Зовнішньоекономічної діяльності

Питання для самостійного вивчення

1. Основні види банківських послуг у сфері ЗЕД.

Банківська діяльність в сфері зовнішньоекономічних відносин є дуже широка. Банки надають суб’єктам ЗЕД багато різного вида послуг. Основними видами банківських послуг у сфері ЗЕД є:

– покупка і продаж валюти в інтересах своїх клієнтів;

– встановлення кореспондентських відносин з банками країн торгівельних партнерів своїх клієнтів;

– здійснення міжнародних розрахунків;

– ведення валютних рахунків клієнтів суб’єктів ЗЕД;

– відкриття і ведення валютних депозитів клієнтів;

– ведення та облік векселів, чеків, акредитиві, інкасових операцій в інтересах своїх клієнтів суб’єктів ЗЕД;

– страх валютних ризиків суб’єктів ЗЕД при здійсненні розрахунків по експортно-імпортним операціям;

– кредитування експортно-імпортних операцій клієнтів – суб’єктів ЗЕД.

Проаналізувати детальніше ці види банківських послуг та їх значення для успішного ведення клієнтами зовнішньоекономічної діяльності.

Надання кредиту є найважливішим видом банківської діяльності у сфері ЗЕД. Без залучення додаткових коштів з боку банків неможливий розвиток всієї системи зовнішньоекономічної діяльності, здійснення експортно-імпортних операцій. Тому банківський міжнародний кредит є найважливішою складовою міжнародних економічних зв’язків. Міжнародне кредитування здійснюється на принципах повернення, терміновості, платності, забезпеченості кредиту та його цільового використання. Проаналізувати детальніше ці принципи.

Найбільш поширенішими формами банківського кредитування є факторинг і форфейтинг. Факторинг – діяльність пов’язана з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта, тобто одержанням коштів за платіжними документами покупця. Метою факторингу є усунення ризику експортера неотримання платежу від покупця. Форфейтинг – це придбання банком платіжних зобов’язань у формі векселів без права зворотної вимоги до експортера. При форфейтингу експортер звільняється від ризиків пов’язаних з отриманням платежу за векселями.

Розглянути і проаналізувати види та переваги факторингу та форфейтингу для експортера.

Специфічною формою кредитування зовнішньоекономічних зв’язків є міжнародний лізинг,який полягає в наданні лізингодавцем лізингоотримувачу майна на визначений термін за умови сплати лізингових платежів. Розрізняють види лізингу: фінансовий і оперативний. При оперативному лізингу лізингоотримувач отримує майно на строк менший ніж строк його амортизації і це майно підлягає поверненню лізингодавцю. Фінансовий лізинг передбачає отримання майна лізингоодержувачем на строк його амортизації. Розглянути переваги міжнародного лізингу для підприємств суб’єктів ЗЕД. Проаналізувати можливості використання міжнародного лізингу в Україні.

Рекомендована література [4, 6, 17, 29, 67, 68, 70, 85, 89, 86, 105].

 

Тема 9. Форми виходу підприємств на зовнішні ринки

Питання для самостійного вивчення

1. Вивчення й аналіз умов ринку.

Проблема виходу вітчизняних підприємств, які не можуть адаптуватися і реагувати на всі зміни, на зовнішні ринки без належного планування, управління, аналізу є особливо актуальною.Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу підприємства зарубіжного ринку логічно постає питання про форми присутності на цьому ринку, а отже, і спосіб виходу на нього.

Тому для здійснення зовнішньоторгових операцій проводиться маркетингове дослідження зовнішнього ринку, яке передбачає вивчення комплексу характеристик та даних, які передбачають властивості світового ринку або ринків окремих географічних регіонів чи певних країн, а саме:

1. Вивчення ринкового підприємницького середовища на зовнішніх ринках, яке передбачає аналіз демографічних, природних, економічних, науково-технічних, політико-правових, культурних та соціальних факторів розвитку світових ринків.

2. Вивчення вимог світового ринку або зовнішнього ринку до товару, тобто вимог покупців зарубіжних держав до споживчих властивостей продукту та відповідного набору послуг, які супроводжують продаж і споживання товару. Для українського продавця та виробника ці вимоги з боку покупців товару є складовими його конкурентоспроможності, тому є необхідність приділяти велику увагу рівню конкурентоспроможності продукції, що випускається та її відповідності характеру запитів конкретного ринку і його сегментів.

3. Вивчення місткості та характеру зовнішнього ринку, еластичності попиту на нього. Саме ці показники визначають можливі перспективи збуту продукції, динаміки продажів та особливості маркетингових заходів, необхідних для успішного просування товарів.

4. Спостереження за рівнем світових цін та тенденціями їх зміни. Для цього складаються таблиці руху цін та їх індексів, будуються графіки, екстраполюються тренди попередніх періодів на майбутній розвиток цінових рівнів, даються прогноз та оцінка рівня динаміки цін на роки вперед.

5. Дослідження фірмової структури ринку та складу закордонних партнерів, а саме: споживачів, посередників, постачальників, конкурентів. Відносно кожної фірми залежно від її приналежності до тієї чи іншої групи проводяться дослідження ступеня її надійності, платоспроможності, конкурентних слабкостей та переваг тощо.

6. Маркетинговий аналіз ступеня та характеру ринкової конкуренції, методів маркетингової роботи конкурентів, їх товарної, цінової, збутової політики, реклами та політики стимулювання продажів, кадрової політики.

7. Дослідження форм роботи, які прийняті у торговій практиці по даному товару на даному ринку та його сегментах. Спеціалістів у сфері ЗЕД цікавить, прямо чи непрямо здійснюється більшість угод купівлі-продажу на даному зовнішньому ринку, які форми посередницьких угод типові для нього, які види угод можна застосовувати на даному ринку, які форми торгівлі використовуються тощо.

8. Визначення особливостей споживчих пріоритетів та психологія поведінки покупців даного товару на зовнішньому ринку, основних причин, мотивів прийняття рішень іноземними споживачами про купівлю конкретних товарів (як наших, так і конкурентів).

Рекомендована література [1, 6, 14, 15, 25, 34, 35, 43, 44, 52, 71, 82, 91].

Тема 10. Ціноутворення у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

Питання для самостійного вивчення

1. Специфіка формування цін на сировинні товари, готові вироби.

Для розкриття специфіки формування ціни на сировинні товари, готові вироби, необхідно дати визначення основних понять «сировинні товари», «готові вироби». До узагальненого поняття як правило, належать: мінеральна сировина, продукти її збагачення та переробки (чорні та кольорові метали); сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження та продукти їх первинної переробки, а також продовольчі товари; хімічна продукція (синтетичний каучук, штучні волокна, пластмаси та ін.).

Найчастіше під сировиною розуміють лише продукти добувної промисловості та сільського господарства, а під основними матеріалами – продукцію обробної промисловості. Західними фахівцями пропонується трактування сировини як комплексу, що об’єднує матеріали, які безпосередньо видобуваються з навколишнього середовища (нафта, руди, ліс тощо), та напівфабрикати, тобто матеріали, що були оброблені, але є непридатними до споживання як готові продукти. Вони, в свою чергу, є сировиною для виробництва готової продукції (метали, лісоматеріали, хімічна сировина, продукти первинної переробки сільськогосподарської продукції).

Так, згідно статистики ООН до сировини відносять продовольство, сировинні матеріали (шкіряна сировина; каучук, включаючи штучний; лісопродукти, включаючи целюлозу і папір; текстильні волокна та ін.), руди та інші мінерали, включаючи природні добрива, паливні матеріали та кольорові метали. Проте чорні метали та продукти хімії, пряжа, тканини належать за цією схемою до готових виробів.

Таким чином, чіткої класифікації сировинних товарів не існує. Тому найчастіше поняття «сировинні товари» об’єднує як саму сировину, так і товари (продукцію) первинної переробки. У міжнародній практиці до сільськогосподарської сировини належить продукція рослинництва, продукти тваринництва, рибальства, сировина для харчової промисловості.

Промислова сировина поділяється на сировину мінерального походження нафта, вугілля, руди, сіль, нерудні копалини) та сировину, що отримується штучним шляхом (штучні волокна, штучний каучук, пластмаси тощо).

У світовому споживанні сировини питома вага паливно-сировинних товарів оцінюється експертами на рівні 75–80 % (за вартістю). До товарів первинної переробки належить продукція переробної промисловості (хімічної, харчової, збагачувальної тощо), яка є результатом першої стадії обробки сировини. Ця продукція, у свою чергу, – сировина для подальшого виробництва.

В основному міжнародна торгівля сировинними товарами характеризується нестабільністю ринку, його залежністю від сукупності різноспрямованих чинників, які можна поділити на дві групи: постійно діючі і тимчасові.

До постійно діючих можна віднести: науково-технічний прогрес у видобуванні, переробці, збереженні та транспортуванні; відносно нечутливий до цін попит на основні товарні групи сировини; циклічність ділової активності; сезонність отримання та споживання, особливо сільськогосподарської продукції; коливання цін; достатньо високий рівень регулювання світових ринків сировини.

Необхідно знати, що саме такі чинники, як стихійні лиха, соціальні конфлікти, політичні зіткнення, спалахи спекуляцій (споживачів і виробників) є тимчасовими, але вони справляють великий вплив на кон’юнктуру світових сировинних ринків.

На місткість світового ринку сировини впливають дві протилежні тенденції:

· зниження матеріало– та енергомісткості у виробництві, що зменшує місткість ринку;

· процес створення національної промисловості в більшості країн, що розвиваються, який збільшує місткість ринку.

Поставки машин та обладнання в готовому до експлуатації вигляді є найпоширенішою формою торгівлі транспортними засобами, виробами верстатобудування, технічними товарами побутово-культур­ного призначення. Основною ознакою цього виду поставок є те, що товар передається покупцеві в готовому до експлуатації вигляді.

Особливістю торгівлі готовими машинами та обладнанням є те, що відносини між продавцем і покупцем не закінчуються, як це відбувається при поставках сировини, продовольства, товарів широкого вжитку тощо.

Наприклад, при експорті складного технологічного обладнання продавець зобов’язується (якщо це обумовлено контрактом) виконати такі роботи: здійснити монтаж обладнання; навчити місцевий персонал роботі з обладнанням; забезпечити безперебійну роботу обладнання в гарантійний період; забезпечити регулярну поставку запасних частин, а якщо це передбачено умовами додаткової угоди, то здійснювати технічне обслуговування в післягарантійний період.

Експорт стандартного обладнання, яке не потребує монтажу та навчання персоналу, також передбачає продовження взаємовідносин між сторонами з приводу технічного обслуговування в гарантійний період і поставки запасних частин для обладнання протягом всього терміну його експлуатації.

У здійсненні зазначених вище операцій та укладанні відповідних контрактів (на монтаж, підготовку персоналу, технічне обслуговування, поставку запасних частин) заінтересовані обидві сторони. Експортер прагне закріпити свої позиції на ринку країни імпортера, створити імідж надійного партнера та розширити обсяги реалізації своєї продукції. Імпортер, укладаючи угоди на здійснення цих операцій одночасно з підписанням договору на поставку обладнання, має можливість отримати певні преференції на виконання додаткових робіт, зокрема знижки з прейскурантних цін на запасні частини, розмір яких може сягати 20–30 % вартості товарів, що поставляються.

Необхідною умовою стабільного експорту машин, обладнання та приладів завжди було створення на зарубіжному ринку розгор­нутої та добре організованої мережі технічного обслуговування. В останні десятиріччя при виборі покупцем машин та обладнання на світовому ринку визначальним стає не рівень ціни, а саме якісні параметри обладнання та можливість продавця забезпечити належне технічне обслуговування протягом усього періоду експлуатації.

Рекомендована література [6, 8, 27, 28, 35, 36, 43, 51, 52, 90].