Демократична доктрина конституційного права



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Демократична доктрина конституційного права



В другій половині XX ст. у науці конституційного права відбувалися важливі пози­тивні зміни, які за своїм змістом можуть бути схарактеризовані як становлення демок­ратичної доктрини конституційного права. Вихідним в її розвитку стало усвідомлення світовим співтовариством загрози тоталітарної державності. Конституційний розвиток країн Західної Європи після другої світової війни, пізніше — розпад соціалістичної си­стеми, розробка конституційних принципів і норм, які набули характеру міжнародно-правових стандартів, все це виявилося головним фактором, що визначив сутність і на­становні ідеї сучасної науки конституційного права.

Основна з них — організація і функціонування державної влади відповідно до принципів правової державності при провідній ролі інституту основних прав і свобод людини і громадянина. На рубежі нового тисячоліття «правова держава» стала фунда­ментальним поняттям науки конституційного права. Пролунавши вперше на рубежі XIX—XX ст. у працях представників класичної школи, воно набуло нового змісту. Правова держава розглядається як принцип, закріплений в більшості чинних сьогодні конституцій, її перспективи пов' язують із взаємодію внутрішньодержавного права з міжнародним, яке зробило принципи правової держави міжнародно-правовими стан­дартами, можливість її реалізації визнається тільки як соціальної держави.

У межах зазначеної доктрини існують різні трактування самого конституційного права, окремих проблем і інститутів цієї галузі, що обумовлено історичними особливо­стями державно-правового розвитку, суспільної свідомості, своєрідністю шляху розви­тку, пройденого юридичною наукою в кожній країні. Так, щодо розуміння предмета конституційного права існують декілька різних концепцій. Державознавці у Велико­британії суть предмета конституційного права вбачають у регулюванні управління державою, відносин громадян і основних органів держави, їх головних функцій: видан­ня закону, виконання закону і захист держави від зовнішніх і внутрішніх погроз. Схожі, але трохи інші підходи домінують в американській науці, котра вважає, що конститу­ційне право в самому загальному вигляді регулює управління державою, відносини громадян і уряду. Іноді до цього додається, що ця галузь визначає права й обов'язки ке­руючих (осіб і органів, керуючих державою).

Французька доктрина на одне із перших місць у конституційному праві висуває по­літичну владу і політичний режим. її представники (М. Прело та інш.) вважають, що найважливішою тенденцією суспільного розвитку є процес інституціоналізації, тобто створення певними групами людей різних суспільних інститутів, які набувають юри­дичного оформлення. При цьому вони спираються на народжену ще в «надрах» юриди-ко-соціологічної школи теорію інституціоналізму,відповідно до якої в розвинутому суспільстві політична влада розділена між державою і політичними партіями, профе­сійними і підприємницькими союзами. Інституціоналізм був викликаний до життя ускладненням політичної системи суспільства розвинутих країн і в подальшому сприяв розвитку концепції плюралістичної демократії і політичного плюралізму (різноманіття).

Німецька наука сьогодні оперує двома термінами: конституційне і державне право, причому друге, про що детальніше буде сказано в наступному параграфі, історично пе­редує першому. Багато вчених Німеччини констатують близькість цих галузей права, науки і навчальних дисциплін, але в той же час відзначають їх розходження. Так,

Т. Маунц, Е. Штейн стверджують, що державне право не ідентичне конституційному, тому що останнє відноситься не тільки до держави, але і до громадського життя в ціло­му (власність, родина, гідність людини). К. Штерн та інші дотримуються думки, що конституційне право встановлює правові принципи і є частиною державного права.

На наш погляд, у сучасних умовах раціональнішим є розуміння «конституційного права» як поняття більш широкого за змістом, ніж «державне право». Підставою для цього є те, що, по-перше, власне з конституцій, як головних джерел, починалася світова історія сучасного правового регулювання державно-політичних відносин володарю­вання. По-друге, система цих відносин, що потребують конституційно-правового регу­лювання на сучасному етапі, виходить далеко за межі однієї держави: окрім суто дер­жавно-правових відносин вони пов'язані з правами і свободами людини і громадянина, засадами соціально-економічної, політичної та духовної організації суспільства. По-третє, термін «конституційне» дає змогу відмежовувати галузь права, оскільки він точ­ніший за смислом, ніж «державне», яке в словосполученні «державне право» можна сприймати водночас як «право держави», тобто у смислі усієї системи права тієї чи ін­шої країни. Зазначимо, що сьогодні ці відмінності враховуються зазвичай на рівні наук, в той час як на рівні навчальних дисциплін обидві назви сприймаються (особливо в Ро­сії) як однакові: конституційне (державне) або ж державне (конституційне) право. Ще раз зазначимо однак, що з точки зору німецької доктрини конституційного права цього не можна робити навіть на рівні навчальних дисциплін.

Незважаючи на зазначені розходження, основу сьогоднішньої конституційно-правової доктрини складають демократичні погляди на конституційне право як сис­тему правових норм, що визначає права і свободи людини і громадянина, засади соціаль­но-економічної, політичної та духовної організації суспільства, порядок утворення, структуру і компетенцію найголовніших ланок державного механізму.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.01 с.)