Дослідження системи травлення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дослідження системи травлення



Починається з вивчення апетиту. Здорові собаки, як правило, мають добрий апетит і їжу поїдають швидко. Часткова або повна відмова від корму спостерігається при зміні раціону, введенні нових кормів, захворюваннях, що супроводжуються гарячкою, ураженням язика, губів, жуйних м’язів, зубів, щелепи, глотки, стравоходу.

Інколи (після переїдання або при добрій годівлі) собаки можуть відмовитися від однієї-двох даванок (1 раз на тиждень) корму. Якщо собака при цьому має гарний настрій, то це вважається як природне самоочищення шлунка і кишечнику від шлаків, але коли тварини часто відригують і в них починається пронос, то можна запідозрити гастроентерит. Досить часто у собак виникає блювання, яке може бути фізіологічним й патологічним. У нормі – буває лише при переїданні, коли тварини відригують незначну (надлишкову) частину корму. Здебільшого блювання в собак є патологічним явищем. Спостерігається воно при лихоманці, захворюваннях шлунка і кишечнику, печінки, підшлункової залози та отруєннях. Оцінюють блювання за частотою й часом виникнення, кількістю і складом блювотних мас, їх запахом, наявністю домішок крові, жовчі та гельмінтів. У щенят, особливо при парвовірусному ентериті, виникає виснажливе блювання (до 60 разів на добу), інколи з домішками жовчі та крові, що є загрозливим симптомом.

Дослідженням ротової порожнини визначають стан слизової оболонки, язика, ясен і зубів. Суха або набрякла, гіперемійована або синюшна слизова оболонка є наслідком патологічного процесу. Нашарування на верхній поверхні язика спостерігається при стоматиті та гастриті. Нерідко у собак великих порід (дог, доберман, ердельтер’єр, різеншнауцер, німецька вівчарка) на слизовій оболонці губ, щік, ясен можна виявити папіломи різної форми і розмірів.

При дослідженні зубів оглядом, пальпацією і перкусією визначають час їх появи, прикус, кількість, ступінь стирання, нашарування і пошкодження. Оглядом на бокових поверхнях ікол та корінних зубів виявляють нашарування жовто-коричневого забарвлення. Нерідко на молярах можна знайти “зубний камінь” (окаменілі нашарування між шийкою зуба і яснами). Почорніння і дефекти зубів характерні для карієсу та пульпіту. Стирання різців відбувається з річного віку, а премолярів і молярів – з п’яти років. У тварин похилого віку (старше 9 років) різці можуть стиратися аж до шийки зуба.

Навколовушні і підщелепові слинні залози у здорових собак дослідити складно. Втім, при запаленні змінюється їхня форма, розмір, консистенція, виникають набряки. При пальпації можна виявити болючість.

Глотку досліджують оглядом і зовнішньою пальпацією. Широко відкривають пащу і, злегка натиснувши шпателем на основу язика, оглядають порожнину глотки, її задню і бокові стінки (можливо у брахіоцефалів).

При дослідженні черева визначають об’єм, симетричність, контури живота. За накопичення в черевній порожнині рідини глибокою пальпацією можна виявити болючість (перитоніт) або безболісне плескання рідини (асцит).

При дослідженні органів черевної порожнини застосовують переважно бімануальну пальпацію, за допомогою якої можна виявити новоутворення або сторонні тіла в шлунку і кишечнику, метеоризм кишечнику, хімо- і копростаз. Її проводять у собак при розслабленій черевній стінці в лежачому положенні.

Шлунок у собак розташований у лівій половині черевної порожнини і доходить до черевної стінки біля 12-го ребра. При сильному наповненні шлунок виходить за реберну дугу, лежить на черевній стінці і доходить до пупкової ділянки. Швидке здуття живота з лівого боку (позаду лівого підребер’я) вказує на заворот шлунка. Пальпацію шлунка проводять в стоячому положенні собаки, надавлюючи пальцями обох рук, накладеними позаду реберних дуг з двох сторін, у напрямку всередину і вперед. Виявляють наповнення його газами або кормовими масами, болючість при виразках.

Одним із спеціальних методів діагностики патології шлунка і його лікування є зондування. Для цієї маніпуляції використовують здебільшого медичні рото-стравохідні та дуоденальні (після деякої реконструкції) зонди. Зондування шлунка проводять, поклавши тварину на правий бік. Для дослідження відбирають шлунковий сік або нативне вмістиме.

