Тема 5. Загальнодержавні податки у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за принципами, які викладені у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» і є такими:

- держава самостійно встановлює і скасовує податки, їх ставки і пільги для суб’єктів ЗЕД;

- рівень оподаткування встановлюється для досягнення самоокупності і самофінансування суб’єктів ЗЕД та з метою бездефіцитного платіжного балансу України;

- стабільність кількості і розміру податків на строк не менш як 5 років;ставки податків є однаковими для всіх суб’єктів ЗЕД;

- для одного і того ж товару діє одна ставка податку для всіх суб’єктів ЗЕД;

- заохочення експорту готової продукції.

Митні платежі – платежі, що стягуються у встановленому порядку митними органами при митному оформленні товарів. Вони містять у собі: мито, податок на додану вартість, акцизні збори, митні збори. Митні платежі здійснюються одночасно з подачею вантажної митної декларації на рахунок митного органа.

Оподаткування прибутку підприємства суб’єкта ЗЕД здійснюється відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» і не має ніяких особливостей. Валовий дохід від експортних операцій виникає на дату зарахування коштів від покупця або на дату відвантаження товару. Сума валового доходу визначається як сума доходу отриманого в іноземної валюті та перерахована у гривні за офіційним курсом НБУ на дату отримання доходу.

Законодавство України передбачає усунення подвійного оподаткування при здійсненні ЗЕД. Суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені підприємством за кордоном, зараховуються під час сплати податків на прибуток в Україні.

Розмір податку на прибуток з іноземних джерел не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні протягом податкового періоду. Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток здійснюється за умови подання підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору про усунення подвійного оподаткування з Україною.

Податок на додану вартість є непрямим податком, що включається в ціну товару і сплачується на кожному етапі виробництва.

Оподаткування ПДВекспортних операцій регулюється законом «Про податок на додану вартість» та має низку особливостей. ПДВ обчислюється за нульовою ставкою при експорті товару або послуги за межи митної території України при наявності вантажної митної декларації, яка засвідчує факт перетинання митного кордону України.

Якщо експортна операція здійснена на території України, то розмір ПДВ є 20%. При експорті послуг датою виникнення податкових зобов’язань є дата зарахування грошей від замовника на рахунок продавця або дата оформлення документа про виконання робіт, якщо вона передує оплаті. Оподаткування за нульовою ставкою здійснюється для операцій з надання транспортних послуг для перевезення вантажів за державний кордон України.

Оподаткування ПДВ імпортних операцій торгівлі товарами здійснюється на дату оформлення ввізної митної декларації зі вказівкою в неї суми податку, що підлягає сплаті.

Об’єктом оподаткування для обчислення ПДВ на імпортні товари є митна вартість ввезених товарів з урахуванням сплачених сум мита, митних зборів та акцизного збору якщо товари підакцизні, тобто сума ПДВ розраховується як сума митної вартості товару, імпортного мита, митних зборів та акцизного збору помножена на ставку ПДВ і поділена на 100 відсотків.

Суб’єкти ЗЕД - платники ПДВ надають органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов’язання, яка нараховується і має бути сплачена при імпорті товарів на митну територію України.

Податковий вексель видається не більш чім на 30 днів та має бути погашено в цій строк.Податковий вексель не надається при ввезенні підакцизних товарів (крім тютюну) та товарів, які відносяться до товарних груп 1-24 ГСОКТ.

Датою виникнення податкових зобов’язань при імпорті послуг є дата списання грошей з рахунка платника податку за оплату робіт або дата документа, який засвідчує факт виконання робіт, залежно від того, яка з подій сталася першою.

Під час митного режиму - реімпорту товару протягом 1 року з моменту їх експорту суми мита, які були сплачені при їх експорті, повертаються експортеру за рахунок державного бюджету України. А особи, що здійснюють реімпорт повертають ці суми в державний бюджет, а також проценти з них.

Звільнення від оподаткування товарів що знаходяться під митним режимом – реекспорту регулюється законами України.

