Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Мікроекономіка

Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, яка вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків. Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XX ст.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем: „Що і скільки виробляти?”, що пов’язано з альтернативою вибору, обумовленою рідкістю ресурсів і необхідністю пізнати потреби споживача (теорія споживацького вибору). „Як виробляти?”, тобто виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу (теорія виробництва). „Кому і які результати принесе виробництво?”, пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне і перспективне споживання. Обмеженість ресурсів є причиною проблеми розподілу, яка є рівнозначною трьом основним питанням кожної економічної системи. Шлях вирішення основних економічних проблем можна вербально описати як „децентралізація економічних рішень за допомогою цінового механізму”. До основних суб’єктів мікроекономіки відносяться: домогосподарства, підприємства (фірми), держава. Об’єктами, з приводу яких складаються економічні відносини між господарствами, є ресурси виробництва (праця, капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності) та його результати (матеріальний продукт або послуга). Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщуваність (субституційність-наприклад капіталу і праці), взаємодоповнюваність (компліментарність-здатність до взаємозамінюваності обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо). Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – спосіб взаємодії ек суб’єктів, який грунтується на ціновій системі і конкуренції. Відмінні риси ринку: 1) рівноправне становище учасників (відсутність можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну); 2) принцип ек зиску як основний критерій доцільності вступу у ринковий зв’язок; 3) повна ек відповідальність учасників за свої дії.

З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки.

Досконала конкуренція

Досконала або чиста конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів. Проаналізуємо ці ознаки.

Велика кількість ринкових агентів. За досконалої конкуренції існує так багато виробників, постачальників і продавців, що кожен з них знає, що він сам не може поміт-но вплинути на ринкову ціну шляхом змін у кількості ви-робленої продукції. Кожен виробник чи продавець постачає такий незначний обсяг продукції порівняно з її загальною кількістю, що зміни в обсязі виробництва окремого вироб-ника не впливають на ринкову ціну. Іншими словами, окремий виробник не може перемістити ринкову криву пропозиції і, як наслідок, змінити рівень рівноважної ціни.

Ніхто з виробників не може сам вплинути на ринкову ціну. Змінюючи кількість виробленої продукції, кожен з них вважає, що існує певна задана ціна, яка встановлюється на ринку завдяки ринковому попиту і ринковій пропозиції.

Аналогічно до цього, покупці є не настільки вели-кими, щоб мати змогу купити щось за меншою ціною, ніж будь-який інший покупець, користуючись оптовими знижками тощо.

Звичайно, якщо всі виробники будуть діяти разом, зміни у випуску продукції вплинуть на ціну. Однак вироб-ник, який діє сам, не зможе цього зробити. Виробників так багато, що немає можливості для таємної домовленості фірм щодо обмеження випуску продукції і фіксацію цін [12, с. 247].

Випуск однорідного продукту. За досконалої конку-ренції продукція однієї фірми не відрізняється від виробленої іншими фірмами. Це важлива умова, яка забезпечує ін-диферентність покупця щодо продавця, поки залишається однакова ціна. Але слід пам'ятати, що продукт може бути визначений не лише за своїми фізичними товарними харак-теристиками. Наприклад, різні пивбари продають однакове пиво, але їхній продукт може бути різним внаслідок іншого оформлення залу, цікавішого товариства, кращого місця роз-ташування тощо.

Повне знання ринкових цін і кількостей продукції. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі, фірми-виробники і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні екологічні і технологічні умови. Споживачі по-винні мати всю цінову інформацію. Фірми - виробники та-кож повинні володіти доступом до будь-якої ціновоїчитехнологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливість своїх ресурсів. Отже, всі мають рівні можливості брати участь у процесі купівлі - продажу, вироб-ництва і збуту.

Висока мобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб усі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може вільно входити в ринок чи виходити з нього, швидко переключа-ючись з одного способу використання на інший. Це озна-чає, що:

трудові ресурси можуть вільно і легко переміщуватись з регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший;

сировинні джерела не змонополізовані;

нова фірма може легко увійти і вийти з галузі, бо немає економічних, правових, технологічних, патентних, фінансових бар'єрів для входження фірми у ринок і виходу з нього.