Серед інших основних методів дослідження кишечнику діагностичне значення має аускультація, застосовуючи яку можна виявити послаблення або повну відсутність перистальтики кишечнику та її посилення. Важливим елементом при дослідженні кишечнику є визначення стану періанальних залоз, які виконують екскреторну функцію азотовмісних продуктів метаболізму шкіри. Періанальні (навколовідхідникові) залози розміщуються по боках від ануса (відхідника), де й відкриваються їхні протоки. При їх ураженні виникає захворювання – періанальний аденіт. Дослідженням у ділянці відхідника виявляють неприємний запах, гіперемію, болючість та сильний свербіж.

Останнім часом для дослідження травного каналу у собак застосовують ендоскопію. Для проведення езофагоскопії карликових порід та кішок використовують медичні гастроскопиGIFxP30 і бронхоскоп BF P30 та ветеринарні ендоскопи VQ-6092A, VQ-7112A. Для ендоскопії малих і середніх собак застосовують медичні гастроскопи GIF P30. Для езофагогастродуоденоскопії великих собак застосовують колоноскоп CF P20.

Техніка проведення. Голову собаки потрібно відвести дещо назад (втакому положенні розслабляються м’язи шиї, відчувається гортань, яка не заважає уведенню фіброскопа у стравохід). Ендоскоп поміщають на середину язика (щоб не пошкодити його зубами). Прилад вводять під контролем ока. У ліву руку лікар бере пульт управління ендоскопа так, щоб першим, другим, третім пальцями він міг крутити важелі тяг і виконувати аспірацію

Три пальці правої руки утримують дистальний кінець ендоскопа в положенні “писального пера”. За допомогою важелів управління кінець апарата дещо згинають вниз і в такому положенні вводять по середній лінії в ротову порожнину до кореня язика. Обійшовши гортань, ендоскоп розгинають і ведуть до стравоходу, який має форму щілини, розміщеної у фронтальній площині. При нагнітанні повітря щілина дещо розширюється, і з ковтальними рухами прилад обережно просувають у стравохід. Ендоскопією можна виявити колір слизової оболонки, наявність нашарувань, ерозій, виразок та сторонніх тіл. Сторонні тілі в стравоході найбільш часто накопичуються в зоні грудного згину, над основою серця та в ділянці дистального сфінктера.

Ендоскопія може підтвердити діагноз на езофагіт, який здебільшого виникає при довготривалому перебуванні стороннього тіла в стравоході. Рідше у дистальному відділі стравоходу виявляють еритеми (почервоніння) та ерозії, що є ознаками езофагіту пептичного походження. В тяжких випадках виразки спричиняють звуження стравоходу. Пухлини стравоходу в собак і кішок діагностують рідко. Інколи виявляють грижі та новоутворення стравоходу. Показаннями для ендоскопічного дослідження шлунка і кишечнику є: хронічне блювання, домішки крові до блювотних мас, хронічна анемія, зумовлена шлунково-кишковою кровотечею. У нормі поверхня слизової оболонки шлунка покрита складками, які сильніше виражені на великій кривині і слабше – на малій. Шлунково-кишковий сфінктер дещо зміщений вбік відносно головної поздовжньої вісі стравоходу.

При атрофічному гастриті слизова оболонка бліда, в її товщі проглядаються кровоносні судини, атрофовані складки. Нерідко (особливо у старших собак малих порід) діагностується хронічна гіпертрофічна гастропатія, яка характеризується вогнищевою або дифузною гіпертрофією слизової оболонки в антральній і антрально-пілоричній ділянках шлунка.

Завдяки ендоскопії у дрібних тварин (частіше у кішок) встановлюють виразки шлунка. Зовнішньо вони являють собою лінійні або витягнуті ділянки слизової оболонки з ерозіями і численними поверхневими вогнищами кровотечі.

Нерідко у собак і кішок при огляді шлунка можна виявити новоутворення, переважно злоякісного характеру.

При ендоскопії тонкого кишечнику можна виявити почервоніння і виразки слизової оболонки. Слід зазначити, що ураження тонкого кишечнику не мають специфічних ендоскопічних ознак, тому в більшості випадків для точної діагностики необхідно виконати біопсію і проводити гістологічні дослідження матеріалу.

