ТЕМА 15. Письмовий переказ тексту із граматичним завданням.

 

ВИБІР ПРОФЕСІЇ

Одним з найважливіших кроків у житті є вибір професії. Адже займатися тим, що тебе цікавить, приносить радість — одна з найважливіших умов відчуття життєвої повноцінності.

Вибір навчального закладу, а згодом професії значною мірою впливає на все наступне життя молодої людини. Тут не можна покладатися на випадковість, квапитися. Необхідне найсерйозніше ставлення до цієї проблеми як батьків, так і самих молодих людей.

До питання вибору професії людина повертається інколи не раз, Уперше воно постає перед нею після закінчення неповної середньої школи, у 15-річному віці. Для тих, хто продовжив шкільне навчання, це питання виникає знову після одержання атестату про середню освіту. Що робити далі: йти працювати, поступати на курси чи до вищого навчального закладу. Вирішуючи такі питання, необхідно добре зважити на всі їх аспекти.

Молоді люди, буває, самі не знають, що б їм хотілося робити. їхні життєві інтереси ще не сформовані, а батьки так само мають до сить туманне уявлення про можливості, що відкриваються перед їхньою дитиною.

Інколи виручають щасливі випадки. Старшокласник, наприклад, може зацікавитися тим, чим захоплюються його товариші, і відповідно до нього обирає потім свою майбутню професію. Трапляється, що не сім'я, не школа, а хтось зовсім інший — родич або знайомий — може виявити певний талант учня. Проте щасливі нагоди не бувають правилом, вони швидше свідчення підвищеної чутливості «чужих» людей до тих задатків дитини, яких не помітило її най ближче оточення.

Набагато частіше впливають на вибір майбутнього фаху батьки, їх робота, вподобання. Та не завжди це можна вважати найкращим. Свою майбутню спеціальність молода людина повинна обирати самостійно, цілеспрямовано і не поспіхом.

Наша система освіти покликана сприяти оптимальному розвиткові молодою людиною своїх талантів. Водночас це становить передумову найкращого вибору майбутньої роботи. На жаль, ще мало знають у нас про характер, специфіку, умови праці окремих професій, перспективу певних спеціалізацій. Наприклад, чимало робітничих професій уявляються нам такими ж, як на початку століття Набагато ширші наші знання про «престижні» спеціальності, скажімо, телеоператор, менеджер, програміст, перукар тощо або ж професії рідних чи знайомих. Водночас сотні інших можливостей висококваліфікованої, цікавої, перспективної праці залишаються для молоді невідомими.

Орієнтація на навчання у вищому навчальному закладі також буває недостатньо обгрунтованою. Так, обираючи професію вчителя, інколи керуються міркуванням про те, що в учителів тривала/ відпустка, забуваючи при цьому, скільки ненормованого робочого часу забирає в людини професія педагога, якої психічної напруги вона вимагає і т. ін. Часом ваблять майбутні титули або блиск сцени артистів.

Роблячи ставку на «грошовиті» професії, забувають, що вище оплачувана праця буває складнішою і важчою фізично чи розумово, вимагає вищої кваліфікації, більшої відповідальності, затрати часу тощо. До того ж більші гроші, вище становище самі по собі не завжди гарантують задоволення роботою.

Тим, хто обирає професію, варто задуматися, чи не оцінюють вони життєві перспективи подібним чином.

І не зайве нагадати, що більшість наших громадян мають не «престижні», а інші корисні, необхідні й цікаві професії.

(За І. Томаном)

 

Завдання:

Напишіть докладний переказ тексту. Висловіть розгорнуті власні міркування про улюблену професію, зазначте, ким і де ви хотіли б працювати.

 

ЗЕМЛЯ

«Земля дає все і забирає все», — говорили стародавні орачі. «Земля — мати наїла, всіх годує і пестить», — стверджували їхні нащадки. «Хто на землі сидить, той не впаде», — вчили селяни своїх дітей. — Не випускайте землі з рук, тримайтеся міцно за неї — вона єдина вас не зрадить».

Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям хліб готує». Повага ця часто доходила до обожнювання. «Клянусь землею!» — вигукував впевнений у собі лицар-козак, цілуючи землю або навіть з'їдаючи її. Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг землю брали з собою в дорогу. В деяких місцевостях до Благовіщення вважалося гріхом бити землю, тому що вона була вагітна паростками трав і квітів. Цієї пори навіть заборонялося вбивати у ґрунт кілки, а отже і починати будівництво.

Землю люди уявляли у вигляді площини, що плавала у воді, як яєчний жовток плаває у білку. Площина ця могла триматися на гігантських рибах. Коли вони опускалися, то випадали мокрі дощові роки, коли ж піднімалися, то на поверхні землі стояла нечувана посуха. Якщо риби переверталися, то траплялися страшні землетруси.

На плодючій землі дитину посади, і вона сама виросте. Українцям дісталася плодюча щедра земля, але не земля родить, а руки. Навіть землю плідну потрібно було доглядати, як матір рідну: лише тому земля повертає, хто про неї дбає. Часом було дуже нелегко піднімати степовий чорнозем, на чорній землі добувати білий хліб, тож не дивно, що селянин іноді зітхав про інші божі землі, де хліб насущний діставався менш важкою працею. Вірили, що десь далеко за обрієм і ще далі — за синіми морями — лежала райська країна — вирій (ірій). В цей рай земний щасливі птахи від літали зимувати. Першою туди поспішала зозуля, бо у неї були ключі од вирію. Тричі на рік у вирій відлітала сойка, але так ніколи не досягала його, бо весь час повертала на зад, прагнучи дізнатися, скільки вона пролетіла за день.

(Б. Супрунєнко. 297 слів)

 

Завдання:

1.Доповнити текст власними роздумами про ставлення до землі.

2.Висловте міркування з приводу того, чому українці називають Землю матір’ю.

3.Пригадайте прислів’я і приказки про хліб.

 

УРОЖАЙ

Десь угорі тонко видзвонює жайворонок. Мелодійні, ледве уловимі звуки тануть у гарячому мареві й народжуються знов. Вони бентежать душу, кличуть її за собою. Мені здається, що зараз злечу над землею і, підхоплений тією чарівною піснею жайворонка, полину в безмежному просторі, легкий, як пір'їнка. Але ось народився вітерець. Колихнулося золоте море хлібів, і жайворонка не стало чути. Його пісня потонула в дивовижному гомоні. І вже інше привертає мою увагу.

Хліб! Скільки сягає око, хвилями перекочується, гойдається важке колосся. У його гомоні я вже вчуваю веселий дзвін першої коси, гучну пісню комбайна, жваву розмову молотарки. Колосся має бронзовий колір. Такого кольору буває обличчя сильної, здорової людини. Я простягаю руки, беру в жменю кілька колосків і почуваю, як тіло моє наливається земною силою.

З трави на мене дивляться синіми очима степові волошки. Вони похитують своїми головками, ніби манять до себе.

І я таки нахиляюсь над ними, без жалю зриваю одну квітку. Вона гарна, навіть дуже гарна, але якась мертва, наче в ній захолола кров. І рука моя холоне від її дотику.

Знову нахиляю до себе колоски, притуляю їх до щоки. Від них віє невимірною, здоровою трудовою силою. Я тримаю в руці тугі колоски й немов відчуваю, як вони з кожною хвилиною стають ще повнішими й ще тугішими — зріють.

Мине кілька днів, і степ виповниться голосами людей та гудіннями машин. Почнуться жнива. Настане найрадісніша пора року. Чесні трудові руки зберуть хліб і разом зріжуть бур'ян. Бур'ян загине, а зерно даватиме нові врожаї. Вічно світитиме над неозорним степом гаряче сонце, і вічно колихатимуться на щедрій землі під погожим вітром важкі бронзові колоски.

(Д. Ткач. 258 слів)

 

Завдання:

Назвіть якнайбільше моментів у житті українця, коли хліб використовувався в народних обрядах.

