Методи врівноваження платіжного балансу

Статті платіжного балансу розподіляють на основні та балансувальні. До основних належать статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу та є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу.

До балансувальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту або активу. Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Отже, формально платіжний баланс врівноважений. Саме сальдо основних статей прийнято називати сальдо платіжного балансу.

Якщо сальдо платіжного балансу від’ємне, то для його покриття використовують позики та ввезення підприємницького капіталу. Це — тимчасовий метод врівноваження платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати високі відсотки. Способом покриття пасивного сальдо балансу також є короткострокові кредити за угодами «croh», які взаємно надаються центральними банками у національній валюті.

Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні кредити у межах 25 % їх квоти.

Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик.

До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу належать також пільгові кредити, одержані країною по лінії іноземної допомоги.

Альтернативою врівноваження платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів.

Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому сталі, або тривалі, дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок цих резервів, призведуть до їх вичерпання. Саме це викликало встановлення жорстких меж, у яких золотовалютні резерви можуть використовуватися для покриття дефіциту балансу.

Крім того, якщо резерви витрачаються надто швидкими темпами, то може виникнути криза довіри, і країні доведеться вжити спеціальних заходів для коректування платіжного балансу. Ці заходи можуть спричинити хворобливу перебудову на макроекономічному рівні, встановлення торгових бар’єрів та аналогічних обмежень або зміну міжнародної валюти.

Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Врівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу — це сукупність економічних, зокрема валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

1) узгодження умов експортних кредитів;

2) двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами СВОП;

3) кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити сутність зовнішньоекономічної політики.

2. Назвати основні складові зовнішньоекономічної політики держави.

3. Розкрити основними напрямами імпортної політики.

4. Розкрити основні показники розвитку зовнішньоекономічного сектору країни.

5. Розкрити структуру платіжного балансу.

Література: 5, 24, 33, 34, 48, 51.

 

Тема 3. Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) являє собою взаємозв’язок типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, що здійснюється державними установами з метою підтримки зовнішньоекономічної рівноваги, стимулювання прогресивних зрушень у структурі експорту та імпорту, заохочення іноземного капіталу.

Управління ЗЕД на підприємстві залежить від того, які умови будуть створені в державі для розвитку міжнародної діяльності, від ролі держави в регулюванні і підтримці розвитку ЗЕД на національному рівні.

У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД являється об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання ЗЕД як фактору економічного росту.

Державне регулювання ЗЕД в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.

Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності базується на принципах суверенітету, верховенства закону, свободи, добровільності, захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм їх власності, рівності, еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу, вказує на необхідність забезпечення правовими засобами економічної рівноваги при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, обміну рівними вартостям, недопущення фіктивного експорту з метою отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість тощо.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з метою:

- забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;

- стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

- створення сприятливих умов для входження України в систему міжнародного розподілу праці;

- захисту економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;

- створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності;

- розвитку конкуренції і ліквідацію монополії.

У ст. 7 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначаються правові режими, що застосовуються до іноземних суб’єктів господарської діяльності (національний режим, режим найбільшого сприяння та спеціальний).

Національний режим означає,що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України. Він застосовується до всіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мита, подат­ків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мито, податки, збори та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче.

С пеціальний режим застосовується до територій спеціальних економічних зон і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами з участю України.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

- державою в особі її органів у межах їх компетенції;

- недержавними органами управління (то­варними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

- самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Органи державного регулювання ЗЕД та їх повноваженнярозкриті в ст. 9 Закону України «Про ЗЕД»:

А) Верховна Рада України як вищий орган державного регулювання ЗЕД, до компетенції якого належать:

- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- укладання міжнародних договорів України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

- затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється згідно із Законом «Про ЗЕД».

Б) Кабінет Міністрів України:

- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

- приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

- відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він (КМУ) має згідно із законами України;

- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

- здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

- забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності.

В) Національний банк України:

- здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

- представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

- здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

- здійснює інші функції відповідно до законів України («Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та ін.).

Г) Міністерство економіки та з питань економічної інтеграції України:

- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в т. ч. відповідно до міжнародних договорів України;

- здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

- здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно із Законом «Про ЗЕД»;

- проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

- виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

Д) Д ержавна митна служба України:

- здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Е) Антимонопольний комітет України:

- здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Є) Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (склад якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 р. № 300):

- здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

Ж) Органи місцевого управління ЗЕД:

- місцеві Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, компетенція яких визначається Законом України «Про місцеве самоврядування»;

- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України: створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України.

Також існує система недержавних органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, до якої відносяться торгово-промислові палати, фондові та валютні біржі.

