітал;

ДК – додатковий капітал;

В – відвернення (вкладення банку в акції та боргові зобов’язання інших банків як з метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворюються для покриття збитків від знецінення цінних паперів і боргових зобов’язань, вкладення в дочірні та асоційовані компанії.

Нормативи капіталу:

Н 1 – норматив мінімального розміру регулятивного капіталу діючих банків має становити 120 млн. грн.

Н2 – норматив адекватності регулятивного капіталу, його значення має бути не меншим 10% для діючих банків, 15% - для новостворених протягом перших 12 місяців діяльності з дня отримання ліцензії, не менше 12% протягом наступних 12 місяців і не менше 10% відсотків в подальшій діяльності. Н2 встановлюється з метою запобігання надмірного перекладання банком ризику неповернення активів на кредиторів та вкладників.

Н2 = (РК/Ар)*100%, де

РК – регулятивний капітал;

Ар – активи, зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи до якої віднесено актив (всього встановлено 5 груп активів за ступенем ризику з відповідними коефіцієнтами).

Н3 – норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів, встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі діяльності, залежно від обсягу різноманітних ризиків. Значення нормативу має бути не меншим 9% та розраховується за формулою:

Н3 = (РК/ЗА)*100%, де

РК – регулятивний капітал;

ЗА – загальні активи.

 

2. Механізм залучення КБ України коштів в національній та іноземній валюті юридичних та фізичних осіб на депозити регулюється «Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» затвердженого Постановою правління НБУ від 03.12.2003р. №516 зі змінами та доповненнями.

Залучення депозитів юридичних та фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладанням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного сертифікату. Відповідно до банківського договору КБ, який прийняв кошти від вкладника, зобов’язується виплатити вкладнику суму депозиту та нараховані відсотках на умовах та в порядку, що передбачені договором, який повинен бути укладеним письмово.