Тема 12. Компенсаційна торгівля у сфері зовнішньоекономічної діяльності

До операцій зустрічної торгівлі відносяться операції, у межах яких передбачаються зустрічні зобов'язання експортерів закупити в імпортерів товари або послуги на частину або повну вартість товарів, що експортуються.

Багато міжнародних комерційних угод має зустрічний, взаємозв'язаний характерпоставок товарів. Існують різні види зустрічних угод, але причини їх використання однакові:

• обмеженість валюти для здійснення прямих закупівель товарів;

• необхідність здійснення гарантованих поставок;

• вихід на нові або труднодоступні ринки;

• спрощення фінансових взаєморозрахунків;

• необхідність подолання кризових явищ в економіці (неплатежі, часткова або повна не конвертованість національної валюти, падіння обсягу виробництва, зниження конкурентоспроможності товарів).

Види міжнародних компенсаційних угод:

Бартерні, пряма компенсація, базові угоди – це угоди на без валютній основі, тобто вони не пов’язані з взаємними розрахунками між експортером і імпортером.

Бартерні операції це операції без валютного обміну товарів на еквівалентну за вартістю сумубез використання фінансового механізму взаємних розрахунків.

Особливістю бартерних операцій є те, що товарообмін здійснюється на основі рівності вартостей товарів, що обмінюються, за світовими цінами на момент підписання бартерного контракту, але з урахуванням базисних умов поставки, тобто враховують різницю у витратах (на страхування, фрахт, транспортування) при виконанні умов поставки. У ціни кожної поставки вносяться поправки.

Ефективність бартерної угоди залежить від зміни цін на ринку на товари, які передаються за угодою. Крім того, інколи експортер змушений погоджуватись на зустрічну поставку непотрібної йому продукції, а потім шукати для неї покупця.

Регулювання бартерних операцій регламентується Указом Президента України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності» № 85/95 від 27.01.1995 р., Законом України «Про оподат­кування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. та ін.

Пряма компенсація це взаємна поставка товарів на рівну вартість без розрахунків в валюті. Відмінність від бартерної угоди полягає в тому, що в угоді фігурують декілька товарів.Партнери узгоджують списки товарів, якими вони обмінюються.

Базові угоди використовуються компаніями, які мають на іноземних ринках відокремлені підрозділи. Експортер підписує базову угоду з однією компанією о зустрічних закупках в країні імпорту, яке дозволяє об’єднати усі зустрічні закупівлі на довготривалий термін. Це дозволяє уникнути підписання багатьох зустрічних угод з різними компаніями.

Комерційна компенсація- це операції, при яких партнери обмінюються товарною продукцією, враховуючи їх конкретну грошову вартість, а фінансові взаєморозрахунки здійснюють шляхом заліку взаємних вимог. У кінці обумовленого періоду підводиться баланс взаєморозрахунків та виводиться неконвертоване сальдо.

Тобто експортер погоджується отримати оплату за поставлений товар частково або повністю у вигляді зустрічних поставок товару імпортера. Існують угоди з частковою(є сальдо) або повною (суми поставок товару рівні) компенсацією.

Відмінність операцій комерційної компенсації від бартерних угодполягаєу тому, що кожний партнер виставляє рахунок за свої поставки у грошовій формі.

Експортер отримує свою виручку за поставлені ним товари після реалізації товарів зустрічної поставки, хоча можна передбачити частковий негайний платіж імпортера по отриманню ним товару у експортера.

Часто операції даного типу не обмежуються тільки взаємними поставками товарів, апередбачають взаємне задоволення інтересів контрагентів у будь-якій іншій формі. Наприклад, це сальдо може бути використано лише в країні експорту, наприклад, на рекламу, представницькі, оплату відряджень, на закупівлю інших товарів.

Деякі компенсаційні угоди передбачають обмін декількома товарами з кожного боку. У такому випадку компенсаційні угоди здійснюються експортно-імпортними торговими фірмами двох або більше країн по відносно широкій номенклатурі товарів. Таким чином в здійснення компенсаційних угод залучається значна кількість національних експортерів та імпортерів.