 

 

ЩОБ НАМ ЖИТО РОДИЛО!

Вінець хліборобської праці — щедрі жнива. Тематично це урочисте дійство в українському агрокалендарі поділялося на три взаємопов'язані між собою частини — зажинки, власне жнива й обжинки. Український жниварський обряд позначений особливою поетичністю. Німецький письменник Якоб Глац з цього приводу писав: «Незвичайним любов до співу — головна й прекрасна риса слов'ян. Радісно бувати в полі під час жнив. Тоді все співає. Рідко зустрінеш мовчазну слов'янську і жінку, яка б не щебетала або не співала...».

Найуживаніші звичаї жниварських обрядів дійшли до нашого часу паї Поліссі. Крім пісенних текстів, пощастило зафіксувати й численні обрядові дійства, пов'язані з жнивами. Вони позначені багатою символікою, І глибинним корінням традицій і поетичним світобаченням.

Традиційно зажинки починалися на Прокопа, що припадає на двадцять перше липня. Крім того, зажинки мали співпасти з повним місяцем і так званими «легкими», тобто жіночими днями — середою, п'ятницею чи суботою.

Відтак господиня, зодягшись у білий святковий одяг, знімала з одвірка переплетеного торішнім перевеслом серпа і, поклавши його в кошик, де вже лежали зав'язані в хустині буханець хліба та дрібок солі, виходила в поле. На окрайці лану зупинялася і вклонялась нивці з примовками. Трьома захватами лівої руки стинала одну «жменю», потім другу. Зжаті стебла клала навхрест, і вони мали лежати до закінчення жнив.

Вижате збіжжя надвечір пов'язували в снопки. Перший сніп — так звані «колядка», «воєвода» чи «зажинок» — мав неабияке ритуальне значення: якщо в родині була дівчина на виданні, «воєводу» тримали для того, щоб із змелених зерен випекти коровай та прикрасити його колосками; коли ж у цьому потреби не було, «зажинок» ставили на покуть, де він зберігався до початку осінньої сівби; з розім'ятих колосочків робили перший засів. Снопи в'язали, як правило, перевеслами.

Вив'язані снопи згодом складали в «бабки» (десять снопів), п'ятнадцятий, полукіпки (тридцять снопів) та копи. Кожна з цих коп мала свою форму.

Кінець жниварського циклу віншував обжинковий вінок. Його виготовляли із зібраних на стерні колосків або ж з останнього обжинку. Він мав стояти цілий рік на покуті.

Коли ж збіжжя вижато і лан зарябів стайками, неодмінно мала бути „спасова борода” як символ закінчення жнив. Для цього на кінці ниви залишали кілька невижатих стебел, їх обв'язували червоною стрічкою і прикрашали квітами. Між стеблами розпушували кінцем серпа землю й засівали її зерном з трьох колосків. При цьому верхівку надламували і біля неї залишали окраєць хліба й дрібок солі. «Борода» стояла доти, доки господарі не обсіються озиминою.

По закінченні жнив женчики плели вінок з колосся, одягали його на вродливу дівчину і з піснями йшли до господаря. Хазяїн толоки виходив зустрічати трудівників. Під супровід пісень йому одягали вінок з побажаннями намолотити з нового врожаю повні засіки зерна, а толоківців почастувати ситною вечерею. Господар дякував і запрошував женчиків до хати.

Пісні жниварського циклу красномовно стверджують глибину світобачення народу, його поетичну натуру, мудрість і працелюбність.

Тож нехай завжди оклично звучать взаємні побажання: щоб нам жито родило! (За В.Скуратівським.454 слова.)

 

Завдання:

1. Написати докладний переказ тексту.

2. Варіанти творчого завдання:

а) доповнити текст розповіддю про жниварські свята у наш час;

б) доповнити текст власними роздумами про значення хліборобських обрядів, їх роль у житті українського селянина.

ПОВИДЛО

Повидло — однорідний, густий продукт, який одержують уварюванням плодо-ягідного пюре з цукром до щільної або мазкої консистенції.