Держава застосовує правові, адміністративні та економічні методи регулювання ЗЕД.

Правове регулювання ЗЕЗ включає: розробку та прийняття законодавчої і нормативної бази в Україні, виконання норм міжнародного права, гармонізацію правової системи України до правової системи міжнародних організацій, членом яких вона є; укладання міждержавних угод.

Адміністративне регулювання зовнішніх зв'язків здійснюються за допомогою: реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічних відносин, реєстрації зовнішньоекономічних контрактів, системи нетарифного регулювання ЗЕД, митного регулювання, правил проведення імпортних операцій, ліцензування, квотування.

До економічних методів належать: пряме фінансування експортного виробництва, непряме фінансування експортного виробництва (повернення експортерам зборів, сплачених при імпорті сировини, а також передача компаніям, що експортують, урядових, найчастіше військових, замовлень за завищеними цінами, зниження податків з експортерів), кредитування експорту, страхування експорту.

Порядок відкриття та процедури реєстрації суб’єкта господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України встановлено «Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні».

Питання для самоконтролю:

1. Надати характеристику системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2. Назвіть етапи системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

3. Що відноситься до недержавних органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

4. Назвіть методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Література: 5, 24, 33, 34, 42, 56.

 

Тема 4. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Митне регулювання - регулювання зовнішньої торгівлі з допомогою мита, митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю.

Існує два рівня митного регулювання:

- міжнародний, якій базується на нормах, правилах, вироблених міжнародними організаціями, функцією яких є регулювання митних відношень (СОТ).

- національний - рівень митного регулювання кожної країни.

Митне регулювання здійснюється на основі принципів: виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, що охороняються законом; гласності та прозорості.

Митне регулювання здійснюють органи державної влади та управління України.

Верховна Рада України визначає головні напрями митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

Кабінет Міністрів України забезпечує: здійснення митної політики України відповідно до законів України; встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України.

Система митних органів України складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ.

Митні органи України, здійснюючи митну політику, розв´язують такі головні завдання: митне регулювання ЗЕД підприємств, захист економічних інтересів України; контроль за додержанням законодавства України про митну справу; забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів за участю України стосовно митної справи; використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; вдосконалення митного контролю і оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; комплексний контроль разом з Національним банком України за валютними операціями; здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю відповідних міністерств; створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи; ведення митної статистики.

Митний контроль – це сукупність заходів, здійснюваних митними органами України з метою забезпечення дотримання законодавства країни про митну справу і міжнародних договорів, укладених державою, контроль за виконанням яких покладено на митні органи.

Правила митного контролю:

- одержання дозволу на здійснення ЗЕД шляхом реєстрації у відповідних органах держави як господарюючих суб'єктів;

- правила укладання договорів, у тому числі міжнародних контрактів, на виробництво, купівлю, продаж товарів, на товарообмінні (бартерні) операції, на транспортування, навантажувально-розвантажувальні, страхові та інші операції, пов'язані зі збереженням, експертизою товарів і т. п.;

- одержання відповідних ліцензій на імпорт або експорт визначених видів товарів, дозволів на вивіз або ввезення встановлених обсягів товарів або на визначену суму (кількісних або вартісних квот), тобто вжиття заходів економічної політики;

- оформлення відповідних товаросупровідних, транспортних та інших документів, що відображають усі необхідні питання стосовно найменування, якості, кількості, класифікації товарів відповідно до УКТ ЗЕД, їх вартості, її складових елементів, умов постачання, страхування, транспортування і т. п.;

- сплата відповідних податків, мита і зборів або надання гарантій такої сплати;

- доставка товарів і документів в узгоджені місце і час;

- декларування товарів митним органам для здійснення митного контролю і митного оформлення;

- розміщення товарів і транспортних засобів на склади тимчасового зберігання або в інші місця в зоні митного контролю.

Метою митного контролю є забезпечення дотримання норм Митного кодексу, інших законодавчих актів і підзаконних нормативних документів, а також міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна, з питань регулювання зовнішньої торгівлі, зовнішньоекономічної діяльності в цілому, а також багатьох інших питань, із якими зустрічаються працівники митних органів при здійсненні своїх основних функцій.

Об'єктами митного контролю є:

- товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон;
документи і відомості про них;

- фізичні і юридичні особи, що мають відношення до цих товарів – власники товарів, особи, що діють за їхнім дорученням (митні брокери, декларанти, митні перевізники та ін.), їх документи;

- відповідність фактичних обставин установленому порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон;

- можливість надання і дотримання митних режимів, обраних декларантами за згодою митних органів стосовно товарів і транспортних засобів.