Зустрічні закупки - це операції, при яких продавець бере зобов'язання зустрічно придбати товари або продукцію у країни покупця, це може бути покупка товарів у третьої особи, з якою будуть здійснені взаєморозрахунки.

Зустрічні закупки є найбільш поширеною формою зустрічної торгівлі, яка дозволяє партнерам досить гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної або часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансування взаємопоставок.

Основна відмінність зустрічних закупок від комерційної компенсації полягає у тому, що платежі по первісних та зустрічних закупках здійснюються незалежно один від одного.

Авансові, або попередні, закупки є різновидом зустрічних закупок. Ці операції передбачають укладання угоди, за якою приблизно 50% вартості поставленого товару імпортер сплачує грошима, а ще 50% — зустрічною поставкою товарів, але цю зустрічну поставку він здійснює авансом, попередньо.

Авансові закупки дають можливість експортеру спочатку одержати, наприклад, матеріали, комплектувальні вироби (зустрічна поставка), а потім виготовити товар та здійснити експортні поставки.

Угоди типу «офсет» не передбачають юридичного оформлення. Угоди такого роду не містять зобов'язання експортера о зустрічної закупівлі товару. Вони передбачають, що експортер згоден купувати товари в імпортера у невстановленій кількості, причому ця частка відносно експортної поставки часто перевищує 100%.

Угоди типу «офсет» зв'язані із дорого вартісними урядовими програмами закупівель військової техніки, літаків, обладнання для атомних станцій.

Угоди типу «світч» - це угоди з передачі експортером своїх зобов'язань із зустрічної закупівлі товарівтретій стороні, як правило, спеціалізованій торговій фірмі. Метою цих операцій є звільнення експортера від необхідності реалізації непотрібних йому товарів, які йдуть за зустрічною закупкою. При здійсненні цих комерційних операцій немає жодного виробничого чи технологічного зв'язку між товарами, якими обмінюються контрагенти.

Викуп застарілої продукції, або викуп техніки, яка була у використанні, є ефективним комерційним заходом ведення зустрічних операцій, оскільки для експортера - це можливість продати більш досконалу, більш дорогу сучасну продукцію, а для імпортера - можливість купити нову та одночасно звільнитись від морально застарілої техніки шляхом продажу ії за залишковою вартістю, із врахуванням її у вартості придбаної нової техніки. Вартість застарілої техніки, яка зараховується у платіж за нову, становить залежно від стану, моделі, року вироблення та інших умов близько 10-20% вартості нової.

Ініціатором такої операції виступає зазвичай імпортер. Якщо, наприклад, експортер пропонує імпортеру придбати у нього нову техніку, то імпортер може ставити обов'язковою умовою підписання контракту викуп у нього експортером застарілої техніки, яка, має бути технікою того ж самого профілю, хоча і виробленою іншою фірмою. Головна особливість такої операції полягає у тому, що експортер має визначитина який ринок цю оновлену техніку продати, які вироби розібрати та відсортувати деталі і вузли на придатні, які можна використати під час ремонту.

Викуп техніки стосується передусім автотранспортної, літако-вертолітної та шляхобудівельної техніки, сільскогосподарських машин, а також комп'ютерної техніки.

Поставка на комплектацію використовується при виготовленні на замовлення дорого вартісного комплектного устаткування і передбачає продаж комплектного устаткування та зустрічну поставку частини обладнання для комплектації цього устаткування.

Об'єктом поставок на комплектацію може бути будь-яке складне комплектне устаткування, а комплектувальні деталі в основному це стандартні двигуни, насоси, акумулятори тощо.

Операції на давальницькій сировині - толинг, є видом зустрічної торгівлі, який передбачає поставку однією стороною сировини для її подальшої переробки у країні торгового партнера і зворотну поставку готових виробів у країну первісного експорту.

