Тема 7. Управління ризиками в проектах.

 

7.1. Проектні ризики та їх класифікація.

7.2. Методи аналізу ризиків проекту.

7.3. Методи управління проектними ризиками.

7.4. Інструменти управління проектними ризиками.

 

7.1. Підвищені ризики учасників інвестиційного проекту визначаються такими особливостями проектної діяльності:

· розтягненістю в часі (для окремих проектів "проектний цикл" може тривати роки й навіть десятиліття);

· великою кількістю учасників (кредиторів, інвесторів, замовни­ків, постачальників інвестиційних товарів, консультантів, проек­тувальників, підрядчиків, користувачів об'єкта інвестиційної діяльності, гарантів і поручителів, страхувачів, покупців (замов­ників) проектного продукту тощо);

· складним характером, тобто комбінацією простіших, "елемен­тарних" форм господарської діяльності (наукової, технічної, ко­мерційної, виробничої, будівельної, фінансово-кредитної, стра­хової тощо);

· інтернаціональним характером багатьох проектів, який пород­жує ризики щодо різних країн і політики.

Проектними вважаєтьсясукупність ризиків,що загрожують реа­лізації інвестиційного проекту чи можуть знизити його ефективність (комерційну, економічну, бюджетну, соціальну, екологічну тощо). Близьким до поняття "проектний ризик" є поняття "непевність", яке часто використовують для характеристики певних видів ризиків або як синонім поняття "ризик".

Розглянемо основні системи класифікації проектних ризиків.

1. За фазами й етапам проектної діяльностівиокремлюють ризики доінвестиційної та інвестиційної (будівельної) фаз, фази пусконала- годжувальних робіт, а також операційної (виробничої) фази.

2. За можливістю чи неможливістю для учасників проектної діяль­ності впливати на чинники ризиківостанні поділяють на внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні). До останніх зараховують полі­тичні ризики й ризики форс-мажор (настання стихійних лих: пожеж, повеней, посух). Як правило, зовнішні ризики існують на всіх фазах і етапах проектної діяльності.

3. За можливістю захисту від ризиківрозрізняють ризики, які страхують (їх поділяють на такі, що покриваються за рахунок га­рантій, страхування, резервних фондів) і не страхують.

4. Ризики поділяють також на динамічніта статичні. Динамічни­ми називають ризики непередбачених змін вартісних оцінок проекту внаслідок зміни початкових управлінських рішень, а також ринкових або політичних ситуацій. Такі зміни можуть спричинити як втрати, так і додаткові прибутки. Статичними називають ризики втрати ре­альних активів через заподіяння збитків власності чи незадовільну організацію.

5. Широко відома класифікація, що базується на реальній практиці господарської діяльності,під час якої виявлено так звані змішані ризи­ки. Хоча ці ризики не перебувають у межах якогось одного класифі­каційного критерію, їх обов'язково повинні враховувати всі учасники проекту. Наприклад, до змішаної класифікації зараховують такі про­ектні ризики: пов'язані з нестабільністю законодавства щодо економіки і по­точної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку тощо.

6. В окремих галузях економіки існують специфічніризики. На­приклад, у нафтогазодобувній промисловості особливу увагу зверта­ють на геологічний ризик (або ширше — ризик правильної оцінки запасів). У хімічній промисловості, чорній і кольоровій металургії, целюлозно-паперовій промисловості дуже високими є екологічні ри­зики.

 

7.2. Ризики аналізують переважно на доінвестиційній фазі. Аналіз ризиків проектної діяльності (ідентифікація та оцінка) має бути не окремим (початко­вим) етапом управління ризиками, а його постійною функцією, що реалізується на всіх фазах і етапах проектного циклу.

Ідентифікація ризиків (якісний аналіз)передбачає визначення чин­ників, сфер дії, видів ризиків, етапів і робіт, на яких ризик підви­щується. Незважаючи на множинність ризиків, що виявляються в кожному проекті, їх кількість стандартна. Як правило, змінюються тільки кількісні показники залежно від масштабів проекту, країни розміщення учасників, ступеня державної підтримки тощо. Для кількісного аналізу ризиківпроектної діяльності найчастіше застосову­ють аналіз чутливості проекту, визначають точку беззбитковості і перевіряють проект щодо стійкості. Ці методи універсальні. Застосо­вують їх для оцінки комерційних ризиків, що властиві всім видам інвестиційних проектів. Аналіз чутливості дає змогу оцінити, як змі­ниться ефективність проекту (як показник ефективності використову­ють чисту зведену вартість проекту) у разі зміни одного чи кількох його основних параметрів (чинників ризику), наприклад ціну оди­ниці продукції, обсягу продажів, процентної ставки за кредитом, вар­тості сировини та інших витрат виробництва, обсягу інвестицій, роз­міру податків.

