Гл.7. Расовая политика в Нью-Йорке. Выпад против общего стандарта (с.104-113).

1. Сліпер: можливість успіху зумовлюється міцним суспільним сектором.

2. Засудження партикуляризму (на користь «американізму») призвело до раптового захисту його та схиляння до етнічого та расового сепаратизму. Все це працює проти усвідомлення ідентичності темношкірого американця.

3. «Чорний» націоналізм // інтеграція

4. Призвело до доведення націоналістської аргументації до крайнощів заперечення будь-яких універсальних або надрасових цінностей à Вся західна культура сприймається як расистська!

5. Спершу расова інтеграція мислилась як політика, що має надати рівний досвід до спільної міської культури. Натомість – стратегія мобільності в області освіти (темношкірі в інтегрованих школах зможуть вчитися разом з білими).

6. Соціальний експеримент 1960их призвів до швидкого виродження расових відносин. Темношкіре населення вимагало більших привілеїв як жертвам «білого расизму». Сама ідея рівності несе в собі расизм.

7. Темношкірі позиціонують себе як жертву (якщо білий кращий у навчанні, то це тому, що він білий, а темношкірий ще й не може потягнути європоцентристські ідеї)!!! Будь-яке «ні», будь-яка відмова чи демонстрація неповаги є передумовою до агресії з боку темношкірих.

8. Зарахування Малькольма Ікса (правозахисник темношкірих) до лику святих – все одно політизований акт. Він обіцяв повернути своєму народові самоповагу будь-якими способами, а саме – засобами расового залякування.

9. Сліпер: Нью-Йорку потрібна політика, котра стурбована не расовими, а класовими відмінностями і звертається до справжньої проблеми (бідність, дефіцит, робочі місця)

 

Тагиефф П.-А. Цвет и кровь: Французские теории расизма. – М., 2009:

Введение (с.29-39).

1. Два види аргументації різних методів експлуатації та панування на дискримінаційній основі: або заперечують соціальну реальність, або раціоналізують різними способами функціонування системи експлуатації.

Ø релігійна раціоналізація, яка спирається на надприроднє: наприклад, посилаються на Біблію (вірш про синів Хама, котрі були передані у рабство синам Сима)

Ø натуралістична раціоналізація (еволюційна теорія, що інтерпретується в сенсі «соціального дарвінізму»: доказ переваги є панування, це перемога в «боротьбі за існування»)

2. Р. Лінтон: «Європейське панування стає своїм власним виправданням»

3. Ф. Дуглас: «Рабство – не лише експлуатація, воно супроводжується процесом дегуманізації, в результаті котрого людина перетворюється на тварину». Чистої води расизм!

4. Класична расистська аргументація, котра полягає у раціоналізації антинегритянських упереджень та стереотипів шляхом натуралізації негативних рис цієї раси.

5. Ж.-Ж. Віре: «Негр - раб і завжди буде рабом. Цього вимагають інтерес і політика, а його власна конституція підкоряється цьому майже безболісно. Таким чином, заперечення ніколи не будуть почуті». Рабство природньо і певні раси приречені.

6. К. Фогг прирівнює негрів до мавп, жінок, дітей та стариками «білих рас». Негри непрямоходячі.

7. Расизм з’явився в Європі та Америці в середині XV століття та розвивався до початку ХІХ століття. Але не було поняття переважання одної раси над іншою! Тоді расою була родина, походження, потомство. Як світогляд расизм з’явився в середині ХІХ століття.

Ø Міф «чистоти крові» в Іспанії та Португалії та манія «псування крові»

Ø Французька аристократична доктрина «двох рас» як протиставлення нащадків переможців(франки) і переможених(гало-римляни) у Франції

Ø На Антильських островах фобії змішування білих з неграми, бо крапля чорної крові остаточно зіпсує расу-потомство

è З тих пір «чорна кров» виступає як «зараза»!

8. «Расизм» сьогодні – установки (думки, вірування, забобони, стереотипи), поведінка або соціальні практики (ухилення, дискримінація, сегрегація, переслідування та ін.), функціонування інститутів на виключення, ідеологічні побудови в формі доктрин або теорій

9. Чотири обличчя расизму:

ü А. Гобіно – песимістичний расизм (побоювання змішування «крові», ідея про нерівність «людських рас», прийняття схеми «боротьби рас», міф про деградацію людства – і культурна, і інтелектуальна, і біологічна)

ü Гюстав Лебон – еволюційний расизм з «соціальним дарвінізмом» (основа – схема «боротьби рас»як боротьби за право існування, ідея розвитку рас в однолінійному часовому масштабі)

ü Едуард Дрюмон, Жюль Сури, Моріс Баррес – біологічний расизм з переходом до націоналістичного антисемізму, або ж расовий детермінізм (ксенофобія як прояв боязні Іншого)

ü Жорж Ваше де Лапуж – євгенічний расизм «соціалістичного» напряму («раса» - не набуте, а штучно створене, її деградацію не сприймаємо печально, держава має контролювати шлюби, щоб створювати прекрасну «вищу расу»)

 

Салецл Р. (Из)вращения любви и ненависти. – М., 1999: