Фінансовий аналіз і його місце в системі економічного аналізу.

Фінансовий аналіз і його місце в системі економічного аналізу.

Перехід до ринкової економіки, юридичне визначення діяльності підприємства в умовах різних форм власності викликає необхідність високої компетенції в бізнесі.

Для того, щоб зберегти ринкові позиції в умовах жорсткої конкуренції будь-якому виробникові можливо лише за умови прийняття адекватних ситуації ефективних управлінських рішень, а для обґрунтованості цих рішень виробник має володіти об’єктивною інформацією про фінансовий стан підприємства, мати оцінку фінансових результатів його діяльності.

Отже, досягнення стабільного фінансового стану і конкурентоспроможності підприємства в сучасних економічних умовах вимагає серед інших факторів, систематичного проведення фінансового аналізу як комплексного аналізу всієї господарської діяльності.

Аналіз (від грецького) означає розгляд, вивчення, наукове дослідження будь-чого шляхом розчленування, розкладання цілого на його складові частини, що дає змогу з’ясувати внутрішню суть і природу процесів і явищ, їх залежність від різноманітних факторів, оскільки без такого розподілу глибоке вивчення більшості предметів і явищ, що відбуваються у природі і суспільстві, неможливе.

Аналіз фінансово-господарської діяльності

Фінансовий управлінський

 

Порівняльна характеристика видів аналізу (табл.1.1.)

 

Область порівняння	Фінансовий аналіз	Управлінський аналіз
1. Користувачі інформації	Внутрішні, сторонні, зацікавлені	Керівникі підприємства і його підрозділів
2. Об’єкти інформації	Підприємство як єдине ціле	Підприємство як єдине ціле та його різні підрозділи
3. Джерела інформації	Форми бухгалтерської звітності	Комплекс економічної інформації
4. Одиниці вимірювання для розрахунку показників	Грошова форма	Натуральні і грошові одиниці
5. Періодичність аналізу	Відповідно до дат складання звітності (квартал, рік)	В межах необхідності і для внутрішніх регламентацій
6. Доступність інформації	Доступна для всіх	Суворо конфіденційна (тільки для менеджерів підприємства)

Отже, фінансовий аналіз – це система способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарюючого суб’єкта в умовах дії ринку та панування конкуренції.

Мета фінансового аналізу – інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Йдеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об’єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, ймовірність банкрутства, рентабельність тощо).

Залежно від того, яка інформація використовується у фінансовому аналізі, якими є мета та об’єкти дослідження, суб’єкти користування результатами аналізу розрізняють 2 його види:

Фінансовий Управлінський

Зовнішній Внутрішній

 

 

1) Основний зміст зовнішнього аналізу – надання інформації зацікавленим користувачам про прибутковість діяльності підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність, ринкову стійкість тощо.

2) Результати внутрішнього аналізу призначені для керівництва підприємства. Основний зміст цього аналізу – факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та видами витрат, пошук точки збитковості (критичного обсягу виробництва), фінансовий аналіз інвестиційних проектів.

 

Якщо метою зовнішнього фінансового аналізу є оцінка та економічна діагностика фінансового стану підприємства за даними лише публічної звітності, поверхневий аналіз прибутку і рентабельності, то в системі внутрішнього фінансового аналізу розв’язується ширше коло питань за рахунок наявності більш глибокої бази даних про діяльність підприємства.

Метод фінансового аналізу – це системне, комплексне дослідження, взаємопов’язаневивчення, опрацювання і використання інформації фінансового характеру з метою виявлення і мобілізації резервів кращого використання фінансових ресурсів і встановлення оптимальної структури їх джерел.

 

 

Методи економічного аналізу поділяються на формалізовані та неформалізовані.

 

Методи економічного аналізу

Формалізовані (опис аналітичних процедур на основі точних залежностей)

Неформалізовані (опис аналітичних процедур на логічному рівні)

Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу

Традиційні методи Економічної статистики

Методи математичної статистики вивчення зв’язків

Економетричні методи

Методи економічної кібернетики і оптимального програмування

Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень

Експертні оцінки

Імітаційне моделювання (сценарії, ділові ігри)

Порівняння

Системи показників

Аналітичні таблиці

Рис. Класифікація методів економічного аналізу

 

За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу традиційно пділяють на такі: аналізи вертикальний, горизонтальний, відносних показників (коефіцієнтів), трендовий та факторний, просторовий (схема).

Вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури досліджуваного об’єкта, наприклад стуктури активів, пасивів, прибутку та звичайної діяльності, операційних витрат тощо.

За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за підприємствами, що істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

Горизонтальний аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).

Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці складають аналітичні таблиі, де одночасно використовують прийоми вертикального та горизонтального аналізів.

Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з минулими періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. З допомогою тренда формуються можливі значення показників в майбутньому, а значить, ведеться перспективний (прогнозний) аналіз (метод екстраполяцій).

Факторний аналіз – аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник з допомогою детермінованих (прямі зв’язки) або стохастичних (непрямі зв’язки) прийомів.

Просторовий (порівняльний) аналіз – це як внутрішньогосподарське порівняння окремих показників фірми, дочірніх компаній, цехів, так і міжгосподарське порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, середньогалузевими тощо.

Аналіз відносних показників. Відомо понад 200 відносних аналітичних показників, які можна розраховувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик не повинен намагатисярозрахувати все, що можливо. Досвід свідчить, що кілька правильно вибраних коефіцієнтів містять потрібну інформацію. Користь кожного конкретного коефіцієнта суворо визначена метою аналізу. Тому до здійснення аналізу потрібно з’ясувати, з погляду якого користувача він виконується, його мету та регламентовані або рекомендовані кількісні значення показників.

 

АНАЛІЗ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ

Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за умов здійснення безперервного руху грошових ко­штів — їх надходження (приплив) та витрачання (відтік), забезпе­чення наявності певного вільного залишку на рахунках банку.

Відсутність мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про серьозних фінансових труднощах. Надмірна величина грошових засобів говорить про те, що реально підприємство терпить збитки, пов’язані в першу чергу, з інфляцією та знеціненням грошей і, в друге, з втраченою можливістю їх вигідного розміщення та отримання додаткового доходу. В цьому випадку необхідно оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві.

Існують різні способи такого аналізу. Зокрема, таким барометром виникнення фінансових труднощів є тенденція скорочення долі грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсягу його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів та найбільш строкових зобов’язань (строк яких закінчується в наступному місяці) може дати достатньо красномовну картину надлишку чи недостачі грошових коштів на підприємстві.

Інший спосіб оцінки достатності грошових оборотів полягає у визначенні тривалості періоду обороту. З цією метою використовується формула:

 

Період обороту = середні залишки грошових коштів х тривалість періоду

Оборот за період

Тривалість періоду складає: 360днів – при розрахунку показника за рік;

90 днів – при розрахунку за квартал;

30 днів - за місяць.

Для розрахунку беруться внутрішні облікові дані про величину залишків на початок та кінець періоду (бажано місяця) по рахункам грошових коштів 30 „Каса”, 31 „Рахунки в банках”. Для цього використовується наступна формула:

Середні залишки ГК = ОД₁+ОД₂+...+ОД_п

п-1

де ОД_п – залишки грошових коштів на початок місяця п,

п – кількість місяців в періоді.

Для визначення величини середнього обороту необхідно використовувати кредитовий оборот за період, що аналізується, по рахунку 31 „Рахунки в банках”, вважаючи, що більшість підприємств здійснюють безготівкові розрахунки зі своїми контрагентами, а видачі ГК через касу передує попереднє їх отримання в банку.

Розрахунок періоду обороту ГК на підприємстві показаний у таблиці 1.

Зміна тривалості оберту ГК підприємства по місяцям

Місяць	Залишки ГК, тис. грн.	Оборот за місяць, Тис.грн.	Період обороту, дні
Січень			1,87
Лютий			1,35
Березень			1,45

Період обороту=87340*30/1404480 = 1,87.

Як свідчать дані, період обороту ГК на протязі кварталу коливається в межах від 1,35 до 1,87 дня. Іншими словами, з моменту поступлення грошей на рахунок підприємства до моменту їх вибуття проходило в середньому не більше 2 днів. Вірогідно, це свідчить про недостатність засобів у підприємства, що є досить небезпечним при значному обсягу кредиторської заборгованості. Будь-яка серьозна затримка платежу може вивести підприємство з стану фінансової стійкості.

Для того, щоб розкрити реальний рух ГК на підприємстві, оцінити синхронність поступлення та витрачання ГК, а також ув’язати величину отриманого фінансового результату із станом ГК, необхідно виділити та проаналізувати всі напрямки поступлення (притоку) та вибуття (відтоку) ГК.

Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити:

ü їх динаміку,

ü визначити суму перевищення надходжень над витра­тами (сплатами), що дозволяє робити висновки про можливості внутрішнього самофінансування.

Є декілька визначень сутності грошового потоку:

1. Грошовий потік — це рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження і витрачання в процесі господарської дія­льності.

2. Грошовий потік — це міра ліквідності підприємства. Скла­дається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.

3. Грошовий потік — це рух грошей в процесі господарське" діяльності.

Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

І це є найбільш точним і повним визначенням сутності грошових потоків.

У П(С)БО 4 дається визначення грошових коштів та їх еквіва­лентів.

Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у бан­ках, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквіва­лентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвести­ції, які можуть бути вільно конвертованими у певну суму коштів І мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівален­тами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує З місяці.

Негрошові операції – це операції, які не потребують використання грошових коштів або їхніх еквівалентів.

Прикладом таких операцій є:

ü бартерні операції;

ü надходження ОЗ на умовах фінансового лізингу;

ü перетворення зобов’язань на власний капітал.

Не грошові операції не включаються до Звіту про рух грошових коштів.

Не грошові операції пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльностями слід розкривати в примітках до фінансової звітності.

Внутрішні зміни у складі грошових коштів не розглядаються у Звіті про рух грошових коштів.

Наприклад, надходження коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів в результаті операційної діяльності

Звіт про рух грошових коштів — це документ фінансової звіт­ності, в якому відображаються надходження і витрачання грошо­вих коштів у ході поточної господарської, інвестиційної та фі­нансової діяльності. Ці зміни відображаються таким чином, що дають змогу встановити взаємозв'язок між залишками грошових коштів на початок і кінець звітного періоду.

Можна також сказати, що звіт про рух грошових коштів — це звіт про зміни фінансового стану підприємства, що складається на основі методу руху грошових коштів. Він дає можливість оці­нити майбутні надходження грошових коштів, проаналізувати здатність підприємства погасити свою короткострокову заборго­ваність і сплатити дивіденди, оцінити необхідність залучення до­даткових фінансових ресурсів. Використання такого звіту дає змогу точніше оцінювати перспективну платоспроможність і тим самим знижувати фінансовий ризик.

 

Для ціле як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу платоспроможності підприємства необхідно знати, яким чином і з яких джерел підприємство одержує ГК і які основні напрямки їх витрачання. Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», рух коштів відображається в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фі­нансової.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інша діяльність, яка не є інвестиційною та фінансовою, тобто це основна статутна діяльність підприємства, що пов’язана з отриманням доходу.

Притік ГК в рамках поточної діяльності пов’язаний:

ü з отриманням коштів від реалізації продукції, робіт,послуг;

ü з надходженням коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);

Відтік ГК:

ü платежі постачальникам;

ü виплати працівникам;

ü розрахунки з бюджетом...

Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з при­дбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а та­кож короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Притік ГК:

ü надходження коштів від продажу необоротних активів;

ü надходження коштів від фінансових інвестицій.

Відтік ГК:

ü платежі, пов’язані з придбанням ОЗ і НА;

ü надання позик іншим підприємствам.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які приво­дять до зміни величини і складу власного та позикового капіталу.

Притік ГК:

ü отримання позик;

ü випуск акцій.

Відтік ГК:

ü погашення позик;

ü викуп акцій власної емісії;

ü виплати дивідендів.

Аналіз, проведений за такою схемою руху, допоможе об'єктивно оцінити надходження та вибуття грошових коштів підприємства, можливості його внутрішнього самофінансування, перспективну платоспроможність та ступінь ризику укладання договорів, контрактів та угод.

Метод прямого рахунку використовується у внутрішньому аналізі.

Сутність його полягає в прямому зіставленні надходження (при­пливу) грошових коштів з їх витрачанням (платежами). В якості джерел інформації виступають дані поточного бухгалтерського обліку (обороти по відповідних рахунках) та баланс. Прямий метод застосовано на обчисленні припливу (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані та ін.) і відтоку (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позик та н.) грошових коштів. Вихідним елементом є виручка.

Аналіз руху грошових коштів за непрямим методом полягає в перетворенні величини чистого прибутку на вели­чину грошових коштів.