Виразки 12-палої кишки у тварин зустрічаються нечасто і поєднуються здебільшого з хронічним ентероколітом або пухлиною. Локалізуються виразки частіше поблизу шлунка.

Для візуалізації дистального відділу кишечнику застосовують колоноскопію. При її проведенні тварину краще покласти на лівий бік, оскільки в такому положенні рідина кишечнику буде накопичуватися в поперечно-ободовій ділянці товстого кишечнику, що полегшує проведення ендоскопа через згин цього відділу кишечнику в ділянці селезінки. Проведення ендоскопа через поперечно-ободову ділянку товстої кишки (довжина 5–8 см у собак і 2–4 см у кішок) виконується спрямуванням наконечника приладу вверх і навколо по селезінковому згину кишки. У кінці поперечно-ободової ділянки товстої кишки розташований печінковий згин, проходячи через який ендоскоп досягає висхідної ділянки цього відділу кишечнику. Слизова оболонка товстих кішок блискуча, блідо-рожева. Інколи під нею проглядаються кровоносні судини і ліпоїдні бляшки.

При коліті, який нерідко носить дифузний характер, пошкоджуються окремі ділянки слизової оболонки товстого кишечнику, що знаходяться впереміжку зі здоровими.

Із новоутворень в товстому кишечнику найчастіше можна виявити доброякісні, різноманітні за своєю формою поліпи. Вони можуть проникати в пряму кишку і викликати тенезми й кровотечі. Злоякісні пухлини також різноманітні. При їх розростанні може розвиватися стеноз кишечнику і його непрохідність. Важливим об’єктом дослідження у собак є печінка. Ураження її (особливо в останні роки) зустрічається досить часто. Гепатопатія є проявом багатьох хвороб як заразної, так і незаразної етіології. Найбільш часто її виявляють у середніх та великих порід (німецька і кавказька вівчарки, доберман, дог, ротвейлер, ірландський сеттер). Печінка у собак розвинута сильніше, ніж у жуйних, і її маса становить 2,8–3,4 % від маси тіла. Розміщена вона у правому і лівому підребер’ях в ділянці мечоподібного відростка. При її дослідженні застосовують основні (огляд, пальпація, перкусія) та спеціальні (біохімічні тести крові і сечі, УЗД, біопсію тощо).

Збираючи анамнестичні дані, враховують, що патологія печінки є наслідком інфекційних хвороб (парвовірусний ентерит, інфекційний гепатит, лептоспіроз), піроплазмідозів, гастроентериту, дисбактеріозу, отруєння. Оглядом можна встановити типові ознаки патології печінки: тривале пригнічення, виснаження, згорбленість та наявність асциту. Жовтяничність видимих слизових оболонок у собак зустрічається лише при тяжких ураженнях печінки і є досить несприятливим симптомом.

У м’ясоїдних пальпація є основним методом клінічного дослідження печінки. Пальпацію спочатку проводять у стоячому, а далі лежачому направому боці та спині положеннях тварини. Пальпують обома руками, справа підводять пальці правої руки під реберну дугу, одночасно лівою рукою із лівого підребер’я відтискують печінку в правий бік. Печінка здорових собак майже недоступна для пальпації, а в котів вона легко пальпується під правою реберною дугою. При патології печінки у дрібних тварин пальпацією встановлюють збільшення її (гепатомегалію), болючість, зміну консистенції та стану поверхні.

Печінкове притуплення (визначають дигітальною перкусією) з правого боку знаходиться за задньою межею легень з 10-го по 13-е ребро, зліва – по 12-е ребро.

Важливе значення для діагностики хвороб печінки мають біохімічні тести. Серед них чільне місце відводиться визначенню загального білка, його фракцій, сечовини, глюкози, активності індикаторних ферментів, умісту білірубіну.

Біохімічні показники крові у клінічно здорових собак(за Головахою В.І. і Диким О.А.)

