Правове регулювання екологічного моніторингу

Здійснення екологічного моніторингу регулюється:

· Законом України «Про охорону навколишнього природного серед­овища» від 25 червня 1991 року (ст. 22);

· Законом України «Про гідрометеорологічну діяльність» від 18 лютого 1999 року;

· Положенням про державну систему моніторингу довкілля, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 року №391;

· Концепцією Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р тощо.

Екологічний моніторинг - це система спостережень за станом до­вкілля. Він є однією з функцій державного управління у царині екології. Він здійснюється для прогнозування змін стану довкілля та розробки науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управ­лінських рішень.

Суб'єкти, що здійснюють екологічний моніторинг - Мінприроди України, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Дерзе-маґенція, Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, Національна космічна агенція тощо.

Система екологічного моніторингу передбачає наявність відомчих мереж стаціонарних чи пересувних пунктів спостережень за певними природними об'єктами. На таких пунктах наявні вимірювальні при­строї та обладнання для відбору проб, їх аналізу, фіксації результатів вимірювань. Засоби вимірювальної техніки, що застосовуються у ході екологічного моніторингу, повинні проходити періодичну перевірку згідно з Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» у редакції від 15 червня 2004 року.

Екологічна статистика

Суспільні відносини щодо здійснення державного статистичного об­ліку регулюються Законами України «Про державну статистику» в редакції від 13 липня 2000 р., «Про охорону навколишнього природного сере­довища» від 25 червня 1991 року (ст. 24), наказами Державного комітету статистики України, Планом державних статистичних спостережень.

Екологічна статистика - це централізована система збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання екологічної статистичної інформації, що здійснюється Держкомстатом України відповідно до Закону.

Державний статистичний облік здійснюється Держкомстатом України за спеціально затвердженими формами статистичної звітності. На відміну від екологічного моніторингу, коли екологічна інформація здобувається самими державними органами шляхом спостережень і вимірювань, отри­мання статистичної інформації відбувається «знизу» - від підприємств, що подають статистичну звітність, до органів Держкомстату, Згідно з Законом «Про державну статистику» підприємства та фізичні особи - підприємці зобов'язані подавати органам Держкомстату статистичну звітність за затвердженими Держкомстатом формами. Підприємства самі збирають відповідну екологічну інформацію, яка стосується їх діяльності, і запо­внюють відповідні форми статистичної звітності - органи Держкомстату лише приймають та систематизують отриману інформацію.

Суб'єкти:

¾ органи Держкомстату;

¾ респонденти (фізичні та юридичні особи);

¾ користувачі даних статистичних спостережень.

 

Природоресурсні кадастри

Ведення-державних кадастрів у галузі природокористування й охорони довкілля регулюється: Законом України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року (ст.23), Земельним кодексом України 2001 року (статті 193 - 204), Кодексом України про надра 1994 року (статті 42-44), Водним кодексом України 1995 року (статті 24 - 28), Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року (розділ 9), Законами України «Про основи містобуду­вання» від 16 листопада 1992 року (ст. 23); «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року (ст.38), «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року, (ст. 56), «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 року (статті 6, 30), «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року (статті 56 - 59), «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 року (ст. 15), «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року (статті 35 - 37), «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 року (ст. 16), ст. 4 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату від 9 травня 1992 року, ратифікованої Законом України від 29 жовтня 1996 року тощо.

Порядок ведення природноресурсових кадастрів визначається по­становами Кабінету Міністрів України та наказами Мінприроди, іншими екологічними органами. Положення про регіональні кадастри природ­них ресурсів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1781.

Природноресурсовий кадастр - це систематизований звід відо­мостей про об'єкти довкілля (про кількісні та якісні характеристики, обсяг, оцінку, характер та правовий режим природних ресурсів, розподіл їх між власниками та природо-користувачами у т.ч. орендарями, розподіл за категоріями цільового призначення та видами природних ресурсів, на­родногосподарською та ін. цінностями тощо), який ведеться для потреб екологічного управління.

Види державних екологічних кадастрів: лісовий, земельний, вод­ний, родовищ і проявів корисних копалин, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, кадастр рослинного світу, кадастр тваринного світу, кадастр природних територій курортів, кадастр природних лікувальних ресурсів, кадастр антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, кадастр сховищ радіоактивних відходів, містобудівний кадастр населених пунктів.

Ведення державних кадастрів здійснюють: Мінприроди, Держзема-ґенція, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держкурорт, Нацекоінвестаґенція та інші органи.

Екологічна паспортизація

Екологічна паспортизація - це порядок обліку екологічних ха­рактеристик окремих екологічно небезпечних об'єктів чи природних комплексів. Здійснюється задля первинного обліку екологічного впливу окремих екологічно небезпечних об'єктів чи екологічного навантаження на окремі природні комплекси та планування заходів щодо зменшення зазначеного впливу, а також для спрощення екологічного контролю за діяльністю відповідних об'єктів.

Екологічний паспорт - це обліковий документ, якій містить дані про використання підприємством природних ресурсів і визначення впливу його виробництва на довкілля, або про стан відповідного природного комплексу. Вимоги до екологічної паспортизації закріплені в екологічному законодавстві і екологічних стандартах.

Законодавство передбачає ведення таких видів екологічних паспортів:

¾ екологічний паспорт промислового підприємства (ГОСТ 17.0.0.04-90 «Охорона природи. Екологічний паспорт промислового під­приємства. Основні положення»);

¾ паспорт відходів (Порядок ведення державного обліку та паспор­тизації відходів, затверджений постановою КМУ від 1 листопада 1999 року № 2034);

¾ паспорт технічного стану зовнішніх мереж і споруд водопоста­чання й каналізації (Правила обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації зовнішніх мереж і споруд водопостачання та каналізації, затверджені наказом Держбуду України від 3 квітня 1998 року №69);

¾ паспорт річки (Порядок складання паспортів річок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №397);

¾ паспорт потенційно небезпечного об'єкта (Положення про пас­портизацію потенційно небезпечних об'єктів у редакції наказу МНС України від 16 серпня 2005 року № 140);

¾ паспорт водно-болотного угіддя міжнародного значення (Струк­тура, зміст та порядок ведення паспорту водно-болотного угіддя міжнародного значення, затверджена наказом Мінекоресурсів України від 27 грудня 2002 року № 524);

¾ технічний паспорт земельної ділянки (Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року №648);

¾ енергетичний паспорт підприємства (ст. 20 Закону України «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 року) тощо.