Асортимент повидла визначається видом використаного плодоягідного, гарбузового пюре або їх суміші, а також застосуванням стерилізації, додаванням цукру, особливістю пакування. Повидло виготовляють з одного виду пюре, а для досягнення відповідної консистенції до основного додають до 40% яблучного пюре.

Повидло, розфасоване у тару місткістю до 1 дм3, стерилізують, інше випускають нестерилізованими. Більшість видів повидла, крім домашнього, готують з додаванням цукру. Залежно від якості воно може бути вищого і 1-го сортів, а домашнє не ділиться на сорти. Повидло, виготовлене з сульфітованого пюре, а також розфасоване в бочки, ящики, барабани і тару місткістю понад 1 дм3, оцінюють 1-м сортом.

Повидло повинно мати вигляд однорідної протертої маси без насіння, насінних гнізд, кісточок і не протертих шматочків шкірочки. Тільки в грушевому і айвовому повидлі допускаються кам'янисті клітини, а в повидлі з суниць (полуниць), ожини, журавлини, чорної смородини і чорноплідної горобини — одинокі насінини ягід.

Повидло готується як густа маса, яка мажеться, а фасоване в ящики — щільна, що зберігає чіткі грані при розрізанні.

Не допустимі дефекти повидла — зацукрювання, розшарування, бродіння, пліснявіння.

Повидло треба зберігати при температурі від 0 до 20° С і відносній вологості повітря 75—80%. У цих умовах строки зберігання повидла становлять, міс: для стерилізованого — 24; для не стерилізованого в бочках — 9; для не стерилізованого в ящиках і фасованого в тару з термопластичних полімерних матеріалів, алюмінієві суцільні циліндричні банки або алюмінієві туби з додаванням сорбінової кислоти — 6; для нестерилізованого фасованого в тару з термопластичних матеріалів без додавання сорбінової кислоти — 3.

 

Завдання:

1.Чим відрізняється повидло від інших варених фруктово-яігідних кондитерських виробів?

2.З якими дефектами не допускається в торгову мережу повидло?

3.Які оптимальні умови зберігання повидла в торгівлі?

 

ШОКОЛАД

Шоколад— кондитерський виріб, що складається з шоколадної маси, начинки або без неї, сформований у вигляді плиток, батонів або фігур різних обрисів. Шоколадну масу готують із какао тертого, цукрової пудри, какао масла з додаванням ароматизаторів. Багато видів шоколадної маси включають інші речовини, що поліпшують органолептичні властивості, склад і харчову цінність шоколаду: горіхи смажені терті і подрібнені, молоко і вершки сухі, молоко згущене, ізюм, фосфатиди, глюкозу, вафлі подрібнені, коньяк, лікер тощо.

Приготування шоколадних мас починається зі змішування тонко под­рібнених напівфабрикатів: нагрітого до температури 55—60° С какао тертого і цукрової пудри — потім до них додають близько половини передбаченого рецептурою какао масла.

Для тонкого подрібнення змішаних компонентів і утворення ніжного і приємного смаку шоколадну масу пропускають крізь багатовалкові млини. Одержану порошкоподібну масу вимішують із залишками какао масла у піді­грітій місильній машині. Для більш рівномірного розподілу жиру в шоколадній масі, зниження в'язкості і створення міцнішої емульсії додають розчинений у какао маслі соєвий або соняшниковий фосфатидний концентрат, який є од­ночасно емульгатором і розріджувачем. Після перемішування з ароматизато­рами маса для звичайного шоколаду готова і її направляють на формування.

Шоколадну масу для десертних видів шоколаду піддають додатково механіч­ній і тепловій обробці у коншмашинах. Завдяки цьому суттєво поліпшується якість шоколаду, з'являється ніжний смак, приємний і добре виражений аромат.

Готову масу перед формуванням темперують охолодженням до температу­ри початку затвердіння (тобто до 32° С), інтенсивно перемішуючи. Якщо шо­коладну масу охолодити при звичайній температурі, то це призведе до жиро­вого посивіння і утворення із частинок какао тертого і цукру конгломератів, закріплених какао маслом.