 

Показник Ліміт
Загальний білок, г/л 60,0–75,0
Альбуміни, в процентах 48,0–60,0
Сечовина, ммоль/л 3,0–8,0
Глюкоза, ммоль/л 3,0–5,5
Креатинін, мкмоль/л 80,0–140,0
АСТ,ммоль/л нкат/л 0,70–1,13 194,0–314,0
АЛТ, ммоль/л нкат/л 0,8–1,2 222,0–347,0
ГГТ, мккат/л нкат/л 0,05–0,40 50,0–400,0
Загальний білірубін, мкмоль/л не >3,5

 

Із спеціальних методів дослідження печінки використовують ультразвукову діагностику. Визначають її розміри, характер контурів, стан венозної сітки, ехогенність паренхіми. У собак печінка доступна для ехографії в останніх межреберних проміжках та за реберною дугою. Ультразвукове дослідження жовчного міхура проводять у собак в лежачому положенні на спині, звертаючи увагу на форму, розміри і стан стінок. У здорових собак жовчний міхур розміщується справа від середньої лінії печінкової паренхіми. Це кругла або овальна структура, виразно окреслена, з гладенькою поверхнею. При холециститі стінки жовчного міхура потовщені. На наявність камінців вказує велика акустична тінь.

Дослідження сечової системи

Починається зі збору анамнезу та фізичного обстеження загального стану тварини. Збір анамнезу включає розпитування господаря собаки про місце її утримання (надворі чи в приміщенні), частоту сечовиділення, кількість виділюваної сечі, позу тварини при сечовиділенні, тривалість та болючість акту сечовиділення, кількість спожитої за день води.

Дорослій собаці, яка проживає в квартирних умовах достатньо 3–4 рази на добу опорожняти сечовий міхур, добовий діурез у собак і кішок становить 20–40 мл сечі на 1 кг маси тіла.

Визначають наступні розлади сечовиділення: поліурію, полакіурію, олігурію (менше 5 мл/кг за добу), олігакіурію, ішурію, анурію (менше 2 мл/кг за добу), ніктурію, дизурію, енурез, странгурію. При огляді тварини звертають увагу на її вгодованість, загальний стан (пригнічення, температура тіла, слизові оболонки), наявність набряків або асциту, запах шкіри.

За гострої ниркової недостатності собаки зазвичай мають нормальний зовнішній вигляд, за хронічної – тварини виснажені, у них виявляють набряки та асцит. Слизові оболонки при хронічній нирковій недостатності анемічні. Катаболізм сечовини бактеріальною уреазою спричинює утворення в слині аміаку, який зумовлює утворення уремічних виразок (на кінчику язика, ясен), що призводить до неприємного запаху із ротової порожнини. Внаслідок ниркової остеодистрофії може розвиватися хиткість зубів та розм’якшення щелепових кісток (“гумова щелепа”).

Після збору анамнезу та клінічного обстеження тварини проводять дослідження нирок, сечового міхура й сечі.

Нирки у собак знаходяться в черевній порожнині екстраперитонеально –між поперековими м’язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта від 1-го до 4-го попереково – реберних відростків поперекових хребців.

Нирки досліджують пальпацією, перкусією та спеціальними методами (ультразвукове дослідження, рентген, біопсія, функціональні проби).

При пальпації звертають увагу на положення нирок, болючість, розміри, форму, щільність. Нирки у здорової собаки неболючі, щільної консистенції, гладенькі. Нирки пальпуються в передньому куті голодної ямки.

Збільшення нирок спостерігається при полікістозі, амілоїдозі, різних пухлинах, причому поверхня їх може бути горбистою. І все ж, при більшості захворювань нирки залишаються в нормі або зменшуються. Реєструючи болючість нирок, слід пам’ятати, що біль у них може виникати внаслідок хворобливого стану інших органів (іррадіація болю).

Перкусією ділянки нирок визначають болючість, яка головним чином вказує на запалення. Пальпація і перкусія, безумовно, досить суб’єктивні методи дослідження стану нирок, але зміни, які виявляють при цьому, обгрунтовують необхідність використання спеціальних методів дослідження.

Із спеціальних методів дослідження нирок застосовують ультразвукову діагностику, біопсію, рентгенографію тощо. Ехографією виявляють камені, пухлини, полікістоз.

Сечовий міхур досліджують пальпацією та спеціальними методами (катетеризація, ультразвукове дослідження, цистоскопія, рентгенографія). При пальпації виявляють болючість, наповненість, наявність пухлин або каменів. Пальпацію сечового міхура слід проводити досить обережно, сильно не надавлюючи на нього. Особливо це стосується випадків, коли є підозра на сечокам’яну хворобу, а також при переповненні його, оскільки така процедура може призвести до пошкодження стінок каменями або розриву їх і виходу сечі в черевну порожнину.