Особливість здійснення операцій на давальницькій сировиніполягає у тому, щовласник сировини, який не має потужностей з його переробки, надає її переробному підприємству в обсязі, який є необхідний не лише для забезпечення виробництва даної кількості готової продукції, а також для покриття переробнику затрат, пов'язаних з переробкою та для забезпечення норми прибутку переробному підприємству. Вартість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, виробленої із них, визначається на базі світових цін.Переробка сировини у готову продукцію здійснюється під митним контролем держави, який передбачає звільнення сторін толингової угоди від заходів економічного впливу держави, уплати ввізних та вивізних мит, але за умови, якщо під час виробничого процесу переробки митний контроль підтвердить, що продукція, яка підлягає вивезенню, виготовлена саме із визначеної у контракті давальницької сировини та згідно із встановленими та узгодженими нормами виходу готової продукції із даної сировини.

Толинг застосовується, наприклад, при пошитті готового одягу із матеріалу та по лекалах замовника, у виробництві товарів широкого вжитку, електронній та алюмінієвій промисловості, металообробці, при отриманні нафтопродуктів із сирої нафти.

Питання для самоконтролю:

1. Які операції відносяться до операцій зустрічної торгівлі?

2. Розкрити причини використання різних видів зустрічних угод.

3. Назвати види міжнародних компенсаційних угод.

Література: 4, 6, 44, 49, 57, 77, 92, 101, 104.

 

Тема 13. Структура і зміст зовнішньоекономічних контрактів

У практиці ЗЕД досить широко застосовується попередній договір, сторони якого зобов’язані укласти остаточний договір в майбутньому. Тому попередній договір можна визначити як угоду сторін, направлену на укладення майбутнього договору.

Зовнішньоторговельні контракти зазвичай містять наступні основні розділи, що розташовуються в певній логічній послідовності:

· преамбула (визначення сторін);

· предмет контракту;

· кількість (або ціна та кількість);

· базові умови поставки товарів;

· ціна та загальна сума контракту;

· якість товару;

· строк та умови поставки;

· умови платежу;

· умови передавання-приймання товару;

· гарантії, претензії;

· пакування та маркірування товару;

· відвантажування товару;

· санкції;

· страхування;

· форс-мажорні обставини;

· арбітраж;

· юридичні адреси, поштові реквізити.

Якщо предметом договору є машини і устаткування, то контракти можуть включати і інші розділи, такі як технічні умови, порядок випробувань, вимоги до технічної документації, зобов’язання продавців по технічному обслуговуванню і т.д. Ці розділи можуть бути включені в основний текст контракту або винесені в додатки, що є його невід’ємними частинами.

1. Визначення сторін. Текст контракту починається з преамбули, в якій дається повне юридичне найменування сторін, що укладають договір. На першій сторінці контракту завжди вказується його реєстраційний номер, місце і дата підписання.

2. Предмет договору. У цьому розділі в короткій формі визначається тип зовнішньоторговельної операції (купівлі-продажу, підряду, оренди).

3. Кількість (або ціна та кількість)

Визначаючи кількість товару, сторони повинні узгоджувати:

· одиницю вимірювання кількості, прийняту у міжнародної торгівлі даним товаром;

· систему мір та ваги, тому що у різних країнах використовуються різноманітні системи мір та ваги: метричні, національні. Крім того, одні й ті ж одиниці вимірювання для різних товарів мають різні значення, тому звичайно зазначається еквівалент цієї кількості у метричній системі мір.

· застереження "близько" та "за опціоном". У контрактах купівлі-продажу на товари, що вимірюються одиницями маси та об'єму, які поставляються насипом, навалом або наливом, позначення кількості звичайно доповнюється застереженням, де вказується допустиме відхилення фактично поставленого товару від кількості товару, обумовленого в контракті;

· включається тара та упакування у кількість товару;

· які організації визначають кількість товару;

· якими документами засвідчується кількість товару.