Суб’єкт ЗЕД звільняється від сплати ПДВ під час митного режимутимчасового ввезення (вивезення) товарів на строк не більш ніж 1 рік під зобов’язання зворотного вивезення (ввезення) товару.

Це відноситься до товарів, призначених для використання на виставках, упакування, зразків товарів при умови що їх використання не має комерційного характеру, товарів що ввозяться в рамках наукової або культурної діяльності, транспортних засобів,що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Товари, які зберігаються під митним контролем на митному складі не підлягають оподаткуванню у період зберігання, якої не повинен перевищувати 3 років для імпортованих товарі та 3 місяців для підакцизних товарів.

Оподаткування суб’єктів ЗЕД, які знаходяться під митним режимом - спеціальна митна зона здійснюється відповідно до закону України «Про спеціальні (вільні) економічні зони» та законодавства для кожної окремої митної зони з визначенням її статусу, строку створення, особливостей застосування законодавства України на ії території.

При здійсненні операцій, що обкладаються ПДВ за нульовою ставкою, бюджетне відшкодування ПДВ повинно здійснюватись протягом місяця після подання декларації. Сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів по цьому або інших податках, які зараховуються до державного бюджету України.

Податкова декларація, яка подається суб’єктом ЗЕД підлягає перевірці з метою підтвердження суми задекларованої для відшкодування. Податкові органи при проведенні перевірок платників-експортерів і підприємств, що здійснюють міжнародні перевезення, звіряють заявлені дані про фактично здійснені експортні поставки з даними Державної митної служби України.

Суб’єкти ЗЕД мають податкові пільги за умови: якщо їх експорт перевищує імпорт за фінансовий рік, експортують наукомісткі товари або товари в яких частка доданої вартості перевищує 30%,обсяг експорту перевищує 5% від обсягу реалізованої продукції. Пільги надаються у формі норм пільгової або прискореної амортизації основних фондів, які використовуються для виробництва експортних товарів або створених за рахунок нових інвестицій, норм амортизації на імпортоване обладнання, яке використовується для виробництва експортних товарів.

Акцизний збір це непрямий податок на окремі товари, які визначені законом України «Про акцизний збір» як підакцизні. Акцизний збір включається у ціну товару та оплачується покупцем. Регулююча функція акцизного збору– це коригування попиту на товар. Ставки акцизного збору залежать від виду товару. Акцизний збір нараховується і сплачується один раз при ввезенні підакцизних товарів на територію України або при первісний реалізації виробленої продукції. Об’єктом стягнення акцизного збору імпортні товари є митна вартість ввезених товарів з урахуванням сплачених сум мита і митних зборів, тобто величина акцизного збору розраховується як сума митної вартості, мита, митних зборів помножена на ставку акцизу і поділена на 100 відсотків. Обчислення акцизів здійснюється в тій самій валюті, в який заявлена митна вартість товару.

Митні збори стягується за надання послуг у сфері митно-тарифних відносин: за перебування товарів під митним контролем, за митне оформлення, реєстрацію, перебування товарів під митним контролем, за митне супроводження товарів, здійснення санітарного та іншого контролю продуктів, за видачу посвідчень на право реєстрації ввезених транспортних засобів, за зберігання товарів на складах митниці, за видачу ліцензії на відкриття магазину безмитної торгівлі, портові збори і т.п..

Згідно з законом України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» є диний збір поєднує в собі кілька видів платежів, а саме: платіж за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного, екологічного контролю; платіж за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України; платіж з автотранспорту за перевищення встановлених лімітів щодо їх маси або габаритних параметрів.

Об’єктом оподаткування є транспортні засоби, у тому числі і транзитні.

Ставки єдиного збору диференційовані в залежності від виду транспортного засобу, його місткості і маси. Вони встановлені у євро окремо за одиницю транспортного засобу і окремо за проїзд автомобільними дорогами (за кожний кілометр).

Від сплати єдиного збору звільнені перевезення вантажів гуманітарної допомоги, транзит вантажу, перевезення вантажу здійснюється нерезидентом або резидентами, які сплатили податок з власника транспортного засобу.