Катетеризацію порожнини сечового міхура застосовують для взяття проб сечі та проведення лікувальних маніпуляцій. Для цього використовують поліпропіленові або полівінілхлоридовані катетери різних розмірів (3,5–5 Fr, 8 Fr, 10–12 Fr; 1Fr = 1/3 мм). Процедура у кобелів нескладна, виконується у лежачому положенні. У самок при проведенні катетеризації існують певні труднощі, особливо у малих порід. Тому маніпуляцію краще проводити у собак середніх і великих порід.

У сук за допомогою піхвового дзеркала відкривають статеві губи. Візуально на відстані 1–2 см від краю губ (у великих порід) на вентральній поверхні піхви знаходять отвір уретри. Обережно круговими рухами вводять у нього попередньо підготовлений катетер (8 Fr або 10–14 Fr) і легенько просувають його в сечовий міхур.

Останнім часом для дослідження сечового міхура застосовують цистоскопію, яку проводять за допомогою цистоскопа ЦиС-АС-1. У здорових тварин слизова оболонка сечового міхура блискуча, рожева, з добре вираженими кровоносними судинами. Цистоскопією можна виявити набряк та почервоніння слизової оболонки, що характерно для уроциститу, та виявити сечові камені й папіломи.

Іноді виникає потреба у проведенні цистоцентезу. Прямим показанням для цієї процедури є взяття стерильної сечі для досліджень та лікувальні процедури (звільнення сечового міхура від сечі при непрохідності та введення лікарських речовин).

Серед спеціальних методів дослідження сечового міхура в останні роки з успіхом використовують УЗД (ультразвукове дослідження). Проводять його у собак зліва й справа в пахвинній ділянці. Найдоцільніше використовувати лінійні датчики з частотою 3,5 мГц. Оцінюють розмір сечового міхура, стан його стінок і наявність новоутворень. При сечокам’яній хворобі у собак сечовий міхур збільшений, на фоні ехонегативної сечі виявляються камені різної величини.

Особливу увагу слід приділити дослідженню сечі, завдяки чому можна поставити кінцевий діагноз та провести диференціацію захворювань нирок від хвороб сечовидільних шляхів та інших органів.

У нормі сеча собак світло-жовтого та жовтого кольору (від наявності пігменту урохрому, який утворюється під дією окиснення урохромогену), прозора, світла, без домішок, специфічного запаху (залежить від концентрації жирних кислот). Відносна густина сечі становить 1,020–1,050, у кішок – 1,030–1,050. Зменшення відносної щільності сечі спостерігається при нецукровому діабеті, гіперадренокортицизмі та психогенній полідипсії; збільшення – при зневодненні та гломерулонефриті. Реакція сечі в нормі становить 5,0–6,5. При захворюваннях сечовидільних шляхів (цистит, пієліт, пієлонефрит) сеча набуває різкого аміачного запаху, стає густою, слизистою і може мати лужну реакцію.

Білка внормі у собак повинно бути не більше 5 мг/л, тому індикаторні смужки показують негативний результат. При гломерулонефриті та амілоїдозі виявляють протеїнурію. У сечі здорових собак і кішок не повинно бути глюкози та кетонових тіл. Нирковий поріг для глюкози у собак становить 9,5–10,0 ммоль/л, кішок – 15,0–16,5 ммоль/л. У сечі собак іноді виявляють у невеликій кількості білірубін, у кішок білірубінурія є завжди показником патології.

Осад досліджують у свіжій сечі. Одержують його центрифугуванням 5 або 10 мл сечі при 1–1,5 тис. об./хв протягом 5 хв. У сечі здорових собак і кішок, одержаній при діурезі, у полі зору мікроскопа (під великим збільшенням) знаходять не більше 8 еритроцитів і лейкоцитів (0–8), у сечі, взятій катетером, – від о до 5 клітин. Поодинокі гіалінові та зернисті циліндри в полі зору мікроскопа бувають у здорових тварин, а клітинні – є завжди показником патології (вони складаються із лейкоцитів, еритроцитів або ниркового епітелію).



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.203.87 (0.02 с.)