Митний контроль товарів і транспортних засобів організується і здійснюється на всій митній території країни, насамперед у зонах митного контролю, а також у вільних зонах і на вільних складах. Суб'єктами митного контролю є система митних органів, посадові особи, що виконують функції представників влади у взаємовідносинах з учасниками ЗЕД, пов'язані з переміщенням через митний кордон товарів і послуг, а також транспортних засобів, з іншими особами, що перетинають митний кордон і переміщають особисті речі.

Загальний митний режим - це постійний загальнодержавний режим, який встановлює засади порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів.

Загальний митний режим поділяється на:

- звичайний, який передбачає загальні правила переміщення товарів через митний кордон України й поширюється на всю митну територію України;

- особливий (пільговий), яким передбачається можливість звільнення від окремих форм митного контролю

- посилений митний режим (використовується для захисту національного культурного надбання відповідно до Закону України «Про ввезення (вивезення) та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.).

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України ст. 185 МКУ запроваджуються такі види митного режиму: імпорт; реімпорт; експорт; реекспорт; транзит; тимчасове ввезення (вивезення); митний склад; спеціальна митна зона; 9) магазин безмитної торгівлі; переробка на митній території України; переробка за межами митної території України; знищення або руйнування; відмова па користь держави.

Митний режим імпорту - це митний режим, відповідно до якою товари ввозяться па митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень (стаття 188 Митного кодексу України).

Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари, які мають місцем походження Україну та вивезені за межі України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством термін постачаються на митну територію України для вільного обороту на цій території (стаття 190 Митного кодексу України).

Експорт товарів це вивезення товару за межі країни. Здійснюється з повідомленням про їх орієнтовне ввезення, що робиться декларантом з метою завчасного вжиття митним органом заходів для ідентифікації товарів, що вивозяться, і для забезпечення їх наступного ввезення в незмінному стані.

Режим реекспорту - це режим, при якому товари, що вивозяться, перебувають у тому ж стані, в якому перебували на момент ввезення на митну територію країни, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умовах транспортування та зберігання. Товари, що реекспортуються, не використовувалися на території країни з метою одержання прибутку та вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію цієї країни.

Митний режим транзиту - це режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.

Митний режим тимчасового ввезення (вивезення) – це митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.

Митний режим переробки на митній території країни – це митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари піддаються переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту. Митний режим переробки поза межами митної території країни - митний режим відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в Україну.

Митний режим «магазин безмитної торгівлі» - це митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених, митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання.

Митний режим митного складу – це режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків та зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Митний режим спеціальної митної зони - це режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом.

Митний режим відмови на користь держави - це митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки і збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання.

Незважаючи на суттєві відмінності, у митних режимів є багато спільного, їх можна поділити на три основні групи.

До першої групи належать митні режими: «імпорт» «експорт», «реімпорт», «реекспорт», «спеціальна митна зона», що передбачають перехід права власності на товари в процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій і мають завершений характер.

До другої групи можна віднести митні режими, що застосовуються в межах надання певних послуг у процесі зовнішньоекономічної діяльності й допускають використання товарів тільки за визначеною метою й дотриманням обмежень, установлених законодавством України («митний склад» - зберігання товарів під митним контролем; «магазин безмитної торгівлі» - зберігання товарів і торгівля ними у пунктах пропуску через митний кордон; «транзит» - перевезення товарів під митним контролем територією України: «тимчасове ввезення» - переміщення товарів для проведення виставок). До цієї ж групи відносяться митні режими: «переробка на митній території України», «переробка поза митною територією України».

До третьої групи належать митні режими знищення або руйнування, відмови на користь держави і реімпорту (за певних умов), які застосовуються у разі припинення зовнішньоекономічних операцій через неефективність або неможливість здійснення подальших дій з товарами на внутрішньому ринку (наприклад через відсутність необхідних документів, втрату товарами споживчої якості).

Організація митного контролю і митного оформлення — це комплекс заходів, вжитих митними органами у зв’язку з переміщенням через митний кордон товарів і транспортних засобів. Чинним законодавством установлено, що товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному оформленню.

Митне оформлення товарів і їх пропуск можуть здійснюва­тися лише після сплати належних сум митних платежів або за умови надання митним органом у встановленому порядку від­строчення їхньої сплати.

Процедура оформлення складається з двох частин: попередні операції; основне оформлення.

Попередні операції — це дії, що виконуються до початку митного оформлення товарів і транспортних засобів. При попередньому митному оформленні здійснюється:

— прийняття повідомлень про перетинання кордону при ввезенні товарів і транспортних засобів на митну територію України;

— прийняття повідомлення про намір вивезти товари і транспортні засоби за межі митної території України;

— прийняття повідомлень про прибуття товарів та транспортних засобів у місця доставки;

— контроль за розміщенням товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання;

— прийняття попередньої митної декларації;

— взяття проб та зразків товарів, що перебувають під митним контролем, контроль за взяттям проб та зразків товарів іншими органами державного контролю.

Усю сукупність документів, які потрібні для проходження процедури митного оформлення, можна розділити на дві групи: обов'язкові та додаткові.

Обов'язкові — це документи, відсутність яких не дозволить суб'єкту господарювання здійснити конкретну зовнішньоекономічну операцію. Вони, у свою чергу, класифікуються на документи, які не залежать від виду, суб'єкта чи об'єкта угоди, та документи, які потрібно надавати при здійсненні зовнішньоторговельних операцій з конкретної товарної групи.

До першого виду документів відносяться: зовнішньоекономічний контракт, вантажна митна декларація, рахунок-фактура, транспортні документи, довідка про декларування валютних цінностей, платіжні документи.

До групи документів, які класифікуються за об'єктом угоди, відносяться в першу чергу документи, які необхідні для здійснення зовнішньоторговельної операції з конкретного виду товару — це різного виду дозволи профільних органів державного регулювання та документи, які засвідчують проходження процедури нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

До додаткових документів при здійсненні процедури митного оформлення відносяться юридичні документи, які підтверджують отримання певних митних пільг залежно від об'єкта угоди чи суб'єкта здійснення зовнішньоекономічної операції.

До них відносяться: лист-підтвердження галузевого міністерства чи комітету про призначення товарів, що постачаються за держзамовленням або держконтрактом; довідка обласного управління сільського господарства і продовольства; підтвердження Кабінету Міністрів України, що товар надходить як гуманітарна чи технічна допомога; підтвердження про закупівлю товару за рахунок коштів Державного валютного фонду України, республіканського (Республіки Крим), місцевих валютних фондів, іноземних кредитів, що надаються під гарантію Кабінету Міністрів, оскільки ці товари звільняються від обкладення митом; підтвердження Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій про надходження товарів та обладнання з країн ЄС для виконання проектів за програмою ТАСІS; дозвіл Державного комітету з науки і техніки про звільнення від обкладення митом приладів, обладнання, науково-технічної літератури тощо.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, що обчислена вiдповiдно до положень ст. 260 митного Кодексу.

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:

- за ціною контракту щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

- за ціною контракту ідентичних та подібних товарів;

- на основі вiднiмання вартостi;

- на основi додавання вартостi (обчислена вартiсть);

- резервного;

- у разі встановлення цінових обмежень на товари.

Основним є метод визначення митної вартостi товарiв за цiною контракту щодо товарiв, якi імпортуються (вартiсть операції). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартiсть товарiв не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основi вiднiмання та додавання вартостi (обчислена вартiсть) можуть застосовуватися у будь-якiй послiдовностi на розсуд декларанта.

У разi якщо неможливо застосувати жоден iз зазначених методiв, митна вартiсть визначається за резервним методом вiдповiдно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Інкотермс - це міжнародні правила по тлумаченню найбільш широко використовуваних торговельних термінів в області зовнішньої торгівлі, які являють собою стандартні умови договору міжнародної купівлі-продажу, що визначають обов’язки продавця і покупця, включаючи підстави звільнення сторін від відповідальності, що регламентується нормами торгівельного права або Віденською конвенцією.

Основним елементом митного тарифу являється мито, що являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетинанні кордону. В Україні використовуються види мита:

1. По методу нарахування:

· адвалерні (нараховуються у відсотках до митної вартості товару);

· специфічні - (мають твердо встановлену ставку мита до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т. д.);

· змішані - об'єднують і адвалерні, і специфічні види мит.

2. По характеру походження:

· автономні - вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною;

· конвенційні - встановлюються в процесі домовленості з іншою стороною і фіксуються в одному із документів.

3. В залежності від товару:

- вивізне (експортне) мито – мито, що нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території країни.

- імпортне мито — податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни.

- транзитнемито нараховується на товари, що переміщуються в режимі транзиту через митну територію країни.

- сезонне мито встановлюється для оперативного регулювання ввезення і вивезення окремих товарів на строк до чотирьох місяців залежно від сезону.

4. Особливі види мита:

· спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.

· антидемпінгове. Використовується у випадку виявлення факту демпінгу. Його ставка піднімає ціну товару експортера до ціни товару національного виробника.

· компенсаційне - встановлюється у випадку ввозу на територію країни товарів, при виробництві яких використовувались субсидії. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

· протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції).

· фіскальну (поповнення державного бюджету).