Поняття екологічної інформації

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, екологічна інфор­мація - це документовані або публічно оголошені відомості про:

· стан довкілля чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

· біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами довкілля;

· джерела, чинники, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фі­зичні чинники (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан довкілля та здоров'я людей;

· загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спря­мованих на зменшення їхнього негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

· екологічні прогнози, плани і програми, заходи, у тому числі адміністративні, державну екологічну політику, екологічне законодавство;

· витрати, пов'язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони довкілля, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень із питань, що стосуються довкілля.

Екологічне інформування

Функцією управління у царині екології є екологічне інформування.

Екологічне інформування - це діяльність уповноважених на це державних органів управління, що спрямована на забезпечення доступу до екологічної інформації.

Відповідно до ст. 25¹ Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень шляхом:

а) підготовки Мінприроди і подання на розгляд Верховної Ради

України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет: http://www.menr.gov.ua;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища,динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров'я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації; д) передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків ор­ганам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

є) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Гарантією доступу до екологічної інформації виступають норми законодавства:

· загального характеру: ст.50 Конституції України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року;

· спеціального характеру: Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року, «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, «Про відходи» від 5 березня 1998 року, «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року, «Про об'єкти підвищеної безпеки» від 18 січня 2001 року, Оргуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 5 червня 1998 року, ратифікована Законом України від 6 липня 1999 року, Положення про порядок надання екологічної інформації, затверджене наказом Мінпри­роди України від 18 грудня 2003 року № 169 тощо.

Так, відповідно до ст. 50 Конституції кожен має право на доступ де екологічної інформації: така інформація ніким не може бути засекречена, тобто не може становити державної, комерційної чи іншої таємниці Організації та особи, що мають екологічну інформацію, зобов'язані ї надавати за екологічними інформаційними запитами зацікавлених осіб складеними згідно з Законами «Про інформацію», «Про звернення громадян», а також згідно з Положенням про порядок надання екологічно інформації. Термін для надання такої інформації встановлений ст. 33Закону «Про інформацію» і ст. 20 Закону «По звернення громадян» - 1 місяць, а у складних випадках – не більше 2-х місяців (п. 3.5 Положенні про порядок надання екологічної інформації). Однак термін відповіді на звернення громадян не може перевищувати 45 днів.

Відповідальність службової особи за відмову у наданні екологічно інформації за екологічним інформаційним запитом або умисне перекручення такої інформації передбачена ст. 238 Кримінального кодексу Укра­їни від 5 квітня 2001 року. Перевищення встановлених законодавством термінів для надання екологічної інформації за запитами зацікавлених осіб тягне за собою для службових осіб адміністративну відповідальність заст. 91⁴КУАП.

 

 

51. Щорічні доповіді про стан довкілля

Відповідно до ст. 251 Закону «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» від 25 червня 1991 року, на Мінприроди покладається підготовка і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Наці­ональної доповіді про стан довкілля в Україні, а після її розгляду Верхо­вною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет.

Доповідь розробляється для оцінки стану довкілля в Україні, аналізу вжитих заходів і планування подальшої національної екологічної політики а також для інформування громадськості про стан довкілля.

З доповіддю можна ознайомитися на сторінці Мінприроди у мереж Інтернет: http://www.menr.gov.ua.

Еколого-правова культура

Еколого-правова культура - це знання, розуміння і свідоме дотри­мання норм екологічного права. Еколого-правова культура має ступені порівняння, тобто можна сказати, що в однієї особи рівень еколого-правової культури є вищим, ніж у іншої.

Еколого-правова культура є складовою частиною екологічної культури особистості, яка становить собою усвідомлення і виконання екологічних вимог: як правових, так і моральних.

Еколого-правова культура формується на підставі еколого-правової освіти та еколого-правового виховання (ст.7 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року). Фор­мування еколого-правової культури регулюється також Законами України «Про освіту» у редакції від 23 березня 1996 року, «Про професійно-техніч­ну освіту» від 10 лютого 1998 року, «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року, «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року, «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року, «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року. Концепція екологічної освіти України затверджена рішенням Колегії МОН України від 20 грудня 2001 року № 13/6-19.