4. Базисні умови поставки

Поняття базисна умова поставки встановлює момент переходу з продавця на покупця ризику випадкової загибелі або псування товару. Витрати з доставки товару, які, відповідно до базисної умови, несе продавець, входять у ціну товару, утворюючи її основу – базис. Базисні умови поставок визначають також зобов'язання сторін із страхування вантажів, оформлення комерційної документації, отримання ліцензій, оплати мит, направлення повідомлень тощо.

5. Ціна та загальна сума контракту

У даному розділі контракту фіксується:

· базисна умова поставки;

· валюта ціни, це валюта у який зафіксована ціна товару у контракті;

· рівень ціни та спосіб фіксації ціни товару. Рівень ціни базується на рівні світової ціни. Спосіб фіксації цінивизначає, коли фіксується ціна у контракті: у момент його укладання, протягом строку його дії або у момент його виконання. За способом фіксації можуть бути такі види цін:тверда, змінна, з наступною фіксацією.

· чи включені у ціну вартість тари, упаковки, маркірування. Це питання є важливим якщо вартість пакування і тари є значною.

· загальна сума контракту.

6. Якість товару

У цьому розділі зазначається:

· технічний рівень та якість товару, що постачається;

· документи та організації, які підтверджують якість товару. Це може бути сертифікат виробника або сертифікат іншої організації, яка надає його на замовлення продавця.

· комерційні гарантії якості. Це зобов'язання продавця поставити покупцю товар, який протягом встановленого гарантійного строку буде мати певні властивості.

· перевірка якості або прийняття товару на підприємствах постачальників. Перевірка якості та прийняття товару звичайно проводиться вибірково та позбавляє покупця права подати претензії до якості, за винятком претензій по прихованих дефектах.

Визначити якість товару у контракті купівлі-продажу це вста­новити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання за призначенням відповідно до потреб споживача. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару, від практики, що склалася у міжнародній торгівлі даним товаром, та інших умов. У міжнародній практиці використовуються такі способи визначення якості: за стандартом,за технічними умовами, за зразком,за попереднім оглядом, за вмістом речовин у товарі, за виходом готової продукції, тощо.

7. Строк та дата поставки (або строк та умови поставки)

У даному розділі фіксується:

· визначення строку поставки, який може бути встановлений шляхом визначення фіксованої дати поставки або визначення періоду поставки;

· повідомлення імпортера про готовність до відвантаження;

· застереження стосовно дострокової поставки, необхідно якщо імпортер не має великих складських приміщень, або при умові поставки негабаритного товару він повинен знайти розвантажувальну техніку;

· дата поставки товару.

При імпорті в Україну великих обсягів товарів чи при поставках товарів різним споживачам кожній партії товару присвоюється номер траншу. Строки поставки встановлюються для кожного або декількох траншів..

Поряд зі строком поставки виділяють дату поставки, яка вказує момент передачі товару у розпорядження покупця.Датою поставки може вважатися: дата документа, що видається транспортною організацією, яка прийняла товар для перевезення; дата розписки транспортно-експедиторської фірми у прийманні вантажу для подальшого відправлення за призначенням; дата складського свідоцтва у разі, якщо покупець несвоєчасно надасть тоннаж і продавець скористається своїм правом передати товар на зберігання на склад за рахунок покупця; дата написання приймально-здавального акта комісією замовника та представником постачальника.

8. Умови платежу

Цей розділ повинен містити визначення:

• валюти платежу;

• курсу перерахунку валюти ціни у валюту платежу;

• виду, форми та засобу розрахунків за поставлений товар;

• переліку товаророзпорядчих документів;

• заходів проти необґрунтованої затримки платежу або інших порушень.

При виборі умов платежу враховуються такі фактори: характер товару; кон'юнктура ринку відповідного товару; торгові звичаї при оплаті товару (кредит, готівка тощо); наявність міжурядових платіжних угод; норми національного валютного контролю країн - контрагентів; одноманітні правила щодо застосування форм розрахунків (інкасо, акредитив), що склалися у банківській практиці.

