Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Джерела конституційного права зарубіжних країнСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн досить різноманітні. їх відмінності здебільшого пов'язані з історією їх виникнення, різними підходами до розуміння права в цілому, існуванням різних (вам уже відомих) моделей правових сімей. Наприклад, історично склалося, що в межах англо-американської правової сім 'ї з приводу цього питання немає єдності: якщо для Англії джерелами конституційного права виступають рівною мірою звичаї, судові прецеденти, парламентські акти і навіть доктринальні джерела (погляди видатних мислителів або вчених. — Л. Б., С. Б.), то для США — нормативно-правові акти, передусім Конституція, а також судові прецеденти. У країнах континентальної правової сім'ї джерелами конституційного права є тільки нормативно-правові акти, котрі за своєю юридичною силою розподіляються в певній ієрархічній послідовності: конституція, конституційні закони, органічні закони і звичайні закони. Детальніше з переліком цих джерел, їх змістом, особливостями використанням у різних зарубіжних країнах ви матимете можливість ознайомитися при вивченні такої дисципліни, як «Державне (конституційне) право зарубіжних країн». Ми ж зупинимося більш докладно на історії виникнення й розвитку конституцій, кожна з яких несе в собі відбиток конкретної історичної епохи та регулює ті суспільні відносини, необхідність конституційного закріплення яких у конкретний час і в конкретній країні була найбільшою. Конституційно-правова наука зазвичай поділяє конституції на кодифіковані, тобто такі, що являють собою єдиний нормативно-правовий акт, норми котрого мають вищу юридичну силу порівняно з іншими, і некодифіковані, що складаються з певної кількості рівноцінних конституційних законів.
Кодифіковані конституції Кодифіковані конституції в їх сучасному розумінні існують майже більше 200 років. За цей період відбулося шість «хвиль» прийняття конституцій, що породили шість своєрідних конституційних епох. Характер цих епох, який визначався насамперед засобом прийняття конституцій та їх змістом, обумовлений різними чинниками: а) історичним минулим народу й держави; б) суспільною думкою в момент підготовки та прийняття конституції; в) менталітетом народу; г) рівнем культури в суспільстві; д) розстановкою соціально-політичних сил у суспільстві та їх представництва в органах державної влади, які приймають конституцію; е) впливом конституцій інших держав; ж) іноді — впливом окупаційних сил іноземної держави. Перша хвиля за часом є найтривалішою — від прийняття перших конституцій (США — у 1787 р., Польщі — у 1791 р., у Франції — 1791 р.) до завершення Першої світової війни. За зразком вищенаведених держав до 30-х років ХІХ ст. конституції були прийняті в деяких латиноамериканських та європейських країнах (Іспанія — 1812 р., Норвегія — 1814 р., Нідерланди — 1815 р., Бельгія — 1831 р.). «Весна народів» — революційні події 1848 р. — впровадила конституції в німецьких державах (в Австрії, Прусії, Данії, П'ємонті), Італії — 1848 р., Сербії, Болгарії, Люксембургу — 1868 р., Німеччині — 1871 р., Швейцарії — 1874 р., Японії — 1889 р., Австралії — 1900 р., Португалії — 1911 р. та ін. Конституції цього періоду за формою і змістом були досить короткі й лаконічні, писалися архаїчною мовою, визначалися невисокою юридичною технікою (мали багато прогалин, неточностей, не зовсім зрозумілих норм тощо). Засобами їх прийняття були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо) і референдум. Установчими зборами прийняті Конституція США, перша Конституція Франції, Конституція Норвегії та деякі інші конституції ХІХ століття. На референдум виносилася більшість конституційних актів Франції кінця ХVII — початку ХІХ століття. Поряд з цим у переважній більшості європейських монархічних держав використовувалось октроювання — «дарування» конституції монархом. Конституції цього періоду приймалися під упливом революцій та в інших надзвичайних ситуаціях. Основна увага в них приділялася питанням організації влади в державі: обмежували владу монархів або встановлювали республіку, закріплювали принцип поділу влади, засновували виборні представницькі органи народу — парламенти. Правам і свободам присвячували лише незначну частину конституційного тексту, причому закріплювали тільки найважливіші права, насамперед політичні. Майже всі конституції першої хвилі закріплювали недоторканість власності. Друга хвиля конституцій припадає на роки між двома світовими війнами (1919— 1939рр.). Цей період пов'язаний з докорінними змінами на