Переваги досконалої конкуренції. В умовах досконалої конкуренції в довгостроковому періоді дотримується рівність MR = МС = АС = Р (рис. 1.1).

Звичайно, протягом короткого відрізка часу в умовах досконалої конкуренції фірма може одержувати надприбутки або зазнавати збитків. Однак для тривалого періоду така передумова нереальна, тому що в умовах вільного входу і виходу з галузі занадто високий прибуток залучає в дану галузь інші фірми, а збиткові фірми розоряються й ідуть із галузі.

Досконала конкуренція допомагає розподілити обмежені ресурси таким чином, щоб досягти максимального задоволення потреб. Це забезпечується за умови, коли Р = МС. Дане положення означає, що фірми будуть робити максимально можливу кількість продукції доти, поки граничні витрати ресурсу не будуть рівні ціні, за яку його вдалося купити. При цьому досягається не тільки висока ефективність розподілу ресурсів, але і максимальна виробнича ефективність. Досконала конкуренція змушує фірму робити продукцію з мінімальними середніми витратами і продавати її за ціну, що відповідає цим витратам. Графічно це означає, що крива середніх витрат тільки торкається кривої попиту. Якби витрати на виробництво одиниці продукції були вище ціни (АС > Р), то будь-яка продукція була б економічно збитковою і фірми змушені були б покинути дану галузь. Якби середні витрати були нижче кривої попиту і відповідно ціни (АС < Р), це означало б, що крива середніх витрат перетинала криву попиту й утворився деякий об'єм виробництва, що приносить надприбуток. Приплив нових фірм рано або пізно звів би цей прибуток нанівець. Таким чином, криві тільки торкаються один одного, що і створює ситуацію тривалої рівноваги: ні прибутку, ні збитків.

Виникає своєрідний парадокс: в умовах рівноваги на усіх фірмах даної конкурентної галузі витрати повинні бути однакові. Така передумова здається нереальною, адже ми знаємо, що одні фірми працюють на кращій сировині, інші мають більш сучасне й ефективне устаткування, треті - більш кваліфікованих працівників, четверті - найкращих менеджерів. Та й узагалі, не може бути двох однакових фірм. Цілком очевидно, що на фірмах, що використовують кращі ресурси, витрати будуть більш низькими.

У економічній теорії існує наступне пояснення цього в парадокса: передбачається, що власники більш зроблених ресурсів одержують більшу винагороду. Наприклад, більш кваліфіковані робітники - велику заробітну плату, за більш зроблені машини доводиться платити більш високу ціну і т. д.

Таким чином, вся економія, отримана за рахунок більш ефективних ресурсів, витрачається на їхню оплату. Це пояснює тенденцію до рівності витрат, що існують у конкурентній галузі.

Недоліки досконалої конкуренції. Досконала конкуренція, як і ринкова економіка в цілому, має ряд недоліків. Говорячи про те, що досконала конкуренція забезпечує ефективний розподіл ресурсів і максимальне задоволення потреб покупців, не слід забувати, що вона виходить із платоспроможних потреб, із розподілу грошових прибутків, що склалися раніше. Це створює рівність можливостей, однак аж ніяк не гарантує рівність результатів. Досконала конкуренція враховує лише ті витрати, що окупаються. Однак в умовах недостатньої специфікації прав власності існують такі вигоди (витрати), що не враховуються фірмами: їх здійснює товариство [11, с. 223].

У цьому випадку говорять про побічні зовнішні вигоди або витрати (позитивні або негативні екстерналії). Тому в умовах недостатньої специфікації прав власності можливо недовироблення позитивних і надвиробництво негативних екстерналій.

Досконала конкуренція не передбачає виробництво суспільних благ, які хоча і приносять задоволення споживачам, однак не можуть бути чітко розділені, оцінені і продані кожному споживачу окремо (поштучно). Це відноситься до таких суспільних благ, як протипожежна безпека, національна оборона і т. д.