За допомогою точки беззбитковостівизначають обсяг продажів, коли надходження від реалізації продукції дорівнюють витратам на її виробництво (повній собівартості). Якщо обсяг продажів (і відповід­ний обсяг виробництва) нижчий від точки беззбитковості, фірма заз­нає збитків, а якщо надходження дорівнюють витратам, фірма пра­цює беззбиткове. Як правило, розраховують кілька точок беззбитко­вості з урахуванням різних цінових і вартісних сценаріїв.

Перевірка стійкостіпроекту передбачає розробку сценаріїв його розвитку в найнебезпечнішому варіанті для основних учасників про­екту. За всіма сценаріями розраховують плановані прибутки, втрати та ефективність діяльності для кожного учасника. Проект визнається стійким і ефективним, якщо в усіх розглянутих ситуаціях інтереси учасників дотримані, а можливі несприятливі наслідки будуть усунуті за рахунок створених запасів і резервів або відшкодовані страховими виплатами. Ступінь стійкості проекту стосовно можливих змін умов його реалізації може бути конкретизований гранично припустимими рівнями обсягів виробництва, цін на продукцію тощо.

Крім розглянутих методів для кількісного аналізу проектних ри­зиків застосовують "дерево" рішень, аналіз сценаріїв, метод статис­тичних випробувань Монте-Карло, формалізований опис невизначе­ності, метод експертних оцінок, статистичний метод, метод аналогій (використання даних щодо інших раніше виконаних проектів), по-стадійну оцінку ризиків та інші аналітичні методи.

На практиці аналіз проектних ризиків здійснюють тільки на доін­вестиційній фазі проекту перед прийняттям рішення про початок його реалізації чи фінансу­вання. На подальших етапах функція аналізу ризиків слабшає, якщо не зникає зовсім, і це призводить до великих загроз щодо проекту та його учасників.

 

7.3. Як зазначалося, у практиці управління проектами застосовують чотири основних методи управління ризиками: їх скасування, запо­бігання та контролювання, страхування та поглинання.

Найчастіше застосовують метод запобігання та контролювання: на доінвестиційній фазі через високі ризики фінансово-кредитні ін­ститути відбраковують 9 із 10 чи навіть 99 із 100 проектів. Ідеть­ся про умовне, а не абсолютне запобігання ризику. Цю творчу функцію виконують як на доінвестиційній, так і на наступних фазах проектного циклу, якщо кількість ризиків при ре­алізації проекту перевищує критичну.

Передумовою застосування методу поглинання є широке коло учасників проекту. При цьому ризик має бути рівномірно розпо­ділений між учасниками проекту, тому що поглинання реалізованого ризику одним або кількома учасниками може виявитися згубним для проекту.

У загальному вигляді діяльність з управління ризиками в межах проекту поділяють на блоки:

· управління ризиками непогашення банківського кредиту на ос­нові розподілу цих ризиків між банком і спонсорами проекту;

· управління ризиками проектної діяльності за допомогою розподілу ризиків між проектною компанією, постачальниками та підрядчиками (на інвестиційній фазі проектного циклу);

· управління ризиками проектної діяльності на основі розподілу ризиків між проектною компанією та можливими додатковими учасниками проекту (на виробничій фазі проектного циклу це компанія — оператор проекту, покупці проектного продукту, постачальники ресурсів);

· управління всіма видами проектних ризиків, що базується на ви­користанні методу страхування.

 

7.4. Кожний метод управління проектними ризиками є сукупністю інструментів— організаційних, технічних, фінансових, правових та інших дій і заходів, які здійснюють учасники проекту з метою управ­ління ризиками.

Група інструментів запобігання та контролюванняпроектних ри­зиків охоплює систему різноманітних практичних заходів профілак­тики несприятливих подій: створення систем моніторингу; навчання персоналу; закупівлю та встановлення спеціального устаткування; контроль за технологічними процесами; сервісне обслуговування тех­нологічного устаткування компанією-виробником; передавання об'єк­та інвестиційної діяльності фаховій компанії-оператору; перевірку ус­таткування на заводі-постачальнику; створення систем контролю за якістю матеріалів, сировини і напівфабрикатів; наймання замовни­ком проекту інженера-консультанта для контролю за виконанням робіт тощо.