карті Європи й виникненням нових держав (Латвія, Литва, Естонія, Веймарська Німеччина, Австрійська Республіка, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, Польща, Фінляндія), де були прийняті нові конституції. Конституції цього періоду значно відрізнялися від колишніх, перших конституцій: вони були більш грамотно і професійно написані, значно розширили предмет свого регулювання, збільшилися за обсягом. Конституції цього періоду відзначаються більш досконалим переліком демократичних прав і свобод (наприклад, Веймарська конституція 1919 р., Чехословаччини 1920 р. І ін.), уперше стали закріплювати соціальні права та норми (так, Веймарська конституція 1919 р. вказувала, що власність зобов' язує й повинна приносити благо всьому суспільству. — Л. Б., С. Б.). Вони стали більш демократичними за духом, удосконалюючи парламентаризм (виборче право стало загальним, ліквідувалися цензи), закріплюючи певні елементи конституційної юстиції — у 1920 в Австрії вперше створений спеціальний державний орган — Конституційний суд. Нова ситуація у світі, викликана вже результатами другої світової війни, породила третю хвилю прийняття конституцій 1945—1960рр. Прийняття конституцій «третього покоління» відбувалося за двома напрямками: • приймалися нові конституції в переможених країнах та оновлювались у країнах-переможницях; • по всьому світові почали поширюватися народно-демократичні й соціалістичні конституції. Принципово нові конституції були прийняті в колишніх країнах—агресорах, котрі зазнали поразки у війні: Конституція Італії (1947 р.), Конституція Японії (1947 р.), Основний закон ФРН (1949 р.). Вони розроблялися під упливом окупаційних сил країн-переможниць (насамперед США) і мали на меті кардинальну зміну самого характеру переможених держав. Вони фактично заново заклали основи державності (ФРН стала новою державою, що виникла майже водночас з Основним законом; Італія з монархії перетворилася на республіку; Японія — з дуалістичної в парламентську монархію), закріпили широкий спектр прав і свобод людини (Італія революційно для свого часу сформулювала соціально-економічні та трудові права своїх громадян). Конституції цих країн засудили фашизм і створили передумови неможливості відродження фашизму й мілітаризму в майбутньому, закріпили відмову від війни, а Японія взагалі відмовилася від збройних сил; вони заклали основи демократії, багатопартійності й парламентаризму. Значно демократизувала в 1946 р. свою конституцію Франція. Суттєво змінився конституційний лад держав, котрі опинилися в радянській зоні впливу: НДР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, Румунії. В усіх цих країнах спочатку були прийняті народно-демократичні конституції, що легалізували місцеві компартії й узаконили можливість експропріації власності. Це були «компромісні» конституції, які тимчасово примирили національну буржуазію та соціалістичні сили, але створили правові передумови для зміни фактичних відносин власності і для приходу до влади комуністів. Використовуючи можливості «компромісних» народно-демократичних конституцій, комуністи прийшли до влади (1947—1948 рр.) у всіх зазначених державах і, експропріювавши власність у національної буржуазії, змінили фактичний соціально-класовий склад суспільства. Після цього у всіх 7 країнах «радянського блоку» були прийняті «соціалістичні» конституції, що закріпили державний соціалізм як економічний лад і приналежність влади комуністичним партіям. Усі зазначені соціалістичні конституції приймалися під упливом Конституції СРСР 1936 року. Також у цей період приймалися народно-демократичні, національно-визвольні і соціалістичні конституції у країнах Азії — В' єтнамі, Китаї, Індії, Індонезії й інших країнах. Четверта хвиля прийняття конституцій була викликана падінням системи колоніалізму наприкінці 50-х — початку 60-х рр. XX ст. (1960 — сер.70-хрр.). Свої національні конституції прийняли країни Африки. Деякі з них розроблялися країнами, що звільнилися, самостійно. Частіше вони приймалися за участю колишніх метрополій (Великобританії, Франції) чи дарувалися ними. Процес деколонізації, а саме події в Алжирі — колишній колонії Франції — сприяв прийняттю нової, «деголлівської» Конституції Франції 1958 року. П'ята хвиля нових конституцій (сер. 70-х рр. — 1990 р.) була обумовлена падінням останніх фашистських режимів у Європі — у Греції, Португалії (1974 р.) та в Іспанії (1975 р.). У цих країнах (у Греції — в 1975 р., Португалії — в 1976 р., Іспанії — у 1978 р.) були прийняті нові, демократичні конституції, що закріпили права та свободи людини, парламентаризм, новий