Питання для самоконтролю:

1. Принципи оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

2. Порядок нарахування ПДВ, мита і акцизного збору.

3. Вплив митного режиму на особливості оподаткування.

4. Шляхи вирішення бюджетної заборгованості з ПДВ.

Література: 5, 7, 8, 10, 24, 32, 40, 46, 50.

 

Тема 6. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Нетарифні методи державного регулювання зовнішньої торгівлі - низка адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, які обмежують імпорт та експорт товарів і послуг. Це система ліцензування, квотування, створення стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах тощо.Нетарифні методи державного регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на 3групи: кількісні методи, приховані і фінансові методи.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках: різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від’ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов’язань країни; як джерело поповнення державного бюджету країни; досягнення максимального рівня зовнішньої заборгованості, встановленого урядом країни (понад 50% валового внутрішнього продукту); значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку; необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною і експортною сировиною у виробництві; великої різниці між цінами на національному та світовому ринках; необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав; порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм даної діяльності, що встановлено законодавством країни; укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.

Нетарифні інструменти як і тарифні, вплива­ють на ціну товару.

До кількісних методів регулювання відносяться: квотування і ліцензування.

Перелік товарів, експорт або імпорт яких в Україні підлягає квотуванню та ліцензуванню, як і порядок реалізації квот та видачі ліцензій затверджується Кабінетом Міністрів України.

Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів квот.

Квота по імпорту розраховується як відношення обсягу імпорту в натуральному або вартісному виді до обсягу внутрішнього споживання в країні імпорту відповідного товару.

Квота по експорту розраховується як відношення обсягу експорту в натуральному або вартісному виді за даний період до обсягу внутрішнього виробництва продукції за той же період.

На Україні вводяться наступні види експортних (імпортних) квот: глобальні, групові, індивідуальні.

Глобальні квоти (контингенти) – квоти, які встановлюються по товару (товарам) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Групові квоти (контингенти) – квоти, які встановлюються по товару (товарам) із зазначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Індивідуальні квоти (контингенти) – квоти, які встановлюються по товару (товарам) із зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.

Ліцензія в зовнішньоекономічній діяльності – це спеціальний дозвіл від державних органів на ввіз чи вивіз суб’єктами підприємницької діяльності певних товарів.

Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.

Ліцензування служить двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2) контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Розрізняють:

Відкриті (індивідуальні) ліцензії – дозвіл на експорт та імпорт товару протягом певного часу (не менше одного місяця) з встановленням його загального обсягу.

Генеральні ліцензії – відкритий дозвіл на експортні та імпортні операції відносно певних товарів з країною чи групою країн потягом терміну дії ліцензії.

Разові ліцензії – дозвіл, який має тимчасовий характер та видається для здійснення кожної окремої операції суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на період, необхідний для здійснення експортної або імпортної операції.

Найпоширенішими фінансовими засобами нетарифного обмеження зовнішньої торгівлі є: експортні пільгові кредити, експортні субсидії.

Субсидія являє собою грошову виплату, здійснювану з метою фінансової підтримки вітчизняних експортерів і непрямої дискримінації закордонних імпортерів.

Експортні субсидії - надаються експортеру, що дозволяє йому значно знизити власні витрати на виробництво товару.

Експортні пільгові кредити - це кредити, які надаються експортеру на пільгових умовах і дозволяють значно знизити витрати на виробництво товару.

Державне страхування експортних кредитів - це надання державних гарантій експортеру, які дозволяють йому отримувати пільгові кредити у комерційних банків.

Податкові пільги для експортерів - це зниження рівня податків, якими обкладаються суб’єкти експортного виробництва. «Частка національної участі» - це частина продукції, яка експортується, що виконана на державне замовлення. Ще однією групою методів нетарифного регулювання є приховані методи, до яких відносяться вимоги до якості товару, технічні бар’єри, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів, державні закупівлі, вимоги щодо упакування та маркування товарів.