Досконала конкуренція, що передбачає величезне число фірм, не завжди здатна забезпечити концентрацію ресурсів, необхідну для прискорення науково-технічного прогресу. Це насамперед стосується фундаментальних досліджень (які, як правило, бувають збитковими), наукомістких і капіталомістких галузей.

Досконала конкуренція сприяє уніфікації і стандартизації продукції. Вона не враховує повною мірою широкий діапазон споживчого вибору. Тим часом у сучасному суспільстві, яке досягло високого рівня споживання, розвиваються різноманітні смаки. Споживачі усі більше не тільки враховують утилітарне призначення речі, але і звертають увагу на її оформлення, дизайн, можливість пристосувати її до індивідуальних особливостей кожної людини. Все це можливо лише в умовах диференціації продуктів і послуг, що пов'язано, однак, із підвищенням витрат їхнього виробництва.

Чиста монополія

Чиста монополія - це ринкова ситуація, за якоїнаринку існує тільки один продавець і немає близького замінника продукту, який він виробляє.

За даними Мінстату України, на середину 90-х років 173 підприємства були абсолютними монополістами у ви-пуску 332 найважливіших видів продукції. Це НВ° «Свема» (виробництво кіно- і фотоплівки). Львівське АТ «Конвеєр» (підвісні конвеєри), Київське НВО «Харчомаш» (хлібопекарські печі) та ін.

Чому виникає монополія?

Існує багато причин існування монополії, але чотири з них дуже важливі:

володіння основними видами сировини;

низькі середні витрати;

патентні права;

особливі привілеї [12, с. 249].

Володіння основними видами сировини. Одна фірма може повністю контролювати постачання основного виду сировини, який необхідний для виробництва продукту. Час-то згадуваним прикладом, що ілюструє цю ситуацію, є до-воєнна алюмінієва галузь у США. Для виробництва алюмі-нію потрібні боксити. У той час всі бокситові шахти конт-ролювались Алюмінієвою компанією Америки (АLСОА). Завдяки цьому АLСОА була єдиним виробником алюмінію у США протягом довгого часу.

Унікальні здібності або знання також можуть створити монополію. Талановиті співаки, художники, спортсмени во-лодіють монополією на використання своїх послуг. Так, актор Сільвестер Сталлоне за свої послуги у фільмі «Роккі-4» отримав 15 млн. дол. гонорару.

Низькі середні витрати. Фірма може стати монополіс-том тому, що середні витрати виробництва продукту дося-гають мінімуму за достатньо високого рівня випуску про-дукції, щоб повністю задовольнити ринок і отримати при-буток. Якщо на ринку є не одна, а кілька фірм, що виробляють такий продукт, то кожна повинна виробляти його на вищому рівні, ніж мінімальний рівень середніх ви-трат. Кожна фірма може бути схильна зменшити ціну, щоб збільшити випуск продукції і знизити свої середні витрати. Результатом цієї своєрідної економічної війни є виживання одного переможця-монополіста. Іншими словами, масове виробництво супроводжується низькими середніми витра-тами, яких важко досягти за незначних рівнів вироб-ництва. Це служить бар'єром для входження інших фірм на цей ринок.

Патентні права. Фірма може мати монополію на товар, володіючи патентом на певний продукт або технологічний процес, що використовується для виробництва про-дукту. Вже згадувана АLСОА була власником патентів на основні процеси виплавлення алюмінію. Патентна система часто використовується у фармацевтичній промисловості, книгодрукуванні, звуко-, відеозаписі. В основі розробки придатної для патентування продукції лежить науково-дос-лідницька робота. Прибутки, які забезпечує патент, можуть використовуватися для фінансування НДДКР, щоб отри-мати нову придатну для патентування продукцію. Патенти забезпечують монопольні позиції тільки на обмежену кіль-кість років.

Особливі привілеї (ліцензії). Фірма може стати моно-полістом внаслідок державного дозволу (ліцензії), що вида-ється спеціальним урядовим органом. Фірмі надається особ-ливе право випускати певний продукт чи надавати послуги в певному районі. В обмін на це право фірма погоджується з тим, що уряд встановить контроль над нею і буде регулю-вати деякі аспектиїї діяльності. Наприклад, урядможевстановити цінові обмеження.

Ліцензії можуть бути урядовими і муніципальними. В деяких випадках держава може видати ліцензію самасобі (наприклад, продаж алкогольних напоїв тільки через дер-жавні роздрібні магазини). В ситуації з ліцензіями важли-вим є те, що монополію створює сам уряд. Така монополія має суспільні вигоди. Видана ліцензія означає, що тільки одна фірма може найбільш ефективно виробити певний товар чи надати певні послуги. Це буде зроблено з найниж-чими середніми витратами.

Основними видами чистої монополії є природна і білатеральна. Природна монополія виникає в тій галузі, де будь-яка кількість продукції виробляється з меншими витратами саме одною фірмою, а не двома чи більшою кількістю фірм. Це переважно підприємства громадського користування - електричні і газові компанії, автобусні фірми, кабельне телебачення, підпри-ємства водопостачання і зв'язку [12, с. 250].

Білатеральна (двостороння) монополія виникає тоді, ко-ли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем. Наприклад, якщо б лише одна фірма виробляла пластмасові пляшки і лише одна фірма використовувала б їх, то це був би випадок білатеральної монополії.

Особливістю діяльності фірми-монополіста є проведення політики цінової дискримінації. Її сутність в тому, що вона встановлює різні ціни для різних категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Авіакомпанія буде розглядати можливість зниження ціни для будь-якої категорії пасажирів тільки тоді, коли по-пит певної групи є еластичним. Тільки в цьому випадку зниження ціни збільшує дохід авіакомпанії. З іншого боку, якщо попит якої-небудь категорії клієнтів нееластичний, то авіакомпанія може збільшити свої прибутки шляхом підви-щення ціни, яку встановлює для певної категорії пасажирів.

Цінова дискримінація є звичайною справою. Напри-клад, розглянемо передплату на спеціалізовані видання. Як правило, на них встановлюється висока ціна для фірм і біб-ліотек, попит яких характеризується низькою еластичністю. Відносно нижча ціна встановлюється для індивідуальних передплатників і ще нижча - для студентів. Шляхом вста-новлення різних цін для різних груп передплатників вида-вець намагається «витиснути» якомога більше прибутку з кожної окремої групи. Таким чином, цінова дискримінація - це цілком розумна політика, що зорієнтована у даному випадку на використання низької еластичності попиту фірм і одночас-но на реалізацію продукції на певному (в даному випадку студентському) ринку.

Ще приклад. Більшість музеїв запроваджують спеці-альну низьку вхідну плату для студентів і вищу плату для інших відвідувачів. Ми знову зустрічаємося з ціновою дис-кримінацією. Річ у тому, що попит студентів на відвідуван-ня музеїв характеризується значно вищою еластичністю, ніж попит більшості «немолодих» відвідувачів. Зниження вхідної плати для студентів приводить до музеїв багатьох із них, не зменшуючи при цьому дохід, який отримують шля-хом встановлення більш високих цін для відвідувачів, по-пит яких менш чутливий до ціни [12, с. 251].

Отже, цінову дискримінацію можуть практикувати і продавці з слабкою владою над ринком. Це означає, що таке ціноутворення є досить звичним.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація за якої відносно велика кількість невеликих вироб-ників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію.

Із самої назви випливає, що монополістичній конкурен-ції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції.

Монополістична конкуренція розвивається там, де необхіднадиференціація продукту, де в більшій мірі доводиться враховувати смаки споживача для збуту своєї продукції. Монополістична конкуренція широко подана в галузях, що роблять предмети споживання. Легка і харчова промисловість, сфера послуг дають нам численні приклади: сукні, блузи, костюми, пальто, хутряні вироби, шоколадні набори, кафе, театри, естрада і т. д. Диференціація продуктів може засновуватися не тільки на розходженнях у якості товару, але і на тих послугах, що зв'язані з його обслуговуванням. Причиною вибору покупця можуть стати привабливе упаковування, більш зручне розташування і час роботи магазина, краще обслуговування відвідувача, наявність купона, що забезпечує знижку з ціни. Це повною мірою відноситься до дрібних магазинів, перукарським, хімчисткам, бензозаправним станціям і т. д. [11, с. 232]

У умовах диференціації економічних благ важко знайти дві фірми, що робили б той самий продукт або послуги. Межа галузі розмиваються, строго виділити галузь буває досить важко, а іноді і неможливо, тому що спостерігається щось начебто континуума продуктів і послуг.

Важливе значення купує не тільки ціна, алеі не цінові фактори: реклама, умови продажу, можливість покупки товару на виплат, наявність або відсутність гарантійного ремонту і ін.

Розпочав вивчення монополістичної конкуренції Едвард X. Чемберлен із Гарвардського університету. У його книзі «теорія монополістичної конкуренції», яка вийшла в 1933 р., стверджувалось, що в сучасних економіках практично всі ринки недосконало конкурентні [20]. Незалежно від нього, та-кож у 1933 р., Джоан Робінсон із Кембриджського універси-тету опублікувала книгу «Економіка недосконалої конку-ренції», в якій підкреслювалися ті ж моменти і розвивалася сучасна теорія монополістичної поведінки.

Для ринку з монополістичною конкуренцією справед-ливе таке:

1. Товар кожної фірми, яка торгує на ринку, є недос-коналим замінником товару, який реалізують інші фірми.

Продукт кожного продавця має виключні якості або ха-рактеристики, завдяки яким покупці обирають саме його товар. Покупці будуть готові заплатити високу ціну, на-приклад, за черевики, якщо вважають, що вони більш зруч-ні, ніж зроблені іншим виробником. Диференціація товару означає, що предмет, який продається на ринку, не є стан-дартизованим. Диференціація може відбуватися через дійс-ні якісні відмінності між продуктами або через відміннос-ті, які спостерігаються в рекламі, престижі торговельної марки тощо.

2. На ринку існує відносно велике число продавців, кожний із яких задовольняє невелику частку ринкового по-питу на товар, який реалізує фірма і її суперники.

У разі монополістичної конкуренції, як типовий випа-док, на фірму припадає від 12 до 10% продажу на ринку протягом року.

3. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли встановлюють ціну на свої товари, або ко-ли вибирають орієнтир щодо обсягу продажу.

Ця особливість є наслідком роботи відносно великого числа продавців на ринку з монополістичною конкуренцією. Наприклад, якщо окремий виробник черевиків, щоб продати більше товару, зменшує свою ціну на 20% за пару взуття, то, ймовірно, приріст обсягу його продажу відбудеться за рахунок багатьох, а не декількох продавців. Як наслідок, малоймовірно, що якийсь окремий конкурент зазнає достатньо значних втрат своєї частки на ринку через зменшення продажної ціни будь-якою іншою фірмою. От-же, у конкурентів немає причин, щоб реагувати на таке зміною своєї політики, оскільки рішення першої фірми змі-нити ціну не вплине значною мірою на їхні можливості отримувати прибуток.

4. На ринку є умови для вільного входження і виходу. У разі монополістичної конкуренції легко заснувати но-ву фірму або залишити ринок. Вигідна кон'юнктура на рин-ку з монополістичною конкуренцією притягує нових про-давців. Однак входження у ринок не настільки легке, як у разі досконалої конкуренції, тому що нові продавці часто відчувають труднощі з новими для покупців торговельними марками і послугами. Уже існуючі фірми зі стійкою репу-тацією можуть зберігати свою перевагу над новими вироб-никами. Монополістична конкуренція схожа з ситуацією монополії, оскільки фірми мають здатність контролювати ціну своїх товарів. Вона схожа і з досконалою конкурен-цією, оскільки кожний товар продається багатьма фірмами, і на ринку існує вільний вхід і вихід [12, с. 253].

Олігополія

Олігополія - це ринкова структура, що характеризується дуже невеликою кількістю продавців, пов'язаних взаємною залежністю, а поява нових продавців утруднена або неможлива.

Олігополістичні ринки мають такі риси:

1. Всього декілька фірм охоплюють весь ринок. Про-дукт, який вони виробляють, може бути як однорідним або стандартизованим (алюміній, цинк, мідь, сталь, цемент, тех-нічний спирт), так і диференційованим (автомобілі, сигаре-ти, побутові електроприлади, пиво, пральні засоби, килими).

2. Деякі фірми в олігополістичній галузі володіють ве-ликими ринковими частками. Отже, такі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару.

3. Фірми в олігополістичній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди зважають на реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири за обсягами продажу, величину рекламних витрат і таке інше. Реакція, якої окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

Є багато причин для існування олігополії. Одна з них - економія, зумовлена зростанням виробництва. У деяких галузях неможливо досягнути низьких витрат, поки фірма займає значний відсоток ринку. Наслідком цього є тенден-ція фірм до зменшення своїх розмірів.

Друга причина існування олігополії - наявність інших бар'єрів для входження у ринок інших фірм (володіння па-тентами, контроль над стратегічною сировиною, видатки на рекламу).

Щоб бути в олігопольному становищі, не обов'язково бути великою фірмою. Якщо в обмеженому економічному просторі є два однотипні магазини, вони також є олігополістами. Те, що вони малі, не впливає на ситуацію.

Олігополістичні ринки можна класифікувати за різними критеріями. Якщо фірми виробляють однорідний продукт (цемент, мідь), то галузевий ринок називають чисто олігополістичним. Якщо фірми виробляють диференційований продукт (автомобілі, сигарети), то галузевий ринок нази-вають диференційовано олігополістичним. Також оліго-полії можна поділити на ті, що виникли в результаті таєм-них домовленостей, і на ті, що діють незалежно.

 

Рис. 2. Сукупна, середня та гранична виручка конкурентної фірми

Граничний аналіз

Графік 1.7. Максимізація прибутку конкурентною фірмою

Q, — обсяг випуску продукції;

Р — ціна;

МR — граничний доход;

МС — граничні витрати.

Обсяг виробництва Q*, який максимізує прибуток, визначається при умові рівності граничних витрат (МС) і граничного доходу (МR) в точці Е (точці максимізації прибутку). (Див, графік 1.7).

МR = МС;

DTR

MR=¾;

DQ

DTR=D(RQ);

DTR=RDQ - вплив конкурентної фірми на ціну Р відсутній;

MR== P(DQ)/DQ = P

Тому граничною умовою для фірми, що максимізує прибуток на ринку досконалої конкуренції, буде:

Р==MС.

 

Таблиця 1

Таблиця 2

Граничні витрати і граничний виторг монополіста (у грн)

Випуск продукції, Q	Граничні витрати, MC	Граничний виторг, МR	Економічний прибуток, ЕР
	36,7	-	-310
	26,0	68,0
	21,4	67,1
	28,3	60,0
	38,0	57,0
	52,5	52,5
	76,7	27,0
	125,0	27,0

За будь-якого рівня виробництва, коли граничні витрати перевищують гра­ничний виторг, економічний прибуток може збільшитися внаслідок зменшення рівня виробництва, бо зменшення загальних витрат є більшим, ніж зменшення за­гального виторгу Отже, прибуток не буде максимальним, коли граничні витрати перевищують граничний виторг. Оскільки економічний прибуток не є максималь­ним, коли граничний виторг перевищує граничні витрати чи коли граничні вит­рати перевищують граничний виторг, максимум досягається тільки у разі рівності граничного виторгу та граничних витрат

Законом рівноваги монопольної фірми на ринку є рівність граничного виторгу і граничних витрат. Користуючись цим висновком, можна графічно зобразити ситуацію ринкової рівноваги монополіста в короткому періоді часу.

На (Рисунку 3) зображено криву попиту (D), криву гра­ничного виторгу (МR), криву граничних витрат (МС), криву середніх загальних витрат (АТС).

Ринкова рівновага монополіста у короткостроковому періоді виникне при рівні виробництва Q *, за якого криві гранич­ного виторгу і граничних витрат перетинаються.

Якщо монополіст виробляє Q* одиниць продукції, крива попиту показує відповідний рівень ціни Р*. Крім того, оскільки крива середніх загальних витрат показує, що середні витрати становлять АТС*, коли випуск продукції Q* то еко­номічний прибуток з одиниці продукції становить (Р* —АТС*).