Для отримання якісних виробів важливо також стабілізувати температуру відтемперованої шоколадної маси до заповнення нею форм.

Розлитий у форми шоколад надходить на вібротранспортер, завдяки чому він добре заповнює всі заглибини форми і з нього виділяються дрібні пухирці повітря. В результаті шоколад набуває темного кольору, а його по­верхня стає блискучою.

 

Завдання:

1.Напишіть, як відрізнити шоколад звичайний від десертного?

2.В чому особливість білого шоколаду?

3.Як відрізнити по зовнішньому виду шоколад пористий?

4.Що являється причиною посивіння шоколаду?

 

КАМЕРНІ ПЕЧІ

Для нагрівання деталей дрібних та середніх розмірів у термічних цехах індивідуального і серійного виробництв широко застосовують камерні печі періодичної та неперервної дії. Вони прості за конструкцією, універсальні за призначенням і можуть працювати на рідкому та газоподібному паливі або на електричній енергії.

Недоліки таких печей: відсутність механізмів завантаження та розвантаження, часте прогоряння поду.

Камерна піч з підподовими топками може працювати також на газоподібному паливі. Такі печі часто обладнують рекуператорами для підігрівання повітря, яке подається в пальники, теплотою газів, що виходять.

У термічних відділеннях інструментальних і механічних цехів установлюються камерні газові печі з кульовим подом. На поду такої печі є чотири жолобкові напрямні, в які вкладено кулі з жаротривкої сталі. Вони полегшують пересування піддонів з деталями або цементаційних ящиків при завантаженні та розвантаженні печі. Піч має інжекторні пальники. Температура в печі контролюється термопарою. Піч працює на природному газі. Максимальна температура в печі становить 950ºС. Розміри поду печі – 1150х1900 мм, висота вікна – 520 мм. Продуктивність печі при цементації – 25 кг/год, при гартуванні й нормалізації – 200...250 кг/год.

Для термообробки великогабаритних виробів, виливків, поковок, сортового і листового прокату застосовують камерні печі з викочуваним подом. Футерований під таких печей пересовується на колесах або котках по рейковому чи жолобковому шляху за допомогою лебідки.

Печі з викочуваним подом опалюються природним газом або мазутом. Контроль апаратури автоматичний. Максимальна температура нагрівання металу становить 1150ºС при максимальній масі садки 300 т.

 

Завдання:

1.В чому переваги камерних печей?

2.Яке паливо використовують для роботи камерних печей?

3.Які печі використовують під гартування деталей з кольорових сплавів?

4.Які матеріали використовують у печах для захисту виробів, що нагріваються, від контакту з продуктами згорання палива?

 

НАГРІВАННЯ ТА ОХОЛОДЖЕННЯ СТАЛІ

Оптимальні режимні параметри термообробки сталевих виробів мають забезпечувати не тільки здобуття їхніх заданих характеристик, а й мають бути досить економічними.

Процес будь-якої термообробки металу обов'язково включає такі три етапи, які відбуваються послідовно: нагрівання, витримку при заданій температурі й охолодження. Нагрівання металу характеризується двома елементами режиму: швидкістю та максимальною температурою, до якої виконують нагрівання. Останні два етапи характеризуються відповідно тривалістю витримки і швидкістю охолодження металу. Елементи режиму термообробки суттєво впливають на її результати, тому доцільно розглянути їх докладніше.

Нагрівання металу при термообробці здійснюють у печах або ваннах із розплавами солей чи легкоплавких металів. Часто застосовують також перспективні методи нагрівання: в електролітах, струмами високої або промислової частоти, безпосереднім пропусканням електричного струму через виріб та ін.

 

Завдання:

1. В яких умовах працюють деталі машин, виготовлені із загартованої легованої

сталі?

2. Які легуючі елементи зменшують теплопровідність сталі?

3. Які поліпшувані леговані сталі являються найдешевшими?

4. В яких середовищах здійснюють гартування сталей?