Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні інститути конституційного права в зарубіжних країнах

Поиск

Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Серед них слід виділити три основні (загальні), котрі у свою чергу мають низку підінститутів. До загальних інститутів належать: а) інститут конституційного статусу особи; б) інститут начал організації держави. З вказаних конституційно-правових інститутів зупинимось докладніше на першому, тобто конституційному статусі особи, який є стрижнем кон­ституційного права.

Інститут конституційного статусу особи

До загального інституту конституційного статусу особи, котрий відображає й закрі­плює правове становище індивіда в суспільстві, належать два головних конституційно-правових інститути: а) громадянство; б) основні права та свободи особи.

Громадянство

Громадянство було відоме як державно-правове явище ще в античній державі. Але сучасне поняття громадянства історично пов' язане з французькою революцією кінця XVIII століття. Політико-правова концепція «вільного громадянина» послужила обґрун­туванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних від­носин. Ця концепція поступово замінила категорію підданства, яка за часів феодалізму позначала васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфіко­ваної в особі монарха.

У наші дні категорія підданства іноді застосовується в державно-політичній практи­ці країн з монархічними формами правління, а в розвинутих країнах за своїм юридич­ним значенням вона практично не відрізняється від громадянства і, по суті, лише фіксує відповідну форму правління.

Існують різні способи набуття громадянства, але головним є філіація, або набуття громадянства за народженням. її зміст визначається двома принципами — «права кро­ві» і «права ґрунту». Історично першим був принцип «права крові», прийнятий ще за римських часів. У феодальну епоху народження на території, підвладній конкретному суверену, призводило до встановлення правового зв' язку підданства. Звідси, у свою чергу, й виник принцип «права ґрунту», що домінував у Європі до кінця XVIII століття. «Право крові» знову набуло значення після його закріплення у французькому Цивіль­ному кодексі 1804 р. (Кодексі Наполеона). З часом у законодавстві про громадянство переважної більшості країн встановлюється змішаний принцип, за яким домінуючим є «право крові», що узгоджується з елементами «права ґрунту». Так, за «правом ґрунту» визначається громадянство дітей, батьки яких невідомі. «Право ґрунту» зберігає прові­дне або рівне з «правом крові» значення в латиноамериканських країнах, а також у країнах, право котрих історично походить від англійської правової системи.

З громадянством безпосередньо пов'язана правова регламентація одного з відправ­них людських прав — права на власне ім' я. Традиція підпорядкування імені загальним правовим приписам склалася ще в давньому Римі. Перші общинні реєстри у країнах Європи, що фіксували споконвічно імена та сімейну приналежність, з' явилися у XV столітті. Юристи XVI—XVII ст. визнавали свободу змінювати ім'я і прізвище на вибір людини, але з кінця XVIII ст. встановилася однозначна вимога застосовувати протягом свого життя тільки ім' я та прізвище, отримані при народженні (перший спе­ціальний закон з цього приводу був виданий у Франції в 1790 р.). Ім' я і прізвище, зафі­ксовані в акті цивільного стану, стали вважатися єдиною підставою для цивільних май­нових і немайнових прав. У 1803 р. у Франції було визнано, що ім'я складає власність його власника й охороняється поряд з іншими майновими правами. Кримінальне зако­нодавство стало встановлювати покарання за довільну зміну імені та прізвища. Зміна могла провадитися тільки з дозволу уряду.

У другій половині XIX ст. з'явилися перші ідентифікаційні документи, володіння якими встановлювало особистість громадянина. їх уведення могло бути пов' язане з не­звичайними обставинами. Так, у Франції вони з'явилися, оскільки в ході паризького за­колоту 1871 р. згоріли записи актів цивільного стану. Тому на майбутнє перейшли до індивідуальних книжечок, подібних до записної. Наприкінці XIX ст. у побут міцно увійшли внутрішні паспорти, котрі містили основні відомості про ім' я, прізвище, прик­мети громадянина (з посиланням на двох свідків). Паспорти для проїзду в інші країни були відомі з XVIII ст., але видавалися індивідуально відомствами іноземних справ і коштували дуже дорого. Остаточно система індивідуальних паспортів з єдиними ви­знаними законом і владою ім' ям та прізвищем стала загальноприйнятою на початку XX століття.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 224; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.195.136 (0.007 с.)