9. Здавання-прийняття товару

Здавання-прийняття товару є актом,в результаті якого відбувається передача товару покупцю та перевірка відповідності фактичних кількості та якості товару тим, які передбачені в контракті.

У контракті сторони зазначають порядок здавання-прийняття,а саме:

• вид (характер) здавання – прийняття,воно може бути попереднім, остаточним;

• місце та строки здавання-прийняття, це може бути підприємство або склад продавця, місце відвантаження, прикордонний пункт країни призначення,склад покупця;

• способи здавання-прийняття за кількістю, це може бути спосіб за відвантаженою вагою (у пункті відправлення), за вивантаженою вагою (у пункті призначення);

• способи здавання-прийняття за якістю можуть здійснюватись вибірковим або суцільним методами.

До участі у прийнятті товару за кількістю і якістю та складанні актів експертизи,на підставі яких покупець може подати претензію продавцю або перевізнику, залучаються: експерти бюро товарних експертизіз Торгово-промислових палат або їх регіональних відділень; аварійні комісари страхових компаній; компетентні представники незацікавлених організацій(торгового відділу місцевих органів влади або інших організацій).

10. Гарантії, претензії щодо кількості та якості

Відносно товарів, для яких не встановлюються гарантії, в контракті може вказуватись термін, протягом якого покупець має право пред'явити продавцю претензії щодо кількості та якості. Гарантії якості - це зобов'язання продавця відповідати за неякісний товар, виявлену протягом гарантійного періоду.

Щодо гарантій та претензійв контрактах обумовлюються:

• обсяг та термін гарантій залежить від складності товару і технічних умов контракту та встановлюється від дати поставки товару і дати передачі товару першому споживачу;

• термін пред'явлення претензій - там, де гарантії не передбачені;

• способи врегулювання претензій та порядок їх задоволення. Це може бути відмова від дефектного товару, зниження ціни дефектного товару, виправлення дефектів за рахунок продавця.

• випадки, на які гарантії не поширюються та претензії не задовольняються.

11. Пакування та маркування товару

У тих випадках, коли характер товару та умови його транспортування обумовлюють необхідність упаковки, у контракті встановлюються:

• вид та характер пакування, який залежить від особливостей товару, способу, відстані та тривалості транспортування, вимог митного режиму країни призначення;

• якістьпакування визначається переліченням вимог яким воно повинно відповідати;

• порядок пакування передбачає оформлення пакувального листа;

• розміри пакування повинні враховувати габарити транспортних засобів;

• спосіб оплати пакування встановлюється включенням ціни пакування у ціну товару або визначенням ціни пакування у відсотках від ціни товару;

• зміст або реквізити маркування які необхідні для якісного перевезення товару. Розрізняють товарне, вантажне, транспортне і спеціальне маркування.

• порядок нанесення маркірування передбачає нанесення маркування з двох або трьох боків.

12. Відвантаження товару

Продавець зобов'язаний інформувати покупця про відвантаження товару. Ця інформація надається як повідомлення про готовність товару до відвантаження та як повідомлення про виконане відвантаження, які передаються телеграфом, телефоном чи факсом. У контракті для кожного повідомлення встановлюється термін його подання і зміст.

Повідомлення про готовність товару до відвантаження подається за певну кількість днів до початку терміну або місяця поставки (частіше 15 або ЗО днів) і повинно містити:дату готовності товару до відправки;номер контракту;назву товару, кількість місць і вагу вантажу.

13.Санкції

Санкції застосовуються для захисту інтересів однієї із сторін у разі порушення будь-якої з умов контракту іншою стороною.