конституційний лад і демократичний політичний режим. Нові конституції (за зразком португальської 1976 р.) були прийняті в 1974— 1975 рр. її колишніми колоніями, котрі стали незалежними державами. Європейські конституції 50-х-80-х років нерідко визначають як новітні. У них відображено порівняно більшу роль держави щодо економіки, закріплено вже сформульовану на той час державну функцію. Вони визнають пріоритет за людиною в її взаєминах з державою. Новітні конституції, як правило, містять порівняно ширші за змістом положення про права і свободи і, звичайно, фіксують соціально-економічні права. Водночас ними встановлено належні юридичні гарантії реалізації прав та свобод і запроваджено нові механізми їх захисту (омбудсман, конституційна скарга тощо). У новітніх конституціях більшою мірою представлені загальні положення соціального характеру, хоча їх сенс і призначення є різними. В одних випадках в основних законах ідеться про соціальні орієнтири та відповідні завдання держави, про необхідність проведення реформ, в інших усе обмежується «соціальною» фразеологією. Предметом конституційного регулювання постали відносини, що виникають у межах політичної системи суспільства поза суто державною організацією. Це стосується передусім діяльності політичних партій у їх взаємозв' язках з державним механізмом. Нарешті, ознакою новітніх конституцій є наявність у їх текстах положень про зовнішньополітичну діяльність держави та про співвідношення національного й міжнародного права. Шоста хвиля конституцій стала результатом краху соціалістичного табору й розпаду СРСР. Біля двох десятків держав кардинально змінили свій суспільний лад. Крім цього, близько 20 нових держав з'явилося на карті світу (15 — на території колишнього СРСР, 5 — на території колишньої Югославії). У текстах цих основних законів робиться ще більший акцент на значущості для суспільства й держави прав людини. Практично всі вони визначають державу як правову та соціальну, констатують політичний, економічний та ідеологічний плюралізм, фіксують певні положення за змістом ідеології природних прав, хоча цим не знімаються проблеми їх реалізації. Заслуговує на увагу й те, що нерідко взірцем побудови державного механізму для їх авторів слугувала згадувана Конституція Франції 1958 р.: нею було започатковано практику змішаної республіканської форми державного правління. Некодифіковані конституції Хрестоматійним прикладом такої конституції є конституція Швеції, котра бере свій початок з прийняття 1809 р. першого конституційного акту про форму правління. Цей акт іноді називали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші акти, уведені в ХІХ ст.: про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася й доповнювалася, однак складові конституції Швеції номінально залишалися тими ж. На сьогодні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. акти «Форма правління», «Акт про парламент» і «Акт про свободу друку». Саме цей рік вважається роком прийняття Конституції Швеції, четвертою складовою котрої є «Акт про престо-лонаслідування 1810 р.» зі змінами та доповненнями. Шведський досвід сприйняла й інша скандинавська країна — Фінляндія. її конституція складається з чотирьох парламентських актів, які були уведені в різні роки: «Форма правління 1919 р.» (цим же роком зазвичай позначається і сама конституція країни. — Л. Б., С. Б.), два акти щодо організації виконавчої та судової влади, прийняті в 1922 р., та «Акт про парламент 1928 р.» Некодифікованою вважається також Конституція Австрії. Поняття конституції в цій країні, як правило, ототожнюється з Конституційним законом 1920 р., що регламентує питання державного устрою. Однак він не вичерпує змісту конституційного регулювання в цій країні. Офіційно конституційними законами визнані також «Конституційний закон про нейтралітет 1955 р.» та деякі інші акти, прийняті в попередні роки, зокрема, ще за часів існування Австро-Угорської імперії. Серед них слід назвати насамперед «Закон про захист свободи особи 1862 р.» і датований тим самим роком «Закон про охорону недоторканості житла», «Основний закон держави про загальні права громадян і земель 1867 р.». У Канаді поняття конституції асоціюється з сукупністю актів, частина з яких прямо названа конституційними законами, а решта є такими за своїм характером. Ці акти прийняті в 1867—1982 рр., причому більшість їх уведена парламентом колишньої метрополії або октройована британським монархом.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 265; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.148.108.174 (0.012 с.) |