Непрямий метод значно складніший і тому необхідно усвідомити причини, з яких здійснюється відповідне коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності з метою визначення чистого руху ГК від операційної діяльності. Річ у тім, що сутність непрямого методу якраз і полягає у визначенні грошової складової прибутку, іншими словами, чи забезпечений прибуток грошима (якщо він є) чи ні. Виходили з того, що в діяльності кожного підприємства існують окремі види витрат і доходів, які зменшу­ють (збільшують) прибуток підприємства, не торкаючись вели­чини його грошових коштів. У процесі аналізу на суму вказаних витрат (доходів) здійснюють коригування величини чистого при­бутку на статті витрат, не пов'язані з відтоком коштів, і статті доходів, що не супроводжуються припливом коштів.

Для аналізу використовуються дані бухгалтерського балансу (ф. № 1), Звіту про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про власний капітал (ф. № 3), дані Головної книги. Визначаються рух коштів за кожним напрямом діяльності та су­купний результат.

Аналіз починається з оцінки змін, що відбулися у складі акти­вів підприємства та його джерелах. Далі необхідно визначити, як відхилення по кожній статті активу і пасиву відобразилися на стані грошових коштів підприємства та його чистого прибутку. Вплив цих відхилень, що коригують величину чистого прибутку, повинен привести до відображення результатів зміни грошових коштів.

Алгоритм визначення ГК від операційної діяльності:

ГК операційної діяльності

=

П оказники рентабельності

 

Множинність показників прибутку безумовно відображається на інформаційній корисності повідомлень, в яких прибуток використовується як основа для прийняття управлінського рішення. Безумовно здатність отримувати прибуток впливає на короткострокову і довгострокову платоспроможність підприємства.

Рентабельність - це прибутковість, це якісний показник ефективності роботи підприємства.

Формула

42. К32 – коефіцієнт рентабельності продукції

р 050 ф 2 / р 040 ф 2 валовий прибуток / собівартість реалізованої продукції

Показує, скільки прибутку в операційній діяльності підприємство отримує з кожної гривні витрат.

корисна тим, що дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була витрачена (точніше, вкладена) у виробництві кінцевого продукту. Так визначається рентабельність (прибутковість) понесених витрат.

Проте лише показника рентабельності витрат замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат.

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі, не існує, тому зростання вищезгаданих показників у динаміці за періодами звітності розглядається як позитивна тенденція.

А отже, в залежності з чим порівнюється обраний показник прибутку розрізняють:

§ Рентабельність продажу;

§ Рентабельність активів;

§ Рентабельність інвестицій.

Розглянемо показники рентабельності.

1.Рентабельність продажу ще називають маржею прибутку (profit margin) або коефіцієнт „прибуток/продаж”, норма чистого прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції.

37. К27 – коефіцієнт валового прибутку	р 050 ф 2 / р 035 ф 2 валовий прибуток/чистий дохід від реалізації	Характеризує прогресивність техніки і технології.
38. К28 – прибутковість операційної діяльності	р 100 ф 2 / р 035 ф 2 прибуток операційної діяльності /чистий дохід від реалізації	Характеризує ступінь прибутковості всієї операційної діяльності.
39. К29 – прибутковість звичайної діяльності	р 170 ф 2 / р 035 ф 2 прибуток звичайної діяльності /чистий дохід від реалізації	Характеризує ступінь прибутковості всієї звичайної діяльності підприємства
43. К32 – коефіцієнт рентабельності продаж рентабельність підприємства	р 190 ф 2 / р 035 ф 2= прибуток від реалізації продукції/виручка від реалізації	Показує, скільки прибутку підприємство отримує з 1 грн. виручки від реалізації.

Наприклад, для підприємства А рентабельність продажу в 2002 році склала:

Рентабельність продажу = 52500: 350000 = 0,15 (15 %). Це означає, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 15 копійок від кожної гривні продажу.

Рентабельність продажу
прибуток звичайної діяльності
чистий дохід від реалізації
Рентабельність продажу	0,16	0,15

З таблиці видно, що рентабельність продажу знизилась з 16 % у 2001 році до 15% у 2002р.

2. Перш ніж розглянути рентабельність активів нагадаємо коефіцієнт оборотності активів – він характеризує наскільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягів реалізації, оскільки показує скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства. Іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися у процесі реалізації продукції. Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи.

