Основні теоретико-методологічні школи глобалістики

 

Світовий досвід другої половини ХХ століття підтвердив, що жодні специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не зможуть ані скасувати, ані відкласти дію об’єктивних законів глобалізаційного розвитку. Не випадково глобалізація, як історичне явище і як об’єктивна закономірність розвитку людства привертає велику увагу дослідників у країнах як Заходу, так і Сходу. Тому дослідження глобалізаційних проблем і процесів, розробка стратегій глобалізації ведуться не лише в рамках Римського клубу, а й поза його межами. У теорії сучасної глобалістики, яка до кінця ще не сформована, виділяють шість основних шкіл, які визначають ідеологію глобалізму.

1. Перша представляє концепцію „Межі зростання” і започаткована тематикою доповідей Римського клубу (1968 р.). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій, зіткнувшись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм, дійшли висновку, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля, спрямовані на їх подолання, неефективні. Звідси виникло відоме гасло: „Мислити глобально!”, яке з часом змістовно доповнене і тлумачиться широким колом науковців як принцип „Мислити глобально, діяти локально”.

Представниками цієї школи здійснено моделювання світової економічної динаміки з урахуванням стану та розвитку п’яти взаємозв’язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних, скільки у внутрішніх обмеженнях людства-панування і жорстокий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчний суверенітет дедалі чисельніших держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності західної цивілізації, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну програму Нового гуманізму, суть якої в „людській революції”, в інтеграції людей світу, формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль щодо планування і управління заради спільного майбутнього людства, оскільки альтернативою може бути відсутність будь-якого майбутнього. Глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення і нині, є альтернативою ідеології та стратегії „нелюдської глобалізації”, яку нав’язують світу окремі лідери силової глобалізації в інтересах елітарних країн.

2.Друга школа представлена концепцією сталого розвитку (Л. Браун). Визнаючи і підримуючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи вважають причиною і наслідком надмірного демографічного зростання населення планети неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільств а. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Науковці й практики вважають за необхідне зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу. Прихильниками теорії запропоновані поступовість, поетапність еволюційних змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори вважають пошук нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не лише в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі й на тривалу перспективу. На підтримку даної глобальної концепції Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію „Екологічна перспектива до 2000 року і далі” (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ. Всесвітній саміт з стійкого розвитку, який відбувся в 2005 р. (м. Йоханесбург), оголосив про всесвітній перехід з 2005 р. до нової цивілізаційної стратегії і рекомендував усім країнам здійснювати подальшу глобалізацію відповідно до мети і принципів сталого розвитку.

3. Антагоністичною до концепції сталого розвитку в глобалістиці є школа універсального еволюціонізму, яка набула розвитку під керівництвом академіка М. Мойсеєва. Цю третю школу ще називають школою глобальної екології. Глобалісти-еволюціоністи піддають критиці доповіді Римського клубу насамперед за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства, вважають хибною концепцію сталого розвитку, закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку. Грунтуючись на ноосферному вченні В. Вернадського, представники даного напряму розглядають глобальну природу як самоорганізовану систему, реакція якої, хоч і не прогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Тому спільний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, які відкривають шлях до якісно нового розвитку.

В арсеналі представників даного напряму не лише теоретичні положення і програми. Школою універсального еволюціонізму (глобальної екології) запропоновано теорію глобальних рішень і компромісів, моделі глобальних наслідків ядерної війни, „ядерної зброї”, „ядерної зими”, концепцію „глобальних інститутів згоди”, які можуть добиватися стабільних і ефективних компромісів, соціологію глобального компромісу, доведено можливості світових угод кооперативного типу, що об’єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань.

4. Важливими при переході до практичної діяльності раціональної взаємодії людства з навколишнім середовищем є парадигми школи мітозу біосфер (М. Нельсон). Ця четверта школа лише частково займається розробкою проблем, які стосуються глобалістики. Водночас неурядовий міжнародний Інститут екотехніки, що представляє дану школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції з опрацювання практичних проблем космонавтики у створенні штучних біосфер. Ідея Інституту екотехніки полягає в тому, щоб досягнуті результати функціонування штучних біосфер із заданими якостями використовувати для поліпшення земної біосфери і формування ноосфери. Суть ноосфери вбачається в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою представники школи розуміють „глобатех” – тип нової культури, що має ареалом розповсюдження весь планетарний ринок. Факт експансії „глобатеху” в космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в космос. На цій підставі ноосфера перетворюється в теорії науковців на важливий фактор еволюції Всесвіту.

5.П’ятий напрям сформованих у глобалістиці парадигм розвитку людства закріплений в ідеях політиків і науковців школи контрольованого глобального розвитку (Д. Гвішиані). Вони пропонують розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології, приділяючи значну увагу соціальним проблемам. З метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних стратегій розроблено програму „Моделювання глобального розвитку”. Перехід до інформаційного суспільства розглядається представниками школи контрольованого глобального розвитку як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

6. Прихильники ідеї розвитку економіки, історії систем і цивілізацій сформували в глобалістиці шосту школу – світ-системного аналізу (І. Валлерстайн). Вона започаткована й існує в США. Досить часто у науковій літературі ідеї прихильників цієї школи піддаються критичному аналізу, насамперед як такі, що пропагують і відстоюють капіталістичну систему виробництва. Капіталістична світ-система розглядається представниками цієї школи як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра („золотий мільярд”), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років. Кінець ХХ ст. розглядається як криза переходу від капіталістичної світ-системи, що домінує на планеті з 1500 р., до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції „глобальної соціалізації”, з часом в ній все більше уваги приділяється закономірностям глобального соціального розвитку.

Поєднання трьох сфер світової економіки (економічного „ядра”, напівпериферії і периферії) перебуває, на думку прихильників „світосистемної моделі” в постійному русі і змінюється в геополітичному просторі. На відміну від інших, в теорії „світосистеми” значне місце відводиться національним державам, розвитку їх функцій. Незважаючи на те, що вони об’єднуються в три зазначені зони, кордони між ними залишаються. Головним фактором світової політики є боротьба наддержав за світове панування, а в сфері культури робиться наголос на взаємний тиск культурних цивілізацій і їх постійні спроби захопити панівне становище.