Вимоги до якості товару, до упакування та маркування товару спрямовані на захист національних споживачів від недоброякісного товару.

Вимоги щодо вмісту місцевих компонентів спрямовані на захист національних товаровиробників.

Технічні бар’єри це адміністративне ускладнення митних процедур.

Державні закупівліпередбачають закупівлю товарів, які вироблені національними товаровиробниками всередині країни. Це метод стимулювання національного виробництва. Ціна таких товарів може бути більшою порівняно із вартістю аналогічних імпортних виробів.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити, в яких випадках застосовуються державою нетарифні заходи регулювання.

2. Дати характеристику та класифікацію нетарифних засобів регулювання.

3. Розкрити кількісні обмеження нетарифного регулю­вання та їх види: ліцензування і квотування.

4. Дати визначення фінансовим засобам нетарифного регулювання: експортним кредитам, експортним субсидіям, імпортним депозитам.

Література: 1, 5, 6, 7, 24, 52, 51, 94, 98.

Тема 7. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Валютна політика – це комплекс економічних, організаційних, правових, адміністративних та інших заходів, методів, форм, інструментів і механізмів, які здійснюються державою у сфері валютно-фінансових і кредитних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей загальної економічної політики держави, з метою забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти та збалансованості платіжного балансу країни.

Правові заходи охоплюють юридичне оформлення валютної політики у вигляді відповідного валютного законодавства країни, а також укладених міждержавних угод, предметом яких є регулювання валютних відносин.

Організаційні заходи передбачають конкретну діяльність відповідних державних інституцій із реалізації валютної політики у вигляді підготовки, прийняття і контролю за реалізацією певних рішень з валютних відносин.

Кабінет Міністрів і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно до принципів загальної економічної політики України.

Складовими валютної політики держави є девізна політика, диверсифікація валютних резервів, регулювання режиму валютного курсу, політика девальвації і ревальвації валют,політика валютних обмежень, які здійснюються з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства.

При девізній політиці здійснюється вплив на валютний курс шляхом купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти. Основною формою її реалізації є валютні інтервенції (тобто втручання центрального банку в здійснення операцій на валютному ринку держави з метою впливу на обмінний курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти).

Диверсифікація валютних резервів передбачає регулювання структури офіційних валютних резервів держави шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн.

Це офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Регулювання режиму валютного курсу – діяльність центрального банку, що спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.

Сутність політики девальвації та ревальвації валют полягає у діяльності центрального банку країни, офіційно спрямований на зміну обмінного курсу національної валюти в бік його зниження чи підвищення.

Девальвація валюти – це цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті послабити курс національної валюти по відношенню до іноземних валют.

Ревальвація валюти – це зміцнення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют.

Валютні обмеження – це сукупність регулятивних заходів, які передбачають встановлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями. Політика валютних обмежень є основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій.

Валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об’єктивною економічною необхідністю, що зумовлена міжнародною економічною інтеграцією країни до світового співтовариства та пов’язана з міжнародною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі. Згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України та Кабінет Міністрів наділені певними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

Національний банк України, який визначає курс національної валюти стосовно до валюти інших держав, регламентує порядок і межі використання іноземної валюти на території нашої країни, нагромаджує і забезпечує відповідно до закону управління золотовалютними резервами країни, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій та операцій з валютними цінностями, контролює валютні операції.

Об’єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини.

Суб’єктами регулювання виступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодавства країни. Це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регулювання.

Інструменти валютного регулювання – це сукупність методів і важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на валютний курс шляхом виконання державними органами своїх повноважень у сфері регулювання валютних відносин. До органів державного управління, які можуть здійснювати вплив на динаміку валютних курсів відносяться центральний банк, міністерство фінансів, спеціальні державні установи.

В ході здійснення монетарної політики, для регулювання пропозиції грошей в країні, що впливає на динаміку обмінного курсу використовуються дисконтна політика, політика обов’язкових резервів.