Даний коефіцієнт може бути визначений як відношення чистої виручки від реалізації /(Активи на початок періоду + Активи на кінець періоду):2 =

= (035 ф.2)/ (р.080 +260+270 гр.3 ф.1 + р.080 +260+270 гр.4 ф.1):2

Зміна коефіцієнта оборотності активів:

коефіцієнт оборотності активів
чистий дохід від реалізації
Середньорічна вартість активів
коефіцієнт оборотності активів	2,13	1,86

З таблиці видно, що оборотність активів зменшилась, тобто знизилась ефективність їх використання.

Рнтабельність активів

33. К23 – коефіцієнт ефективності (рентабельності) використання активів (ROA – Retun on aassets

р 190 ф 2 (або р 220 ф 2) /½×(р 280 ст 3 ф 1 + р 280 ст 4 ф 1)

Показує, скільки прибутків підприємство отримує з 1 грн. активів.

Для підприємства А рентабельність активів:

рентабельність активів
прибуток звичайної діяльності
Середньорічна вартість активів
рентабельність активів	0,34	0,28

Дані таблиці свідчать про зниження коефіцієнта ROA.

Хто погодиться з тим, що активи підприємства - це різні форми вкладеного (інвестованого) в бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність).

Показник рентабельності сумарного інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

Зазначимо, що коефіцієнт ROA об’єднує два показники: частку прибутку в одній гривні реалізації (рентабельність продаж) та оборот активів, тобто добуток цих коефіцієнтів дорівнює значенню коефіцієнта ROA:

рентабельність активів (ROA) = Рентабельність продажу х коефіцієнт оборотності активів = прибуток звичайної діяльності/ чистий дохід від реалізації х чистий дохід від реалізації / активи = прибуток звичайної діяльності / активи.

ROЕ Дану залежність можна використати для аналізу причин зміни рентабельність активів:

Роки	рентабельність активів(3х4)	Рентабельність продажу	коефіцієнт оборотності активів
	0,34	0,16	2,13
	0,28	0,15	1,86

На зниження рентабельності активів у 2002 році вплинуло як зменшення рентабельності продажу, так і зменшення оборотності активів.

3.Рентабельність капіталу (ROE – return on equity)/

Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид звичайної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення таких витрат. Кошти, вкладені в бізнес, називаються інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність понесених підприємством витрат.

Слід зазначити, що слова "інвестиція" і "вкладення" - синоніми. Тому собівартість готової продукції - це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію. А власний капітал підприємства - це вкладення (інвестиції) в діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, своєю чергою, як самостійна інституція інвестує як ці, так і інші фінансові ресурси в продукт своєї діяльності.

Якщо досі серед показників рентабельності найбільш поширеним був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то нині дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства загалом.

Річ у тім, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не дає уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: в товарах, запасах, коштах і дебіторах. Розмір оборотного (робочого) капіталу не повинен бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію - і водночас мати вельми низьку рентабельність власного капіталу через те, що значна його частина не працює, а здебільшого лежить на складах або ж (чого доброго!) надто довго кредитує покупців.

Кожен інвестор має право сказати: "Мене мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, я хочу знати, скільки прибутку приносять підприємству мої власні вкладення у бізнес".

У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності інвестицій (капіталу).

Фінансовий аналіз і його місце в системі економічного аналізу.

Перехід до ринкової економіки, юридичне визначення діяльності підприємства в умовах різних форм власності викликає необхідність високої компетенції в бізнесі.

Для того, щоб зберегти ринкові позиції в умовах жорсткої конкуренції будь-якому виробникові можливо лише за умови прийняття адекватних ситуації ефективних управлінських рішень, а для обґрунтованості цих рішень виробник має володіти об’єктивною інформацією про фінансовий стан підприємства, мати оцінку фінансових результатів його діяльності.

Отже, досягнення стабільного фінансового стану і конкурентоспроможності підприємства в сучасних економічних умовах вимагає серед інших факторів, систематичного проведення фінансового аналізу як комплексного аналізу всієї господарської діяльності.

Аналіз (від грецького) означає розгляд, вивчення, наукове дослідження будь-чого шляхом розчленування, розкладання цілого на його складові частини, що дає змогу з’ясувати внутрішню суть і природу процесів і явищ, їх залежність від різноманітних факторів, оскільки без такого розподілу глибоке вивчення більшості предметів і явищ, що відбуваються у природі і суспільстві, неможливе.