Основні поняття, категорії та сфери соціології культури

Якщо концепцію соціології культури у вузькому значенні дослідники ведуть від Е.Дюркгейма, то базові складові окремих видів культури визначились з часів Платома й Арістотеля. Численність і певна відокремленість понять підгалузей соціології культури супроводжується постійним пошуком адекватних базових та загальних соціокультурологічних понять та категорій.

Соціолог повинен брати до уваги те, що, крім спеціалізованих сфер культури, будь-яка людська діяльність має соціокультурні наслідки і міра багатоманітності явищ культури зростає, як і роль культури в житті соціальних груп і сфер діяльності.

В класичній традиції соціології культури (М.Вебер, Т.Парсонс) раціоналізовані ціннісні орієнтації, народжені етикою світових релігій, організують соціальне життя, а культура виступає однією із систем реалізації соціальної дії і діяльності. Культурні ідеальні зразки символічно втілюють набутий загальноісторичний досвід, а культура впливає на зміну поведінки людей не примусово, а шляхом засвоєння її особистістю і перетворення у факт життєвого досвіду.

Сучасні послідовники ідей Т.Парсонса (Р.Белла, Р.Мюнх) звертаються до проблем порівняльно-історичного аналізу соціально-культурного розвитку суспільства Заходу і Сходу, приходять до висновку про множинність смислових засад культурного плюралізму, взаємодію та взаємопроникнення різних типів культури.

У практиці соціологів посттоталітарних країн основна увага приділяється процесуально-діяльнісній стороні культури (Л.Н.Коган, С.Н.Плотніков), цінностям, нормам та інститутам культури.

Особистісна зацікавленість культурою, з одного боку, та зростаюча концентрація суспільно-колективного духовного потенціалу - з другого, роблять необхідним цілісно-нормативні механізми регуляції їх поєднання та взаємозв'язку. Такими регуляціями виступають уявлення, соціально-культурні зразки, традиції, цінності, норми та соціальний досвід, які є важливими категоріями соціології культури.

♦ Соціально-культурні уявлення - регулятиви, що формуються на особистісному рівні на основі повсякденного досвіду, мало структуровані первинні орієнтації в просторі культури суспільства. З їх участю і на їх основі формуються соціально-культурні зразки поведінки, способи життя, діяльності, які є здобутками соціального досвіду. Вони знайшли підтвердження в процесі соціально-культурної практики як найефективніші. М. Вебер вважав, що типовими зразками орієнтацій у різних сферах соціального життя виступають етичні вчення головних світових релігій. Існує ціла типологія таких соціально-культурних зразків ("еталонів ", "ідеальних вимірів ") у кожному суспільстві більш або менш загального характеру (виразно вони формуються в типах героїв не тільки міфологічно-релігійних, але й повсякдення - тип лицаря-феодала і тип лицаря наживи і підприємця, освяченого етикою протестантизму; соціально-культурні зразки для молоді в стилі життя - Майкл Джексон, "Бітлз" тощо). Цінності ж складаються в процесі встановлення міжособових та групових виборів щодо соціально-культурних уявлень, предметів культури, соціально-культурних зразків, норм і традицій. Однак цінності - це не просто узагальнення емпіричного досвіду, вони мають також свою градацію і типологію від базових, смисложиттєвих (калакагатія - єдність істини, добра і краси у стародавніх греків) і до більш емпіричних цінностей повсякдення, окремих сфер буття (школа професійних цінностей тощо).

Найбільш виразно зміст соціально-культурних цінностей визначається у взаємодії з нормами, соціальними зразками як усталеними "рамками ", приписами поведінки, які створюються людьми традиційно, впродовж їх історії та уточнюються, конкретизуються відповідно до певних сфер діяльності в дану епоху.

♦ Норми - це прийняті в суспільстві більш - менш точні моделі відносин і поведінки людей у певних сферах і ситуаціях.

Тому цінності пов'язані з культурною орієнтацією, цілеспрямованістю людської діяльності, а норми - із соціальною організацією суспільства, насамперед із засобами і способами реалізації ціннісноспрямованої діяльності.

Однак орієнтація особистості не є чисто ціннісною, бо людина орієнтується на цінності і норми одночасно. Тому в соціології культури чимраз частіше говорять про ціннісно-нормативну орієнтацію.