Дисконтна політика – це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни ставки рефінансування з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін.

Політика обов’язкових резервів полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Валютний курс –вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Виділяють три базові режими обмінних курсів: режим фіксованого курсу, плаваючий валютний курс, змішаний режим валютного курсу.

Валютними цінностями на території України вважаються:

- Валюта України, під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

- Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банківські документи), виражені у валюті України.

- Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що не підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

- Платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

- Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і з брухту цих металів.

Учасниками валютних операцій можуть бути юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного регулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

Порядок придбання іноземної валюти регламентують Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені постановою Правління НБУ від 18.03.99 р. №127. Відповідно до п. 2.3 підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями є такі документи:

- договір з нерезидентом, оформлений відповідно до законодавства України;

- вантажна митна декларація, якщо товар ввезено на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснюється митне оформлення тимчасово ввезених вантажів із зобов'язанням про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти);

- документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

- довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в гривнях і поточний рахунок в іноземній валюті, який визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентом.

Придбання іноземної валюти здійснюється через уповноважені банки. З цією метою підприємство подає заявку (порядок заповнення заявки на придбання валюти наведено в числовому прикладі №1 наприкінці статті) у вказаний банк, що містить такі дані: повна назва підприємства; адреса, телефон (факс); ПІБ працівника, уповноваженого приймати рішення про здійснення операції; назва, МФО банку; номер валютного рахунка; мета використання валюти; сума купованої іноземної валюти; курс на дату купівлі і сума в гривнях; сума комісійної винагороди банку за придбання іноземної валюти.

Валютні операції - це дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов’язків при здійсненні дій з валютою та валютними цінностями.

Валютні операції виконуються НБУ, уповноваженими комерційними банками та фінансово-кредитними установами. Згідно ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до видів валютних операцій належать:

1) операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2) операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

3) операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

За змістом валютні операції можуть бути класифіковані на наступні види:

1) конверсійні - операції агентів валютного ринку щодо обміну валюти однієї країни на валюту іншої, за обумовленим курсом;

2) кореспондентські відносини з іноземними банками - операції щодо здійснення платежів, розрахунків та інших послуг між банками різних країн з метою співробітництва та розвитку партнерських відносин;

3) відкриття та ведення рахунків в іноземній валюті;

4) неторговельні валютні операції - операції, пов'язані з обслуговуванням фізичних та юридичних осіб, що не стосуються підприємницької діяльності (купівля-продаж іноземної валюти через обмінні пункти, оплата платіжних документів, переказ коштів фізичних осіб за кордон; операції з поточними рахунками і вкладами фізичних осіб в іноземній валюті, операції з банківськими пластиковими картками та дорожніми чеками);

5) операції із залучення та розміщення валютних ресурсів (кредитні, депозитні, лізингові, факторингові, форфейтингові операції та операції з цінними паперами);

6) операції з обслуговування міжнародних розрахунків - операції за грошовими зобов'язаннями юридичних та фізичних осіб різних країн, що виникають у галузі торгово-економічного, культурного та іншого співробітництва.

В Україні за постановою правління Національного банку від 08.06.93 № 50 відповідно до декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та з метою подальшою вдосконалення порядку обігу валютних цінностей було створено Українську Міжбанківську Валютну біржу (УМВБ) по проведенню на території України операцій з купівлі та продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, в домінованній валюті.

УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу, загальний розмір статутного фонду якого дорівнює три мільйони гривень.

Завдання УМВБ полягає у створенні належних умов, включаючи прозорість, відкритість та доступність інформації, для забезпечення рівних умов здійсненні біржової торгівлі всім учасникам валютного, фондового та інших сегментів фінансового та товарних ринків, для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а при появі відповідних передумов - розвинути різні інструменти валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків).

Основні функції УМВБ полягають в:

- акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;

- встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;

- забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;

- організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;

- організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;

- визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;

- зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.

Питання для самоконтролю: