Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні інститути конституційного права в зарубіжних країнахСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Серед них слід виділити три основні (загальні), котрі у свою чергу мають низку підінститутів. До загальних інститутів належать: а) інститут конституційного статусу особи; б) інститут начал організації держави. З вказаних конституційно-правових інститутів зупинимось докладніше на першому, тобто конституційному статусі особи, який є стрижнем конституційного права. Інститут конституційного статусу особи До загального інституту конституційного статусу особи, котрий відображає й закріплює правове становище індивіда в суспільстві, належать два головних конституційно-правових інститути: а) громадянство; б) основні права та свободи особи. Громадянство Громадянство було відоме як державно-правове явище ще в античній державі. Але сучасне поняття громадянства історично пов' язане з французькою революцією кінця XVIII століття. Політико-правова концепція «вільного громадянина» послужила обґрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних відносин. Ця концепція поступово замінила категорію підданства, яка за часів феодалізму позначала васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. У наші дні категорія підданства іноді застосовується в державно-політичній практиці країн з монархічними формами правління, а в розвинутих країнах за своїм юридичним значенням вона практично не відрізняється від громадянства і, по суті, лише фіксує відповідну форму правління. Існують різні способи набуття громадянства, але головним є філіація, або набуття громадянства за народженням. її зміст визначається двома принципами — «права крові» і «права ґрунту». Історично першим був принцип «права крові», прийнятий ще за римських часів. У феодальну епоху народження на території, підвладній конкретному суверену, призводило до встановлення правового зв' язку підданства. Звідси, у свою чергу, й виник принцип «права ґрунту», що домінував у Європі до кінця XVIII століття. «Право крові» знову набуло значення після його закріплення у французькому Цивільному кодексі 1804 р. (Кодексі Наполеона). З часом у законодавстві про громадянство переважної більшості країн встановлюється змішаний принцип, за яким домінуючим є «право крові», що узгоджується з елементами «права ґрунту». Так, за «правом ґрунту» визначається громадянство дітей, батьки яких невідомі. «Право ґрунту» зберігає провідне або рівне з «правом крові» значення в латиноамериканських країнах, а також у країнах, право котрих історично походить від англійської правової системи. З громадянством безпосередньо пов'язана правова регламентація одного з відправних людських прав — права на власне ім' я. Традиція підпорядкування імені загальним правовим приписам склалася ще в давньому Римі. Перші общинні реєстри у країнах Європи, що фіксували споконвічно імена та сімейну приналежність, з' явилися у XV столітті. Юристи XVI—XVII ст. визнавали свободу змінювати ім'я і прізвище на вибір людини, але з кінця XVIII ст. встановилася однозначна вимога застосовувати протягом свого життя тільки ім' я та прізвище, отримані при народженні (перший спеціальний закон з цього приводу був виданий у Франції в 1790 р.). Ім' я і прізвище, зафіксовані в акті цивільного стану, стали вважатися єдиною підставою для цивільних майнових і немайнових прав. У 1803 р. у Франції було визнано, що ім'я складає власність його власника й охороняється поряд з іншими майновими правами. Кримінальне законодавство стало встановлювати покарання за довільну зміну імені та прізвища. Зміна могла провадитися тільки з дозволу уряду. У другій половині XIX ст. з'явилися перші ідентифікаційні документи, володіння якими встановлювало особистість громадянина. їх уведення могло бути пов' язане з незвичайними обставинами. Так, у Франції вони з'явилися, оскільки в ході паризького заколоту 1871 р. згоріли записи актів цивільного стану. Тому на майбутнє перейшли до індивідуальних книжечок, подібних до записної. Наприкінці XIX ст. у побут міцно увійшли внутрішні паспорти, котрі містили основні відомості про ім' я, прізвище, прикмети громадянина (з посиланням на двох свідків). Паспорти для проїзду в інші країни були відомі з XVIII ст., але видавалися індивідуально відомствами іноземних справ і коштували дуже дорого. Остаточно система індивідуальних паспортів з єдиними визнаними законом і владою ім' ям та прізвищем стала загальноприйнятою на початку XX століття.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 224; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.224.55.63 (0.007 с.) |