У цій статті контракту зазначається:

• види санкцій, які можуть застосовувати покупці до продавців у зв'язку зневиконанням останніми умов ЗТК;

• види санкцій, які можуть застосовувати продавці до покупців у зв'язку зневиконанням останніми умов ЗТК;

• спосіб розрахунку конвенційного штрафу та/або збитків; максимальний розмірштрафу;

• умова про одностороннє анулювання контракту при невиконанні однієї із сторінзазначених обов'язків.

В контракті можуть бути передбачені санкції на випадки порушення інших його умов не тільки з боку продавця, а й з боку покупця. Так, стосовно продавця можуть бути застосовані санкції: за поставку дефектного або некомплектного товару; за поставку товару в тарі з маркіруванням або відвантажувальними реквізитами, що не відповідають умовам контракту; за неповідомлення про відвантаження; за затримки у наданні технічної документації тощо.

Розмір штрафу визначається у відсотках від вартості товару, відвантаженого з порушенням відповідної умови контракту.

Санкції до покупцяможуть бути застосовані: за затримку у відкритті акредитива; за затримку у платежах; за затримку у поданні технічної документації тощо.

14. Страхування

У зовнішній торгівлі товари страхуються від ризиків пошкодження або втрати при транспортуванні, тобто від транспортних ризиків. Страхування є добровільним актом, і його основні умови встановлюються в контракті і саме в ньому фіксуються: обов'язки продавця і покупця із страхування вантажу; тривалість і обсяг страхової гарантії; умови страхування; види ризиків, від яких має бути застрахований вантаж.

15. Форс-мажор або обставини непереборної сили

На виконання контрактів можуть суттєво вплинути обставини, передбачити настання яких заздалегідь при укладенні контрактів сторони не мали можливості, оскільки вони виникають внаслідок непередбачених та невідворотних дій надзвичайного характеру. Такі обставини називаються форс-мажорними обставинами.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної торгової палати (МТП) форс-мажорні обставини поділяються на: повінь, землетрус, шторм, осідання ґрунту, цунамі, інші стихійні лиха природи, епідемії, пожежі, вибухи, страйки, саботаж, оголошена чи неоголошена війна, революція, масові безпорядки, піратство.З точки зору терміну діїфорс-мажорні обставини можуть бути поділені на: тривалі і короткострокові.

Партнери для запобігання розбіжностей повинні встановити у контракті узгоджений перелік форс-мажорних обставин та граничний строк дії форс-мажору.

16. Арбітраж

Суперечки,що виникають між партнерами при виконанні контрактів, які вони не змогли розв'язати договірним шляхом під час переговорів, відповідно до міжнародних традицій, передаються на розгляд арбітражу.

Міжнародні арбітражні комерційні судимаютьряд переваг: сторони можуть вибрати будь-який арбітраж, який розглядає суперечки на закритих засіданнях,що перешкоджає відпливу секретної комерційної та виробничої інформації сторін, витрати на арбітраж значно меншівід витрат на судовий розгляд; арбітражне рішення остаточне, оскарженню не підлягає та є обов'язковим.

17. Інші умови

Інші умови контракту містять цілу низку застережень, які уточнюють взаємні права та обов'язки сторін.

До них можна віднести, наприклад:

-умови договору, що визначають порядок його зміни або анулювання;

- умову про те, що усі додатки до контракту є його невід'ємною частиною;

- умови передачі технічної документації на товар, що поставляється;

- умови, що дозволяють, обмежують чи забороняють реекспорт;

- порядок оплати мит, податків, зборів, банківських комісій;

- умови, що визначають перехід права власності на проданий товар;

- умови про відрядження спеціалістів до споживача продукції;

- момент набуття контрактом чинності; кількість підписаних екземплярів контракту; якою мовою сторони домовились вести листування.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити сутність зовнішньоекономічних контрактів та їх роль у сфері ЗЕД.

2. Дати загальну характеристику видам зовнішньоекономічних контрактів.

3. Розкрити структуру та зміст зовнішньоекономічних контрактів.

4. Розкрити принципи та порядок підписання контрактів.

Література: 1-4, 14, 15, 41, 43, 44, 83, 88, 92.

 

Тема 14. Економічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є важливою і невід’ємною сферою господарської діяльності, яка за ефективного використання всього комплексу сучасних форм і методів міжнародного бізнесу здатна позитивно впливати на ефективність виробництва, його технічний рівень, якість продукції та фінансові результати.

Вихід підприємств на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств – це суттєвий чинник підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні мікроекономіки, так і в масштабах усього народного господарства.

Аналіз фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності – це комплексне вивчення та дослідження підсумкових узагальнюючих показників виробничо-фінансової діяльності, які відображають кінцевий результат ефективності виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості, поліпшення використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Організація аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності охоплює такі етапи:

1. Сформувати мету аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності.

2. Визначити джерела інформації та її достовірність. Джерелами інформації для аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності є дані бухгалтерського обліку, нормативні та планові матеріали, нормативно-правові документи, статистична звітність тощо.

3. Обрати методику здійснення аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності. Існують методи проведення аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності таки, як балансовий, нормативний, розрахунково-аналітичний, пофакторний, економіко-математичного моделювання, прогнозування, тощо.

4. Визначити служби, що відповідають за аналіз фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності.

Метою аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності підприємства є оцінка ефективності здійснення експортно-імпортних операцій підприємства на міжнародних ринках, а також пошук та обґрунтування резервів її підвищення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Основні завдання аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності підприємства:

- комплексна оцінка виконання підприємством зобов’язань за контрактами з іноземними партнерами;

- дослідження раціональності використання необоротних активів, грошових коштів, матеріальних запасів, а також витрат, які пов’язані з особливостями проведення експортно-імпортних операцій;

- оцінка впливу різних чинників, які сприяли чи обмежували можливості здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

- аналіз перспектив розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

- оцінка ефективності інвестування фінансових ресурсів у зовнішньоекономічну діяльність;

- аналіз впливу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності на фінансовий стан підприємств у цілому.

Під економічною ефективністю зовнішньоторговельних операцій підприємства розуміють збільшення доходу від цих операцій. Критерієм економічної ефективності є прибуток як основна міра ефективності.

При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств застосовується системний підхід, який дозволяє здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операцій.

Розрахунок економічної ефективності проводиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Під результатами розуміють грошову, вартісну оцінку отриманого прибутку для підприємства: грошові надходження за відправлену продукцію, виконані роботи та послуги, вартість проданого товару, робіт, послуг та ін. Під витратами розуміють грошову вартісну оцінку виробничих ресурсів, які були залучені до господарського обігу: вартість сировини, матеріалів, енергії, трудових ресурсів, послуг сторонніх організацій, обов’язкові відрахування в різні державні фонди та інші витрати, без яких торгова угода не може бути здійснена.

До показників ефективності (ефекту) зовнішньоекономічної діяльності підприємства відносяться: ефективність експорту/імпорту; рентабельність експорту/імпорту; економічний ефект експорту/імпорту; інтегральний економічний ефект від експортно-імпортних операцій; валютна ефективність експорту/імпорту; ефективність реалізації експортної продукції на внутрішньому ринку; ефективність придбання і використання імпортного обладнання; ефективність придбання та продажу ліцензій.

Питання для самоконтролю:

1. З якою ціллю виконується аналіз фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності?

2. Розкрити етапи організації аналізу фінансових результатів.

3. Що розуміють під економічною ефективністю зовнішньої торгівлі на макроекономічному рівні?

4. Розкрити основні завдання аналізу фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

5. Проаналізувати систему показників ЗЕД підприємства.

Література: 2,3, 5-8,29, 33, 47, 52, 56, 68, 69, 77, 98,105, 106.

 

Тема 15. Ризики у зовнішньоекономічній діяльності та їх страхування

Ризик – можливі несприятливі події в результаті яких суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть зазнати майнових втрат.