З базовими ідеями, ментальністю, етнокультуротипами, які передаються з покоління в покоління, пов'язана система певною мірою змінюваних цінностей, які визначають прийняті в даному суспільстві, групі норми, традиції, зразки мислення, поведінки, діяльності, що й становить базовий зміст культури. Відповідно самі норми, традиції, зразки поведінки також є своєрідними цінностями культури, оскільки вони виступають способами і засобами соціально-культурної комунікації та саморегуляції функціонування і розвитку особистості.

Особливих функцій в умовах оновлення української національної культури набувають національні та регіональні традиції, звичаї, норми (наприклад, відновлення спершу у Західній Україні, а потім всюди діяльності товариства "Просвіта").

У внутрішній структурі культури слід насамперед вирізняти особисту культуру індивіда від культури різною рівня спільної, які виробляють загальні для даної групи цінності і норми (наприклад, середовище і гурт митців створює варіант своєї специфічної культури). Для пояснення цієї зростаючої разом із соціальною диференціацією рівневої культурної диференціації в західній соціології виникає низка взаємопов'язаних концепцій елітарної т а масової культури, культури середнього класу" (елітарна вища куль­тура авангарду та інноваційних груп, теорія культури мас та феномен масової культури тощо).

Варіативність інваріанта певного типу культури, зростаюча з прогресом суспільства культурна диференціація та інтеграція породжує в науці низку понять та теорій, таких як культурноуніфіковане суспільство, "субкультура", "девіантна культура", контркультура " та інші ("субкультура "- культура окремих груп, яка має свої особливості, "девіантна культура" - різновид субкультури груп із соціально відхиленою поведінкою - хіппі, панки, порнокітч, "контркультура"- культура груп, які активно заперечують офіційну "державну" культуру, часто намагаючись її зруйнувати).

У капіталістичному та частково і в нашому, перехідному, посткомуністичному суспільстві, складається певний тип особистості, "зовнішньоорієнтованої" на соціальні і культурні стандарти споживання статусного типу (Д.Рісмен), який посилено відтворює низького рівня масову культуру, різноманітну за барвами, але не за змістом.

Інваріант і скарбницю функціонування та розвитку кожного суспільства та нації становить культурна спадщина. Вона історично набуває нових культурних смислів, ідеалізується, "стає певним комплексом цінностей, символів, які викликають позитивне емоційне відношення, а тому постають "фактором інтеграції груп, засобом їх об'єднання, фактором їх постійності та тривкості в періоди криз" (Я.Щепанський).

Слід зауважити, що для задоволення певних соціальних потреб формуються
широкі галузі культури, в яких вона функціонує (економіка та пов'язані з нею
форми діяльності, інститути, що регулюють суспільне життя, такі як право,
держава, звичаї, наука, ідеологія, всі види мистецтва, релігія). На
основі певної людської діяльності, матеріальних предметів або ідей формуються
інші культурні елементи. Вони поєднуються в певні культурні комплекси, рівень яких визначає певний рівень суспільства (колесо як культурний елемент та "безколесі" цивілізації Америки, сільськогосподарський культурний комплекс, "машинна цивілізація" як уклад декількох систем культури). Вплив культури на суспільне життя багатоплановий. Відомий польський соціолог Ян Щепанський вважає, що він відбувається такими шляхами: через соціалізацію і формування окремої особистості; через створення і введення цінностей; через зразки діяльності та зразки поведінки; через створення моделей інститутів та соціальних систем.

У соціалізації як багатоплановому включенні особистості в соціальне життя провідне місце посідає соціалізація засобами культури, яка полягає не тільки в навчанні розуміння культури та формування планів самореалізації, але й умінні жити в світі культури, володіти механізмами та засобами впливу на свою долю і на майбуття соціуму.

Культура своїми механізмами встановлює також системи цінностей і їх основні критерії. Цінності як базова складова, частина культури різних спільностей та особистостей мають певну систему та ієрархію, на основі яких складається розуміння ситуації діяльності, норм і зразків діяльності (етикет, статути тощо).

Особливе регулятивне та управлінське значення для суспільства мають моделі поведінки, інститутів, ідеальні зразки, бажані ціннісні канони, еталони. Вони впливають (наприклад, у мистецтві) на стиль, організацію інститутів, принципи оцінки.

Категоріальна система соціології, визначившись у своїх базових поняттях, у нових умовах все більше відповідає потребам часу.