Окремі інструменти — контроль за якістю сировини та матеріалів, використання інженерів-консультантів — стали нормою проектної діяльності. У цьому зв'язку до групи інструментів управління проект­ними ризиками доцільно зараховувати певні превентивно-профілак­тичні заходи, що відповідають практиці проектної діяльності. Додат­кові профілактичні заходи включають до складу проекту і відобража­ють у проектно-кошторисній документації. Зазначене стосується не тільки превентивно-профілактичних, а й контрольних заходів.

До контрольних інструментів належать дії, спрямовані на локалі­зацію й мінімізацію наслідків реалізації ризиків проектної діяльності. Прикладами таких інструментів є створення аварійно-рятувальних, аварійно-ремонтних і пожежних служб у межах проектів.

Розрізняють ще інструменти, пов'язані зі страхуванням проектних ризиків.

Серед інструментів поглинання ризиківрозрізняють створення ре­зервних фондів окремими учасниками проектної діяльності та загаль­них резервних фондів у межах проекту (самострахування та взаємне страхування), розширення кола учасників проектної діяльності з ме­тою зниження ризикового навантаження в розрахунку на одного учасника, надання одними учасниками проекту гарантій іншим його учасникам; інші засоби розподілу та перерозподілу ризиків між учас­никами проектної діяльності (застави, задатки, неустойки).

Гарантії— основний інструмент розподілу ризиків між учасника­ми проектної діяльності, що передбачає виконання зобов'язань за іншим (основним) договором (контрактом), до якого відсилає гаран­тія. Мета гарантії — додатково забезпечити фінансові інтереси сто­рін, які беруть участь як у звичайних видах комерційної діяльності, так і в інвестиційних проектах.

У світовій господарській практиці розрізняють такі форми гаран­тій: умовні та безумовні, обмежені та необмежені, передавані та непередавані, забезпечені та незабезпечені, відкличні та безвідкличні.

У вітчизняній практиці офіційно існує тільки одна форма гаран­тії — банківська.

Існують також інструменти розподілу й перерозподілу ризиків між учасниками проектної діяльності, призначені для забезпечення виконання зобов'язань сторін. Це застави, задатки, утримання майна боржника і неустойки. Зазначимо, що перелічені засоби лише з пев­ними обмеженнями можна зарахувати до інструментів розподілу та перерозподілу проектних ризиків.

Інструменти розподілу та перерозподілу ризиків тією чи іншою мірою виконують превентивно-профілактичні функції. Ці інструмен­ти сконструйовані так, що невиконання учасником проекту своїх зо­бов'язань спричинює збитки не тільки інших учасників, а й насампе­ред цього учасника проекту.

Інструмен­том поглинання ризику є також резервні фонди, які створює один, кілька чи всі учасники проекту (загальний резервний фонд проекту).

Інструменти управління проектними ризиками мають чітку "пер­сональну" спрямованість, тому їх класифікують за видами бенефіціарів (вигодонабувачів):

· орієнтовані на захист інтересів кредитора проекту — статті й застереження в тексті кредитного договору, гарантії завершення проекту й погашення боргу за кредитом, застави в забезпечення платіжних зобов'язань позичальника тощо;

· орієнтовані на захист інтересів замовника проекту (проектної компанії) — статті й застереження в тексті контрактів з підрядчи­ками, консультантами, постачальниками; гарантії, що доповню­ють ці контракти (за авансовим платежем, належного виконання контракту та ін.); страхування майна (активів) проекту; страху­вання відповідальності (у зв'язку з виробничою діяльністю); кон­тракти, що гарантують збут проектного продукту і закупівлю сировини та інших виробничих ресурсів; страхові (резервні) фон­ди тощо;

· орієнтовані на захист інтересів виконавців (підрядчиків, поста­чальників, консультантів) — страхування будівельних ризиків, вантажів у дорозі, ризиків неплатежів з боку замовника, гарантії оплати контракту тощо.

Контрольні питання

1. Що означають непевність і ризик? Основні їх види.

2. Методи аналізу ризиків. Хто і як має здійснювати цей аналіз?

3. Як можна знизити ризик і невизначеність проекту?

4. Як ранжирують ризики за ступенем важливості?

5. Які методи управління ризиками застосовують на основних фазах
і етапах життєвого циклу проекту?

6. Сутність аналізу чутливості. На якому етапі проекту здійснюють
аналіз чутливості?

7. Сутність перевірки стійкості проекту.

8. Основні типи інструментів управління проектними ризиками.

9. Що означає скасування проектних ризиків?

10. Інструменти страхування проектних ризиків.

11. Які дії передбачає поглинання ризику?

12. Основні принципи зниження ризиків інвестування.