Управління ризиком для суб’єкта ЗЕД – це робота з аналізу можливих ризиків, оцінка ймовірного збитку та прийняття рішень щодо мінімізації ризиків, передача ризиків партнеру.

Класифікація ризиків у зовнішньоекономічній діяльності дуже різноманітна. Ризики, які пов'язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, зумовлено значним ступенем невизначеності зовнішньоекономічного середовища у зв’язку з віддаленістю суб’єктів ЗЕД, різним політичним, економічним, соціально-культурним станом національних економік, змінами світової та внутрішньої кон’юнктури, змінами валютних курсів, недосконалістю транспортних засобів. У світовій практиці суб’єкти ЗЕД наштовхуються на такі види ризиків:

Політичні ризики — це можливість виникнення збитків внаслідок державної політики регулювання зовнішньоекономічних відносин. Ці ризики пов’язані з можливістю націоналізації підприємства, військовими діями, обмеженнями на переказ прибутків, трансфер капіталу,збільшенням бар’єрів на шляху товарів до споживачів.

Маркетингові ризики - ризики які пов’язані з реалізацією товару на іноземних ринках. Ці ризики виникають, якщо недостатньо інформації про ринок в цілому, про партнерів, посередників, споживачів. Можливість втрат через зміну ринкової кон’юнктури на зовнішньому ринку відносять до кон’юнктурного ризику. Це ризик падіння попиту на товар продавця, зростання конкуренції на ринку. Інноваційні ризики пов’язані з можливістю втрат внаслідок того, що новий продукт або технологія, які розроблені продавцем не знайдуть попиту на зовнішніх ринках.

Транспортні ризики виникають при транспортуванні товарів від продавця до покупця. Ці ризики пов’язані з втратою товару або його пошкодженням при транспортуванні.

Валютні ризики виникають в разі зміни вартості валюти продавця або покупця, валютного курсу ціни відносно валюти платежу в період між підписанням контракту і здійсненням платежу.

Існують також група внутрішніх ризиків для підприємства. До них відносяться ризики пов’язані з недобросовісністю працівників підприємства, наявністю крадіжок на підприємстві, аваріями. До цієї групи також відноситься виробничий ризик, який виникає у разі різкого підвищення або зменшення розмірів виробництва, непередбачених витрат, обмеження нових інвестицій, труднощів у освоєнні інновацій, недотримання вимог якості.

Технічні ризики пов’язані з можливими поламаннями машин, електронного устаткування, виконанням гарантійних зобов’язань з ремонту, аварій при будівельно-монтажних робіт.

При укладанні конкретного контракту виникають ризики які пов’язані з умовами контракту, розрізняють ризики експортера і ризики імпортера. До ризиків імпортера відносяться: ризики пов’язані з недотриманням умов якості товару, відвантаження, пакування, маркування, тощо які можуть призвести до пошкодження товару, порушення умов постачання, недотриманням строку поставки, зміною валютного курсу.

Ризики експортера в основному пов’язані з недотриманням умов платежу імпортером, затриманням платежу або відмовою від нього, валютним ризиком.

Для того, щоб уникнути ризиків необхідно використовувати різні методи і форми управління ризиком, які пов’язані з конкретним видом ризику.

Так, для того, щоб уникнути маркетингового ризику, необхідно своєчасно проводити аналіз і прогнозування кон’юнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, проводити маркетингові дослідження для уточнення попиту на товар, потреб споживачів, сегментації ринку, виявлення цільових аудиторій, якостей, які очікують споживачі від товару.

Для зниження виробничих ризиків розробляються організаційно-технічні заходи, що включають наявність системи управління якістю на підприємстві, календарного планування виконання планів випуску продукції, заходи пожежної, аварійної безпеки, заходи проти ушкодження чи крадіжки майна тощо.

Для того щоб мінімізувати ризик неплатежу за поставлені товари для експортера застосовують різні методи. До них відносяться використання безвідкличного підтвердженого документарного акредитиву при розрахунках, банківських гарантій.