Отже, загальний економічний прибуток дорівнює: (Р*-АТС*) –Q

Заштрихована площа на (Рисунку 3) відображає економічний прибуток фірми-монополіста.

Слід зазначити, що чиста монополія не гарантує економічних прибутків Якщо ситуація з попитом і витратами для монополіста несприятлива, то він може нести в короткому періоді збитки (Рис 4) Заштрихована площа на рисунку показує збитки монополіста, які дорівнюють (Р1—АТС,) •Q*

 

Види цінової дискримінації

1. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою».

Цінова дискримінація першого ступеня представлена на малюнку 61

Мал. 61. Досконала цінова дискримінація

Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E1. При перетині кривих MC и MR він складає Q2 при ціні P2.

Площа P2 AL – надлишок споживача.

Площа СP2 LE2 – надлишок продавця. Монополіст присвоює весь надлишок споживача, котрий при об'ємі Q2 при досконалої конкуренції був би присвоєний покупцем.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, так як монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує в том разі, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів.

2. Цінова дискримінація другого ступенямає місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє графік 62.

Мал. 62. Цінова дискримінація другого ступеня.

Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний нахил (а не абсолютно нееластична), тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар.

Мал. 56 Крива попиту для монопольної фірми

З вищезазначеного випливає що:

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту (мал.56).Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший ніж ціна (середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого.

- Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.

- Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те, що вона не просто впливає на ціну, а «диктує її». Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою попиту.

Мал. 57 Попит, сукупний доход і граничний доход в умовах чистої монополії.

На малюнку 57 продемонстрований взаємозв'язок попиту, сукупного доходу і граничного доходу в умовах чистої монополії. Сукупний дохід дорівнює добутку ціни на обсяг випуску в кожній точці кривої попиту (TR=PхQ). Коли попит еластичний, граничний дохід більше нуля (MR>0), сукупний дохід (TR) зростає. Коли попит нееластичний, граничний дохід менше нуля (MR<0), сукупний дохід знижується. Граничний дохід менший ціни при всіх рівнях випуску продукції.

Монополія, як і конкурентна фірма, у своїй діяльності прагне максимізувати прибуток. Однак на цьому шляху вона стикається з обмеженнями, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень:

· витрати виробництва

· попит на продукт.

Kрива попиту для монополії є такою ж, як крива попиту для всього ринку і має негативний нахил. Монополіст вибирає таку комбінацію «ціна – кількість», що приносить максимальний прибуток, тобто він шукає найбільш «дохідну» ціну з набору можливих цін. Монополіст – «шукач ціни» (price-searcher).

Мікроекономіка

Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, яка вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків. Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XX ст.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем: „Що і скільки виробляти?”, що пов’язано з альтернативою вибору, обумовленою рідкістю ресурсів і необхідністю пізнати потреби споживача (теорія споживацького вибору). „Як виробляти?”, тобто виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу (теорія виробництва). „Кому і які результати принесе виробництво?”, пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне і перспективне споживання. Обмеженість ресурсів є причиною проблеми розподілу, яка є рівнозначною трьом основним питанням кожної економічної системи. Шлях вирішення основних економічних проблем можна вербально описати як „децентралізація економічних рішень за допомогою цінового механізму”. До основних суб’єктів мікроекономіки відносяться: домогосподарства, підприємства (фірми), держава. Об’єктами, з приводу яких складаються економічні відносини між господарствами, є ресурси виробництва (праця, капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності) та його результати (матеріальний продукт або послуга). Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщуваність (субституційність-наприклад капіталу і праці), взаємодоповнюваність (компліментарність-здатність до взаємозамінюваності обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо). Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – спосіб взаємодії ек суб’єктів, який грунтується на ціновій системі і конкуренції. Відмінні риси ринку: 1) рівноправне становище учасників (відсутність можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну); 2) принцип ек зиску як основний критерій доцільності вступу у ринковий зв’язок; 3) повна ек відповідальність учасників за свої дії.

З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки.